Розділ 31 — Подорож із гравцями

— О, ти теж знаєш про камінь? Збираєшся приєднатися до івенту?

Я обернулася. Переді мною стояв білявий чоловік. Він був доволі вродливим, але виглядав настільки слизьким бабієм, що це псувало все враження. На поясі в нього висіли два кинджали.

Івент? Магічний камінь? Отже, вони гравці?

Я трохи насторожилася й відступила на пів кроку. Чоловік одразу заметушився, замахав руками й теж відступив.

— А, ні, вибач, не хотів тебе налякати. Ми просто розмістили оголошення, і я хвилювався, що ніхто не прийде. Тому, коли почув «магічний камінь», просто машинально до тебе звернувся. Мене звати Уїд. Я член клану, який організовує івент.

— …розкажіть більше.

Я вдала дурненьку, намагаючись витягнути з нього інформацію. Але… зачекайте. Я ж думала, що бета-гравці можуть відрізняти NPC від гравців?

Ну й нехай. Чомусь моє обличчя його зацікавило. Він продовжив пояснювати, раз у раз крадькома поглядаючи на мою голову під капюшоном.

Схоже, їхня група вирішила, що нагорода Тіза — це ігровий івент. У них також був [Червоний магічний камінь], який вони отримали, убивши одного з нас під час того івенту. А оскільки вони знали, що «дівчина-звіролюдина кролячої раси» вкрала жовтий магічний камінь, то планували виманити мене, використавши свій камінь як приманку.

— Приблизно завтра в усіх гільдіях авантюристів центрального континенту й ще в кількох місцях з’явиться оголошення «Шукаємо покупців на Червоний магічний камінь». Але з такою величезною нагородою ми й не очікуємо, що кролиця заявиться просто до міста. Насправді це більше привід зібратися й потусити. Тож я сподівався, що прийде більше дівчат…

— Гей, Уїде!

Знову хтось перервав. Яке дежавю… Ми обоє повернулися на голос. Там стояв той сильний авантюрист, якого я бачила в крамниці обладунків. Позаду нього Саллі прикрила обличчя долонею й простогнала:

— Ой, блін…

— О, привіт. Айзеку, я тут просто запрошував цю дівчину…

— Ні-ні-ні, вона не гравець!

— …чого?! Йоб твою, в неї справді немає мітки!

Уїд приголомшено витріщився, переводячи погляд то на мене, то на якусь точку трохи вище й лівіше від моєї голови. Знову це? Так-так, я вже зрозуміла. А тепер можете, будь ласка, перестати витріщатися мені в обличчя?

— Та я просто… вона виглядає настільки природно…

— От-от! І атмосфера, і манери — усе набагато більше схоже на нас, ніж на місцевих NPC!

Уїд почав виправдовуватися, але його одразу перекрила Саллі… зачекайте. Саллі й Салія звучать майже однаково. Дуже легко переплутати.

Вони обоє продовжили свою балаканину, яка для NPC мала звучати повною нісенітницею. Сильний авантюрист — Айзек, здається? — тяжко зітхнув і повернувся до мене.

— Ще раз вибач. Ти ж не дуже розумієш, про що вони говорять, правда? Не звертай уваги. Просто забудь.

…ну, щодо цього…

— Я чула, ви хочете виманити «кролицю», за яку призначена нагорода? — запитала я.

Посмішка Айзека смикнулася.

— Уїде, що ти, в біса, їй наговорив?

— Ем… усе?

— Чорт, я ж казав! У цієї гри ШІ має занадто багато варіантів діалогів і поведінки. Не будь таким необережним.

— …але ж ти сам зараз купу мета-речей при ній говориш, хіба ні?

Вони справді зовсім не пильнували язика перед NPC. Айзек узагалі ігнорував мою присутність, доки друзі не вказали на його власну помилку.

— А. Точно.

Він знову повернувся до мене з натягнутою усмішкою.

— Ну гаразд… Ти виглядаєш дуже молодою, але, мабуть, теж авантюристка, так?

Я кивнула. Схоже, Айзек нарешті перестав вагатися. Він заговорив так, щоб чули і я, і його товариші.

— Як ти вже чула, ми збираємося на полювання за кролицею. Шанси невеликі, тож ми наполовину серйозно, а наполовину просто шукаємо привід зібратися й повеселитися. Навіть якщо її впіймаємо, ніхто не гарантує, що отримаємо нагороду. Але якщо не заперечуєш попрацювати на нас, заплатимо три малі золоті. Як тобі?

— …найняти мене?

Схоже, Айзек вирішив узяти мене із собою як найману помічницю. Чому?

— Ого, серйозно? Оце так! — зрадів Уїд.

— Зачекай, Айзеку?! Ти справді береш цього NP… тобто цю дівчину? Вона ж незнайомка!

— Саллі, тихіше. А якщо вона розповість іншим авантюристам і вони прийдуть усе псувати? Візьмемо її із собою, щоб звичайні авантюристи нічого не дізналися, — відповів Айзек.

— …мабуть, логічно.

— Чудово!

— Уїде, ти взагалі нічого не засвоїв?!

— Хе-хе-хе, гаразд, ходімо!

Схоже, вони навіть не припускали, що NPC може відмовитися.

Ну й нехай. Насправді для мене це навіть було зручніше. Я не знала, який саме івент вони планували, але головне — дістатися до червоного магічного каменя.

…це ж камінь №08, правда? Повинен бути він. Інакше мені кінець.

— Гаразд, тоді обговорімо маршрут.

— М-м.

За словами Айзека, івент мав відбутися через тиждень. Він уже повідомив своїм друзям через інтернет. Прийти міг будь-хто, хто встигав.

Місцем проведення була їхня база на околиці Вільного Міста Сейс. Вони показали мені точку на простій карті, що висіла в гільдії. До біса далеко. Сейс був великою країною на самому сході центрального континенту.

Я замислилася, як ми взагалі дістанемося туди за тиждень. Айзек пояснив. Спочатку група поїде звичайними потягами до сусідньої великої країни Баттрол, кілька разів пересідаючи. На це піде чотири дні. А вже звідти ми сядемо на повітряний корабель.

…повітряний корабель?!

— Ага. У нас є річні абонементи. Думаю, тебе зможуть оформити як члена групи.

Я вперше взагалі почула про повітряні кораблі. За їхніми словами, потрібні аеропорти були лише у великих країнах, зате з їхньою допомогою можна було дістатися будь-якої іншої великої країни світу всього за один-два дні.

До Баттролу ми їхали звичайними потягами, не експресом. Вони пояснили, що взагалі-то прибули сюди заробляти гроші. Витрачати великі золоті монети заради швидкої поїздки означало б звести нанівець увесь сенс подорожі.

Ми сіли на найдешевший потяг, який змогли знайти. Тіснувато, але чотиримісне купе нам усе ж дісталося. Нарешті з’явився час нормально познайомитися.

— Ми полювали на водяних ящірок у болотах неподалік. Їхні шкури й магічні камені добре продаються у Вільному Місті. До речі… як тебе звати? Я Сандреа. Можеш просто Саллі!

— Привіт, Сандреа. Я Шеррі.

Група складалася з воїна Айзека, швидкого бійця Уїда та магині Сандреа. Звісно, я не була настільки наївною, щоб називати їм справжнє ім’я. Фальшиве я обрала схоже на моє, щоб досить швидко реагувати, якщо мене покличуть.

Почувши моє привітання, Сандреа чомусь із сяючою усмішкою сунула обличчя майже впритул до мого.

— Можна просто Саллі!

— Привіт, Сандреа.

— Серйозно, просто називай мене Саллі…

— Привіт, Сандреа.

— …

Я зовсім не хотіла плутати її з дурнуватою Салією. І сама не помітила, як через мою впертість Айзек та Уїд теж почали називати її Сандреа. Вона була вражена.

Пані Сандреа. Я чудово чую, як ви там шепочете «тупий ШІ…». Шепочіть тихіше.

— А що ви робитимете з їжею? — запитала я.

— Та просто в реалі щось перехопимо… ай!

— У нас є що поїсти, не хвилюйся.

Айзек тицьнув Уїда ліктем за необережні слова.

У потязі я все одно купувала їжу у вагоні-ресторані — для Блобсі, — щоб не руйнувати легенду. А от сама група час від часу просто зникала прямо з вагона.

Отже, вони виходили з гри, щоб поїсти. Бували моменти, коли Сандреа зникала на цілих дванадцять годин. Інколи в грі залишався лише хтось один. Найчастіше — Уїд. Він був тут надто часто. Я вже починала хвилюватися за його реальне життя.

— Як добре, що ми залишилися лише вдвох. Гей, Шеррі, хочеш щось про мене дізнатися? Для такої красуні я відповім на будь-яке питання!

— Тоді скажи, як тебе видалити…?

— А язик у тебе гостріший, ніж я думав!

Він постійно й страшенно настирливо намагався заводити зі мною розмови, а від його поглядів мені взагалі ставало трохи не по собі. Тому я щоразу обривала його. Іноді він раптом завмирав і дивився кудись у порожнечу.

«…коротше, тут є одна NPC-дівчина, яка поводиться зі мною максимально холодно…»

Якщо придивитися, його губи ледь рухалися. Можливо, він із кимось переписувався.

Вони взагалі хоч трохи намагалися мене обдурити?

Напевно, зрештою для них це була лише гра, а я — лише NPC. Побачивши, що я ніяк не реагую на мета-розмови, вони ставали дедалі необережнішими, а виходили з гри дедалі частіше.

Мене це особливо не турбувало. Я однаково не планувала з ними дружити. Але навіть знаючи, що місцеві NPC поводяться майже як справжні живі люди, вони все одно не ставилися до мене як до людини. Навіть зараз.

…я вже бачила, скільки проблем із цього може вирости. Удачі модераторам гри. Хоча це вже не моя проблема.

За день до прибуття на першу станцію Баттролу всі троє нарешті одночасно вийшли з гри.

Схоже, у потязі вони намагалися прокачувати магічні навички, але навіть цього не вистачало, щоб прогнати нудьгу.

Коли вони зникли, я помітила на підлозі дивне скупчення Мани. Його захищав бар’єр. Напевно, це була мітка місця, де вони з’являться під час наступного входу.

Я обережно застосувала до неї трохи [Кіберманіпуляції], настільки слабко, щоб корпорація нічого не помітила. У відповідь відчула щось схоже на реакцію моєї навички [Пакувальник]. Копнувши трохи глибше, я виявила спорядження, до якого могла дістатися через власний [Пакувальник]. Схоже, воно належало цій трійці.

Приємний сюрприз. Навіть якщо я не могла прибрати їх самих, принаймні могла трохи пожартувати.

За годину до прибуття потяга на першу станцію всі троє знову з’явилися.

— Нарешті! Скоріше б уже політати!

— Ага, ця гра варта своїх грошей хоча б заради краєвидів.

Сандреа й Уїд одразу прилипли до вікна. Тепер вони остаточно перетворилися на туристів, із відкритими ротами розглядаючи поля, села й місто, до якого ми наближалися. Лише Айзек залишився сидіти. Побачивши мою нерухомість, він трохи занепокоївся.

— Ти нормально тут сама була?

— Ага.

Я зіграла слухняного NPC. Він розслабився й тихо пробурмотів:

— Ну так… звісно. Якщо ти NPC, то проблем і не мало бути…

От якби я була звичайним гравцем…

Запізно.

Я вже не була ані гравцем, ані місцевою жителькою цього світу.

Я стала чимось посередині.

Тієї миті, коли корпорація зрадила всіх нас, сотню піддослідних, гравці перестали бути нашими союзниками.

[Айзек] [Раса: Людина ♂] [Гравець]

[Магічні очки (MP): 150/150] [Очки здоров’я (HP): 260/260]

[Загальна бойова сила: 1110]

[Сандреа] [Раса: Людина ♀] [Гравець]

[Магічні очки (MP): 190/190] [Очки здоров’я (HP): 135/135]

[Загальна бойова сила: 790]

[Уїд] [Раса: Людина ♂] [Гравець]

[Магічні очки (MP): 140/140] [Очки здоров’я (HP): 180/180]

[Загальна бойова сила: 665]

Залишилося чотирнадцять днів позиченого часу.

Я вже бачила кінець дороги.

Тож готуйтеся, ви троє.

Рано чи пізно ви станете моєю їжею.