Розділ 7 — Очима одного бета-тестера

— Та-а-ак! Місце для грінду тільки для мене!

Порівняно з більшістю інших мобів на початку гри, Чорні Гусениці були особливо небезпечними через здатність плюватися вогнем.

З іншого боку, через м’який панцир їх було відносно легко вбивати.

Молодий чоловік голосно реготав посеред лісу, а його меч прокладав шлях крізь ворогів.

Його звали Джон Ямада.

Звучало це як нікнейм, який хтось узяв би собі в MMO, але, на жаль, це було його справжнє ім’я.

Японо-американський студент університету, він був одним з обраних бета-тестерів.

На його невдачу, викладачі змусили його перездати одну роботу, тому вперше він увійшов у гру лише через цілу добу після початку бета-тестування.

Запанікувавши, він створив персонажа зі своїм справжнім ім’ям і справжньою зовнішністю.

Щоправда, Ямаду це особливо не хвилювало, адже багато популярних стримерів робили те саме для своїх каналів.

Щоб надолужити втрачений час, він почав шукати хороших мобів для прокачування, і так натрапив на інформацію про Чорних Гусениць на ігровому форумі.

У «Світі Ігдрасії» час плинув приблизно з тією самою швидкістю, що й у реальному житті.

На перший погляд проблема полягала в тому, що через свої життєві обставини деякі гравці могли входити в гру лише вночі.

Але, на щастя, Ігдрасія була розміром із Землю, а отже, мала часові пояси.

Гравці могли обрати стартову область із потрібним їм часовим поясом.

Ямада вибрав країну з тим самим часовим поясом, що й місце, де він жив у реальності.

Це була велика держава на заході Центрального континенту — Королівство Сейз.

Коли він почав гру, найбільше його вразила її деталізація.

Це нагадало йому перший раз, коли він скористався Системою Аватарів, щоб дистанційно оглянути іншу країну, і те занурення, яке він тоді відчував.

Гра була настільки реальною, що він мимоволі почав думати: а раптом цей світ справді існує?

Насамперед — місто.

Ямада увійшов у гру в Храмі столиці Сейзу, а потім, дотримуючись навчальних вказівок, вирушив реєструватися в гільдії авантюристів.

Кількість людей, яких він зустрів дорогою, була приголомшливою.

У звичайних іграх з відкритим світом навіть так звані мегаполіси мали максимум кілька сотень мешканців, щоб заощаджувати обчислювальні ресурси.

А тут лише на головній вулиці, де він стояв, людей уже було більше.

Спочатку Ямада подумав, що гра просто зібрала кілька тисяч гравців в одному місті, як це роблять деякі інші відомі MMORPG.

Але потім він дізнався, що всі вони були NPC.

Це живе, дихаюче місто було населене неігровими персонажами, якими керував ШІ.

Взагалі-то він мав би здогадатися.

Усі десять тисяч бета-тестерів з усього реального світу не могли опинитися в одній-єдиній країні.

Щоб перевірити, наскільки розвиненим був ШІ місцевих NPC, він довгий час спостерігав за одним вуличним торговцем.

І продавець справді почав сердито на нього витріщатися.

Вітер на шкірі.

Бруківка під ногами.

Апетитний запах від ятки, де продавали м’ясо на шпажках.

Усе це неможливо було відрізнити від реальності.

Нюх відтворювався повністю, але смак працював лише для напоїв.

Аватари взагалі не потребували їжі.

Людині-користувачу все одно доводилося виходити з гри й нормально їсти в реальному житті.

Як гравцеві, Ямаді в Храмі видали шматок якоїсь солодкої їжі.

Він нагадував поживні енергетичні батончики й після вживання давав посилення.

Але навіть це не знищило його мрію хоча б раз спробувати місцеву вуличну їжу, попри те, що він знав: смаку однаково не відчує.

Саме заради цього він і вирушив до гільдії авантюристів за своєю першою роботою.

Але їжа була не єдиною причиною, чому Ямада хотів заробити грошей.

Ця гра робила ставку на реалізм.

На відміну від більшості інших MMORPG, тут не було вікна інвентарю.

Усі речі потрібно було носити із собою.

Наскільки він чув, усередині персонажа можна було зберігати лише деякі квестові предмети.

Усе інше займало реальний простір.

Якщо речей ставало забагато, потрібно було або користуватися сховищем Храму, або облаштувати десь власну базу.

Проте найбільше Ямаду цікавили раби.

Спочатку він розчарувався, побачивши, що єдиною доступною для гри расою були Люди.

А потім з’ясувалося, що у «Світі Ігдрасії» всі Напівлюди були рабами.

Якщо в тебе було житло й достатньо грошей, можна було купувати рабів у містах або самому ловити Напівлюдей, які жили в лісах.

Вони могли виконувати хатню роботу, битися, переносити речі або служити іншими способами.

Спочатку рабство трохи непокоїло Ямаду.

Але всі міські жителі використовували Напівлюдей як робочу силу й навіть оком не моргали.

До того ж раби виглядали досить охайно — можливо, тому що їм доводилося працювати в місті.

Тож Ямада вирішив більше про це не думати.

А потім він побачив завулки.

Там він побачив справжніх ельфів і звіролюдей-рабів, які виконували чорну роботу.

Побачив милих, але похмурих дівчат, жодна з яких навіть не усміхалася.

І тієї ж миті визначив свою мрію.

Він заробить достатньо грошей на величезний особняк.

Потім ефектно з’явиться й урятує дівчат-Напівлюдей від їхньої сумної долі.

І всі вони житимуть разом довго й щасливо.

Так він і поклявся.

У глибині свого нікчемного серця.

Система розвитку в цій грі була дивною.

Звичайних для RPG Рівнів тут не було.

Класів чи Професій — також.

Усі були Авантюристами.

Гравці самі визначали свій стиль гри, здобуваючи й розвиваючи Навички на власний вибір.

Максимальним рівнем навички був 10.

[Джон Ямада] [Раса: Людина ♂] [Авантюрист]

[Магічні очки (MP): 40/40] [Очки здоров’я (HP): 60/60]

[Сила: 10] [Витривалість: 10] [Спритність: 10] [Вправність: 10]

[Володіння мечем 1] [Захист 1] [Атакувальна магія 1] [Магія зцілення 1] [Самопосилення]

[Загальна бойова сила: 40]

[Магія]: Полум’я — Зцілення

У нього були лише стартові навички, магія й базове спорядження:

Залізний одноручний меч.

Комплект м’яких шкіряних обладунків.

Комплект одягу мандрівника.

І рюкзак авантюриста.

Якщо він помре, то як покарання втратить половину Магічних Очок, його характеристики знизяться на 10%, а весь багаж випаде на землю.

Однак він чув, що стартове спорядження та деякі квестові нагороди після смерті не випадали.

Тому Ямада без особливих побоювань залишив місто.

Бойова система й отримання досвіду теж працювали дещо дивно.

Щоб уникнути проблем у звичайному житті, тіла авантюристів нічим не відрізнялися від тіл звичайних людей.

Усе змінювалося лише після вступу в бій.

Фізичні Бойові Навички та Самопосилення активувалися за допомогою магії.

За кожен рівень бойової навички щохвилини витрачалося одне MP.

Отже, однією бойовою навичкою першого рівня Ямада міг користуватися щонайбільше сорок хвилин без поповнення магії.

Однак магія відновлювалася на 10% щогодини, а кожен убитий монстр у вигляді досвіду збільшував максимальні Магічні Очки та Очки Здоров’я.

Крім того, гравець поглинав частину магії мертвого монстра й відновлював власну.

Попри те, що Ямада мав лише стартові характеристики, особливих труднощів із полюванням за межами міста він не відчував.

Спритні вовки спочатку були трохи складними противниками.

Але якщо в тебе була зброя, диких тварин можна було досить легко вбивати.

Принаймні тих, що жили в лісі поруч із дорогою, яка вела з міста.

Щоправда, початкові моби давали дуже мало і досвіду, і грошей.

Перший убитий ним вовк теж виглядав моторошно реалістично.

Ямаду б знудило, якби гра автоматично не цензурувала криваве місиво.

Він приніс кількох упольованих кроликів до гільдії авантюристів, щоб продати.

Там почали скаржитися:

Пошкоджені шкури.

Після вбивства не спустив кров.

І врешті сторгували ціну аж до п’яти бронзових монет — приблизно п’яти доларів — за кожного кролика.

Потім Ямада спробував м’ясо на шпажці з вуличної ятки й виблював усе через огидне відчуття паперової глини в роті, весь цей час проклинаючи розробників за їхню надмірну відданість реалізму.

Ямада вийшов із гри.

Пошукав інформацію на VR-форумі.

Потім знову зайшов у гру й вирушив у дику місцевість, подалі від столиці.

Це була гра з відкритим світом розміром із Землю.

Навіть обране ним стартове Королівство Сейз за площею дорівнювало одній із більших європейських країн.

Пішки така подорож зайняла б кілька днів.

На ті невеликі гроші, які в нього залишилися, Ямада купив квиток на магітехнічний потяг — один із доступних засобів пересування й водночас одну з головних особливостей гри.

Цей потяг не використовував ані вугілля, ані воду.

Лише величезну кількість магії.

Щоб гравцям не було нудно під час поїздки, тим, хто купив окрему кімнату, гра дозволяла або вийти із системи, або переглядати спеціальну версію ігрового форуму, доступну безпосередньо з гри.

Якщо на момент прибуття потяга на потрібну станцію гравець усе ще залишався офлайн, гра надсилала повідомлення на телефон.

Якщо гравець і після цього був недоступний, під час наступного входу він з’являвся в найближчому Храмі.

Поїздка минула швидко.

Через кілька годин Ямада прибув до сільського поселення десь у диких землях Королівства Сейз.

Попиваючи фруктовий сік — першу нормальну річ, що потрапила йому до рота від початку гри, — він розпитав кількох селян про місця, де водяться монстри.

За їхніми словами, поблизу села жили лише вовки, кролики та інші звичайні дикі тварини.

Але приблизно за годину ходьби вглиб лісу можна було знайти Чорних Гусениць.

Саме про цих мобів він і прочитав на ігровому форумі.

До речі, дорогою він спробував заговорити з рабинею-Напівлюдиною з котячими вухами.

Вона була нажахана.

Це трохи збило його запал.

Ямада купив дешевий плащ у сільській крамниці вживаних речей — просто для вигляду.

Потім без жодних побоювань вирушив у глибини лісу.

Його тіло взагалі не втомлювалося, адже було VR-аватаром.

Ямада був типовим «тупим» геймером.

Він навчався лише через смерть.

Жодних планів.

Жодних роздумів.

Він навіть не подбав про те, як повернеться назад.

Просто дозволив ентузіазму завести себе дедалі глибше в ліс.

І там нарешті знайшов Чорних Гусениць, яких шукав.

І радісно розпочав полювання.

[Джон Ямада] [Раса: Людина ♂] [Авантюрист]

[Магічні очки (MP): 33/52] [Очки здоров’я (HP): 74/84]

[Сила: 13] [Витривалість: 10] [Спритність: 11] [Вправність: 10]

[Володіння мечем 2] [Захист 1] [Атакувальна магія 1] [Магія зцілення 1] [Самопосилення]

[Загальна бойова сила: 93] 53↑

[Магія]: Полум’я — Зцілення

Комахи, що дихали вогнем, були досить небезпечними.

Два чи три рази він опинявся на межі смерті, але й досвіду отримував чимало.

Лише за дві години полювання бойова сила Ямади різко зросла.

А найкращим було те, що навичка [Володіння мечем] піднялася до другого рангу.

Саме це підвищення майже подвоїло його Загальну бойову силу.

За інформацією з форуму, перейти з першого рівня на другий було не надто складно.

А ось перехід із другого на третій вимагав уже значних зусиль.

Відтоді як його сила подвоїлася, Ямада без проблем убивав гусениць ще до того, як вони встигали плюнути вогнем.

Якщо прокачувати навичку було настільки складно, тоді можна просто піти ще глибше й пошукати сильніших монстрів, подумав Ямада.

Він підлікувався до прийнятного рівня й рушив далі.

Як і писали на форумі, стартовий бонусний предмет — Кристал Ідентифікації — показував інформацію про монстра, якщо той перебував у полі зору.

Це значно полегшувало пошук здобичі.

Ямада безжально зловживав предметом і витратив усі 99 використань лише за дві години полювання.

Так, у містах справді використовували й продавали Кристали Ідентифікації.

Але на відміну від ідеально оброблених сфер, які видавалися як бонусні предмети, місцеві кристали були просто грубими уламками каменю.

І попри те, що їх можна було використати лише десять разів, кожен коштував три срібні монети — приблизно триста доларів.

Насправді для вивчення [Простої Ідентифікації] потрібно було вісімдесят разів використати Кристал Ідентифікації на цілях, які мали не менше певної кількості магічної сили.

Через величезну кількість неправдивої інформації на форумах багато гравців не встигали вивчити навичку, поки в них ще залишався бонусний предмет.

Вони все ще могли перевіряти власний статус у Храмі.

Але незручність залишалася доти, доки вони не відкривали навичку.

Ямада вже шукав мобів очима, а не кристалом, коли помітив дивний білий туман, що наближався з глибини лісу.

— О?

На перший погляд він був схожий на пару.

Ямада зрозумів, що це монстр, лише коли побачив усередині відблиск світла.

Цим відблиском виявився Кристал Ідентифікації.

Ямада зневажливо вишкірився.

«Та йоб твою ж! Клята тварюка, напевно, пограбувала іншого гравця й забрала кристал!»

Білий туман не виглядав ворожим мобом.

Але коли він підплив ближче, Ямада вихопив меч і рубонув.

— Йє-е-е-еха-а-а!! Віддавай Кристал! Тепер ти мій досвід!

Меч без жодного опору пройшов крізь білого монстра.

— Чорт!

Зазвичай, коли гравець розуміє, що фізичні атаки не працюють, він переходить на магію.

Але Ямада використав своє геймерське мислення найдурнішим можливим способом.

Він вирішив, що в монстра просто дуже висока навичка ухилення.

І продовжив рубати.

Дивно, але білий туман перестав рухатися.

Виглядав так, ніби остовпів від подиву.

Потім він розлючено рушив уперед і огорнув Ямаду.

Той ще кілька хвилин продовжував кричати й несамовито розмахувати мечем, доки з нього не висмоктали всю життєву силу й магію.

Тіло Ямади розсипалося на частинки світла.

Через кілька секунд він знову з’явився в Храмі столиці Королівства Сейз, куди був прив’язаний від початку гри.

— Ех, от халепа. Я помер.

Це була його перша поразка.

Але дурень усе одно сміявся.

І знову вирушив у бій, щоб повернути втрачені характеристики та магічні очки.

***

Якого, бляха, біса.

Це справді був бета-тестер.

Я показала йому свій Кристал Ідентифікації й наблизилася, думаючи, що він зрозуміє: я теж гравець.

Навіть у найдикіших фантазіях я не могла уявити, що він спробує мене пограбувати.

За силою він був приблизно на моєму рівні.

А за інтелектом — на рівні чорної гусені.

Пощастило мені.

Ніколи раніше слово «тупоголовий» не здавалося мені настільки точним описом людини.

Я знала, що коли гравці помирають, їхні тіла зникають, а спорядження залишається.

Від цього хлопця залишилися лише зношений плащ, кілька монет і якась паличка, схожа на шпажку для м’яса.

…навіщо йому шпажка?

[БЕЗ ІМЕНІ] [Раса: Гаст] [Нижчий Демон (Низький ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Крихка духовна форма життя.

[Магічні очки: 123/130] 22↑

[Загальна бойова сила: 135/143] 24↑

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Проста Ідентифікація]

О.

Так.

Точно.

Я й не помітила, коли це сталося, але все-таки вивчила [Ідентифікацію].

Нарешті я звільнилася від тривоги, яку відчувала щоразу, коли бачила, як зменшується кількість використань кристала.

Але й сама навичка мала свої проблеми.

Себе я могла ідентифікувати безкоштовно.

А ось Ідентифікація будь-чого іншого витрачала одне очко магії.

І навичка навіть не була кращою за кристал.

Вона показувала лише Магічні Очки, Загальну бойову силу та назву, яку формувало моє власне сприйняття.

…серйозно.

Яка морока.

Але неважливо.

Лише за одного гравця я отримала величезну кількість очок.

Невже…

Вбивати людей — це найпростіший спосіб для монстра ставати сильнішим?