Розділ 8.3 — Студена оселя

Ще з годину вони про щось шепотілись. Ервін, збитий з ладу, розважався тим, що виводив із себе державну секретарку. Зрештою двері відчинилися. Натовп мудакiв вивалився назовні, більшість люто зиркала на нього навздогін. Торп виходив одним із останніх. Підійшов, витріщивши очі: — Знаєте, у Підрозділі про вас гомонять. Йошітака та інші. Чув байки, але до сьогодні не вірив... — Ервіне? — гукнув із відчинених дверей президент. — Маєте хвилину? Вони з Торпом перезирнулися. — Не прикінчить же, — знизав плечами Ервін. — У мене Хрест «За видатні заслуги». — Навіть два. І Медаль Пошани. — Та ну, з тією взагалі роздули з мухи слона. Ервін вернувся до кабінету: — Слухаю, пане президенте? — Хотів подякувати за поміч. Ну й за службу країні, звісно, — сказав президент. Зам’явся: — Запам'ятовується зустріч із вами. — Еге ж. Взаємно. — Ервін недбало махнув рукою. — Завжди радий підсобити. Слухайте, можна одне питанце? Президент серйозно зважив пропозицію: — Авжеж. Хоча я можу скористатися п'ятою поправкою. Ервін навіть не посміхнувся: — Я за вас не голосував. — Почекав реакції, але нуль. — Просто з екрана ви завжди здавалися повним вже дебілом. Дуже переконливо грали. — Ервіне, нам би вже... — озвався з холу Торп. — Роки тренувань, — кинув президент. — То яке питання? — Та цікаво, нащо воно вам. Прикидатися дебілом. Президент вищирився: — Певно, з тієї ж сраної причини, що й вам. Вони зазирнули один одному в очі й дружно заржали на весь кабінет. — Воно й правда, — кивнув Ервін. — Переконали. Удачі в листопаді. — Дякую, — відповів той. — Вона мені й не треба. Знову реготнули. Ервін вивалився назад у приймальню до злющої секретарки. — Гей, Ервіне! — Що таке? — Ми збираємось на карти щовівторка. Будете у місті — заходьте за стіл. Ервін поміркував: — Та ні. Я ж обірву вас до голого зирку. — Я можу друкувати гроші, — знову шкірився президент. — Угу. Залізобетонний аргумент. Згоден. О котрій? — Десь о шостій. — Буду. — Філліс? — Президентська секретарка підвела очі. — Впишіть Ервіна на вівторок. Якщо застрягну, хай Гарольд веде його в резиденцію. Та злобно глипнула й креснула щось у блокноті. — Слухаюсь. Торп дивився на Ервіна з чистим благоговінням. — Чекатиму з нетерпінням, — кинув той. І таки справді чекав.