Розділ 11.2 — Нотатки про приборкання переважаючого ворога

Давид крутив на вказівному пальці Ервінів пістолет. Ервін стояв перед ним на колінах, намагаючись підвестися. Давид приставив дуло йому до скроні й сказав: «Бабах!». Зареготав і швиргонув пістолет у темряву. Маргарет сиділа з відтятою головою президента на колінах і ніжно їй воркотіла. Мертві губи президента ворушилися. Каролін не могла розібрати, що він намагається сказати.

— Привіт, Давиде.

Давид обернувся. Він був з ніг до голови в запеченій крові, здебільшого засохлій. Мереживо його пачки задубіло від неї. Стирчало, як ножі. Подекуди до шкіри поприлипали шматочки м'яса. Від нього тхнуло металом із ледь вловимою гнилизною — а може, гнилизною тхнуло від Маргарет. Він шкірився від вуха до вуха, щасливий, як ніколи.

— Схоже, вечір у тебе вдався, — сказала Каролін. Маргарет хихикнула.

— Привіт, Каролін, — сказав Давид. Він підморгнув Маргарет і вгатив Ервіна кулаком в обличчя. Ервін осів на землю, напівпритомний. Давид повернувся до неї. — То… це ти? — Каролін кивнула.

— Мушу сказати, я неабияк здивований. Ти така… мишаста.

— Тихих треба стерегтися.

— Візьму до уваги. Отець мертвий, так? — Вона знову кивнула. Давидова усмішка розширилась іще трохи. Зуби в нього були міцні й коричневі. — Ти його вбила. — Вона знову кивнула. Давид закинув голову й зареготав — довго й голосно. — Неймовірно, — сказав він. — Просто неймовірно. Б'юсь об заклад, — він погрозив їй пальцем, — б'юсь об заклад , хтось читав поза своїм каталогом. Га? Га-а? — Каролін всміхнулася й знизала плечима. Він знову зареготав. — Сподіваюся, ти була обережна. За таке можна вскочити в халепу.

— Була.

— А як ти його вбила, якщо не секрет? Отець був — був — дуже вправний. Навіть якщо не зважати на решту його вмінь, гадаю, він був найкращим рукопашником у світі. Казав, що трохи задерев'янів, але по ньому було й не сказати. Я… я б не хотів з ним битися. Поки що в жодному разі. Розкажи ж, як ти його вбила. Я просто умираю, як хочу знати. Суто наукова цікавість і все таке.

— Ножем.

— Ножем. — Тон у нього був недовірливий. Вона кивнула.

— У мене, звісно, був елемент несподіванки.

На асфальті за Давидовою спиною Ервін заворушився, намагаючись підвестися. Давид насупився під густими кривавими патлами. Він копнув Ервіна, але якось розсіяно. Він вивчав її, намагаючись збагнути, чи вона йому бреше. Він був трохи телепатом, вона знала. Не такою мірою, як Отець, але в головах ворогів, особливо в запалі бою, дещо бачив. Вона могла б приховати правду в своїх словах, могла б лишити його гадати, але не стала.

— Елемент несподіванки, — повільно сказав він. — Так. Скажу, що він у тебе є. З ножем. — Він похитав головою. — Неймовірно. До речі, я й сам схилявся до ножа. Найпростіша зброя — єдиний шанс проти такого, як Отець. Більшість би цього не збагнула. — Він примружився на неї, міркуючи. — Схоже, я тебе недооцінював, Каролін. — Каролін не хотіла, щоб він розвивав цю думку.

— А в пані Маꥳлікаті хтось вибрався? — Ервін уже стояв на колінах і повільно відповз від них.

— Ні, майже певен, що тільки я та Маргарет. Ті солдати були добрі, як на американців. Хіба що миша могла б прошмигнути. Не більше. О — пробач, Каролін. Ви з Майклом приятелювали, так? — Каролін відчула на собі погляд Маргарет — гарячий і жадібний. Говорячи, вона пильно стежила, щоб у голосі не бриніло жодне почуття.

— Ні, — сказала вона. — Не дуже. — Маргарет насупилась, розчарована, і знову втупилась у голову президента.

— І, гадаю, цей рісак айріал теж твій? — тон у Давида був недбалий, але нікого він не дурив. Якщо рісак був її, це означало, що вона діяла сама. Коли вона помре, Бібліярня лишиться без охорони. Давид знайде спосіб пробратися всередину — рано чи пізно. Тоді, без спротиву, вони з Маргарет розграбують Отцеві каталоги. Всесвіт порине в темряву, перед якою третя епоха видасться раєм. Кутиком ока Каролін побачила, що Ервін дістався тротуару.

— Мій, так.

— Я так і думав. То який був план? Ти гадала, ми з Нобунаґою один одного прикінчимо?

— Таку можливість я розглядала. — Це була правда. Вона її й відкинула. — Та він помер раніше, ніж я чекала. — Ервін, ошелешений, підібрав порожній пістолет. Він дивився на нього так, ніби не зовсім тямив, що це.

— То що ж… ті солдати мали мене прикінчити? Американці? Убити мене? — Він всміхнувся. — Так? — Вона знизала плечима.

— Цілком можливо. Їх було багато. У них були гармати. Ти ж не невразливий, Давиде.

— Правдиво. — Давид всміхнувся. — Ти теж ні.

— А що, як я скажу, що в мене є пропоз… — Швидше, ніж встигла вгледіти, Давидова рука метнулася вперед. Її ліва щока вибухнула болем. Вона відчула кров. — …иція. Ми могли б об'єднатися, Давиде. Я завжди тобою захоплювалася, знаєш… — Ще ляпас. Більше болю, цього разу справа. Маргарет захихотіла. — …лася. Захоплювалась твоєю силою. — Серце в неї було як крига. Вона впала на коліна, її обличчя — за кілька дюймів від його паху. — Я могла б бути твоєю, — сказала вона. — З доброї волі. Я завжди цього хотіла, знаєш. Часто про тебе думала. Потайки. Я б сказала, та я така сором'язлива.

Шестерні плану ставали в остаточне зачеплення. Спершу вона відкинула цей підхід. Він був надто очевидною витівкою. Лише після глибокого вивчення вона сприйняла цю думку серйозно. Отцеві тексти були непохитні щодо його дієвості. Як показано в безлічі виносок, чоловіки майже завжди на 50–60 відсотків дурніші в справах, що стосуються їхнього паху. Близькість посилює ефект. Тепер, із клінічним схваленням, вона побачила, що в глибинах Давидової пачки щось ворухнулося. Маргарет підняла брову. Ервін, хитаючись, увійшов до Ґарісонових Дібров, за межу рісака . Поки що в безпеці. Каролін звернула всю свою увагу на Давида. Він виглядав скептично, але не байдуже.

— Ось, — сказала вона, — дай покажу. Вона простягла руку й кінчиками гострих нігтів погладила його ногу. — Від Давида тхнуло гнилим м'ясом і кислим потом. Вона підняла руку в пухнасті складки тканини й обережно намацала, доки не торкнулася стрижня його прутня. — Ось, — сказала вона, — ось. Вона провела кінчиками нігтів униз по ньому до калитки й обхопила її долонею. Давид закинув голову, тремтячи від насолоди. — Ось. — Вона вишкірилася, одночасно впинаючись лакованими нігтями лівої руки, викручуючи й смикаючи вниз щосили. Обидва його яєчка їй не дісталися, але одне опинилося в неї в руці. Його вишкіл мав би впоратися — після того, що він витерпів у бику, він мав би впоратися майже з чим завгодно, — та йому знадобиться мить. Вона виграла секунди.

Давид заревів. Він махнув наосліп, намагаючись дати їй ляпаса тильною стороною долоні, та Каролін підниринула під удар. Вона була не така швидка, як він, але цей момент вона відпрацьовувала щодня десять років. Вона відпустила його пах. Рефлекторно він відсахнувся на крок.

— Ах ти ж стерво, — прогарчав Давид, не без захвату. Отцеві нотатки були чіткі й щодо цього — миттєво вивести чоловіка з ладу можна кількома способами, але удар у пах до них не належав. Мине секунда-друга, перш ніж прийде справжній біль.

— Зажди, — повільно сказала вона, — пробач. Я щось не так зробила? Я думала, тобі подобається жорсткіше. — Давид витріщався на неї зі зростаючою недовірою, поки вона це казала… але дослухав речення до кінця. Це зайняло секунд зо чотири. Доки вона договорила, він уже сягав справжньої глибини свого болю. Давид застогнав. Каролін, всміхаючись, струсила кров із пазурів. — Ой лишенько. Моя помилка.

Давид знову заревів. Він стиснув руки в кулаки й рушив на неї, одну руку захисно тримаючи на паху, зігнувшись мало не вдвоє. Каролін перекинулася назад через голову, скочила на ноги й рвонула до воріт. Давид був швидший за будь-кого… зазвичай. Але не зараз. Та вона від нього не втече. Він буде на ній, щойно вгамує біль. Вона рвонула до входу в Ґарісонові Діброви. За дванадцять кроків вона була за воротами… і всередині периметра рісака . Вона зупинилась і обернулась.

Сніг тільки-но почав припорошувати землю. Сліди босих ніг тяглися назад туди, де стояв Давид, тепер зігнувшись від болю вдвоє. Їй було приємно бачити кілька крапель крові на снігу внизу. Давид видихнув гаряче повітря, хмара пари біла під вуличним ліхтарем. Він випростався на повен зріст. Маргарет подала йому його спис і відступила, мов від вогню, що пече надто сильно. Давид глянув униз на сліди в снігу, потім у темряву. Його очі палали вбивством — давнім і диким, зловісним поглядом чорного ідола бога смерті.

— Я йду по тебе, Каролін.