Розділ 9.2 — Нерозколота кістка

Коли Стів кинув слухавку, левиця — Нага , подумав він, її звати Нага , — ще була при тямі, але заледве. Попри його старання й гідну подиву терплячість з її боку, кров і далі сочилася з-під пов'язки. А головне — їй, здавалося, гіршало. Пов'язки завдавали болю, та Нага їх не шматувала, навіть не гаркнула. То вони балакали з левами? Він був майже готовий повірити. Не зовсім, але майже. Але, може, десь глибоко вірив, бо коли підняв товсту шкіру її морди, щоб перевірити капілярну реакцію, страху не відчув анітрохи. Стів не був ветеринаром, та собак за життя мав чимало, зокрема одну, яку переїхало авто. Він знав: крововтрату в тварин перевіряють втискаючи палець у ясна й дивлячись, як швидко повертається колір. Повернулася швидко — добрий знак. А забариться — як в Енджі, коли її збила машина, — то кепсько. Нага, здавалося, ще не так далеко зайшла, як тоді Енджі, — поки що, — але рухалася туди стрімко. Далі він витрусив свічку з маленького глиняного горщика, що його лишила Каролін, і поніс до ванної. Там нагнувся й тремтячим пальцем запхав собі в дупу. Та після відкрутив кран помити руки — ні краплі. Довелося обійтися парою пляшок «Дасани», намилюючи сухий, прадавній брусок мила, що припадав пилом над раковиною. Поки відмив сморід із пальця, вже почувався краще. Набагато, якщо чесно. Зате страшенно хотілося пити. Він видудлив ще дві пляшки води й пів третьої, доки спрага не вляглася. Тоді, зітхнувши, витяг корок із маленького глиняного горщика й витрусив ще одну свічку. — Киць-киць-киць, — прошепотів собі під ніс. Дрезден подивився на нього з недовірою. — Вибач, здорованю, — сказав Стів. — Поганий жарт. — Він прошкутильгав через кімнату. Нага лежала в чималій калюжі власної крові. Сідати в неї й мочити штани не хотілося, а присісти він не міг — щиколотка й литка були роздерті. Сама Нага вже знепритомніла, але Стів відчував на собі очі її батька — жовті, чужі в тьмяному світлі стельової лампи. Коли приготувався, зігнувся в поясі й підняв їй хвіст, оголивши зад. Спершу жодної реакції, але як приклав маленьку білу кульку до зморщеної плоті й проштовхнув усередину, вона здригнулася уві сні. Дрезден насупився, ступив крок уперед і блиснув на Стіва іклами. Той випростався й показав долоні. — Усе, готово, — сказав. — Вибач. — Відступив на крок. Дрезден, на його полегшення, не рушив слідом. — Піду пошукаю миску. Якщо подіє, їй страшенно захочеться пити. Стара поралася на кухні. А її чоловік, скінчивши косити, тинявся ґанком з парою собак. Виглядав розгубленим: штовхався туди-сюди, наче кулька в пінболі, й час від часу сіпав за ручку замкнутих дверей. Усередині дружина стояла біля раковини й насухо терла прадавній запилюжений посуд трухлявою губкою. — Перепрошую?.. — Вечеря ще не готова, любий. Та чого б тобі не подивитися гру? — А в вас не знайдеться миски? Більшенької? Може, для тіста? Вона кліпнула. — Чому… так. Так, є. — Звучала чи не так само здивовано, як Стів. Вказала на шафку під плитою. — Отам. — Дякую. — Стів відчинив дверцята й порився всередині. Там стояв стос мисок — керамічні, з нержавійки, пластикові. З брязкотом він витяг звідти одну добрячу. — Вечеря ще не готова, любий. — Піду подивлюся гру. Вона всміхнулася та кивнула. Він шкутильгаючи повернувся до вітальні. На превеликий подив, Нага вже стояла. Просто на його очах вона зробила крок. Похитнулася, але не впала. Дрезден перебрався до її задніх лап і з допитливою мордою обнюхав її дупу. — Полегшало? Вогонь. Леви смикнули хвостами — випадково й кумедно в лад. Стів підійшов до купи припасів і вилив у миску з пів дюжини пляшок води. Нажині ніздрі затремтіли, і вона зробила ще крок. Цього разу, втративши рівновагу, таки впала. — Не геройствуй, — сказав Стів. — Я сам принесу. — Він поставив миску перед нею, а вона жадібно хлебтала, доки миска не спорожніла більш як наполовину, а тоді лягла на бік. Невпевнено Стів торкнувся її морди. Вона сіпнулася геть, і Стів відсмикнув руку. Можна назвати це переляком, але якщо коли й варто бути полохливим — то вовтузячись із лев'ячою пащею. Тоді вона нахилилася вперед і лизнула кісточки його пальців. Дрезден, спостерігаючи, знову смикнув хвостом. — Не проти, якщо…? — Він обережно торкнувся її морди. Коли вона не відсахнулася, він підняв їй губу й втиснув великий палець у ясна просто за лівим іклом. Перевірив двічі, звіривши з такою самою пробою на власному нігті. Вирішив: їй краще, але ще не добре. Далі перебрався до її задніх лап і оглянув тиснучі пов'язки на стегні. Вони набрякли й сочилися кров'ю — просякли наскрізь. Стів завагався, чи не змінити, та зрештою просто наклав третю, останню, поверх перших двох. Натиснув на неї, сподіваючись, що прямий тиск допоможе. Так, здавалося, роблять у серіалах про лікарів.