Розділ 7.3 — Ґарісонові Діброви

— До біса, — кинула Каролін пелапійською, кидаючи трубку. Вони з компанією товклися за кухонним столом пані Маꥳлікаті. З тону одразу було ясно — справа труба, хоча англійську з них майже ніхто не шарив. — Що там? — прогудів Давид. — Сховався в хаті. — Вона підійшла до настінного телефону і, вішаючи слухавку, непомітно висмикнула шнур. Ніхто й схаменувся: бібліярники в гаджетах — повний нуль, як і сама господиня. Каролін і поготів, але хоч інструкцію встигла пролистати. Усі інші розетки в домі вона вже теж знеструмила. — Ну, — філософськи протягнув Давид. — До цього йшло. Маргарет, як думаєш, що гірше: бути розірваним собаками чи трупами?

— Він лоскотно тицьнув її. Та захихотіла, збивши довкола себе хмару мух. — Тобі ж видніше, еге ж? — Вона знову пискнула. Дженніфер клацнула себе по лобі: — Ти його не попереджала? І як, тепер витягатимеш його, Каролін? Матимемо знатний геморой. Ті самі мертвяки на вулиці до незнайомців ставилися мирно, хай і дивно. Але варто було комусь чужому забрести до хати, як на гостя накинулися усім підручним інструментом: зубами, кулаками, кийками чи кухонним начинням. Без швидкого втручання від бідолахи зазвичай мало що лишалося. Каролін байдуже здвигнула плечима. — Він розхідний матеріал. Якщо встигнемо — хай живе. А ні — то й чорт із ним, хай спочиває з миром. — Тобто... змінюємо план? — Та чому ж. Базова ідея більш ніж робоча. Просто цей бовдур не проігнорував вартових. — А що він зробив? — Заговорив із Тейном. — Дженніфер аж скривилася. У Каролін затремтів палець. — Навіть на думку не спало попередити. — І це правда: більшість бібліярників панічно боялися сусідських псів ще з дитинства, навіть Майкл тримався від них подалі. Але американці чомусь тащилися від цих кудлатих виродків — незбагненний діагноз. — Тоді які пропозиції — Хіба хтось пропонує щось ліпше, доведеться пертися на вулицю й шукати нового американця, — брехливо кинула вона. — Давиде, влаштовує такий розклад? — Давид, пригадавши криваву м'ясорубку біля в'язниці, мовчки кивнув. — Коли рушаєш? — спитала Дженніфер. Каролін замислилася. — Та хоч зараз. — Може, перекусить перед дорогою? Скоро обід, — заметушилася пані Маꥳлікаті. Каролін аж стогнала. — Ой ні! Я вже двічі сьогодні жерла. Та й на вечерю в пабі закуски розгрібати. Хтось бачив мої черевики? І синю сумку з пачками зелених папірців? Треба на приманку. Зібравши скарби, Каролін пірнула в полуденне сонце. Все минуло як по маслу. Місія виконана, Стів у безпеці. Звісно, ті мертвяки затято охороняли власні лежбища — інакше ніяк, бо чужих очей їхнє приватне життя не витримало б. Проте винятки існували: бібліярники й інші воскреслі сновигали туди-сюди без зайвих перешкод. Стів іще повоює. От тільки решта про це ні сном ні духом.