Розділ 38 — Переродження

Я була небажаною дитиною.

Мій найперший спогад — сварка людей, яких називали моїми «батьками».

Вони дивилися на мене з презирством.

Зривали на мені будь-яке роздратування.

Постійно кричали.

Чоловік щоразу називав мене потворою, коли бачив, і вимагав заткнутися, коли я плакала.

Скільки разів він мене бив ногами — не пам’ятаю.

Як і не пам’ятаю, скільки разів жінка била мене, кричачи:

«Краще б ти взагалі не народжувалася!»

Шкіра постійно була в синцях.

Щоранку мені давали одну буханку черствого хліба на цілий день.

Раз на кілька днів дозволяли помитися водою, яка залишалася після їхньої ванни.

Уночі мене виганяли на веранду.

Я згорталася клубком і спала в будь-якому вільному місці серед гір сміття біля будинку.

Одного дня чоловік просто зник.

Жінка, чий розум давно затьмарився, а серце спотворила жорстокість, востаннє назвала мене «демоном».

Останнє, що я пам’ятала про неї, — перекошена усмішка, коли її руки стискали моє горло.

Коли прийшла до тями, лежала в білій лікарняній палаті.

Там мені вперше дали нормальну теплу їжу.

Я все виблювала.

Я майже не говорила.

Не сміялася.

Навіть плакала рідко.

Хто любитиме таку дитину?

Дорослі в сиротинці завжди спочатку били, а вже потім розмовляли.

Забирали їжу.

Замикали в коморі до ранку.

І називали це «дисципліною».

Що я взагалі зробила?

Коли в сиротинці мені виповнилося вісім, я остаточно перестала бути дитиною.

***

— Одрі, що там відбувається?! №13 відреагувала, правда? Ну ж бо, швидко пояснюй!

Аудіовізуальний VR-пристрій не міг передавати дані, які ще не були оцифровані.

Браян із сьомого дослідницького центру не бачив, що відбувається в приміщенні збору.

Одрі й інші працівники лише чули його голос.

Але ніхто не міг відповісти.

Неприродне видовище перед ними й крижана присутність буквально прикували людей до місця.

№13 лежала поза капсулою холодного сну, під’єднана до незліченної кількості машин.

Її тіло стало білим, ніби з нього висмоктували сам колір.

А потім розсипалося купою солі.

Наче у відповідь, тіла інших п’ятдесяти шести таємних альфа-тестерів у капсулах теж почали руйнуватися й перетворюватися на сіль.

Десь глибоко у вухах усіх присутніх тихо пролунав голос дівчинки.

— …я повернулася…

Із купи солі, що залишилася від №13, повільно піднялася біла сяюча куля.

Сіль злетіла й закружляла навколо світла, утворюючи нечіткий людський силует.

По кімнаті прокотився тріск скла.

У п’ятдесяти шести інших капсулах з’явилися тріщини.

Сіль просочилася назовні й теж закружляла навколо фігури.

Силует набував дедалі чіткіших обрисів.

Гладка біла шкіра, схожа на порцеляну.

Хвилясте білосніжне волосся до плечей.

І двоє довгих білих вух, що визирали з пасом.

Очі повільно розплющилися.

Два криваво-червоні ока.

Дівчина зависла в повітрі.

Її тіло було оголеним.

Потім на білосніжній шкірі почали з’являтися плями кривавої рідини.

Вони розтеклися й перетворилися на багряну сукню з чорним коміром та пишною багатошаровою короткою спідницею.

Чорні панчохи з червоним відтінком.

Багряні туфлі на високих підборах.

Червоні рукавички, що облягали гострі кігті.

Моторошна дівчина-кролиця.

Вона неквапливо розвела руки.

До неї злетіли п’ятдесят шість кульок світла.

Дівчина ніжно притиснула їх до грудей.

— Ви мене чуєте?! Що, в біса, відбувається?!

Голос Браяна безцеремонно розірвав фантастичне видовище й повернув людей до реальності.

Почувши його, біла дівчина нарешті подивилася на людей.

Червоні очі звузилися в холодному погляді.

Електрод із дзенькотом упав на підлогу.

— …га?

Їхні думки не встигли наздогнати реальність.

Між одним морганням і наступним удар ноги білої дівчини вже відірвав ліву руку керівниці сиротинця.

Кінцівка розсипалася пилом.

— …а… а-а-а-А-А-А-А?!

Обрубок замерз.

Болю й кровотечі не було.

Але жінка все одно кричала від самого жаху, дивлячись, як її рука зникає.

Вона схопила рану правою рукою.

Мороз перейшов на пальці.

Вони розсипалися.

Новий крик.

— А-А-А-А-А-АРГХ!!!

Болю не було.

Поки нажахана жінка корчилася на підлозі й безперервно кричала, біла дівчина підняла електрод.

Спокійно підійшла.

Притиснула її до підлоги.

І повільно заштовхнула стрижень глибоко у вухо.

— Агх… гх…

Керівниця сіпнулася раз.

Другий.

І нарешті завмерла.

Працівники лише мовчки дивилися в жаху.

— …А-А-А-А-А-А-А!!!

Першою не витримала одна з жінок серед спостерігачів.

Страх вирвався несамовитим криком.

Її голос повернув решту до тями.

Хтось увімкнув тривогу.

— Гх…

Кілька людей кинулися до виходу.

Але між одним кліпанням очей і наступним дівчина вже стояла там.

Кігті в рукавичках зірвали їм голови.

Решта персоналу в паніці розбіглася кімнатою.

Один вибух туману перетворив їх на замерзлі статуї.

Вони впали й розбилися.

Температура в кімнаті різко впала.

Подих тих, хто ще вижив, перетворився на білу пару.

Одяг промок від холодного поту.

— Не рухатися!

Прибігла охорона, вигукнувши формальне попередження.

Побачивши різанину, вони без вагань відкрили вогонь по білій дівчині.

Швидкість, із якою охоронці оцінили ситуацію й вирішили стріляти в дівчину, що виглядала ледве підлітком, видавала досвід.

Найімовірніше, колишні найманці, завербовані через зв’язки корпорації в оборонній галузі.

Попереду стояли троє.

За ними бігли ще п’ятеро.

Кулі зачепили дівчину.

Вона звузила очі.

Потім простягнула долоню в їхній бік і зробила рух, ніби стискає щось у кулаці.

Усі восьмеро раптом впали.

З різних місць на їхніх тілах бризнула кров.

Що вона зробила…?

Між ранами не було нічого спільного.

Ані розташування.

Ані тяжкості.

Понад половина все ще дихала.

Один чоловік із переламаними ногами навіть намагався підняти зброю, тихо скиглячи від болю.

Марно.

Туман накрив його й решту тих, хто вижив.

Вони перетворилися на крижані статуї.

— Дозволяю використання магічної зброї!

Браян нарешті зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, і підключився до камери в приміщенні збору.

Віддав наказ.

Аватари монстрів досі залишалися експериментальними.

Зате розробка зброї з вирізаними рунами, яка могла використовувати Ману, вже наближалася до завершення.

Так звана «магітехнічна зброя сучасного світу» була майже готова до справжнього бою.

Щоб створити матеріал, здатний взаємодіяти з Маною, срібло потрібно було приблизно два роки тримати в постійному контакті з нею.

Тому запасів для виробництва зброї було мало.

Та й самі автомати не могли стріляти чергами через величезне споживання Мани на кожен постріл.

Зате зброя з рунами мала дальність і потужність звичайної гвинтівки, хоча використовувала кулі калібру приблизно дев’ять міліметрів.

Крім того, на снаряди не впливали ані атмосфера, ані гравітація.

Перша у світі вогнепальна зброя з абсолютно прямою траєкторією кулі.

Через кілька хвилин прибула ще одна група охоронців.

У руках вони тримали дивні штурмові гвинтівки.

Самі автомати були тонкими.

Знизу кріпилися маленькі контейнери розміром із пенал.

Магічні батареї.

Якби вони могли розгорнути тут аватари на Мані, то вже зробили б це.

Але час їхньої роботи залишався надто коротким.

Можливо, через атмосферу сучасної Землі.

Можливо, тому що на самій Землі не було Мани.

Іншим варіантом були старі аватари без Мани.

Та вони могли показувати лише приблизно сімдесят відсотків фізичних можливостей звичайного дорослого.

Зрештою корпорації довелося кинути в бій справжніх людей.

Потужність різних видів магічної зброї могла відрізнятися.

Але проти духовних форм життя вона однаково працювала.

Зараз у комплексі було двадцять таких «магічних гвинтівок», включно з резервними.

Дванадцять охоронців та шестеро працівників із досвідом стрільби спрямували на дівчину вісімнадцять стволів.

— Вогонь!!!

Залп розніс столи й стільці на друзки.

У ту мить, коли всі вже вирішили, що дівчину спіткала та сама доля…

…вона перетворилася на туман.

Кулі пройшли наскрізь, не залишивши жодного сліду.

Від шоку охоронці на мить навіть забули про зброю у власних руках.

На них налетів білий туман.

Із нього вистрибнула дівчина.

Коли туман розвіявся, залишилося вісімнадцять замерзлих статуй.

— …що це, в біса, таке?!!

Голос Браяна пролунав із VR-пристрою.

Біла дівчина подивилася просто в камеру, через яку він бачив кімнату.

Кролячі вуха хитнулися, ніби запитували:

«Вже забув?»

Вона простягнула долоню до камери.

І стиснула її.

— …А-А-А-А-А-А-А-А-А! Нога! Моя нога-а-а-а!

Закричав Браян, який взагалі-то перебував у сьомому дослідницькому центрі.

Він забув.

У дитинстві він ледь не втратив ногу в дорожній аварії.

Тоді водій встиг зупинитися, тому травма виявилася не настільки тяжкою, якою могла бути.

Але тепер…

На жаль, виявилося, що водій тоді не зупинився вчасно.

Одна нога Браяна відокремилася від тіла.

З’єднання обірвалося, перервавши його крик.

У кімнаті, де вода вже могла замерзати, Одрі сиділа на підлозі.

Обличчя посиніло.

Губи стали фіолетовими.

Вона не могла навіть змусити себе підвестися.

— …№13… — тремтячим голосом прошепотіла Одрі.

Живих майже не залишилося.

Почувши шепіт, дівчина повільно обернулася.

Цок…

Цок…

Вона підійшла на підборах, більше схожих на знаряддя для пронизування плоті, ніж на частину взуття.

Гострий стукіт зупинився перед Одрі.

Дівчина подивилася їй в обличчя.

— Впізнаєш мене?

— Ти… №13? Чому ти так виглядаєш? Що ти зробила із заступником директора?..

Почувши у відповідь лише нові запитання, №13 — біла дівчина на ім’я Шеді — невдоволено зітхнула й трохи схилила голову набік.

— Нічого особливого. А ти… гаразд, згодишся.

— А!

Шеді однією рукою схопила Одрі за шию й підняла.

— Мені скоро треба повертатися. Я ще недостатньо сильна, щоб довго залишатися тут. Але запам’ятай…

Одрі ковтнула.

Між їхніми обличчями було не більше десяти сантиметрів.

Їй здалося, що в глибині очей дівчини тліє темне полум’я.

— Я повернуся. І тоді буду значно сильнішою. Демон повернеться, щоб убити вас усіх.

Шеді кинула жінку на підлогу.

Спокійно відвернулася.

І зникла, розчинившись у густому тумані.

Того дня корпорація дізналася про існування демона, який стане її ворогом.