Розділ 3.8 — Узан-Ія

Наступного дня, до світанку, бик усе ще подавав слабкі звуки — глухий рокіт долинав передовсім із голови та шиї. Каролін дивувалася сьому, доки не вгледіла, що ніздрі звіра були віддушинами; справжніми димарями. Повітря, що виходило з тих отворів, мабуть, видавалося сущим милосердям у сім проклятім, Давидовим світі. Як він досі не згинув? Та се була його доля, його каталог. Отець навчив терпіти найтяжчі рани й не зупиняти боротьби. Були там і зілля, і тоніки, і дивні впорскування. Давид був творінням Отця до останньої клітини. Тож хоч як прагнув він смерті — не міг померти. Попри все те, до полудня він нарешті замовк. Отець, натомість, велів підкладати жару аж до самої темряви. Давид, мовив Він, ще живий. Каролін не мала сумніву, що він те знає напевно. Звелів припинити палити вогонь лише невдовзі по сутінках другого дня. Власне, вогонь згас до опівночі. А до світанку третього — бик охолонув настільки, що його відчинили, хоча метал усе ще був достатньо гарячий, аби лишити пухир на передпліччі Каролін, коли та торкнулася його. Те, що постало очам, виявилося не таким страшним, як малювала уява. Давидова майстерність сягнула висот, поступаючись лише майстерності Отця. Він згорів майже до самого кістяка, перш ніж полишив сей світ. Каролін та Майкл помогли Дженіфер винести тіло. Рештки були напрочуд легкі, сухі та крихкі. Поклали на ноші, збиті з прасувальної дошки, і віднесли до одного з порожніх домів. Там, у великій світлиці на долі, де в куті згрібали купу запилених, поїдених гниллю меблів й поклали. « Се те, що американці кличуть вітальнею », — подумала Каролін і тихенько хихикнула. Маргарет також усміхнулася. Інші зиркнули з подивом. Маргарет оглянула обвуглений череп, руки, що застиглі в боксерській стійці від жару, і рот, роззявлений в останньому крику. — Він вельми глибоко, — промовила вона та звернулася до Отця: — Можу піти за ним? Помогти знайти дорогу назад? — Отець лише похитав головою. — Нехай блукає. Каролін вразило се. Вона зрозуміла: Маргарет мала на увазі, що Давид у краю Лети, де, як вона відала, були всі до народження і після смерті. Можливо… Отець вп'явся поглядом. Помітивши, що привернув увагу, він багатозначно глянув на дівчинку. Вона простежила за його поглядом назад до пагорба, до бика. Питання було поза межами її каталогу. « Він знає », — подумала в розпачі. — « Звідкіль йому знати, що діється в моїх думках? ». Вона прогнала гадку, але Отець все ще не відводив очей. Зіниці його нагадали жирну чорноту нутрощів бика. Прикута його поглядом, вона на мить уявила себе всередині тієї штуки, у вухах дзвеніло від брязкоту залізних дверей. Єдиним світлом було слабке помаранчеве сяйво, видиме крізь ніздрі, коли піднімалося тепло. Спершу було тепло, потім незручно, а згодом… — Ніколи! — прошепотіла вона в розпачі. — Я більше ніколи про се не згадаю! Ніколи, ніколи! Тільки тоді Отець відвів очі. Вона відчула, як його погляд полишив її, мовби то було щось тілесне. Се те саме, що відчуває миша, коли над нею пролітає тінь яструба. — Дженіфер, доглядай за ним, — мовив Він. Та поспіхом підвелася й стала. — Ти повернеш його. — Досі Джен займалася воскресінням переважно звірини — збитих тварин і тому подібного… — Я спробую, — мовила вона, кинувши сумнівний погляд на труп. — Але… — Постарайся, — відрізав Отець, і в голосі його зблиснула сталь. — Решта з вас допомагайте. Принесіть їй усе, що вона попросить. І Дженіфер взялася за працю. Дістала з аптечки три великі мішки барвистого порошку й розклала довкола тіла. Решту принесли їй — передовсім воду, а ще сіль, мед, козячий член і кілька футів магнітної стрічки. Дженіфер жувала ту стрічку в роті, аж доки вона не стала прозорою, а потім виплюнула буру масу в очниці Давида. Каролін не мала уяви, чим се може помогти та згадавши пильний погляд Отця, заборонила собі розмірковувати. Дівчина працювала цілу ніч. Маргарет сиділа з Джен, а Каролін та інші відпочивали. Коли вона прокинулася вранці, зів'яла хлопчача плоть на тулубі трохи набрякла. Тепер у всій чорноті тут і там виднівся рожевий відтінок. До полудня четвертого дня рожевість торкнулася шкіри рук, а згодом і ніг. Того вечора стали помітні легені, потім серце, хоча воно не билося. На п'ятий день більша частина тіла була вкрита плоттю, хоча вона все ще залишалася чорною та обвугленою. На шостий день Давид застогнав. Дженіфер послала Маргарет запитати Отця, чи не могла б вона чимось полегшити його біль. Маргарет хутко побігла виконувати наказ, що здалося Каролін вельми милим. Дівчина повернулася і відповіла кивком, тож Джен торкнулась чола Давида інструментом із своєї торби, і за мить стогін ущух. Він не подякував — мабуть, ще не міг — але коли закотив очі в бік Дженіфер, Каролін угледіла в них вдячність. До ранку сьомого дня, як гадала Каролін, він повністю одужав. Можливо, се було не так, ще ні, але близько до того. Він спав. Груди піднімалися рівно, в такт глибокому диханню. Джен також спала — се був її перший спочинок за п'ять діб. Побачивши, що Каролін прокинулася, Майкл приклав пальця до вуст. Каролін кивнула і сіла поруч. Отець відчинив двері близько полудня, на мить засліпивши Каролін ясним світлом. Він підійшов до Давида і розбудив його стусаном ноги. Давид різко скочив, блискавично швидкий, хоч і приголомшений, кліпаючи очима. Отець промовив щось мовою вбивства, якої Каролін ще не знала. Давид на мить завагався, потім упав на коліна. Отець щось запитав. Давид відповів. Вона не відала, що було мовлено, але тон був вельми смиренним і шанобливим. Потім, мовою Пелапі: — І більше ніякого спільного використання каталогів. — Отець оглянув світлицю. — Зрозуміло? Усі кивнули. Каролін була певна, що всі, без винятку, збагнули суть. Вона — точно. Тоді Отець вдоволено кивнув. Він пішов, не зачинивши дверей. А щойно вийшов, Маргарет підійшла до Давида. Вона соромливо стояла перед ним, опустивши руки, а потім обійняла себе. Опісля, здивувавши всіх, витягла шию і легко вкусила його за вухо. — Ти так гарно співав! — сказала вона і втекла, палаючи від сорому. — Гадаю, ти їй до вподоби, — мовила Дженіфер, а всі засміялися. Після сього Давид став тихішим, стриманішим, рідше всміхався чи жартував. Приблизно через місяць він зламав Майклу руку за те, що, як він сказав, той шахраював на парі — змагалися в стрільбі з лука. Майкл клявся, що нічого подібного не чинив. Дженіфер без зайвих слів поправила руку, але більше Майкл і Давид вже разом не гуляли. Наступного місяця їх відвідав останній Монструвакен. Він був одним із улюблених придворних Отця. Тож відсвяткували візит бенкетом. Каролін з полегшенням угледіла, що свиня здохла ще до того, як її почали смажити. Бенкети ті були великою подією, навіть для неї. Як мінімум, їжа була вельми смачною. Але цього разу їй здалося, що святкування було приглушеним. Язики полум'я, що лизали черево бика, нагадували їм про лихі речі. Одного разу, лише на мить, вона помітила, що Давид дивиться на вогонь особливим чином. Давид не збагнув, що вона се помітила, як і Маргарет, що стояла поруч. Каролін не вимовила «узан-ія» вголос і навіть не подумала про те — вона лише вчилася — але решту ночі фраза не покидала її думок. Вона впізнала вираз його обличчя. Бачила його багато разів, віддзеркаленим у чорних калюжах власного серця. Дитина, що потрапила до бика, була агресивною, а почасти й випадково жорстокою до решти. Та Давид щиро любив Отця. Але Каролін знала з абсолютною певністю: се вже минулося. Узан-ія — говорили серед гімалайського степу шість тисяч літ тому. Узан-ія — момент, коли серце вперше звертається до вбивства. Одного дня Давид наважиться вбити Отця. Вона не знала, коли настане той день. Відала лише, що він настане. Вперше їй спало на думку: чи може Давид бути чимось корисним? Вона обмірковувала се довгі місяці потому.