Розділ 11 — Нове ім’я

Я билася, щоб не дозволити мисливцям дістатися ельфійського поселення, а тепер самі селяни цілилися в мене з луків.

Напевно, вони дізналися про бій через усю ту вогняну магію та крики.

І, судячи зі стріли, що пробила груди головоріза, вони, схоже, зрозуміли, що ті чоловіки були мисливцями за рабами.

Троє чоловіків.

Найімовірніше, це була вся бойова сила, яку могло виставити поселення.

[Дорослий ельф ×3] [Раса: Ельф ♂] [Мисливець]

[Магічні очки (MP): 50/50] [Очки здоров’я (HP): 60/60]

[Загальна бойова сила: 63]

Жінкам доводилося залишатися з дітьми.

Проти дев’ятьох работорговців у поселення не було б жодних шансів.

А тепер їм доводилося мати справу з одним-єдиним монстром, який розправився з усіма тими работорговцями.

Так.

Привіт.

Це я.

Не дивно, що вони насторожилися.

Ельфи з луками були навіть не стільки насторожені, скільки налякані до смерті.

Напевно, саме тому вони не стріляли безпосередньо в мене.

Замість того щоб ризикувати розлютити мене влучанням, вони показували, що бачать мене й що мені краще піти кудись в інше місце.

Ні.

Це було не попередження.

Це було прохання.

Гаразд.

Добре…

Я повільно попливла геть, усіма силами показуючи, що не збираюся нападати.

Ельфи все ще тримали мене на прицілі, але на їхніх обличчях чітко читалося полегшення.

Я продовжила рухатися глибше в ліс.

Щойно вони зникли з поля зору, я швидко піднялася до крони найближчого дерева й сама полегшено зітхнула.

Боже.

Я думала, що в мене зараз серцевий напад станеться…

Ну, моє справжнє тіло перебувало в холодному сні, але все одно.

Магії в мене майже не залишилося.

Якби їхні луки були магічно зачаровані, один залп міг би мене вбити.

[БЕЗ ІМЕНІ] [Раса: Гаст] [Нижчий Демон (Низький ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Крихка духовна форма життя.

[Магічні очки: 24/238]

[Загальна бойова сила: 47/262]

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Жахлива)]

[Доступне підвищення рангу]

Я вже практично однією ногою стояла в могилі.

Тепер щодо цього Підвищення рангу.

Я розуміла, що це щось інше, ніж еволюція.

Може, це означає перетворення на сильніший різновид Гаста?

Я навіть приблизно не могла уявити результат.

Ну…

Спробуймо [Ідентифікацію].

[Доступне підвищення рангу]

・ Перетворення на расу вищого рангу.

Отже, все буквально так, як написано.

Гадаю, після підвищення рангу я знову стану нерухомою?

Зміна, напевно, буде не настільки значною, як під час еволюції, тому можна й спробувати…

До того ж зараз мій запас магії майже вичерпаний.

Якщо після підвищення рангу вона знову впаде до одиниці, великої різниці не буде.

А мені варто стати якомога сильнішою на випадок нових непередбачуваних битв.

Я розпочала процес.

………

……

…

Настав ранок наступного дня.

Моя магія повністю відновилася.

Приблизно в цей час він мав допомагати своїй родині, тому я вирушила до місця, де ми домовилися зустрітися.

Підвищення рангу спрацювало.

Нічого особливо примітного не сталося.

Мені не довелося відновлювати магію з одиниці.

Та й саме тіло майже не змінилося.

Хіба що газ став виглядати трохи густішим.

У [Людиноподібній формі] я тепер рухалася трохи краще.

Це вже добре.

Після минулої ночі ельфійський хлопчик міг узагалі не прийти.

Дорогою я зробила невеликий гак до місця бою, щоб забрати свій плащ.

Чомусь він усе ще лежав там.

А от трупи зникли.

Можливо, ельфи їх поховали.

Можливо, просто відтягнули кудись далеко.

А можливо, як у більшості інших ігор, тіла просто зникали через певний час.

У будь-якому разі минула ціла ніч.

Ельфи вже мали повернутися додому.

Я дісталася місця зустрічі й визирнула з-за дерева.

Хлопчик стояв там сам.

У кишені він напхав кілька фруктів.

Гей-гей.

Це ж дуже небезпечно.

Маленька дитина сама посеред лісу.

А раптом тут монстри?

Я набула людиноподібної форми, одягнула плащ і рушила до нього.

Щойно він мене побачив, його обличчя осяяла усмішка.

— Гей. Ти прийшла.

Так.

Прийшла.

Я зупинила свої повільні кроки й помахала рукою.

Він не став наближатися.

Добре.

Схоже, він пам’ятав нашу вчорашню розмову, хоч вона й була односторонньою.

Він виглядав полегшеним.

Але водночас трохи кривився.

Хм?

Що таке?

Він виглядав…

Якось інакше?

А.

Точно.

Сьогодні в нього немає кошика за спиною.

Чому?

— Ем… ну… Ми скоро підемо звідси… — насилу вимовив хлопчик.

Що?

Я запитально нахилила голову.

— Учора прийшли страшні люди. Вони були мисливцями за рабами. Дорослі сказали, що ми вже одного разу тікали від них, коли я був ще меншим, але вони знову нас знайшли.

Так.

Але ж я з ними розібралася?

— А потім той «білий монстр» убив їх усіх. Тепер тут небезпечно жити, тому ми йдемо.

…ага.

Мабуть, мені не варто дивуватися.

Жодні работорговці не могли бути такими страшними, як монстр.

— Г-гей, — раптом перервав мої думки хлопчик, і в його голосі з’явилася рішучість. — Це ж ти вбила тих поганих людей, правда? Ти, напевно, дух-охоронець цього лісу! Я так і знав!

…що?

— Я сказав це дорослим, але вони мені не повірили. Вони сказали, що ти страшний монстр. Але я знаю, що це неправда! Я знаю, що ти хороший дух!

Ні-ні-ні.

Я була гіршою за монстрів.

Я була демоном.

— Вибач, мені вже скоро треба йти… А, можеш сказати мені своє ім’я?

Я думала, ти знаєш, що я не можу говорити?

Я спробувала жестами показати, що німа.

Вказала пальцями на рот і незграбно похитала головою, наче маріонетка на нитках.

На обличчі хлопчика з’явилося розуміння.

— А-а! У тебе ще немає імені! Добре, тоді я сам тебе назву!

…ні.

Серйозно.

Що?

— Так… У нас є ельфійська легенда про духів, які живуть у холодних горах. Їх називають шедімами. А ти ще й біла, наче сніг! Тому я назву тебе Шеді! Ідеально!

Гей.

Ні.

Зачекай.

А моя думка?..

Схоже, придумане ім’я повністю його задовольнило.

Він кілька разів енергійно витер обличчя рукавом сорочки, приховуючи сльози.

І перш ніж я встигла щось зробити, побіг назад до поселення.

— Ми ще зустрінемося, Шеді! Коли я виросту, то сам тебе знайду! Обіцяю! — Він озирнувся й востаннє звернувся до мене.

Я беззвучно скрикнула.

Ельфійський хлопчик, який народився й виріс у цьому лісі, за кілька митей зник серед дерев.

Він навіть не сказав мені свого імені.

Я не була справжнім духом.

Та й узагалі не жила в цьому лісі.

Я могла піти за ним.

Але після такого емоційного прощання було б до біса ніяково просто знову з’явитися перед ним через кілька хвилин.

Та й він насамперед ельф.

Скільки років йому знадобиться, щоб вирости?

Час у грі й реальності минав з однаковою швидкістю, правда?

Шкода.

Я нарешті знайшла в цій дитині хоч трохи душевного спокою.

А тепер він іде.

Ну й нехай…

Я дізналася більше нового.

Та й Підвищення рангу зробило мене сильнішою.

Цього достатньо.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Розумна духовна форма життя.

[Магічні очки: 300/300] 62↑

[Загальна бойова сила: 330/330] 68↑

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Груба)]

…мені раптом страшенно захотілося консервованої білої спаржі.

Дивно.

І тепер у мене було ім’я…

Я нарешті позбулася одного з двох «низьких» у своєму ранзі.

А з опису зникло слово «крихка».

…це і був справжній старт для монстрів?

Нова расова навичка.

Більше магії.

Більше сили.

І, здається, тепер я могла рухатися швидше.

А «Жахлива» в моїй навичці зміни форми перетворилася на «Грубу».

Це…

Краще, правда?

Отже, схоже, це справді був не рівень навички, а оцінка моїх власних здібностей до створення форми.

Я перевірила це.

Раніше керування людиноподібним тілом нагадувало рух залізного піску за допомогою магнітів.

Тепер це більше нагадувало керування маріонеткою за нитки.

Щоправда, на людину я все ще була схожа лише якщо дуже сильно примружитися.

Раніше максимумом моїх можливостей була воскова статуя, що постійно плавилася.

Тепер плавлення припинилося.

Я навіть відчувала, ніби в мене з’явилися справжні суглоби.

Але показуватися перед іншими людьми без плаща все одно було ще зарано.

Утім, у мене виникла значно важливіша проблема.

Не те щоб мій восковий вигляд проблемою не був.

Чомусь тепер у моєї двоногої форми з’явилися довгі обвислі вуха.

Знущатися з мене почали вже дуже давно.

Через біле волосся й червоні очі одним із прізвиськ, яким мене називали кривдники, було «Кролик».

Так.

Гаразд.

Нехай.

Але це зовсім не причина, щоб у мене тепер виростали кролячі вуха.