Розділ 36 — Шлях до Світового Дерева

Залишилося дев’ять днів позиченого часу.

Нарешті я прямувала до Світового Дерева, щоб знайти спосіб урятувати свою душу, яка залишалася на Землі.

І все-таки я не могла не думати: чи справді такий спосіб існує?.. №01 вірив у слабку можливість і написав про неї у своєму заповіті.

Але це зовсім не гарантувало порятунку.

…принаймні навіть крихта надії краща за нічого.

Згідно з путівником, який я читала на повітряному кораблі, від Вільного Міста Сейс до Світового Дерева існувало два маршрути.

Перший — продовжити рух на південь, пройти через Академічне Місто Сінкрес, сісти на корабель до Священного Міста Аюне, а звідти перетнути ще трохи суші й моря та дістатися Центрального Острова, де й росло Світове Дерево.

Другий був схожим.

Можна було полетіти повітряним кораблем із Сейсу до Аюне, а далі маршрут однаково збігався.

Центральний Острів оточував кільцеподібний гірський хребет.

Єдиний офіційний шлях усередину проходив через Священне Місто Аюне.

Саме тому обидва маршрути вимагали потрапити туди.

І саме це було найбільшою проблемою.

За путівником, Аюне було найближчою до Світового Дерева країною й водночас осередком релігії, яка поклонялася Дереву.

Отже, там мала бути й головна база корпорації, яка грала роль Бога в цьому світі.

Для мене це було найнебезпечніше місце в усій Ігдрасії…

До того ж я чула чутки про якихось «Героїв».

А після безладу з бета-гравцями користуватися громадським транспортом стало ще складніше.

Якщо зайду у велике місто й мене впізнають, наслідки заберуть більше часу, ніж простий обхід.

Тому я обрала третій шлях.

Самотужки.

Я попрямую на південь до півострова на західному краю Сінкресу.

Перетну океан власними силами.

Піднімуся стрімкою гірською стіною, що оточує Центральний Острів.

І піду прямо до Світового Дерева.

Відстань має бути посильною…

Напевно.

Принаймні так виглядало на грубій карті, яку я бачила.

Я розібралася зі спостережними дронами, які йшли по сліду, й рушила на південь, за потреби обходячи міста.

На територіях, схожих на людські володіння, я залишалася в людській формі.

Лише покинувши околиці Сейсу, нарешті змогла знову перетворитися на туман.

Не те щоб матеріальне тіло не мало недоліків.

Найбільшим стало те, що я втратила можливість частково змінювати форму.

Тепер могла бути або повністю туманом, або повністю людиною.

У розсіяному стані я майже не отримувала фізичних пошкоджень, а [Поглинання] працювало значно швидше.

Зате мої власні удари майже не мали ваги, а магія по площі могла завдати серйозної шкоди.

У людській формі я могла бити на повну силу й різко змінювати позицію, тому ухилятися від заклинань було простіше.

Але фізичні атаки завдавали більше шкоди, дальність виявлення трохи зменшувалася, а найгірше — у людській формі я більше не могла користуватися [Пакувальником].

Усе потрібне доводилося діставати заздалегідь.

Зате тепер я могла створювати туман навіть у людському тілі.

Тому здатність заморожувати в обох формах майже не відрізнялася.

Людська форма краще підходила для коротких різких ривків.

Туманна — для далеких подорожей і пересування дикою місцевістю.

Тож щойно людські землі залишилися позаду, я негайно стала туманом.

Швидкість була приблизно як у звичайного потяга.

Заодно можна перевірити свою силу.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Високий ранг)]

・ Демон бурхливого туману, що спустошує північні моря. Кмітлива духовна форма життя.

[Магічні очки: 4300/4300] 300↑

[Загальна бойова сила: 4730/4730] 330↑

[Унікальна навичка: <Повторний кидок> <Кіберманіпуляція> <Поглинання> <Матеріалізація>]

[Расова навичка: Страх]

[Проста Ідентифікація] [Людська форма (Чудова)] [Пакувальник-спеціаліст]

Після отримання [Матеріалізації] [Людська форма] перетворилася на [Людську форму].

Я вже не просто виглядала як людина.

У мене було справжнє тіло, практично таке саме, як тоді, коли я ще була звичайною людиною.

Хіба трохи старше.

І голос тепер більше не був результатом маніпуляцій повітряними кишенями.

Я по-справжньому дихала.

Щоправда, не киснем, а Маною.

На самому початку я відновлювала лише десять відсотків магії за годину.

Поєднання [Поглинання] та [Матеріалізації] підняло цей показник до тридцяти відсотків.

Але все це однаково не виправдовувало слово «Чудова» в оцінці форми…

Що воно взагалі оцінювало?!

Так, [Людська форма] справді була чудовою, але все ж!

Тепер моє тіло практично неможливо було відрізнити від справжньої людини.

А кролячі вуха нікуди не поділися.

Як і очікувалося.

Якщо чесно, я вже наполовину змирилася.

Дивно, правда?

Мій мозок мав перебрати на себе роботу Системи, але я однаково еволюціонувала в найдивніших напрямках.

Може, вже просто прийняти неминуче…

І справді знайти собі костюм кролиці.

Ну гаразд.

З цим розібралися.

Відтепер мені потрібно навчитися битися в обох формах і правильно обирати між ними.

Через три дні після виходу із Сейсу я нарешті помітила серед лісу сліди людської цивілізації й знову стала людиною.

Під час кожного перетворення спочатку потрібно було викинути з [Пакувальника] одяг і сумку.

Щойно вони з’являлися, я прослизала туманним тілом усередину й уже там набувала людської форми.

Так би мовити — одразу одягнене перетворення.

На те, щоб навчитися цьому, я витратила пів дня…

Боже, скільки дорогоцінного часу.

Але це було важливо.

Я більше ніколи не забуду вдягнутися!

Та годі про особисту гідність.

Щойно я знову почала нормально переставляти ноги по твердій землі, Блобсі відразу вистрибнула із сумки.

Видряпалася мені на плече й радісно затремтіла.

Ми-и-ило.

Я дістала з сумки трохи в’яленого м’яса, дала Блобсі перекусити й побігла.

Тепер мій спринт був приблизно таким самим швидким, як у гепарда.

Десь неподалік мало бути Академічне Місто Сінкрес.

Схоже, ця країна збирала найкращих студентів і дослідників з усього світу, щоб вони займалися… чимось.

У людську форму я повернулася лише для підстраховки.

Підходити до самої країни не планувала.

Напевно, за наказом корпорації там вели дослідження Мани.

Отже, спостереження мало бути особливо щільним.

Саме тому показувати тут туманну форму не можна.

Я не хотіла давати їм можливість пов’язати мене з №13.

Хоча…

Мені вже здавалося, що вони щось підозрюють.

Ого!

Щойно я вийшла з лісу, помітила спостережний дрон.

Миттєво випустила з пальців туман і заморозила його.

В обмін на втрату часткової трансформації я тепер могла створювати туман, залишаючись людиною.

Цей туман водночас був мною й не був мною.

Рухався за моєю волею, але нагадував заклинання тим, що витрачав магію.

На перший погляд різниця незначна.

Але головне ось що:

Якщо хтось атакував створений туман, я втрачала лише магію, витрачену на ту частину, яку знищили.

Серйозних пошкоджень мені це не завдавало.

Щоправда, справжнє туманне тіло поглинало значно швидше.

Як я й думала, що ближче підходила до країни, то більше бачила спостережних дронів.

Поки вони мене не помітили.

Але коли корпорація зрозуміє, що в одному регіоні за кілька днів зламалися десятки дронів, підозри неминучі.

Якщо тут повернути на захід, я мала дістатися півострова.

Я придивилася в потрібному, як мені здавалося, напрямку.

Дуже далеко виднівся силует гори.

Темна форма в тумані, що стояла ногою в океані.

…значить, напрямок правильний.

Я вже збиралася рушити…

— Ого?!

…коли раптом відчула одразу кілька магічних сигналів.

Я миттєво відстрибнула.

*Ратататата!!!*

Земля на місці, де я щойно стояла, вибухнула, розриваючи мій туманний плащ.

Що це було?!

Я знову створила туман і швидко оглянулася.

Навколо стояли дивні монстри.

Я взагалі не помітила, як вони підійшли.

Чорні.

Тулуб і крила цвіркуна.

Довгі тонкі павучі ноги.

[Павуки-цвіркуни ×15]

[Магічні очки: 475/500] [Очки здоров’я: 750/750]

[Загальна бойова сила: 1750]

Знову таємні бета-тестери?!

Інші аватари.

І цього разу набагато сильніші.

Я спробувала вирватися з оточення.

Вони кинулися слідом, галопуючи довжелезними павучими ногами, наче коні.

Боже, яка гидота!

І швидкі до біса!

Я створила ще більше туману, щоб сховатися.

Кілька Павуків-цвіркунів розкрили роти.

Крила завібрували з шаленою швидкістю.

У мене полетіли невидимі снаряди.

*Рататат!*

Отже, саме цим вони атакували із засідки!

Вибухові вітряні снаряди.

Прямих влучань не було, але туман усе одно розірвало й рознесло.

Це заклинання?

Бо мені справді боляче.

Ці аватари монстрів були бійцями виключно дальнього бою.

Схоже, вони ставили на максимальну швидкість замість маневреності.

Їхня тактика — не підпускати мене до ближнього бою й розстрілювати здалеку.

Яка морока.

Щойно я рухалася, все кільце повторювало рух.

Але це не означало, що я безпорадна.

Я рвонула просто до одного з них, ударом ноги вириваючи землю.

Усі негайно почали відступати.

Та бойова сила понад 4000 у мене була не для краси.

Різке прискорення винесло мене за ціль.

Кігті розпанахали її від голови до крил.

Рани миттєво скувало морозом, перетворюючи павука на льодяник.

Вони значно м’якші за Панцирних Павуків!

Це реально!

Я вже готувалася стрибнути до наступного, коли той раптом сам підскочив.

Крила затріпотіли.

Павук завис у повітрі.

Це був не справжній політ.

Він повільно знижувався, але я все одно не могла дістати.

*Рататататата!!!*

Інші Павуки-цвіркуни накрили мене дощем вибухових повітряних снарядів.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 3860/4380] 80↑

[Загальна бойова сила: 4290/4810] 80↑

Боляче.

Я перекотилася, ухиляючись від снарядів.

Спробувала рвонути до найближчої цілі.

І знову вона негайно підстрибнула в повітря.

Знову обстріл.

Підозри підтвердилися.

Стріляти безперервно вони не могли, а кожен залп складався з відносно малої кількості снарядів.

І пошкодження не були катастрофічними.

Але так продовжувати не можна.

Я петляла між залпами різкими ривками.

І тут у голову прийшла ідея.

Я негайно заморозила землю.

Є!

Один із них застряг на вкритій льодом поверхні.

Я миттєво змінила напрямок.

Перш ніж решта встигла щось зробити, розірвала його кігтями й кинджалом, а потім висушила магію.

*Ратататат!!!*

Раптовий залп накрив нас, відкинувши і мене, і ціль.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 3440/4460] 80↑

[Загальна бойова сила: 3880/4900] 90↑

Принаймні їх можна вбити.

Але перевага все ще була на їхньому боці.

І далі ситуація ставала б лише гіршою.

Треба повторити ще кілька разів.

Може, встигну прибрати хоча б ще одного…

Мої думки зупинилися.

Павуки раптом розімкнули кільце.

Відступили.

А потім почали зникати.

— …га?

Вони вийшли з гри?

Що відбувається?

Ну й нехай.

Це точно краще, ніж продовжувати бій.

Я покинула місце й знову рушила до Світового Дерева.

Після тієї першої зустрічі їхні напади стали регулярними.

Але кожен бій закінчувався однаково.

Вони відступали ще до того, як програвали.

Ага…

Зрозуміло.

Вони поверталися, щоб поповнити магію, витрачену на вітряні снаряди.

Просто нечесно.

Після ще трьох днів постійних боїв я нарешті перетнула півострів.

Попереду було море.

[Шеді] [Раса: Містраль Неж] [Старший Демон (Високий ранг)]

[Магічні очки: 2750/4620] 160↑

[Загальна бойова сила: 3210/5080] 180↑

За океаном здіймався скелястий гірський хребет заввишки понад тисячу метрів.

Але за ним височіло щось значно більше.

Зелений колос, що ділив небо з хмарами.

— Світове Дерево…