Розділ 12.4 — Бібліярня

— На добраніч, — сказала вона. — Я буду нагорі, якщо тобі щось знадобиться.

— Ти не йдеш спати?

— Поки ні. Мені спершу треба залагодити пару справ.

— Дякую.

Стів зачинив двері з деяким полегшенням. «Коридор» під жадеїтовою підлогою нагадував нутрощі металевої артерії якогось гігантського звіра. Та вона мала рацію: пентгаус, звідки б вона його не взяла, був направду гарний, хоч, мабуть, і трохи екзотичний на його смак. Сама канапа, мабуть, коштує більше, ніж моя квартира. Зате зручна — Нага заснула на ній миттю. Стів намішав собі випити, трохи понишпорив довкола, тоді гепнувся поруч із нею. Нага перестала хропти, тоді підвела голову й показала йому ікло. Він почухав її між вухами.

— Спи далі, буркотухо.

Усі написи на пульті були арабською, та кнопку ввімкнення розібрати неважко. У телевізора була ще й функція розділеного екрана. Трохи поморочившись, він налаштував його так, щоб дивитися CNN, Fox і «Аль-Джазіру» одночасно. Давидове прокляття, здавалося, просунулося далі. Тепер його було видно неозброєним оком. У Вірджинії досі стояла ніч, та в таких місцях, як Сідней, Пекін і Фіджі, натовпи перехожих із відвислими щелепами непорушно дрейфували вулицями міст, дивлячись на чорний світанок нової доби. Як і обіцяно, Давид був досить теплий і розміром десь із сонце. Та навіть у найяснішому стані був дуже тьмяний — темно-сірий диск на тлі зірок.

На CNN зібрали цілу телеконференцію астрофізиків. Андерсон Купер опитував їх, чого це сонце раптом почорніло. Що це, скажіть на милість, за дивина? Якийсь тип із Гарварду плів про темну матерію — як мало ми про неї розуміємо. Стів кілька хвилин його послухав, тоді відсалютував своїм скотчем.

— Гідна спроба.

Він десь годину клацав каналами, дедалі п'яніший, та надто збуджений, щоб спати. На MTV відроджували «Бівіса і Батт-Геда», разом із кліпами. І, звісно, без кінця крутили кадри пожежі в Білому домі та вибуху в Капітолії. У Каліфорнії стався невеликий землетрус — нічого такого, чим варто перейматися, направду! Були кадри чорного сонця, зняті з маленької купольної штуки на Міжнародній космічній станції, — гарні. Віцепрезидент керував країною із засекреченого, нерозкритого місця. Пара норвезьких сноубордистів запевняла, ніби бачила, як частина льодовика встала й пішла собі геть. Це була, очевидно, маячня, та світлини «до» і «після» показували, що чималий шмат того льодовика справді зник. А ще Місяць, здається, трохи хитався. Підозрювали гравітаційні аномалії, може, спричинені сонячним інцидентом…

— Ага, — сказав Стів. — До біса все це. — Він вийшов крізь подвійні двері пентгауса, лишивши їх відчиненими, на випадок якщо Нага занепокоїться. — Каролін? — гукнув він. Металевий коридор спальних приміщень був округлий, наче артерія, ярдів сто завдовжки. Там було дуже темно. — Каролін?

Відповіді не було. Він усе одно пішов, ступаючи нерівним металом у самих шкарпетках. Він був, як виявилося, набагато п'яніший, ніж гадав, та зрозумів: якщо рухатися розмірено, то спотикається не так уже й сильно. У дальньому кінці коридору дубові сходи, округлі й пригладжені ходінням незліченних босих ніг, висіли в повітрі. Стів піднявся ними й став поміж стосів Бібліярні.

Він непокоївся, як знайде її в тому безмежному просторі, та це виявилося неважко. Каролін висіла в повітрі ярдів за двісті над підлогою й крутилася на місці, наче фігуристка в піруеті. Руки здійняла вгору літерою V. Вільні, завеликі рукави ряси тріпотіли на крутінні. Вона кричала на все горло, белькочучи мовою, якої Стів не впізнавав, досі геть у Давидовій крові, тепер сухій і запеклій. По щоках їй текли сльози. Стів не міг розібрати, ридає вона чи сміється. Може, і те й те? Під нею світилася жадеїтова підлога. Глянувши вгору, Стів побачив знайомий всесвіт, що висів, підвішений, у самісінькому центрі Бібліярні. Тінь Каролін лягала на нього, наче чорні крила.

Стів якийсь час на це дивився. Він вийшов туди, маючи намір поговорити, пояснити, як кепсько все складається назовні, пояснити помилку. Потім вони разом посміються. Та, побачивши її такою, він не міг придумати анічогісінько, що міг би сказати. Врешті розвернувся, чкурнув назад металевим коридором до «пентгауса» й грюкнув дверима за собою. Нага підвела голову на звук.

Він пішов до ванної, грюкнув і тими дверима, тоді зігнувся над унітазом і виблювався — раз, удруге, знову. Виплюнув густу слину в унітаз. На чолі виступив масний піт. Він думав про Каролін, що крутилася й реготала, думав про байдужий тон людини, яка просто передає інформацію, — тим тоном вона за вечерею розповідала про вбивства сокирою, розповідала про дітей, засмажених живцем.

Тієї першої ночі, побачивши її в барі, він, природно, подумав, що вона така, як він. Тепер він розумів, яка це була помилка. Він повернувся до вітальні. Нага чекала, геть не сонна, зі справжньою тривогою в очах. Стів відкоркував пляшку води й поплескав її по заду.

— Все гаразд. Я в нормі. — Та він не був у нормі. Він починав розуміти, і в нормі не був. Ми тут геть самі, подумав він. Допомоги не буде. Ніхто більше не прийде. — Що ж нам робити, га? Що нам робити?

Нага не відповіла. На CNN Андерсон Купер тим часом дійшов до старої жінки з яскраво-блакитними очима. Під її головою було написано «Ґретль Авендрот» і «лукасівська професорка». Вона відповідала на Андерсонове питання, чи принаймні намагалася. Задихаючись від сміху, зі сльозами, що котилися їй по щоках, вона сказала, що інші професори — дурні, сказала, що чинну теорію ніколи не розтягнути так, щоб у неї вмістилося чорне сонце. Вона каркала на них сміхом, казала: «Визнайте це», казала: «Ви знаєте не більше за мене. Наше розуміння — кепський жарт. І завжди ним було».

Декого з учасників панелі це образило. Один сказав, що вона говорить, як забобонна селянка. Інший мовив щось на кшталт: «Ну гаразд, може, це й не темна матерія; то чому ж вона їм не пояснить, якщо така до біса розумна?» Андерсон Купер стурбовано кивнув. Авендрот замовкла. Стів, давній глядач ток-шоу, подумав, що вона, мабуть, от-от заплаче. Та коли вона заговорила, голос її звучав досить спокійно.

— Гадаю, можливо, Бог розгнівався.

Стівові раптом дуже захотілося пригостити докторку Авендрот випивкою. В усьому світі вона була єдиною іншою людиною, яка справді розуміла, що діється.

— Що ж, — сказав Стів, — ти не помиляєшся. Та все ще гірше. — Він злодійкувато, по-параноїдальному, зиркнув у тіні. — Гадаю, вона, мабуть, геть з'їхала з глузду.

Почувши власні слова, він збагнув думку, що прийшла до нього цілком сформована, ніби з порожнечі: словник такої істоти був би інакший, ніж той, до якого я звик, інакший, ніж той, що я знаю. Саме тієї миті він уперше почав розуміти, що має зробити.