Розділ 12 — Таємні альфа-тестери

— Таємний альфа-тестер №44. Тривалість експерименту: 317 годин 18 хвилин. Підтверджено припинення нейронної активності. Відповідно до процедури запитую відправлення групи утилізації.

— Таємні альфа-тестери №62 та №71. Тривалість експерименту: 317 годин 20 хвилин. Підтверджено вихід із системи внаслідок психічного краху. Відповідно до процедури запитую транспортування до приміщення збору.

— Таємний альфа-тестер №99. Після еволюції до другої стадії підтверджено ознаки психічного краху.

Сьомий дослідницький центр спостерігав за піддослідними альфа-тесту всередині MMORPG «Світ Ігдрасії».

Одне за одним лунали монотонні повідомлення про жахливу долю піддослідних.

На позначці в сто годин вибуло десять відсотків.

Коли піддослідні почали досягати першої еволюції, кількість тих, хто залишався, різко скоротилася.

Минув тринадцятий день від початку експерименту.

Семеро піддослідних померли через припинення мозкової активності.

Ще тридцять один опинився у вегетативному стані після психічного краху та подальшого примусового виходу із системи.

— Ого. Цього разу відразу ціла купа, — з подивом сказав Браян.

Цей чоловік був заступником директора сьомого дослідницького центру.

Офіційним директором був колишній політик, який отримав посаду за принципом «обертових дверей», тож насправді установою керував сам Браян.

Його секретарка-дослідниця кивнула й тихо відповіла:

— Наші психологи запропонували таку теорію для пояснення того, що сталося. Ці піддослідні обрали початкові аватари Напівлюдей і тваринного типу, для яких були запрограмовані базові дії. Однак після еволюції та переходу до другої стадії їхні аватари втратили більшість запрограмованих рухів, зберігши лише найпростіші, оскільки їхня форма та діапазон рухів більше не відповідали звичайним живим істотам. Психічне навантаження наклалося на Невідповідність, посиливши їхній стрес і страх, що могло прискорити руйнування психіки.

— Зрозуміло. Лікарі запропонували якесь рішення?

— Так. За словами медичної групи, найпростішим рішенням було б медикаментозне втручання або вихід піддослідних із системи з подальшою стабілізацією їхнього психічного стану. Відділ розробки гри запропонував проаналізувати дані про дії піддослідних, щоб якомога швидше оновити запрограмовані рухи для аватарів монстрів.

— Отже, лише непрактичні рішення, — засміявся Браян.

Так, одним із завдань експерименту справді було дослідження меж психічного навантаження, яке здатен витримати людський розум.

Але це не було найважливішою метою.

Помістіть людину зі зруйнованим его в оболонку монстра — і велика ймовірність, що вона керуватиме аватаром майже ідеально.

Щоб з’ясувати, яке саме психічне навантаження спричиняють ті чи інші дії, найефективніше було доводити психіку піддослідних до максимально можливих меж.

Майже сорок відсотків вибули лише за тринадцять днів, хоча початковий план передбачав пів року.

Водночас отримані результати цілком відповідали ціні.

Вище керівництво було дуже задоволене прогресом.

Наступними піддослідними проєкту мали стати справжні солдати.

Частково для підготовки до цього етапу, а частково тому, що центру вдалося отримати піддослідних, яких для суспільства офіційно не існувало, Браян планував вичавити із сиріт кожну останню краплю наукових даних.

— До речі, хіба серед них не залишилося кілька стабільних?

— Так, пане заступнику директора. У нас залишається сімнадцять відносно стабільних піддослідних. Однак більшість із них залягли на дно далеко від людської цивілізації й майже не діють.

— Так не піде. Є ідеї, як розв’язати цю проблему?

— У звітах відділу обробки даних сказано, що вони анонімно зливають місцезнаходження тестерів місцевим гільдіям авантюристів у грі, а також на кілька онлайн-форумів і вікі. Продовжувати?

— Так, чудово. Нехай продовжують. До речі, що сталося з тими, хто впав у буйство?

— Бета-тестери вбили вже понад половину з них. У шести піддослідних через страх перед полюванням з боку людей стан погіршився до психічного краху.

— Є серед них хтось стабільний, активний і вже еволюціонував?

— Так. Рівень стабільності різниться, але №01, №08, №13 та №17 активно вступають у бої й уже досягли третьої стадії — Підвищення рангу, — сказала секретарка.

Вона поглянула на екран із даними тих, хто досі залишався в експерименті, й продовжила з легким захопленням у голосі:

— Перші двадцять три справді виправдали очікування. Вибули лише п’ятеро, і, схоже, решта досить добре використовують свої вроджені здібності.

***

Ельфи вирушили шукати нове місце для життя, а хлопчик дав мені нове ім’я, вважаючи мене духом-охоронцем цього лісу.

Але я була демоном, а не духом.

Та я тут навіть не жила!

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Розумна духовна форма життя.

[Магічні очки: 303/303] 3↑

[Загальна бойова сила: 333/333] 3↑

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Груба)]

Ой, та байдуже…

Рано чи пізно мені все одно довелося б відмовитися від свого справжнього імені.

Якщо подумати, влазити в той бій було досить безглуздою ідеєю.

Але зрештою все склалося добре.

Порівняно з першим днем гри я стала неймовірно сильнішою.

Я була майже впевнена, що тепер перебуваю на самій вершині харчового ланцюга цього лісу.

Навіть убивство чорних гусениць давало мені лише жалюгідну крихту сили.

І це ще не все.

Тепер вони тікали від мене тієї ж миті, коли відчували мою присутність.

Зважаючи на все це, схоже, вбивство людей справді було найефективнішим способом ставати сильнішою.

Або, можливо, комахи тікали через нову навичку, яку я отримала після Підвищення рангу…

[Расова навичка: Страх]

・ Пасивна навичка раси Демонів. Наводить жах на слабких.

…ого.

І якого біса той хлопчик тоді від мене не втік?

Я взагалі ще могла маскуватися за допомогою плаща?

Якщо мене побачить хтось із добре розвиненим відчуттям присутності, хіба він не відчує цей страх?

Чорт.

Яка ж надокучлива навичка.

На перший погляд вона могла здатися корисною в бою.

Але працювала лише на ворогах настільки слабких, що вони й без того не мали значення.

А все, на що я хотіла полювати, тепер просто тікало від мене.

Мабуть, мені й справді варто було йти звідси.

Але після такого слізливого прощання було б страшенно ніяково знову з’явитися перед хлопчиком.

Тому я вирушила в протилежному напрямку.

Ельфи забрали все, що належало вбитим мною работорговцям.

У мене залишився лише звичний плащ і кілька дрібниць.

Через деякий час польоту я знову переконалася: мені обов’язково потрібно на чомусь зосереджувати думки.

Інакше дискомфорт знову давався взнаки.

Я весь цей час змушувала себе вірити, що дискомфорт та всі інші неправильні відчуття — лише галюцинації мозку.

Але реальність ніколи не буває настільки простою, як хотілося б.

Принаймні тепер мені не потрібно було повзати по землі.

Якщо я просто неквапливо пливла, відчуття Невідповідності не ставало надто сильним, і мій розум не так сильно плавився.

Мабуть, це була єдина справді хороша річ у виборі Гаста.

Принаймні набагато зручніше, ніж пересуватися на ногах.

…чи зможу я взагалі колись повернутися до нормального людського життя?

Я хотіла ще потренувати зміну форми, але ці кролячі вуха ніяк не зникали.

Гаразд.

Про [Людиноподібну форму] подумаємо пізніше.

Я ще й трохи прискорилася.

Я перетинала ліси й гори зі швидкістю людини, що займається спортивною ходьбою.

А через три дні пейзаж нарешті почав змінюватися.

Густий, похмурий широколистяний ліс поступово поступився місцем світлому й відкритому хвойному рідколіссю.

Далеко на горизонті здіймався величезний гірський хребет.

…отже, виявилося, що я просто ще сильніше віддалилася від людської цивілізації.

Ну й нехай.

Я трохи збільшила дальність розвідки й відчула кілька магічних сигналів.

Вони були трохи сильнішими за монстрів і тварин, що жили в ельфійському лісі.

Можливо, для моєї теперішньої сили вони підходили ідеально.

Я рушила в їхньому напрямку.

Сигнал рухався досить швидко, але посеред шляху зупинився, ніби щось їв.

І тоді я його побачила.

[Рогатий вовк]

[Магічні очки (MP): 58/70] [Очки здоров’я (HP): 116/120]

[Загальна бойова сила: 112]

Сильніший за чорну гусінь.

Отже, досвіду за нього має бути пристойно, правда?

Велика кількість магії плюс ріг означали, що це, напевно, монстр.

Я прикинула, що один вовк дасть приблизно п’ять-шість очок досвіду.

На щастя, їх тут було багато.

Нестачу якості можна компенсувати кількістю.

…і як я взагалі отримувала стільки досвіду з людей, якщо вони були набагато слабшими?

Саме тому монстри нападають на людей?

Про це подумаємо пізніше.

Я підкралася ззаду до вовка, який саме пожирав кролика, й атакувала.

Він завив від болю й почав шалено вириватися з моєї хватки.

А потім вкусив мене.

Ай!

Це боліло трохи сильніше за немагічні атаки людей.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 298/303]

[Загальна бойова сила: 328/333]

Я розслабилася, занадто покладаючись на свою стійкість до фізичних атак.

Можливо, кігті та ікла монстрів теж були магічними, наче зачарована зброя.

Вовк продовжував шалено пручатися й вити.

Та припини вже.

Але в моєму теперішньому стані максимум, що він міг зробити, — трохи мене поколювати.

Тож я продовжила поглинання й висушила його.

Отриманий досвід виявився саме таким, як я й передбачала.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 302/308] 5↑

[Загальна бойова сила: 328/338] 5↑

Я хотіла забрати й його ріг.

Але після еволюції моє тіло стало значно менш матеріальним.

Фізично атакувати я вже майже не могла.

Отже, і розібрати тушу теж не могла.

Схоже, я вже досить сильно звикла до боїв і крові.

Я навчилася обходити постійний психічний «біль».

Але водночас час від часу почала відчувати в собі більше агресії.

Проблема.

Гаразд.

Є тут ще кого вбити?

Я знову розширила область виявлення.

Кілька магічних сигналів стрімко рухалися просто до мене.

…зачекайте.

Що?

У відповідь пролунало ціле багатоголосе виття.

Бля.

Це зграя вовків!

Їх більше десяти!

Напевно, виття того вовка, з яким я билася, прикликало всю зграю!

Це погано.

Їхні атаки могли лише дряпати мене.

Але з такою кількістю я просто помру від тисячі дрібних ран.

І відновлюватися просто під час бою, як тоді з работорговцями, я не могла.

За кожного окремого вовка я отримувала надто мало.

Я втекла, піднявшись досить високо, щоб їхні ікла мене не діставали.

Обережність — краща частина хоробрості.

Я не збиралася після всього цього знову помирати й втрачати половину магії.

Моя максимальна швидкість була приблизно як у людини, що біжить.

Вовки були швидшими.

«Але вони ж здадуться, щойно зрозуміють, що не можуть мене дістати», — подумала я.

І саме тоді вони почали забігати на дерева й переслідувати мене по гілках.

Та це вже просто нечесно!

Я майже могла уявити, як вони сміються з моїх думок.

Що це взагалі за супер-вовки?!

І вони мене навіть не боялися.

Зграя додавала їм хоробрості?

Бля.

Що робити?

Що робити?..

І тоді з глибини лісу долинуло ще одне далеке виття.

Воно прокотилося між деревами.

Я здригнулася.

Ще один вовк?

Ватажок цієї зграї?

Але тоді…

Чому мені здалося, що це виття складалося з двох різних голосів?

І навіть самі вовки його боялися.

Що це?..

На певній відстані від нас із тріском зламалося дерево.

Воно впало набік.

І переді мною з’явився звір.

Лазуровий рогатий вовк із палаючою гривою.

Удвічі більший за інших.

Але його очі…

Вони були сповнені темної ненависті.

Ніби проклинали саме існування світу.

Дві пари очей.

На двох головах.

…ти що таке?

Двоголовий рогатий вовк миттєво опинився поруч.

А потім…

Я не могла повірити власним очам.

Він почав шматувати й розривати інших вовків.

Зграя в паніці розбіглася.

Я приголомшено спостерігала за різаниною згори.

І тоді двоголовий вовк стрибнув на мене.

Попри те, що я була приблизно за п’ять метрів над землею.

Ні!

Бля, зачекай…

А-а-ай!

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 270/308]

[Загальна бойова сила: 310/338]

Йоб твою!

Він одним лише ударом зняв із мене десять відсотків!

Так.

А що там у тебе…

[Двоголовий рогатий вовк]

[Магічні очки: 143/170] [Очки здоров’я: 263/280]

[Загальна бойова сила: 466]

Що це за сила?!

Він був на п’ятдесят відсотків сильнішим за мене!

Ні.

Я з цим не б’юся.

Звичайні рогаті вовки досі скиглили, підібгавши хвости.

Я негайно пірнула просто в їхню зграю, змішуючись із ними й намагаючись змусити двоголового вибрати іншою ціллю когось із вовків.

Жахливо жорстоко.

Навіть я це визнаю.

Але зараз було не до таких думок.

На щастя, спрацювало.

Поки божевільний звір шматував вовків, я скористалася нагодою й відступила настільки швидко, наскільки могла.

Я вибралася з бою.

Я майже не сумнівалася, що не мала жодного запаху, за яким він міг би мене вистежити.

Але ризикувати не збиралася.

Я продовжувала летіти.

Навмання.

Навіть не думаючи, куди саме прямую.

Через деякий час мені здалося, що здалеку долинуло виття.

Сумне.

Сповнене образи.

…ти…

Теж альфа-тестер?

Я думала, що всі інші тестери були в порядку.

Зрештою, я ж змогла витримати…

Але, можливо, це було неправдою.

Можливо…

Вони страждали.

Я подивилася на місяць, занурившись у думки.

У моїй голові прозвучало беззвучне зітхання.

Я просто хочу знову знайти місце, де зможу хоч трохи заспокоїтися…

Примітка автора: Схоже, головна героїня чи не єдина, хто досі ставиться до всього відносно спокійно…