Розділ 17 — Таємний альфа-тестер №01 — A

Трохи далі, на просторій відкритій ділянці, всіяній валунами й камінням, десятеро авантюристів, які, схоже, були бета-гравцями, билися насмерть із двоголовим рогатим вовком.

[Двоголовий рогатий вовк]

[Магічні очки: 315/340] [Очки здоров’я: 372/415]

[Загальна бойова сила: 499]

Бойова сила кожного бета-гравця була приблизно 200.

У групі були не лише воїни.

Принаймні я бачила ще мага й когось із величезним щитом.

Спритна жінка з коротким мечем утримувала увагу вовка.

Коли він намагався наблизитися до неї, щитоносець одразу втручався й стримував його.

Маг зцілював усі поранення щитоносця.

Щойно вовк зупинявся, воїни миттєво атакували його сокирами та списами.

Ось так виглядає хороша командна робота?

Бета-гравці рухалися напрочуд злагоджено.

Хоча рогатий вовк був сильнішим за будь-кого з них окремо, я взагалі не могла уявити, як він здатен перемогти.

Але вовк продовжував розкидати воїнів, ледве уникаючи надто серйозних поранень.

Дві голови діяли незалежно одна від одної.

Абсолютно непередбачувано.

Наступ групи застопорився.

Ліва голова шаленіла у звірячому божевіллі.

Права ж спокійно спостерігала за рухами бета-гравців, аналізувала їх і керувала атаками.

Вовк уже не був точно тим самим божевільним звіром, якого я зустріла вперше…

Я не знала, що тоді сталося.

Можливо, він — вони — справді був таким самим альфа-тестером, як я.

Якщо все продовжуватиметься так, я майже не сумнівалася, що він програє.

Але що, як…

Що, як я приєднаюся?

Вовк досі непогано тримався.

Можливо, я зможу схилити шальки терезів?

У найгіршому разі мене вб’ють разом із ним…

А, та байдуже.

Смерть однаково лише забере половину моєї магії.

Я якось переживу тимчасове ослаблення.

Гаразд.

В атаку!

Але Блобсі надто крихка, тому…

«Сховайся он там і не висовуйся, добре?»

— Що… Щось наближається!

Першою мене помітила жінка з луком.

Оскільки зі зростанням сили моє тіло в Людиноподібній формі ставало щільнішим, у газоподібній формі я тепер займала площу в кілька квадратних метрів.

— Хтось перевірте нову інформацію!

— Бля, та в кого зараз на це є час…

— Я перевірю! Це монстр із білого туману! Не новий, його вже бачили раніше. Згідно з останнім оновленням місцезнаходжень, він дуже швидко наближається сюди!

— Бойова сила… 499! Та це точно івентовий монстр!

Івент?

Зараз проходив якийсь івент?

І корпорація ще й зливала наше місцезнаходження, щоб бета-гравці могли на нас полювати?

— Воно безтілесне! Один маг і один лучник — заберіть його агро на себе!

— Зрозуміли! Ми виграємо вам час, а ви швидше добивайте вовка!

— Гаразд, потворо, ходи сюди!

Лучник почав стріляти в мене, одночасно віддаляючись від основного бою.

Я не просто робила себе більшою мішенню цією формою.

Поки вони мене бачили, на них діяв [Страх], навіть якщо ефект був не надто значним.

До того ж у такому розсіяному стані мій захист зменшувався, але й колючі удари завдавали менше шкоди.

Бій був би значно простішим, якби я могла просто вбити тих двох, які намагалися відтягнути мене подалі.

Але щойно вони зрозуміють мої наміри, то, напевно, просто почнуть бігати колами й марнувати мій час.

До того ж маги були моїми природними ворогами.

Тому, звісно ж, я вдарила саме туди, де вони цього найменше хотіли.

Я вдала, ніби переслідую цих двох.

Водночас витягнула частину тіла з краю своєї газоподібної форми й націлилася на дівчину в білому одязі, яка саме лікувала щитоносця.

Газове щупальце ковзнуло вперед і вдарило.

— А-а-агх!!!

— Чорт, воно напало на нас?! Підтримка!

— Ви двоє, назад!

Безрозсудна зміна форми жахливо вдарила по моєму зору.

Минуло вже багато часу відтоді, як я востаннє так сильно відчувала запаморочення.

Але зараз я не могла дозволити собі відволікатися.

Я не могла просто залишитися тут і неквапливо висмоктувати життя з цілительки.

Уся група одразу навалилася б на мене.

Тому я обійшла її зі спини, перейшла в Людиноподібну форму, схопила за шию й кинджалом, який раніше належав ватажкові бандитів, перерізала їй горло.

Усі гравці, усі люди отримували величезні пошкодження, якщо влучити в правильне місце.

Неважливо, скільки в них було очок здоров’я.

Цей факт не змінювався.

Дівчина в білому впала, ошелешено дивлячись перед собою.

Бета-гравці остовпіли.

А їхнє здивування миттєво перетворилося на галас.

Але найбільше здивувалася я.

Краєм зору я помітила, як спокійніша голова вовка подивилася на мене.

І її очі широко розплющилися.

Дівчина на землі перетворилася на частинки світла й зникла.

Бета-тестери почали панікувати.

— Що це за хуйня?! Воно щойно перетворилося на людину!!

— Заспокойтеся! Ми впораємося! У кого є магія зцілення — допомагайте танку!

— Спочатку треба розібратися з цією білою шту…

— Чорт, Цербер… А-а-агх!!!

Двоголовий вовк…

Цербер, так вони його назвали?

Він відкинув танка й притиснув його до землі.

Танк прикрився щитом, намагаючись захиститися від іклів.

Воїни одночасно атакували Цербера, намагаючись його врятувати.

— Відпусти його!

— Швидше, лікуйте, лікуйте!

Щойно бета-гравці відволіклися на вовка, я повернулася в газоподібну форму й напала на мага, який готував заклинання зцілення.

— Дідько, знову білий монстр!

— Бля! Воно спочатку вибиває підтримку!

— Ближники, допоможіть!

Навіть коли я його огорнула, маг тримав посох напоготові.

Можливо, він пам’ятав моє попереднє перетворення.

Але я не збиралася робити так щоразу.

На відміну від газоподібної форми, моя Людиноподібна форма насправді була досить вразливою до фізичних пошкоджень.

Я затримувала лікування мага.

Якщо Цербер скористається нагодою й доб’є танка, наші шанси на перемогу значно зростуть.

…але мої очікування не справдилися.

— Ого, та що, в біса, не так із цією тварюкою?!

Коли воїни атакували скажену голову вовка, та переключилася з танка на них.

Чорт, чому?!

Ще зовсім трохи — і танк би помер!

Спокійна голова теж виглядала так, ніби хотіла добити його.

Але раптом уся координація між двома головами зникла.

Цербер почав безладно шаленіти.

А потім вовк раптово кинувся просто на мене.

За-зачекай, зачекай!

Чому?!

Я поспішно відступила, але він усе одно мене зачепив.

Маг утратив рівновагу.

І його голова миттєво опинилася між вовчими іклами.

— А-А-А-а-агх!!?

Цербер без жодних церемоній стиснув щелепи й розчавив йому голову.

— Бля, що не так із цими монстрами?!

— Відступаємо! Використовуйте навички зв’язування, щоб його затримати!

— Є! [Тіньові пута]!

Дивна стріла лучника встромилася в тінь Цербера.

Вовк продовжував шаленіти, але більше не міг зрушити з місця.

— А що з білим?!

— Зупиняйте його заклинаннями! Якщо не працює — [Бойовими мистецтвами]! Якщо магія скінчилася — пийте зілля!

Звісно, я зовсім не збиралася самотужки битися проти вісьмох бета-гравців.

Я подивилася в очі Цербера.

Навіть спокійна голова знову починала повертатися до того божевільного стану, в якому я побачила їх уперше.

Тому я теж вирішила відступати.

На щастя, бета-тестери не стали мене переслідувати.

З того, що я тут дізналася, стало зрозуміло: на мене нападали через якийсь ігровий івент.

Місцезнаходження альфа-тестерів постійно транслювали.

Для мене більше ніде не було безпечного місця.

Жити по сусідству з Цербером я теж не збиралася.

Тому мовчки забрала Блобсі й пішла.

Я рушила вздовж гірського хребта, пробираючись через кам’янисту місцевість і стрімкі урвища.

Так бета-гравцям мало бути значно складніше переслідувати мене.

Може, якщо просто блукати цими горами, я зможу пережити весь івент?

Похмуро думаючи про це, я швидко перевірила околиці.

Поблизу нікого не було.

Я полегшено зітхнула.

Цікаво, чи є тут місце, де можна сховатися…

Бета-гравці й так знали, де я перебуваю.

Але принаймні мене не зможуть застрелити здалеку.

Померти так було б до біса не смішно.

Зачекайте…

Он та скеля.

Здається, там отвір.

Я попрямувала туди, думаючи трохи перепочити.

Виявилося, це лігво якоїсь досить великої тварини.

Можливо, після того бою я вже можу еволюціонувати.

Якщо так, то, можливо, зможу перемогти навіть ту групу бета-гравців.

[Шеді] [Раса: Білий Гаст] [Нижчий Демон (Високий ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Розумна духовна форма життя.

[Магічні очки: 433/502] 25↑

[Загальна бойова сила: 482/499]

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Звичайна)] [Умілий пакувальник]

[※Еволюція недоступна]

Так!

Моя магія нарешті перевищила 500!

І моя…

Еволюція…

Недоступна?

Недоступна?!

Чому?!

І цього разу бойова сила навіть не зрівнялася з магією!

…так.

Глибокий вдих.

Заспокойся.

Просто ідентифікуй цей рядок…

[※Еволюція недоступна]

・ У поточній версії гри подальші еволюції монстрів не реалізовані.

・ Нові еволюції заплановані на Бета-версію 2.0.

Що…?

Отже, ми, альфа-тестери, взагалі не могли еволюціонувати далі?

Якщо я не можу еволюціонувати, це означає, що моя бойова сила застрягла на цьому рівні?

Що мені робити?

Навіть якщо я переживу цей івент, як мені протриматися пів року ЛИШЕ З ЦИМ?!

*Пруж!*

…ага.

Так.

Зі мною все гаразд, Блобсі.

На мить мені здалося, що я мало не перестала існувати.

Завдяки маленькій тремтливій кульці мені вдалося трохи взяти себе в руки.

Гаразд.

Думай позитивно.

Цим тілом мені більше не потрібно спати.

Отже, якщо я зможу втекти в море, бета-гравці не зможуть до мене дістатися, правда?

Щоправда, я навіть не знала, де це море.

Я почала підійматися вище в гори, думаючи, що, можливо, звідти зможу побачити океан…

Хм?

Що це?

На поверхні скелі були подряпини.

Дуже багато.

Ні.

Зачекайте.

Це не просто подряпини…

Це англійська.

Хто це написав?

Невже…

Це лігво Цербера?

Навіть у Людиноподібній формі я досі не дуже добре вміла писати.

Не могла навіть уявити, скільки часу й зусиль знадобилося, щоб вирізьбити ці літери.

Почерк був жахливим.

І водночас відчайдушним.

Я почала читати.

«Мене звати Ганс. Якщо хтось здатен це прочитати, я залишаю ці слова, щоб ви дізналися правду про корпорацію, яка стоїть за “Світом Ігдрасії”, і правду про цей світ.

Я — піддослідний №01. Мені дали тіло “Вовка-демона”. Мене відправили в цей світ як піддослідного експерименту з дослідження психічного навантаження під час використання аватарів монстрів».

Я так і знала.

Цербер справді був альфа-тестером…

«Аватари монстрів — наші аватари — були відкалібровані до жахливого рівня. Жоден нормальний розробник гри не дозволив би такого.

Нам, тестерам, пояснили, що чутливість буде встановлена на максимум. Але забули згадати, що йшлося про максимум самого обладнання, а не програмного забезпечення.

Біль був у кілька разів сильнішим за нормальний. Зір був настільки гострим, що я бачив у темряві так само чітко, як удень. Слух був таким самим чутливим. Я здригався від самого дотику вітру до шкіри. Чутливість була настільки високою, що я навіть не міг спати. Частково я очікував чогось подібного, але навіть так мій розум дуже швидко досяг межі.

Можливо, монстрам, які слабо відчувають біль, наприклад слизам чи аватарам без чіткої форми, було легше. Але в них була проблема, якої не існувало в нормальних аватарів: абсурдно сильне відчуття Невідповідності зі справжнім тілом. Принаймні я такого витримати не зміг би.

Насправді, за моїми власними спостереженнями, майже всі тестери, які використовували аморфні аватари, вийшли із системи вже через кілька днів.

Я більше не бачив, щоб хтось із них повернувся.

Якщо й існує людина, здатна витримувати такі аватари, думаю, її відчуття власного “я” має бути неймовірно слабким».

…ну.

Моє існування все життя постійно заперечували інші люди…

«Метою цього експерименту було створення системи, яка дозволила б максимально використовувати силу монстрів — силу, абсолютно нелюдську за своєю природою.

Вони мали перевірити межі того, що здатна витримати людина, а все, чого користувач витримати не може, передати під контроль ШІ.

Але не для того, щоб реалізувати в грі “PvP між Людьми та Монстрами”, як пояснили нам, ста тестерам.

Систему готували для обмежених бойових дій.

Для використання під час вторгнень.

Щойно всіх нас, альфа-тестерів, не стане, вони почнуть таємний бета-тест із солдатами армії».

Бойові дії…?

І вони збиралися просто перемолоти всіх нас на порох заради даних?

«Я дізнався правду.

Я поговорив зі своїми союзниками.

Ми вирішили знайти прихисток у цьому світі — світі, в який уряд планує вторгнутися.

Вам, напевно, цікаво, про який світ я говорю.

Але ви вже й самі здогадалися, правда?

Зрештою, ви стоїте тут і читаєте це.

Подивіться на неймовірно реалістичний світ навколо.

На людей, думки яких настільки складні, що жоден ШІ просто не міг би ними керувати.

Хіба вам не здається, що це відчувається точнісінько так само, як використання аватара для відвідування іншого місця на Землі?

Ви вже мали зрозуміти, що цей світ Ігдрасії — не просто набір даних на сервері.

Це не вигадка.

Ігдрасія існує насправді».

…що?