Розділ 20 — Новий початок

Минув місяць від початку офіційного бета-тестування нової VRMMORPG — «Світ Ігдрасії».

Гра продавалася разом із найновішою VR-системою й стала головною темою для розмов завдяки своїй неймовірній реалістичності.

Вона не була схожа на жодну VR-гру до неї.

Щойно завершився перший офіційний івент — «Підкорення Берсерків».

Відгуки були неоднозначними.

Частково через надто великий розкид у силі івентових монстрів.

Частково через їхню надто реалістичну й надто моторошну поведінку.

Та й з інших причин.

Але загалом реакція гравців була позитивною.

А щойно розробники опублікували офіційне відео з найкращими боями івенту, інтернет відразу заполонили нетерплячі люди, які вимагали якнайшвидшого офіційного релізу гри.

Від самого початку бета-тестування десять тисяч обраних тестерів насолоджувалися подорожами цим світом, ділилися інформацією й жартома скиглили у VR-чатах.

І сьогодні нічим не відрізнялося.

— Ви всі думали, що можливість з’явитися в будь-якому часовому поясі — це зручно, правда? Ага, я теж так думав. А потім виявилося, що якщо ти переважно граєш уночі й, як я, обираєш ранковий час у грі, то отримуєш довбаний джетлаг. Я цілий день бачу сонце.

— Ага! А потім я настільки підсів на гру, що почав заходити ще й зранку, але тоді в грі ніч і в місті взагалі нічого не відбувається.

— Хіба у великих містах немає кварталів червоних ліхтарів? Там трохи небезпечно, але принаймні ніч можна якось провести.

— Ем, мені взагалі-то ще немає вісімнадцяти, тому я граю у версію для всіх вікових категорій…

— Ой. Тоді забудь.

— Гей, тут діти є. Припиніть такі теми.

— Зрозумів.

— Вибачте.

— До речі, це теж пов’язано з часовими поясами. Ви знали, що можна телепортуватися до далекого Храму й зареєструвати там нову точку відродження? Щоправда, лише один раз, і з собою не можна брати нічого, крім івентових предметів.

— Гей, ви бачили новий трейлер? Виглядає неймовірно.

— Ага. Там же використали справжні сцени з боїв проти івентових монстрів, правда? У моєму регіоні з’явився лише один, а коли я зайшов у гру, він уже був мертвий.

— Кажуть, деякі з них могли відроджуватися по кілька разів. Хоча після трьох убивств, схоже, вже переставали.

— І ті, що могли відроджуватися, зазвичай були досить сильними. Чув, чимало груп другого рангу на них полягло.

— До речі, наскільки високо взагалі можуть підніматися ранги… хоча правильніше казати «рівень навички», так? То який максимум?

— Здається, розробники казали, що десять. Але в поточній версії та навіть на офіційному релізі, схоже, буде лише до п’ятого.

— Ага. Якщо вважати п’ятий рівень бойової навички рівнем експерта, тоді шостий ранг, напевно, буде лише в найкращих лицарів.

— Уперше бачу гру, де гравці слабші за NPC…

— Така вже гра з упором на реалізм. Хоча за кілька років ми, напевно, бачитимемо таких найкращих лицарів по всьому місту…

— Ех, хотілося б ще один івент із полюванням на монстрів. Цього разу нагородою був річний абонемент на повітряний корабель, так?

— Ага. Дуже зручно для подорожей і зміни точок відродження. Шкода лише, що звичайна ціна майже дорівнює вартості особняка.

— Тобто його отримали лише близько п’ятисот людей?

— Особисто мені байдуже. Країна, яку я обрав, і без того настільки величезна, що я не впевнений, чи взагалі зможу всю її дослідити. До того ж ті боси з трейлера виглядали до біса страшно! Серйозно, у реалізму теж мають бути межі.

— Ну, здається, у трейлері показали десять найсильніших монстрів? До смерті кожен із них устиг убити купу гравців. Не думаю, що всі івентові монстри були такими, але погоджуся — вони були довбанутими. Дуже цікаво, який ШІ використовують розробники.

— «Довбанутими» — саме те слово. Я буквально відчував їхнє божевілля. Може, розробники найняли когось із творців горорів?

— О, до речі, чули? Розробники написали, що в офіційній версії, можливо, дозволять обирати аватари монстрів.

— Серйозно?! Тобто я зможу грати чимось на кшталт босів із трейлера?!

— А що вони робитимуть із Невідповідністю? Я читав про стодвадцятикілограмового старого, який лише змінив тип статури й вік, а потім усе одно мав купу проблем, доки не звик.

— У дописі подробиць майже не було. Лише сказали, що частини, які викликають Невідповідність, автоматизують.

— Тобто я теж зможу мати дві голови або перетворюватися на туман?

— Погані новини, друже. В аморфних аватарів надто багато частин, які довелося б автоматизувати, тому їх, напевно, взагалі відкладуть.

— Чорт, остання трійця була божевільною. Мало того що виглядали моторошно — вони ще й страшенно швидкі та сильні.

— Останні троє — це ненажерлива жаба, двоголовий демонічний вовк і білий туман, так?

— Чув, усі вони неймовірно сильні.

— У мене є друг другого рангу, який з’явився в іншій країні. Каже, їхня група з трьох людей кинула виклик білому туману, і вони буквально померли за кілька секунд.

— Це той білий, якого показали наприкінці трейлера, правда? Від тієї сцени мені стало моторошно навіть попри те, що я знав — це лише відео! Ну, там, де він перетворюється на якусь приблизно людську фігуру зі зламаним мечем, а потім усміхається як маніяк. Йоб твою!

— Ага, страшно… хоча мені здалося, що це ще й трохи круто.

***

— Пане заступнику директора, ми завершили процес збору всіх таємних альфа-тестерів, які зараз перебувають у комі через психічний крах. Усього п’ятдесят сім осіб. Це запит від персоналу приміщення збору на початок тридцятиденного періоду спостереження. Будь ласка, підпишіть тут.

— Ага-ага… так, готово?

— Дякую.

Секретарка сьомого дослідницького центру увійшла до кабінету заступника директора з електронними документами в руках.

Браян кілька разів торкнувся пальцем потрібних місць.

Світло-жовтий відтінок документів змінився на блакитний, підтверджуючи відбитки пальців Браяна.

Він повернув документи.

Секретарка злегка вклонилася, а потім обережно запитала:

— Пане заступнику директора, чи потрібно мені бути присутньою під час утилізації тестерів через тридцять днів?

— Ну, хтось же має там бути. Якщо сама зголошуєшся — тим краще. А чому питаєш?

— Особливої причини немає… Якщо вже щось називати, то, мабуть, я просто хотіла провести ту дівчинку, яка протрималася до самого кінця.

— Ну, ви, жінки, такі сентиментальні… №13, так? Я подумав, що поставити її у фінальну сцену трейлера буде чудовою ідеєю, і не помилився! Чорт, це ж було круто, правда?

— …так. Однак після цього, коли гра вийде офіційно й людям дозволять обирати прості аватари монстрів, може з’явитися більше охочих грати аморфними істотами. Це не стане проблемою?

— А-а-а… так, оце.

Для першої презентації аватарів монстрів вони планували підготувати п’ятнадцять різних типів.

Аморфних монстрів серед них не було.

Рухи й форма тіла таких аватарів були надто нестабільними.

Щоб користуватися ними хоча б із мінімальною вправністю, гравцеві довелося б передати більшість обробки рухів автоматиці ШІ.

А це, по суті, нічим не відрізнялося б від гри на геймпаді, як у старі часи.

— Та й узагалі аморфні монстри не дуже придатні для використання. У них слабкі атаки й величезна вразливість до магії. Щоб повністю реалізувати їхні переваги, гравець повинен уміти вільно змінювати власну форму, а для нормальної людини це абсолютно неможливо. Якщо вже на те пішло, №13 була просто надто великим винятком, — Браян випалив цілу тираду, майже так, ніби виправдовувався.

Секретарка лише кивнула.

— Справді. Навіть серед таємних альфа-тестерів вона була особливою…

— Гравці самі все зрозуміють, щойно ми опублікуємо дані про бойову силу аморфних монстрів. Ну а тепер…

Переконавшись, що майже вся робота на сьогодні завершена, Браян солодко усміхнувся.

— Я вже йду додому. Може, повечеряємо разом? Я знаю одне місце.

Вродлива жінка відповіла такою самою солодкою усмішкою.

— Я подам на вас до суду за зловживання службовим становищем.

***

Для більшості людей «Світ Ігдрасії» був грою з відкритим світом.

Вигаданим світом.

Лише обмежена кількість людей із певної корпорації та вище керівництво уряду певної країни знали правду.

Цей світ був справжнім.

І він змінювався.

Під впливом бета-тестерів, які ні про що не здогадувалися, та співробітників, які діяли під прикриттям, Ігдрасія змінювалася.

У північній частині Центрального континенту лежало Королівство Трестан — одна з великих держав Ігдрасії.

На трав’янистій рівнині неподалік маленька постать мандрівника в плащі мовчки йшла вперед.

Рівномірно.

Невтомно.

Судячи зі зросту, цій людині, можливо, не було й десяти років.

Завеликий плащ дорослого чоловіка повністю приховував її тіло.

Поділ плаща був пошарпаний, порваний і забруднений землею.

З кожним кроком з-під нього показувалися бліді босі ступні.

На цій рівнині мешкали дрібні монстри, вовки та інші подібні істоти.

Подорож самотньої дитини тут була б самогубством.

Але зараз усі звірі поховалися.

Ніби чогось боялися.

На дитину не напали жодного разу.

Слідом за нею стрибала кулька слизу.

Її світло-зелений колір чудово маскував її серед трави.

Дитина підняла голову.

Пустотливий порив вітру зірвав капюшон.

Відкривши трохи кучеряве волосся — настільки біле, що воно майже сяяло на світлі.

І червоні очі.

Наче слабко світні рубіни.

Довгі білі кролячі вуха звисали вниз і ледь тремтіли від прохолодного вітру.

Перед світом постала дівчина неземної краси.

[Шеді] [Раса: Містраль] [Молодший Демон (Низький ранг)]

・ Демон чарівного туману, що танцює над північними морями. Кмітлива духовна форма життя.

[Магічні очки: 750/750] 92↑

[Загальна бойова сила: 825/825] 326↑

[Унікальна навичка: <Повторний кидок> <Кіберманіпуляція>]

[Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Уміла)] [Пакувальник-експерт]