Розділ 33 — Непрохані гості

— Шеррі…?

Голос Айзека долинув ніби здалеку.

Піддавшись гніву, я необачно відповіла ударом і ненавмисно вбила Карді.

Але не шкодувала.

Попри весь їхній план, гравці насправді не вірили, що я з’явлюся. Вони ошелешено дивилися на мої вуха, що визирали з-під розірваного капюшона.

Найгіршим варіантом було б, якби корпорація побачила мене й пов’язала з моїм справжнім тілом.

Але лише за обличчям вони навряд чи зроблять такий висновок миттєво.

Особливо тепер, коли в мене були кролячі вуха.

Тому я намагалася приховати якомога більше.

Людську форму я підтримувала лише тонким зовнішнім шаром. Усередині вже перетворювалася на туман, який поволі розповзався навколо.

Серед гравців найбільшу бойову силу мав Айзек. Найслабші були приблизно на рівні 300.

Найнебезпечнішими залишалися члени клану Айзека — всі понад 400.

Я приготувала кинджал і пильно стежила за ними, водночас думаючи, в кого саме був магічний камінь №08.

Тоді Уїд, який нарешті оговтався від шоку, раптом вистрибнув уперед.

— Шеррі — це кролиця?! Офігенно! Я, мабуть, уже набив купу очок стосунків! Іди сюди, стрибай мені в обійми!

Над полем запала тиша.

Що це взагалі за реакція?

Настільки далеко від моїх очікувань, що я мимоволі скривилася.

Зате ідіотизм Уїда вивів інших гравців зі ступору.

— Це кролиця!

— Вона справді прийшла!

Вони загомоніли й потягнулися до зброї.

Айзек поспішно вибіг уперед, намагаючись їх зупинити.

— Ні, стійте! Спочатку спробуймо поговорити! Шеррі, ти…

— ПОЛЮЄМО НА КРОЛИЦЮ!!

— А-А-А-А-А!!

Його слова потонули в реві групи ватажка-негідника.

Вони рвонули до мене зі зброєю в руках.

— Карді обломився! П’ять тисяч великих золотих будуть наші!

— Не захоплюйтеся! Вона не повинна померти!

— Та пофіг! Закидаємо її зіллями — і нормально! Відрубайте їй руки й ноги! Головне, щоб не втекла!

Їхня бойова сила була приблизно 300–400.

Від нашої минулої зустрічі вони майже не посилилися.

Моя хмара туману кинулася на них, висмоктуючи магію й тепло та сповільнюючи рухи.

— Щ-щ-що це?!

— Н-ноги… замерзли…

Я вже рухалася.

Кинджал увійшов магові в шию.

Другий полетів у горло лучникові.

Я розвернулася й кігтями розірвала горло розвідникові.

— Я-якого біса?!

Важкоозброєний воїн у відчаї безладно махав величезною сокирою. Він ледь не плакав.

Я зосередила туман, заморозила половину його тіла й схопила за обличчя.

Кігті розтрощили замерзлу голову.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Низький ранг)]

・ Демон бурхливого туману, що спустошує північні моря. Кмітлива духовна форма життя.

[Магічні очки: 1975/2030] 80↑

[Загальна бойова сила: 2178/2233] 88↑

[Унікальна навичка: <Повторний кидок> <Кіберманіпуляція> <Поглинання>]

[Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людиноподібна форма (Національний скарб)] [Пакувальник-спеціаліст]

Як я й думала, двох тисяч магії для нового підвищення рангу було замало.

Тридцять секунд.

Саме стільки знадобилося, щоб убити їх.

Ці гравці мали лише нашвидкуруч набуті бойові навички, а невеликого [Страху] вистачало, щоб зробити їх безпорадними.

Якщо чесно, слабачки.

Охоронці на аукціоні були значно небезпечнішими.

Інші гравці не змогли зупинити бій.

І не змогли зупинити різанину, яка почалася після нього.

Навіть якщо загиблі не були їхніми друзями, вигляд настільки безжального вбивства все одно вибив їх із рівноваги.

Кілька людей зблідли й відступили на крок.

Але лише слабші.

Сильніші, навпаки, приготували зброю й кинулися вперед.

Можливо, їм вдалося «встояти» перед моїм [Страхом].

— Ні!

Айзек досі намагався їх зупинити.

Та Сандреа поруч із ним уже вистрибнула вперед із посохом і заперечила:

— Айзеку, досить! Хіба не очевидно? Вона не звичайний NPC, вона рейдовий бос івенту!

Не бачу, що тут такого очевидного.

Отже, на їхню думку, NPC сильніші за них самих існували для «особливих івентів», а якщо були ворожими — автоматично ставали «босами».

Схоже, Айзек неохоче погодився й нарешті приготував зброю.

— Гаразд. Будь хорошою дівчинкою й дай нам себе схопити. [Крижаний спис]!

Жінка-маг випустила величезну крижану колону.

Мені здавалося, для людини ця штука була смертельною.

Магія залишалася моєю слабкістю, а нормального способу протидіяти їй я не мала.

Єдиним варіантом був відступ.

Я стрибнула назад, але лучник на відстані вже випустив стрілу.

— [Тіньові пута]!

Маги й лучники справді були моїми природними ворогами.

Але коли знаєш, що саме летить, впоратися вже не так складно.

Я кинула вперед розірване пальто.

Дивна навичка влучила в його тінь.

— Якого біса?!

Пальто зависло в повітрі.

Я рвонула збоку просто до лучника.

І тоді переді мною вистрибнула швидка тінь.

— Прекрасна Шеррі! Іди сюди, мої руки сумували за тобою… уф!

Ой.

Тут узагалі-то треба було вдарити кинджалом.

Але чомусь мені страшенно захотілося заїхати йому ногою в обличчя.

Тому я так і зробила.

Уїд похитнувся назад.

Я заморозила йому ступні й кинула крижаний туман до лучника, що відступав.

Уперед вийшов гравець із великим щитом і перекрив атаку.

Він не замерзав?

Ще одне дивне бойове мистецтво?

Або на ньому якесь посилення?

Ось чому я ненавиділа битви проти груп гравців.

Своїми особливими навичками вони чудово закривали слабкості одне одного.

Моя бойова сила була значно вищою, але я досі нікого з них не вбила.

Ого?!

Я відчула, як щось невидиме намагається мене скувати, й негайно відстрибнула.

Трохи осторонь стояла дівчина з рожевим волоссям і розмахувала величезним молотом.

Вона закричала:

— Ватажку! У неї ж мало бути лише 200 бойової сили! Як вона встояла проти [Уповільнення]?!

— Ідіотка! Ти взагалі не повинна була битися! — замість Айзека насварила її Сандреа.

Отже, моя маскувальна завіса над статусом досі працювала.

Добре.

Виходить, те дивне липке відчуття раніше було її заклинанням?

Але чому її сварили лише за сам факт атаки?

Тому що вона маг?

Та в неї ж величезний молот і шкіряний нагрудник поверх мантії.

…зачекайте.

Я проігнорувала щитоносця й рвонула просто до неї.

І вона, і Сандреа миттєво запанікували.

— А! Ідіотка, бачиш, що наробила?! Тепер вона йде до тебе!

— Та це через тебе! Чого ти кричала?! Саллі, сама дурепа!

Отже, причина справді була.

Наприклад…

Можливо, саме в рожевоволосої був магічний камінь №08?

Намагаючись її захистити, члени клану Айзека почали втрачати злагодженість.

Усі мали щонайменше 400 бойової сили.

Половина з них — люди рівня Сандреа й Уїда, з показником близько 700 — втратила простір для маневру.

Вони більше не могли нормально прикривати товаришів.

— Є! Попалася!

Воїн із мечем і баклером кинувся до мене.

Я ухилилася від його повільного удару й заморозила праву руку.

— А-а-а?!

— Я допоможу!

Найнижчий рівень болю, зрозуміло…

Товариш-лучник випустив стрілу, прикриваючи його.

Я сховалася за воїном, а потім накрила обох крижаним туманом і висушила.

Двоє гравців загинули за одну мить.

Цього вистачило, щоб налякати решту.

З одного боку, втрата спокою була мені на руку.

З іншого — це означало, що вони перестали стримуватися.

Більше ніхто не намагався захопити мене живою.

— [Вогняний снаряд]!

Вогняна куля Сандреа вибухнула, підпалюючи траву.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Низький ранг)]

[Магічні очки: 1935/2060] 30↑

[Загальна бойова сила: 2141/2266] 33↑

Я відчайдушно ухилилася.

Боляче навіть попри підвищений захист від більшої бойової сили.

— Сандреа!

— Та подивись, вона надто небезпечна! Ми не переможемо, якщо продовжимо стримуватися!

— Тепер я! [Щитовий таран]!

Він рвонув уперед із великим щитом перед собою.

Хотів відкинути мене?

Не пощастило.

— Що?!

Я не зрушила ні на сантиметр.

Зупинивши його натиск, я схопила й заморозила руку, яка тримала щит.

Трикратна різниця в бойовій силі дуже допомагала.

— Стій!

Помітивши блиск меча, я миттєво відскочила.

Айзек спрямував на мене клинок.

— Ти цілий?

— В-вибач.

Я встигла забрати лише половину його магії та життя.

Рожевоволоса спрямувала на щитоносця біле світло, звільнивши його з льоду.

Потім він вилив у рот маленьку пляшечку.

Хм.

Я щойно відчула, як його магія відновлюється.

Другий раунд, значить…

Битися лоб у лоб для мене було невигідно.

Принаймні їхні зілля не нескінченні.

Якщо берегтиму магію й розбиратимуся з ними по одному, шанс у мене залишиться.

Головне — дочекатися можливості вкрасти магічний камінь №08.

Тоді я переможу.

Усі, крім загиблих, повністю відновилися зіллями.

Я відкинула зайві думки й знову зосередилася.

По кинджалу в кожній руці.

Кілька легких стрибків на місці.

Мої вуха затремтіли.

Тепер уже ніхто не грався.

Навіть Уїд виглядав серйозним, стискаючи меч.

Айзек уже збирався дати сигнал.

І саме тоді пролунала ціла хвиля пронизливого вереску.

— Щ-що тепер?!

— Що це за дзижчання…

На зеленій рівнині почали з’являтися чорні монстри, розтікаючись нею, наче калюжа смоли.

— Що… це таке…? — пробурмотів один із гравців.

Його усмішка була натягнутою, голос тремтів.

Новоприбулі були величезними павукоподібними монстрами: близько двох метрів заввишки, п’яти завширшки, із тілом тарантула, панциром і клешнями краба.

— Е… а-а-а-агх!

— Чорт, вони на нас нападають?!

Для своїх розмірів вони рухалися неймовірно швидко.

Одного гравця поруч уже розірвало навпіл клешнями.

Я їх знала…

Ні.

Не я.

Знання №01 та №17 усередині мене знали про можливість їхнього існування.

[Чорні Панцирні Павуки ×10]

[Магічні очки: 300/300] [Очки здоров’я: 500/500]

[Загальна бойова сила: 1000]

Це експериментальні аватари монстрів, якими керують таємні бета-тестери!