Розділ 15 — Бандити й торговці — B

Я дивилася, як Блобсі пострибала слідом за бандитами.

…моє прохання було абсолютно спонтанним.

З нею все буде гаразд?

Утім, забирати слова назад уже було запізно.

Я попливла слідом за каретою торговця.

Не думаю, що могла загубити їх, зважаючи на те, що всі ми рухалися однією дорогою.

Але чи могла я на своїй максимальній швидкості — приблизно як у людини, що біжить, — наздогнати кінну карету?

З огляду на існування залізниць я боялася, що карети теж могли отримати якісь покращення.

Якщо вони встигнуть дістатися хоча б до села — навіть міста не потрібно, — перш ніж я їх наздожену, я програла.

Дивний бар’єр мене зупинить.

Найімовірніше, потрапити всередину я взагалі не зможу.

Я не була настільки самовпевненою, щоб переконувати себе, ніби роблю це заради справедливості.

Ніби це заслужене покарання для людини, яка ставилася до життів своїх рабів як до гри, а після поразки ще й зривала злість на їхніх трупах.

Я просто хотіла помститися за них.

Хоч трохи зменшити їхній жаль.

Мені пощастило.

Через кілька хвилин я побачила карету, що зупинилася на узбіччі.

Роздратований торговець разом із візником оглядали свої втрати.

— Та годі, босе. Добре вже те, що ми самі вибралися звідти живими. Ми ж втратили лише трохи їжі та рабів, яких купили в тому селі, правда?

— І коня з каретою! І це були не просто якісь раби, дурню, а дорогі! Довбані Напівлюди останнім часом стали набагато хитрішими — на офіційних ринках нових уже законно не купиш! Той шахрай, падло, збрехав мені! Вони були не «придатними до бою», а марним переведенням повітря!

Я…

Майже впевнена, що цей торговець був винятком, а не типовим представником людства цього світу…

Правда?

Схоже, огляд завершився.

Торговець наказав візникові поспішати, і вони рушили далі.

Цього разу він сидів поруч із візником, а не на своєму звичному місці всередині карети.

— Босе, вам краще сісти назад усередину. Тут небезпечно.

— Закрий пельку. Це твоя провина, що ти не помітив бандитів раніше. Я більше не довіряю твоїм очам.

Візник навіть не намагався приховати огиду до цієї образи.

Так.

І як мені це зробити?

Спочатку я планувала полювати лише на злочинців, щоб не привернути до себе увагу солдатів і бета-тестерів.

У такому разі…

Може, підійде нещасний випадок?

Я зняла плащ, розпустила Людиноподібну форму, розсіялася настільки, щоб злитися з навколишнім середовищем, і перемістилася попереду карети.

Обидва чоловіки досі нічого не помічали.

Але кінь відчув мою увагу.

Його рухи стали полохливими й нерівними.

Карета стала хитатися з боку в бік.

— Г-гей, що з тобою?! Заспокойся! — візник уже майже панікував.

— Зроби вже щось! — заверещав торговець, відчайдушно тримаючись за сидіння.

Останні кілька днів я не лише ходила й гралася з Блобсі.

Я ще й експериментувала з [Повторним кидком].

І тепер уже приблизно розуміла, наскільки успішно навичка працює проти інших.

Якщо ціль була зосереджена, шанс невдачі був високим.

А це також означало, що якщо ціль здивована чи схвильована, навичка спрацьовувала майже завжди.

Перший випадок із бета-тестером ще можна було списати на випадковість.

Але коли вдруге мені вдалося використати її проти мисливців за рабами, навіть мені почало здаватися, що все відбувається надто зручно.

Після кількох експериментів я визначила ще дещо.

Мої шанси збільшувалися, якщо ціль мене бачила.

Я припустила, що використовувати навичку було легше на тих, хто перебував під дією демонічної расової навички [Страх].

Щоправда, всі експерименти я проводила лише на слабких монстрах.

На людині спробую вперше.

[Повторний кидок]

Попри страх коня й те, як карету мотало з боку в бік, вона якимось чином усе ще уникала каміння, розкиданого по дорозі.

Але кінь не помітив Кристал Ідентифікації, який я кинула на землю.

Карету підкинуло.

Огрядний торговець втратив рівновагу.

Він судомно потягнувся до краю сидіння, намагаючись за нього вхопитися.

Я спрямувала на нього свою присутність і використала навичку.

[Повторний кидок]

На мить на його обличчі спалахнув жах.

Його рука схопила лише повітря.

Він безглуздо полетів униз головою.

— Босе?!

Візник помітив це надто пізно.

У ту мить, коли пролунав його крик, шия торговця вже була зламана.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 256/335] 5↑

[Загальна бойова сила: 289/368] 5↑

Ой-йой.

Яке невдале падіння.

А ще, схоже, що складнішою була перевірка, то менше магії витрачалося.

І, як виявилося, я все одно отримувала досвід навіть за випадкову смерть…

Щоправда, я була трохи надто далеко.

Життєву силу я отримала, але магію відновити не змогла.

Кристал теж доведеться списати як втрату.

Ну, там однаково залишалося лише три використання.

Я відчула, що Блобсі перестала рухатися.

Напевно, знайшла лігво бандитів.

Я поспішила до неї, повністю викинувши торговця та його візника з голови.

Навіть під час польоту думки продовжували крутитися в голові.

Те, що щойно сталося, коли я використала [Повторний кидок]…

Я вже бачила щось подібне.

Ще з раннього дитинства люди, які знущалися з мене — словами чи вчинками, — постійно потрапляли в нещасні випадки.

Дивним чином.

Один зламав руку, просто перечепившись.

Інший послизнувся на сходах.

Одна дівчина кілька разів різала пальці кухонним ножем.

Невже все це…

Було через мене?

Дивно, але [Повторний кидок] від самого першого використання здавався мені чимось абсолютно природним.

Наче я завжди знала, як ним користуватися.

Може…

Він був у мене завжди?

Від самого народження?

Коли я прибула, вже стемніло.

Блобсі вистрибнула з високої трави й притулилася до мене.

Ми-и-ило…

Ой.

Я забула плащ…

Ну й нехай.

Я наказала їй лягти — адже тепер вона не могла безпечно сховатися в кишені мого плаща, — і вона розплющилася в тонкий диск, повністю сховавшись у траві.

Ого.

Яка вправна грудочка.

Мені навіть не потрібно було, щоб вона показувала напрямок.

Трохи далі виднівся отвір, який вів у щось схоже на розвідувальну шахту.

Біля входу чергував нудьгуючий чоловік у брудному одязі.

Я збиралася напасти на їхню базу.

Від самої цієї думки мене пробрало тремтіння.

Але не те тремтіння, яке спричиняла Невідповідність із реальністю.

Навпаки.

Це було…

Збудження.

Наче тільки зараз я нарешті прийшла до тями.

Наче саме зараз стала справжньою собою.

Я рушила вперед.

І моє тіло відчувалося природніше, ніж будь-коли раніше.

Я наблизилася у вигляді туману.

На мить вартовий насупився, побачивши білий туман під безхмарним нічним небом, залитим місячним світлом.

А потім його обличчя швидко перекосилося від [Страху].

Він уже збирався закричати.

Я миттєво рвонула просто йому в рот.

А потім трохи використала [Людиноподібну форму], щоб заповнити легені й заглушити голос.

…спрацювало.

Я думала, що може спрацювати.

Але все одно сама здивувалася.

Лише за кілька секунд його обличчя посиніло й застигло в гримасі.

Коли я висмоктала життєву силу, то просочилася крізь щілини старих, хитких дверей.

Відразу після входу до покинутої шахти я помітила збоку світло.

Я зазирнула крізь отвір.

Там двоє чоловіків, які виглядали як найтиповіші бандити у світі, грали в карти на гроші.

Напевно, інші вартові чекали своєї зміни.

[Бандит ×2]

[Магічні очки: 20/20] [Очки здоров’я: 60/60]

[Загальна бойова сила: 48]

Слабачки.

Хоча…

Якби в них вистачало сили волі тренуватися, навряд чи вони працювали б рядовими бандитськими підлеглими.

Єдиним джерелом світла була якась штука, схожа на свічку.

Я вистрілила двома мідними монетами, які зберігала всередині свого тіла.

[Повторний кидок] [Повторний кидок]

Одна монета промахнулася навіть із навичкою.

А от друга влучила.

Вона загасила лише полум’я, залишивши саму свічку абсолютно неушкодженою.

— Га? Що сталося зі світлом?

— Ти монету впустив? Я щось таке почув.

Чоловіки здивувалися, але тривоги не відчули.

Вони почали нишпорити в темряві, шукаючи сірники.

Я непомітно наблизилася й задушила їх тим самим способом.

Їхню життєву силу я забрала без жодних проблем.

Так було набагато простіше, ніж поглинати когось у відкритому бою.

Спочатку ця ідея могла здатися геніальною.

Навіть я на мить так подумала.

Але якщо подумати…

Якщо я вже можу проникнути їм просто в рот, то могла б з таким самим успіхом встромити щось у шию.

Було б простіше.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 245/353] 18↑

[Загальна бойова сила: 280/388] 20↑

Швидке магічне сканування показало ще приблизно двадцять сигналів усередині шахти.

Частина з них мала належати рабам.

Цікаво, скільки тут бандитів?

Приблизно шість сигналів не рухалися.

Тому спочатку я вирушила до них.

У темряві я побачила велику дерев’яну клітку.

Грати були зроблені з колод завтовшки приблизно з руку дорослого чоловіка.

Усередині на землі безсило сиділи раби-звіролюди.

Двоє з них були дітьми.

Побачивши синці на цих двох, я відчула, як усередині мене щось затверділо.

Прямо зараз випустити їх я не могла.

На них досі були нашийники.

Я не знала, що вони змусять їх зробити.

Решта десять сигналів, найімовірніше бандити, перебували в одній кімнаті.

Я саме думала, як із ними розібратися, коли двоє рушили в мій бік.

Я піднялася до стелі.

Двоє чоловіків із червоними від алкоголю обличчями звернули в бічний прохід і попрямували до обшарпаної кімнати за гратами.

Цього разу, схоже, склад, а не в’язниця.

Вони відімкнули навісний замок і витягли дерев’яний ящик, наповнений пляшками якогось алкоголю.

За силою вони були приблизно такими самими, як попередні підлеглі.

Тому я напала ззаду.

І так само, як раніше, задушила їх перш ніж вони встигли закричати.

Зрозумівши, що на них напали, чоловіки почали шалено вириватися.

Через нестачу кисню їхні обличчя поступово синіли.

Ящик із пляшками впав на тверду підлогу.

Напрочуд голосно.

Я поспішила поглинути їхню життєву силу якомога швидше.

Через шум з’явився ще один бандит.

— Ви двоє, що ви там…

Чоловік середніх років роздратовано подивився на них.

Напевно, подумав, що п’яні знову влаштували якусь дурню.

А потім побачив їхні посинілі обличчя.

І закричав.

— На нас напа-а-а…

Я рвонула вперед, намагаючись змусити його замовкнути.

Запізно.

Прибігла група бандитів.

І першим, що вони побачили, був білий туман, який висушував їхнього товариша.

— Це монстр!

Один проти семи.

Баланс сил ще міг сильно змінитися залежно від того, скільки в кого було магії та зачарованої зброї.

— Чорт, Рейф! Скажена тварюка!

Ватажок бандитів вихопив із пояса дорогий на вигляд кинджал.

Його лезо слабко світилося магією.

[Ватажок бандитів]

[Магічні очки: 40/40] [Очки здоров’я: 90/90]

[Загальна бойова сила: 116]

[Бандит середнього віку ×3]

[Магічні очки: 30/30] [Очки здоров’я: 75/75]

[Загальна бойова сила: 65]

[Бандит-підлеглий ×3]

[Магічні очки: 20/20] [Очки здоров’я: 60/60]

[Загальна бойова сила: 50]

Зачарована зброя була лише у ватажка та трьох чоловіків середнього віку.

І їхні кинджали виглядали такими ж старими, як вони самі.

Що я про них думала?

Ті мисливці за рабами були набагато сильнішими.

Одна лише відсутність мага вже значно зменшувала небезпеку.

А я тепер була ще сильнішою, ніж тоді.

Я негайно кинулася до трьох підлеглих і огорнула їх.

Але вбивати їх поки не збиралася.

— А-а-а-а!

— Воно в мене на голові! Допоможіть!

— Стійте рівно, довбані придурки!

Один із бандитів середнього віку замахнувся кинджалом.

Я змістилася, ховаючись за одним із підлеглих.

Лезо глибоко врізалося тому в плече.

Він закричав.

— Бля!

— Це просто Рейф! Досить сцятися й убийте його!

Ще один бандит середнього віку рвонув уперед і рубонув.

Цього разу я навіть не стала ухилятися.

Замість цього влилася йому просто в рот і почала висмоктувати життєву силу зсередини.

— Отрута?! — вигукнув ватажок.

Ні.

Він просто зробив неправильний висновок, побачивши, як обличчя чоловіка стрімко блідне.

Я рвонула до наступної цілі.

До ватажка.

Він утратив самовладання й почав безладно розмахувати кинджалом.

— Н-не підходь! Ви там, зробіть уже щось!

Кілька ударів мене зачепили.

Я витримала.

Чіпляючись за нього, потроху висмоктувала життя.

Одному зі старших бандитів, схоже, урвався терпець.

Він рвонув уперед із потужним випадом.

[Повторний кидок] [Повторний кидок]

— Що…

— А-а-а-а! Довбана…

Мені не вдалося повністю відвести удар від себе.

Але кинджал водночас глибоко розпанахав живіт ватажка.

Той схопився за рану й упав на коліна.

Ага.

Навіть коли на них діяв [Страх], змусити зосереджену атаку провалитися було важко.

Ну й нехай.

Найнебезпечнішу загрозу вже виведено з бою.

Я повільно піднялася в повітря.

Обличчя бандитів перекосив жах.

Гаразд.

Час прибирати сміття.

***

Ключ із дзенькотом упав усередину клітки.

Полонені звіролюди здивовано вигукнули й почали переводити погляди між мною — одягненою в мішкувату мантію, яку я «позичила» зі складу, — та ключем.

Вони нічого не розуміли.

Я стояла на певній відстані й жестом покликала їх до себе.

Один чоловік, можливо ватажок цієї групи звіролюдей, схоже, зрозумів, що це ключ від клітки.

Але підозра нікуди не зникла.

— …хто ти? Що дитина робить у такому місці?

Я похитала головою.

А потім ще раз покликала їх жестом.

Через кілька митей він, схоже, дійшов якогось висновку й кивнув своїм товаришам.

Вони відімкнули клітку й вийшли.

Я повторила жест.

Вони все ще були напружені, але кивнули й пішли за мною.

Дорогою побачили висушені тіла бандитів.

Кілька жінок і дітей зойкнули.

І ось ми прийшли.

— Це він…!

Ватажок бандитів лежав у калюжі власної крові з дірою в животі.

Він досі був живий.

Ледь-ледь.

У поглядах полонених змішалися здивування й ненависть.

Я вказала на зброю, складену в кутку кімнати.

Звіролюди люто усміхнулися.

Обличчя вмираючого чоловіка перекосив відчай.

— Ми дякуємо тобі.

Коли вони здійснили свою помсту, я показала їм дорогу до складу з одягом і їжею.

Вони низько вклонилися.

Потім самостійно вирушили далі.

Схоже, ця група належала до племені, яке раніше жило в північному лісі та на рівнинах.

Кілька місяців тому їх знайшли людські мисливці за рабами.

Майже все плем’я потрапило в полон.

Вони сказали, що більшість людей у містах узагалі бачили звіролюдей лише в ролі рабів, яких ловили заради безплатної робочої сили.

…що, в біса, коїлося з людством цього світу?

Більше інформації я отримати не могла.

Зрештою, говорити я не вміла.

Та й надто довго залишатися з ними не хотіла.

Ще розкриють мою справжню природу.

Ну й нехай.

Рано чи пізно все одно дізнаюся.

А от цю шахту, гадаю, можна деякий час використовувати як приховану базу.

Звіролюди насправді забрали зі складу зовсім небагато.

Вони сказали, що решта мала належати мені, адже саме я розібралася з бандитами.

Отже, схоже, найближчим часом я займатимуся інвентаризацією.

Тут було дуже багато трупів…

Але вже немає.

Блобсі влаштувала собі бенкет.

Я думала, що їй просто подобається прати одяг.

Але, може, насправді вона весь цей час полювала на плями крові…?

І ще я якимось чином отримала нову дивну навичку.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Розумна духовна форма життя.

[Магічні очки: 216/392] 39↑

[Загальна бойова сила: 255/431] 43↑

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Учнівська)] [Умілий пакувальник]

І що це тепер таке…?

***

<<Пес-провідник>>

Вітаю всіх!

Дякуємо, що продовжуєте підтримувати «Світ Ігдрасії».

У нас чудові новини для всіх бета-тестерів, які залишалися з нами весь цей час.

Наближається новий івент:

<Підкорення Берсерків>

Під час івенту швидке переміщення між Храмами в межах однієї країни буде безплатним.

Місцезнаходження монстрів-берсерків оновлюватиметься кожні десять хвилин.

І нарешті — за успішне підкорення вся група отримає особливу предметну нагороду!

Борімося за призи разом!