Розділ 7.2 — Ґарісонові Діброви

Розпластавшись на асфальті під купою оскаженілих псів, Стів відчув на диво мирний спокій. У вухах гула кров, болю майже не було. Певно, я вмираю. За кілька сантиметрів від ока він помітив шматочок гіпсу, вкатаний в асфальт. Страшенно цікава штука. Потім десь здалеку долинув звук, схожий ні на гавкіт, ні на косарку. Глухий басовий гуркіт. Він відчув його всією грудною кліткою. За мить тінь зенненхунда — Тейна , згадав Стів, його звати Тейн — зникла з обличчя. Знову стало світло. Пес з правої руки кудись подівся. Потім звільнилася й ліва нога. — ...чуєш мене, Стіве? Озовися! Ти як… Очманілий Стів притиснув праву руку до асфальту й оглянув її. На передпліччі красувався широкий розріз. Ворухнувши пальцями, він бачив, як працюють м'язи. Крові, щоправда, мало. М'язи нагадували сиру курку. Це теж здалося йому неймовірно захопливим, тож він кілька разів стиснув кулак, спостерігаючи за процесом. — Пістолет, Стіве! Пістолет! О, непогана думка. Він сперся об асфальт і звівся. Дід із косаркою якраз пер у його бік. Стів замахав до нього кривавою, розшматованою рукою, благаючи про допомогу. Старий посміхнувся і привітно помахав навзаєм, приставивши руку до вуха й тицяв на мотор. Якого... біса? Це виглядало настільки дико, що трохи привело його до тями. Ставши на коліно, він швидко оцінив збитки. Права нога слухалась — бігль не зміг серйозно погризти щиколотку, хоч і намагався . А от лівій перепало гаразд: литка була покусана в хлам, спиратися на неї — суцільна мука. Що взагалі тут коїться? — Стіве! Стріляй у собак! Це спрацювало. Остаточно прийшовши до тями, Стів згадав, хто саме його так розірвав. За спиною відчув гаряче дихання оскаженілих тварин. У грудях закипіла чорна лють — буддистська мудрість про співчуття до всього живого миттєво вилетіла з голови. — Йди сюди, Тейне, — витягаючи пістолет, процідив він. — Маю для тебе гостинця, друже. Ого, — промайнуло в голові, — який здоровезний пес. Кілограмів чотириста, не менше. А то й п'яьтсот. Але це, звісно, був не собака. Лев. Навіть два: дорослий самець із густою бурою гривою та менша левиця стали між ним і зграєю. Леви? Оце так поворот. Він пересмикнув затвор й навів стовбур просто в центр левиної гриви, плавно натиснувши на спуск. Схибив. Куля просвистіла між двома звірами й дзвінко рикошетила від асфальту, викресавши іскру. Ватажок різко обернувся й огризнувся страшним риком. — Стіве, ти що твориш? — в навушнику зривався голос Каролін. — Не дурій, це ж твої захисники! Підкріплення! — Повтори, будь ласка? — Леви тебе врятували . Це і є підкріплення . Навіть не думай стріляти! — Звідки ти знаєш, що я хотів... — Великий лев знову люто рявкнув. — Каже, ще псів на підході. Можеш стріляти? Давай, але обережно. Скільки їх там узагалі? Стів окинув оком поле бою. Бігль валявся на дорозі з перебитим хребтом. Тейн, кривавий і настовбурчений, тупцяв перед левами, витріщаючись моторошними різнокольоровими очима. Позаду гарчала решта четвірки — пошарпана, але небезпечна. Поки Стів приходив до тями, підтягнулося троє новачків: парочка ротвейлерів і пудель. На горбі з'явився золотистий лабрадор. — Дев'ятеро нарахував. — Вогонь! — крикнула Каролін. — Пробивайся боєм. Стів вистрілив у спанієля. Знову мимо, але вже значно ближче. Великий лев скосив оком і відступив із лінійки вогню. Спанієль заливався хрипким гарчанням, зморщивши морду в крові Стіва. Він гавкнув, зробив півоберта — і Стів вліпив йому кулю просто між очі. Леви могутньо заричали на знак схвалення. Стів кинув оком праворуч: дід із косаркою якраз завершив черговий ряд і розвертався. Цього разу він помахав двічі — Стівові та левам. Стів вистрілив палевому лабрадору в бік. Пес пройшов кілька кроків і завалився на бік, важко дихаючи. О, здається, набиваю руку. Наступний постріл у чорного пса пішов у молоко, проте другим він уклав його в стегно. Заскімливши, той шкундябнув уперед, але куля в груди остаточно його заспокоїла. Решта шістка пішла в атаку. Трійця накинулася на левицю, та заревла від болю, але Стіву було байдуже — інші троє перли на нього, обійшовши самця. Логічно, стрілець із нього так собі. Пудель отримав кулю в груди. Непогано... Стів пальнув у Тейна й промазав. Скажена овчарка з жовтими очима стрибнула прямо на нього. Він затулився пораненою рукою, і вона впилася зубами в м'ясо. Стів заверещав, втиснув дуло їй у живіт і натиснув гачок. Нутрощі вивернулися назовні, проте та й не думала відпускати. Тим часом пітбуль уже вгризався в ту ж таки розтерзану щиколотку. Стів стрілив знову, вище. Куркулик клацнув у порожньому патроннику — магазин пустий. Вівчарка мала б уже здохнути, але трималася намертво, палаючи вогнем від болю. Завиваючи, Стів почав гатити її руків'ям пістолета по голові. — Ааа! — ревнув він. — Та відчепися ти, падлюка! Здивована вівчарка ослабла і валилася долілиць. Стів гепнувся на задницю і почав гамселити вільною ногою пітбуля. Той лише загарчав і глибше вгризся в плоть. Стів знову заверещав. Тоді обидва леви накинулися на пітбуля, приземлившись з інтервалом у секунду. Стів знову заволав — зустріч із левами на відстані видиху провокує рефлекси, — але ті навіть не зачепили його. Натомість взяли пса в пастки: один біля шиї, інший біля хвоста — і могутньо клацнули щелепами. Тепер настав черга собаки верещати. — Отак тобі, сука! Коли звірі роззявили пащі й кинули тушу, вона вже не ворушилася. Леви повернулися й нависли над ним , втупившись жовтими очима в самісіньке обличчя. Важке дихання обпікало рани, тхнучи кров'ю та гниллю. Стів безпорадно підняв порожній пістолет і опустив руку. Ватажок щось хрипко буркнув, змахнув хвостом, відступив на крок і звів голову, вдивляючись у кінець вулиці. Брови зсунулися. Переборюючи страх, Стів обернувся туди ж. Позаду збиралася зграя — десятка зо два псів, не менше. А за ними хвилею перло ще з сотню. Сунули з лісу чорною рікою, заливаючи сінокіс і головну дорогу. Цокіт пазурів об асфальт злився в суцільний гуркіт табуна. Лев роззявив пащу й оглушливо заричав. Стів підвівся і зашарився за спиною. Каролін примотала йому скотчем два запасні магазини — прямо як Брюс Вілліс у першому «Міцному горішку» . Тоді це здавалося геніальним, але зараз магазин ніяк не хотів відлипати. Він смикнув сильніше. Магазин відірвався, проте був слизьким від мастила — вислизнув із рук і з дзенькотом покотився до ліхтарного стовпа. — Йой, дідько ! — вилаявся Стів. — Що там? Що відбувається? — Вони пруть! Сотні їх! Я… попустив магазин, бляха! — Помацавши спину вже обережніше, він акуратно підчепив останній магазин, міцно взяв у пальці й висмикнув із липкого паковання. У навушнику зітхнула Каролін — Тікай у дім. Заходь усередину, Стіве, негайно! — Куди саме? — Та куди завгодно! Що ближче! Вони не зачинені, біжи! Стів кульгаючи чвакав через недокошену галявину, на ходу вчепившись зубами у шматок скотчу на повному магазині, і різким рухом зірвав його. Позаду наростав гуркіт собачої навали — сотні нових псів поспішали підсилити зграю, що стояла за кілька кроків. Прохід загородили лише леви. Дід на газонокосарці знову дружньо помахав рукою. — Та ти ж падлюка! — вереснув на нього Стів. Старий знову приставив руку до вуха, тицьнув на газонокосарку й заперечливо похитав головою. — Стіве, хойся в дім! — в навушнику аж дзвеніло від напруги. — Негайно всередину! На ходу витягнувши порожній магазин, Стів кинув його в траву. Аби лиш ніж косарки загнувся . Вгнавши новий магазин і клацнувши затвором, він вилетів на ґанок. Схопившись за ручку дверей, уже готовий випалити по замку ( у кіно ж завжди працює! ), він різко штовхнув її — і двері відчинилися самі. Перед ним постали непримітні засінки: лінолеум, квітучі шпалери й запорошена парасольниця. — А леви як же? — Кинь їх, то витратний матеріал. Зачиняйся! — Стів завалився всередину і зачинився за собою. — Я в хаті. — Добре, ти в безпеці. Це який будинок? — Е-е… біла цегла зовні? — Чудово. У вітальні має бути вода, їжа та аптечка. Залишайся там, усередині ти в безпеці. Витягну при нагоді, але доведеться перечекати день-два. Вона кинула слухавку.