Розділ 28 — Кроляча бешкетниця

— …Напівлюдина?

— Це… звіролюдина?

У темному аукціонному залі всі дивилися на сцену. Полум’я освітлювало одну-єдину білу дівчину.

Коли злодій виявився тією самою дівчинкою, яка досі була поруч, Тіз мало не вискочив зі свого місця. Він уп’явся в неї поглядом.

— …Шеді!

Але чи справді це була вона?

Під час першої зустрічі Тіз вирішив, що їй близько десяти. Вдруге вона виглядала вже десь на одинадцять. Тоді він подумав, що просто помилився з першою оцінкою. І все.

Так, діти з великою кількістю магії, як часто траплялося серед знаті, росли швидше. Але тепер Шеді на сцені виглядала так, ніби за кілька днів додала ще цілий рік віку й помітно підросла. Мала дівчинка вже починала перетворюватися на юну пані, у зовнішності якої проступали перші натяки на небезпечну красу.

Та навіть це не було найпомітнішим. Увесь зал дивився на пару довгих сніжно-білих вух, що м’яко звисали з її голови.

Так, існували собачі породи з опущеними вухами, але навіть найдовші ледве сягали десяти сантиметрів. Ніхто ніколи не чув і не бачив раси звіролюдей із вухами, що діставали майже до підборіддя. З кролячими вухами.

— …то ця дівка — кролиця-звіролюдина!! — Крик Салії рознісся тишею зали. Слова були більш ніж зрозумілими.

— …кролиця?

— Кролиця…

— Кролик…!!!

Шепіт лунав то тут, то там. Коли присутні усвідомили сказане, страх і жах у їхніх поглядах зникли. Їх замінила жадібність.

— Візьміть мені ту кролицю!! Вона МОЯ!!

В одній із лож другого поверху огрядний дворянин середнього віку перехилився через поруччя й закричав.

Тіз знав це обличчя. Брат короля Королівства Трестан. Але становище чоловіка зовсім не зупинило інших гостей — багатіїв і дворян із різних країн. Його крик лише підштовхнув їх. Засліплені жадібністю, вони один за одним підводилися й віддавали накази слугам.

— Спіймати кролицю!

— Ні, виставте її на торги! Сто великих золотих!

— Моя торгова компанія її забере! Охорону сюди!

— Не смішіть мене! Ця кролиця належить Трестану!

— Це аукціон, кому яке діло?! Хапайте її!!

Кролиця-звіролюдина. Невідома, нечувана раса. Та ще й красива дівчина. Ціна буде абсурдною.

Десятки охоронців, штовхаючи одне одного, кинулися виконувати накази. Побачивши це, ведучий аукціону закричав уцілілим вартовим:

— Забираємо її для аукціону! Спіймати, але не пошкодити навіть волосини! Кожному дам велику золоту, щойно вона буде в наших руках!

Шеді лише порожньо дивилася й кліпнула. Її багряні очі повільно пройшлися залою, зупинилися на хвилі охоронців і звузилися від огиди.

— Добре, тільки спокійно… агх!

Першим на сцену вистрибнув рухливий мечник. Щойно його голі руки потягнулися до дівчини, рухи незрозуміло сповільнилися. Шеді рвонула вперед. Кинджал розірвав йому горло.

Вона відскочила. Кілька охоронців потяглися за нею, але, торкнувшись туману, що лився з-під пальта, швидко посиніли й загальмували. Кинджали й кігті розірвали їх.

Цей білий туман — крижана магія?

Охоронці нарешті зрозуміли, що ціль не проста. Дехто перейшов до магії, хтось розламав стілець і зробив імпровізовану дубину.

— Може, трохи болітиме, маленька кролице!

Один із охоронців швидко змінив тактику, підхопив спис із підлоги, обернув його, розганяючи туман, і вдарив тупим кінцем.

— Агх!!

Та попри вправність зі списом, він дивним чином послизнувся на плямі замерзлої крові й утратив рівновагу. Дівчина схопила його за обличчя. Тіло миттєво зблідло, ніби з нього висмоктали все тепло. За мить чоловік покрився білим льодом, а разом з останньою іскрою життя крижана статуя розсипалася.

Побачивши таку безжальну страту й відчувши на шкірі холод туману, охоронці зблідли. Хтось ковтнув слину.

У ложі другого поверху Тіз спостерігав із палаючими очима. Він звернувся до дворецького, який був не менш блідий за охоронців.

— Діду… діду! Що, чорт забирай, відбувається?! Яка в Шеді бойова сила?!

Охоронці аукціону мали щонайменше третій рівень бойових навичок. Серед авантюристів — третій ранг.

А гості тут — багатії або могутні дворяни. Їхні охоронці повинні бути щонайменше четвертого рангу, як Салія. Можливо, навіть п’ятого — рівня майстер-лицарів.

Салія була магічним лицарем із високою магією. Її бойова сила наближалася до чотирьохсот.

Тут мало бути чимало охоронців такого ж рівня. Навіть без улюбленої зброї, навіть заважаючи один одному, десятки людей із силою понад триста не мали так масово гинути від дівчини з показником у двісті.

— Я-я… не можу її [Ідентифікувати]!

— Що?!

— …її магічні очки, очки здоров’я, загальна бойова сила — усе приховано!

Тіз пригадав дещо. У гільдії авантюристів кристал показав Шеді сто двадцять магії й майже двісті бойової сили, але не показав очок здоров’я.

У бою люди найбільше дивилися на [Загальну бойову силу] та [Магічні очки], тому [Очкам здоров’я] приділяли менше уваги. Навіть працівники гільдії вирішили, що це проста помилка. Тепер здавалося, що це був знак: Шеді приховувала справжню силу.

— Оце ти мене провела… Шеді!

Порив вітру пронісся сценою, розвіявши густий туман.

— Стій, лиходійко!

Обличчя Салії було червоне від люті. Вона спрямувала на Шеді кинджал.

Помітивши її, Шеді ледь насупилася й мовчки повернулася до лицарки.

— І що ти збираєшся робити тим обшарпаним ножем?

— Як ти смієш так говорити після того, як обманула нас, мерзотнице?!

Салія аж сяяла багряним. Вона жбурнула на підлогу бандитський кинджал, який їй дала Шеді.

— Лише смерть спокутує твій обман! Сьогодні твоє життя скінчиться від моєї руки!

— Справді…

На люту заяву Салії Шеді відповіла лише холодним поглядом. Повільно приготувала кинджал у лівій руці, а праву сховала під пальтом.

— Іди!

Салія була впевнена. Якщо туман Шеді — водяна магія, вітер давав їй перевагу. Саме на повітряних закляттях вона спеціалізувалася.

«Так пишаєшся своїм туманом? Подивимося, як він тобі сподобається, коли я здую його разом із тобою!» — усміхнулася вона.

І саме як лицарка очікувала, Шеді кинулася вперед, випускаючи туман звідкись біля прихованої правої руки. Салія виставила руки.

— [Вітряна бомба]!

Повітря вибухнуло. Як Салія й передбачала — ні, навіть краще — Шеді відлетіла так, наче нічого не важила. Дівчина всміхнулася й помахала рукою, пролетівши над головами охоронців.

— Нііііі! Не тікай, мерзото!!

Шеді залишила її крики позаду й легко приземлилася. Перш ніж охоронці оговталися, вона рвонула просто в натовп гостей.

Пані верещали й розбігалися. Торговці тягнули до неї жадібні руки. Шеді відповіла великою хмарою туману, прослизнула крізь натовп і помчала до виходу.

Дорогою її очі зустрілися з очима Тіза, який стояв на другому поверсі. Він хижо вишкірився й заявив:

— Запам’ятай, дівчинко! Я — Тішлар, Дванадцятий Імператор Імперії Тоузе. І ти. Будеш. Моєю! Просто чекай!

— …

Шеді нічого не відповіла.

Вона вискочила через головні двері й зникла в місті. Королівські солдати прочесали столицю, але марно. Її там уже не було.

Так почалася хвиля неймовірно щедрих нагород від багатіїв і дворян Трестана та інших країн. Але над усіма височіла особиста винагорода Імператора Тоузе. Про неї знав увесь центральний континент.

Розшукується

Молода біла дівчина-звіролюдина кролячої раси, яка керує магічним туманом.

Той, хто захопить і доставить дівчину, отримає щедру винагороду.

Дівчині не можна завдавати шкоди.

Імператор Тоузе клянеться власним ім’ям: той, хто виконає це доручення, отримає П’ять Тисяч Великих Золотих Монет.

До речі, багато хто очікував, що цей випадок ще більше погіршить становище звіролюдей. Сталося навпаки. Попит на молодих блідих дівчат собачої раси або з опущеними вухами різко зріс. Їх продавали за неймовірно високі ціни, а покупці забезпечували їм розкішне життя.