Розділ 29 — Нова країна

У сьомому дослідницькому центрі певної фармацевтичної компанії в одній із країн Землі працювала дослідниця. Точніше, старша дослідниця, хоча останнім часом більшу частину робочого дня виконувала обов’язки секретарки заступника директора Браяна. Один із колег щойно надіслав їй цікаве зображення.

— Не може бути… але якщо… — пробурмотіла Одрі. Побачене врізалося в пам’ять.

Ігдрасія. Цілий новий світ, представлений як вигадка — як звичайна гра віртуальної реальності.

Так званих «гравців» відправляли туди як збирачів нової форми енергії — Мани. Для підготовки корпорація ще десять років тому почала втручатися в людські країни нового світу. У кожній спорудили Храми, які одночасно збирали Ману й служили точками відродження гравців.

Людство Ігдрасії вважало їх Храмами Бога Знань. Насправді це були бази працівників корпорації та матеріалізованого обладнання, призначені для дослідження місцевих особливостей — Мани, матеріалів — і для спостереження.

Сто тисяч дистанційно керованих дронів із ШІ, оптимізованих під непомітність, служили розвідниками й спостерігачами. Вони літали всім світом, картографували місцевість і клімат. Іноді апарат серйозно пошкоджував особливо чутливий монстр, траплялися й інші причини пошкоджень, але загалом система працювала чудово, і Земля отримувала величезні масиви даних.

Коли ШІ дрона фіксував незвичну подію, алгоритм вимагав негайно летіти до місця й записувати все можливе. Дрони в Королівстві Трестан, що лежало на північному заході центрального континенту, зафіксували одну таку подію в аукціонному залі.

Стіл Одрі стояв просто перед кабінетом заступника директора. Через VR-пристрій лише з аудіо й відео вона відтворила копію запису зі свого мобільного пристрою.

Перед очима маленька дівчина билася з великою групою дорослих чоловіків у залі аукціону.

Відео було забите дивним білим шумом, схожим на туман або дим, а рухи дівчини здавалися ненормально швидкими. Обличчя розгледіти не виходило. На щастя, коли вітряне закляття відкинуло її, на частку секунди камера спіймала профіль.

Одразу після цього екран побілів, ніби дрон поглинув туман, і апарат зламався. Запис обірвався. Колега Одрі нарікав на білий шум: із цієї бійки вийшов би чудовий трейлер, якби зображення не було таким розмитим.

— …

Але Одрі здалося, що дівчина знайома. Своєрідне дежавю.

Біла шкіра, біле волосся… багряні очі. Зазвичай — ознаки альбінізму. Але довгі вуха робили її схожою на дівчину-звіролюдину кролячої раси.

Найбільше ж цей швидкоплинний профіль нагадав Одрі одну конкретну дівчинку.

— …номер тринадцять…

Остання альфа-тестерка. Альбіноска з особливою силою, яку власна мати називала «демоном». Її свідомість уже зникла, а коматозне тіло зберігалося в колекційному відділенні.

Одрі чудово пам’ятала фотографію в особовій справі. Такий погляд забути важко.

Просто схожі. От і все.

Більшість людей так би й вирішила. Та чомусь Одрі не могла відокремити кролицю від №13. Проте вирішила поховати тривогу, попри протести інтуїції.

***

Після втечі з аукціонного залу я швидко змішалася з натовпом. Я…

*Пруж-пруж!*

Ми надовго там не затрималися. Ми з Блобсі видерлися на дах і почали перестрибувати з будинку на будинок. Саме тоді від станції вирушав експрес-потяг, і я вчепилася за дах. Ми покинули столицю.

Цілу добу я провела на даху. У наступному місті пересіла на інший потяг — цього разу офіційно, з купленим квитком — поки новини не встигли мене наздогнати, й перетнула кордон.

У касі достатньо було заплатити й на мить показати картку авантюриста. Ніхто особливо не перевіряв.

Мені стало цікаво, і до прибуття потяга я поговорила з балакучою касиркою середнього віку. Виявилося, картка авантюриста запам’ятовує Ману власника. Якщо її тримає інша людина — наприклад, бандит, — з’являється чорна мітка, і картка перестає працювати.

Отже, при вході у велике місто тебе перевіряють ретельно, а всередині достатньо показати картку — і охорона пропускає куди завгодно. Недбало.

До речі, я, звісно, давно викинула те помітне червоне пальто з капюшоном.

Мій потяг ішов на схід від Королівства Трестан. Кінцева — мала країна Аннеф.

Називати її «сусідньою» було б оманливо. На Землі країни щільно заповнювали майже всі придатні для життя землі. Тут держави виникали лише навколо надзвичайно зручних Світових Паростків, тому між ними лежали величезні відстані. Експрес ішов до Аннефа три дні без зупинок.

Якщо подумати, швидкість була майже як у лінійного магнітного потяга. Краєвид за вікном летів смугами. Але навіть коли я відчинила вікно, відчула лише приємний вітерець. Мабуть, увесь потяг оточений силовим полем. Мани ж у них хоч відбавляй.

Пейзажі майже не відрізнялися від тих, які бачиш з ілюмінатора літака…

Міжнародні потяги мали вісім вагонів, три пасажирські. Всього дванадцять купе. Зараз їхали лише сім груп, тому ціле купе дісталося мені.

За вікном пропливали засніжені вершини. Нарешті можна було перепочити. Я дістала їжу з вагона-ресторану для Блобсі й перевірила результат еволюції.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Низький ранг)]

・ Демон бурхливого туману, що спустошує північні моря. Кмітлива духовна форма життя.

[Магічні очки: 1950/1950] 415↑

[Загальна бойова сила: 2145/2145] 457↑

[Унікальна навичка: <Повторний кидок> <Кіберманіпуляція> <Поглинання>]

[Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Національний скарб)] [Пакувальник-спеціаліст]

…гаразд. З чого почати?

По-перше, клас нарешті став [Старший Демон]. Бойова сила в цифрах зросла не катастрофічно, але через більшу щільність — або, краще сказати, «густіший туман» — удари відчутно поважчали. Просто прямий приріст сили.

Далі «неж»? Якщо я правильно пам’ятала французьку, це означало «сніг». Напевно, нова унікальна навичка пов’язана саме з цим.

У жовтому камені була сила №17.

Унікальна навичка [Поглинання]… Якщо пам’ять не підводить, здатність аватарів поглинати Ману переможених створили на основі цієї сили. Однак сама здібність №17, яка стала її першоджерелом, була значно універсальнішою.

У мене висмоктування життєвої сили туманом стало набагато ефективнішим. Більше того, тепер я могла поглинати тепло навколо й створювати холодне повітря.

Одне це різко збільшувало мої можливості в бою.

Далі… [Людиноподібна форма]. Знову якісь дивні слова для рівня поліпшення. Це ж краще, правда? Що взагалі означає «Національний скарб»? Хто виставляє ці оцінки?

Всередині я, як і раніше, складалася з туману. Але зовні виглядала на сто відсотків людиною. Абсолютно без різниці.

Через більшу щільність я знову підросла. Коли вперше отримала тіло, виглядала років на десять і мала близько 135 сантиметрів. Наступного разу — 140. Тепер — приблизно 145.

Змінився не лише зріст. Щоки та інші риси трохи округлилися, вигляд став жіночнішим. Це теж через «Національний скарб»? Тепер я виглядала як звичайна дванадцятирічна дівчинка.

Але вуха. Тричі прокляті вуха. І цей пухнастий хвіст. Не дивно, що всі приймають мене за кролицю-звіролюдину.

І ще один сюрприз: Тіз виявився імператором. Ще й видав ту дивну заяву. Це лише через рідкісну кролячу расу? Та звідки мені знати, наскільки він серйозний.

Після бешкету на аукціоні був цілком реальний шанс, що на «кролика-вбивцю» оголосять полювання. Не знаю, наскільки розвинена тут передача інформації, але краще було поїхати до того, як мене почнуть впізнавати на кордонах.

У цьому сенсі Ельфійський Скарб дістався дуже вчасно.

Він виглядав як гарне срібне намисто. Насправді це був магічний пристрій. За описом у каталозі він допомагав власнику контролювати присутність, яку той випромінює.

Не дивно, що це Ельфійський Скарб. Їхня раса славилася мисливцями.

Побачивши ефект, я подумала: можливо, він також допоможе приховуватися від [Ідентифікації].

Якщо моя теорія правильна, [Ідентифікація] не витягує дані про ціль із нізвідки. Імена, які я бачу під час використання, постійно змінюються. Отже, навичка спирається на спостереження й чуття самого користувача, перетворюючи їх на цифри.

Тоді, якщо достатньо добре приховати присутність, чи зможу обдурити й того, хто спробує мене [Ідентифікувати]? Принаймні він не зрозуміє, що я демон, навіть якщо щось запідозрить.

Можливо, саме про цей скарб говорили ельфійські діти — той, що в них украли. Але зараз повернути його я однаково не могла.

Отже, подальший план. Треба шукати інформацію про останній магічний камінь — №08 — щойно безпечно потраплю в Аннеф.

Залишилося двадцять днів позиченого часу…

Якщо він на іншому континенті — мені кінець. Але троє домовилися зустрітися одне з одним. Отже, всі мали бути на цьому континенті.

Найшвидше буде… так, вступити в контакт із бета-гравцями.

Я могла розповісти правду, але вони навряд чи повірять. Історія №01 була ледве переконливою навіть для мене, та й то лише через його й моє відчайдушне становище. До того ж, якщо корпорація дізнається, що я №13, вона може позбутися мого тіла на Землі.

Отже, треба приховати знання. Поговорити з бета-гравцями як місцева… або, в їхньому розумінні, як NPC.

…якщо чесно, навіть мені план здавався дуже сирим. Але це вже не новина.

Навіть якщо отримаю інформацію, ціль може бути далеко. Знадобляться гроші на дорогу. Треба ще й заробляти… яка морока. Після работорговців у мене залишилася одна велика золота й три малих золотих.

Із одягу — пальто поверх блузи й спідниці та запасний плащ. Хотілося ще речей, але, може, варто чекати наступного стрибка росту. Відкладемо.

…скільки всього треба зробити.

За два дні потяг прибув у портове місто — ворота до Аннефа. Я розчинилася в туман і вислизнула до того, як прикордонники почали перевіряти вагони.