Розділ 8 — Знайдено село

Минуло п’ять днів від початку бета-тестування «Світу Ігдрасії».

На VR-форумі безперервно з’являлася й оновлювалася нова інформація.

Ефективне прокачування навичок, види монстрів, інформація про країни ігрового світу тощо.

[Чат №7 — *Будь ласка, використовуйте загальну мову гри]

— Ну так, замість того щоб бездумно винищувати мобів, краще прокачувати навичку на досить сильному монстрі.

— Але якщо в тебе мало магії, ти просто загрузнеш. Ефективність буде повним лайном.

— Сама система дратує. Чому взагалі потрібно витрачати MP, щоб користуватися бойовими навичками?

— Використовуй предмети. Ти що, не знаєш про зілля відновлення магії, ідіоте?

— Вони ж, бляха, дорогі! Одне зілля коштує срібну монету. Як я, по-твоєму, маю дозволити собі пити їх у таких кількостях?!

— Тут, у Карансенку, пляшка коштує приблизно шість малих срібних.

— Це ж задарма! Де це?

— Зараз гляну… Десь у середній лівій частині карти світу, здається. Архітектура схожа на східноєвропейську.

— Це ж страшенно далеко… Я в Катросвінті. Схоже на якусь східну країну. Від тебе на іншому боці карти.

— Гей, світ круглий! Ти буквально мій сусід!

— Хтось уже пробував подорожувати між континентами?

— Не думаю. Навіть найшвидший і найдорожчий експрес-корабель пливе щонайменше кілька тижнів.

— І що, весь цей час просто сидіти на кораблі й байдикувати?

— Кажуть, якщо вийти з гри на кораблі, то після входу з’явишся там само. А якщо пробудеш офлайн надто довго — опинишся в найближчому Храмі. На кораблі все одно нападають монстри, тож можна прокачувати навички володіння зброєю.

— Отже, подорожуватимуть переважно ті, в кого купа вільного часу. До речі, рибалити можна?

— Я бачив на ринку рибальське спорядження. Ага, Центральний континент нагадує середньовічну Європу. А що з іншими країнами? Я зараз у Священному Місті Аюне, просто посеред Центрального континенту. Найближча країна до Світового Дерева. Скоро тут буде гарна погода.

— Чорт, пощастило… Якби тільки мій часовий пояс збігався з твоїм. Я, до речі, в Королівстві Суазансепт. Нижній лівий край карти світу. Схоже на тропічний острів.

— Найзручніший середньовічний світ в історії. Тут навіть туалети зі змивом є.

— Їжа теж виглядає чудово, але їсти її неможливо. Принаймні алкоголь працює нормально.

— Їжі з посиленнями досі немає, так? Не можу дочекатися наступного оновлення.

— Мене вже дістав цей клятий батончик. Він просто солодкий, і все.

— Припини скиглити й іди поїж справжньої їжі. VR твій шлунок не наповнить.

— Гей, хтось чув останні чутки про дивних монстрів?

— Що значить дивних?

— Різних типів багато. Вони мають інші кольори або особливі навички, наче підвиди звичайних монстрів. У чатах інших країн про них уже говорять.

— А, так, я про це чув. Сам не бачив, але кажуть, що вони час від часу з’являються то тут, то там. У гільдії авантюристів уже є інформація про них. На якомусь іншому сайті навіть зібрали всі свідчення очевидців.

— Типу івентові монстри чи щось таке? Зараз гляну той сайт.

— О-о-о, точно. Може, саме такий напав на мого друга.

— Тоді вони ворожі.

— Ага. Кинувся на групу відразу, щойно їх побачив. Був схожий на хобгобліна, тільки зі шкірою червоного кольору. У групі друга було четверо. Вони його вбили, але одного зі своїх втратили. Друг сказав: «Це всього лише гра, але я буквально відчував його божевілля. Я мало не обісрався». Дивина якась…

— Щойно подивився сайт. Зараз є інформація приблизно про десять таких. Може, це справді новий івент?

— А наскільки вони взагалі сильні? Є щось нове?

— Кажуть, їх можна перемогти з бойовою навичкою другого або третього рівня. А ще я чув про нового у західному лісі Королівства Сейз. Виглядає як білий туман чи привид або щось таке.

***

[БЕЗ ІМЕНІ] [Раса: Гаст] [Нижчий Демон (Низький ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Крихка духовна форма життя.

[Магічні очки: 132/150] 20↑

[Загальна бойова сила: 145/165] 22↑

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Проста Ідентифікація]

Минуло два дні після мого бою з тим бета-тестером.

До речі.

Бета-гравці могли обирати лише расу Людей.

Без якоїсь неймовірної інтуїції, навряд чи вони могли здогадатися, що монстри теж можуть бути гравцями.

А я навіть не помітила, наскільки відчайдушною стала.

Я справді спробувала попросити допомоги у звичайного гравця.

Протягом цих двох днів я провела ще кілька перевірок та експериментів.

Щоправда, сильнішою майже не стала.

Окрім мене й гусеницеподібних монстрів, у лісі більше нікого не було, тому я блукала навколо й полювала також на звичайних тварин.

До речі…

Людський розум справді дуже добре пристосовується.

Не те щоб я пристосувалася до цього тіла й більше не відчувала невідповідності.

Ні.

Вона нікуди не зникла.

Я просто пристосувалася до самого відчуття невідповідності.

Наче звикла жити з постійною нудотою.

Тому я почала поступово розширювати територію, якою пересувалася.

Але що далі я заходила, то менше знаходила гусениць, і дедалі більше їхнє місце займали звичайні дикі тварини.

Кролики.

Лисиці.

Вовки.

Кабани.

Птахи.

Лисиці й птахи тікали відразу, щойно я наближалася.

З вовками й кабанами я билася.

І саме тоді з’ясувала, що жоден звичайний звір не здатен мені зашкодити.

Я припускала, що в прямому бою вовк міг би перемогти червону гусінь.

А кабан, можливо, мав би шанс навіть проти чорної, якби зміг розігнатися й розчавити її.

Але на відміну від монстрів, у диких тварин було дуже мало магії.

Приблизно стільки ж, скільки в тих змій, яких я бачила раніше.

Що це означало?

Монстри використовували магію для бою.

А мізерної кількості магії диких тварин вистачало лише на те, щоб битися виключно фізично.

Я все ще отримувала по одному-два очки пошкодження від фізичних атак чорної гусені й того гравця.

Але лише тому, що вони посилювали себе магією.

Я була духовною формою життя.

Гастом зі стійкістю до фізичних пошкоджень.

Непосилені удари диких тварин просто не могли мені зашкодити.

А це означало, що змії, можливо, насправді були якимось різновидом новонароджених монстрів, а не дикими тваринами.

Адже вони використовували магію.

У підсумку, попри масове винищення місцевої фауни, сильнішою я майже не ставала.

А тепер повернімося до моєї теперішньої халепи.

Що я робила?

Ну…

Зараз мене переслідували озброєні люди.

— Туди!

— Он вона!

— Моя черга! [Кам’яний снаряд]!

Йой, як близько!

Я ледве встигла сховатися за стовбуром дерева за мить до того, як кам’яна куля врізалася в кору.

Снаряд виглядав як звичайний камінь.

Але це була магія.

Отже, він чудово міг завдати мені шкоди.

У мене вже були прямі докази.

Моїми противниками були троє людей, озброєних мечами й посохами.

Вони могли бути звичайними NPC-авантюристами.

Але значно ймовірніше, що саме гравці могли настільки бездумно забратися так глибоко в ліс.

[Молодий чоловік у спорядженні мечника] [Раса: Людина ♂] [Авантюрист]

[Магічні очки (MP): 55/65] [Очки здоров’я (HP): 118/120]

[Загальна бойова сила: 145]

[Молода жінка(?) у спорядженні мага] [Раса: Людина ♀] [Авантюрист]

[Магічні очки (MP): 57/75] [Очки здоров’я (HP): 58/80]

[Загальна бойова сила: 144]

[Молодий чоловік(?) у спорядженні воїна] [Раса: Людина ♂] [Авантюрист]

[Магічні очки (MP): 63/70] [Очки здоров’я (HP): 94/110]

[Загальна бойова сила: 148]

Зовнішність мечника виглядала досить правдоподібною.

А от щодо пані-мага в мене було відчуття, що вона трохи збрехала про свій вік.

Та й рухи воїна здавалися якимись неприродними.

Інтуїція підказувала мені, що в реальному житті він насправді товстий.

Ми вже деякий час грали в квача посеред лісу.

І, звісно, до перемоги я анітрохи не наближалася.

Усі троє мали приблизно стільки ж сили, скільки і я.

Причому принаймні одна з них точно була магом.

Я не знала, чи вміють чаклувати інші двоє.

Незнайомий ліс досить сильно сповільнював їх.

Але й моя максимальна швидкість була приблизно як у людини, що займається спортивною ходьбою.

Я не могла відірватися від них.

А вони не могли мене наздогнати.

…серйозно.

Люди, можете, будь ласка, вже припинити?

Від руху на такій швидкості мене страшенно нудило й паморочилося в голові.

Напевно, вам цікаво, як я взагалі влипла в усе це.

Що ж.

Після бою з тим тупоголовим гравцем я блукала то тут, то там.

Частково — щоб стежити, чи не з’являться інші бета-гравці.

Частково — щоб знайти ще чорних гусениць.

І саме тоді я натрапила на невелике фермерське село.

Цікавість змусила мене підійти ближче…

Ні-ні-ні.

Я не збиралася нападати на людей.

Серйозно.

Лише на велику худобу.

Наприклад, корову чи коня.

Можливо, за них дадуть хороший досвід.

Я просто хотіла це перевірити.

Я очікувала побачити старе, бідне село.

Але фермерське поселення насправді виглядало досить заможним.

Щоправда, працівники на полях були не людьми.

А…

Ельфами, мабуть?

Ельфи й звіролюди із собачими та котячими вухами.

У їхніх рухах не було ані жвавості, ані енергії.

А на шиях у них були якісь дивні нашийники.

Хто вони?

Раби?

Час від часу приходила якась людина.

Іноді віддавала накази.

Іноді приносила рабам варену картоплю та суп.

Тож усе було не настільки жахливо, як могло б бути.

Але зрештою єдиними, хто взагалі не працював, були люди.

Мені стало цікаво.

Точніше…

Мене зацікавили їхні звірині вуха й хвости.

Я наблизилася, щоб роздивитися їх краще.

Але щойно підійшла до полів, врізалася в щось невидиме.

Мене вдарило струмом і відкинуло назад.

Що це було?

Воно навіть трохи мене поранило.

Я так і зависла на місці, нічого не розуміючи.

Через кілька митей з будівлі почали виходити озброєні селяни.

Я запанікувала й утекла.

Вони були всього лише звичайними селянами.

Я була впевнена, що могла б із ними впоратися.

Але якщо вони відправлять за мною солдатів, усе стане надто клопітно.

Селяни припинили переслідування, щойно я повернулася до лісу.

З полегшенням я вирішила продовжити полювання на тварин у навколишніх лісах і перечекати, доки все заспокоїться.

І саме тоді я зустріла цю трійцю.

Щойно вони мене побачили — відразу напали.

Ось так я й опинилася тут, утікаючи дедалі глибше в ліс.

А ця група навіть не замислилася, перш ніж кинутися навздогін.

Схоже, їх узагалі не хвилювало, як вони потім вибиратимуться назад.

Чорт!

Знову той камінь!

Чому в цієї магині досі не закінчилася магія?!

Вона що, сидить на якихось препаратах?

І ще один…

О чорт.

Цього разу вона готує вогонь!

Усе.

З.

Мене.

Досить!

[Повторний кидок]

Полум’я, що палало на кінці її посоха, вибухнуло.

Жінка заверещала від несподіванки й болю.

Зачекайте.

Що?

Я щойно використала Повторний кидок на заклинанні магині?

Я справді можу застосовувати цю навичку до когось іншого?

…о.

Зачекайте.

Чорт.

[БЕЗ ІМЕНІ] [Раса: Гаст] [Нижчий Демон (Низький ранг)]

・ Нижчий демон, створений із пилу та газів. Крихка духовна форма життя.

[Магічні очки: 65/150]

[Загальна бойова сила: 72/165]

[Унікальна навичка: Повторний кидок] [Проста Ідентифікація]

Моя магія щойно обвалилася через неправильне використання унікальної навички.

Чорт.

Я більше не могла з ними битися.

Усі троє були надто приголомшені, щоб одразу продовжити погоню.

Тож я скористалася шансом і втекла.

Так.

Схоже, відірвалася.

Але я все одно продовжувала збільшувати відстань, без перепочинку прориваючись крізь ліс.

Не те щоб я взагалі могла втомитися.

Дорогою я вбивала всіх гусениць і тварин, яких зустрічала.

Після трьох днів подорожі без жодної зупинки я знайшла просте, примітивне поселення, заховане глибоко в лісі.