Розділ 8 — Чікаґене перше побачення...?

Розділ 8 – Чікаґене перше побачення ...?

Наступного дня, в суботу, 4 червня.

Був ясний сонячний ранок перед початком сезону дощів.

О 9:45 ранку, за п'ятнадцять хвилин до початку зустрічі, Сакуто прибув до статуї Аліси перед станцією Юкі Сакура.

Це був не дуже жвавий час, тож він швидко помітив людину, яку шукав.

Але коли він знайшов її, то почув...

«Чікаґе...?»

«А! Привіт, Сакуто...»

«Привіт...»

Їхні незграбні привітання частково пояснювалися сором'язливістю їхнього першого побачення.

Інша причина полягала в тому, що Сакуто не міг не помітити сьогоднішнє вбрання Чікаґе.

По-перше, його погляд привернула досить зухвала міні-спідниця.

Її плечі були оголені, а область грудей дещо відкрита.

Не те, щоб їй не пасувало це вбрання - просто воно не відповідало її характеру.

(Вона завжди любила носити такий одяг? Ні, сама Чікаґе теж виглядала досить збентеженою.)

«Щодо сьогоднішнього вбрання...»

«Я намагалася бути сміливою...»

«Зрозуміло... сміливою, так?»

«Але це дуже ніяково...»

Коли голос Чікаґе зніяковів, Сакуто намагався якомога менше дивитися на неї, відкинувши думку про те, щоб запитати, навіщо вона це вдягла, якщо їй було ніяково.

«Тоді навіщо ти її вдягла, якщо вона тебе бентежить?»

«Сакуто, я подумала, що тобі може сподобатися цей стиль...»

«Мені подобається... Але я не хочу, щоб ти носила те, що тобі незручно...»

«Е-е-е... Я не повинна була позичати це у Хіі-чян...»

Якби це була Хікарі, вона б точно вдягла щось подібне, але чомусь Сакуто це здавалося дивним.

Вони були близнюками, схожими обличчям і формою тіла, але чому це відчувалося дивно, коли мова йшла про їхній одяг?

Втім, Чікаґе, яка незручно совалася, мала певний руйнівний шарм.

Зрештою, її стиль був непересічним, і її ставлення до того, щоб демонструвати його беззастережно, було, в певному сенсі, похвальним.

Він хоче похвалити її за те, що вона так старається, але не дуже хоче, щоб інші чоловіки бачили її такою.

Погляди чоловіків, що проходять повз, вже давно прикуті до неї.

Чікаґе - дуже приваблива дівчина, тож це було природно.

«Наступного разу ти можеш одягнутися трохи скромніше, гаразд?»

«Якщо я так зроблю, то програю Хіі-чян! Хіі-чян носить ще більш відвертий одяг!»

«Хм... якщо ти продовжуватимеш змагатися з такою логікою, це призведе до чогось незворотного, розумієш? Якщо це станеться, я не думаю, що зможу впевнено йти поруч з тобою...»

Уявивши собі таку незворотну ситуацію, обличчя Чікаґе стало яскраво-червоним.

«Це правда... бинти, пластирі... це було б неможливо...»

Йому було цікаво, яке вбрання вона собі уявила; чи вважалося це взагалі одягом?

Сакуто теж на мить почервонів, уявивши собі це, але опанував себе і посміхнувся до неї.

«Все одно, я радий, що ти так старалася для мене».

«Д-дякую... Будь ласка, зачекай хвилинку».

Чікаґе відійшла від Сакуто і приклала руку до її правого вуха.

«Гаразд, вперед. Йдіть тримаючись за рукає!

Голос Хікарі пролунав з навушника, який таємно носила Чікаґе.

«Що!? Я відмовляюся!»

Почувши про прогулянку за руку, Чікаґе здивовано відреагувала.

«Це несподівано, але... ми ж... торкнемося...»

«Ти говориш про свої груди? Все гаразд, просто зроби це...

«З-зрозуміла...»

Сакуто, не знаючи про таємне спілкування між близнючками, почувши слова Чікаґе, був спантеличений.

(...Я відмовляюся? Що означає «зрозуміла»...? Вона розмовляє сама з собою...?")

Зрештою, Чікаґе глибоко вдихнула і повернулася до Сакуто.

«С-Сакуто!»

«Так? Що сталося?»

«М-м-м... Можу взятися за руки з тобою!?»

«А? Н-ну, все гаразд, я маю на увазі, так, будь ласка...»

Сакуто на мить замислився, і його погляд ледь не впав на груди Чікаґе, але він зумів стриматися.

«Тоді... Чікаґе Усамі, ходімо!»

З цими словами Чікаґе взяла Сакуто за праву руку.

В ідеалі, ліва рука була б зручнішою для неї з точки зору положення, але це була стратегія, щоб приховати навушник у правому вусі.

До речі, внутрішні думки обох в цей момент були...

(Ах... вони торкнутися його~~~!)

(Ах... якщо вони не торкнуться, то нема про що хвилюватися...!")

І ось, битва почалася.

***

«Ваааааааа─────────!»

«Кяяяяяяяя─────────!»

Годиною пізніше Сакуто та Чікаґе кричали.

Вони були в «Світі Юкі Канон», найбільшому парку розваг у цьому районі.

Він знаходиться біля моря, тому з висоти відкривається чудовий краєвид, а вночі там проходить парад і з моря запускають феєрверки.

Це популярне місце для сімейного відпочинку та побачень.

Американські гірки, на яких вони каталися, були спроектовані за принципом падіння з неба в море, що робить їх рекомендованими для любителів гострих відчуттів.

Насолодившись гострими відчуттями, вони вирішили зробити невелику перерву на лавці у парку, перш ніж перейти до наступного атракціону.

Чікаґе випила напій, який Сакуто купив для неї, щоб заспокоїти пересохле горло.

«Хаа... Я відчуваю себе відродженою. Дякую.

«Ти багато кричала.»

«Так, кричала. Зачекай хвилинку.»

Чікаґе приклала руку до правого вуха і раптом почервоніла, вигукнувши: «Що?

«Зрозуміла...»

Знову «Зрозуміла», підозріло подумала Сакуто.

«С-Сакуто...!»

«Так? Що таке?»

«Н-ну цей... Напій... Мені цікавий смак твого напою...»

«Що? Хочете помінятися?»

«Т-так...»

Обмінявшись напоями, Чікаґе подивилася на соломинку, яка стала яскраво-червоною, і сказала собі: «Чікаґе Усамі, вперед!»,

Вона міцно заплющила очі і припала ротом до соломинки.

«До речі, чи обов'язково щоразу робити таку драматичну репліку, наче вистрибуєш з катапульти?

Дещо здивований, Сакуто також подивився на соломинку від напою, яким він обмінявся з Чікаґе.

(Зрозумвло, ось воно що...)

Подумавши, що хвилюватися через це було б втратою, Сакуто також зробила ковток.

«До речі, чому ми сьогодні прийшли до парку розваг? Я маю на увазі, що це справді схоже на звичайне побачення.»

Раптом Чікаґе засміялася.

«Насправді, це стратегія».

«Стратегія?»

«Зазвичай я, напевно, здаюся суворою або холодною людиною. Моє ставлення і те, як я говорю, досить різке, і я це усвідомлюю... Думаю, я просто не вмію виражати свою справжню сутність».

Сакуто подумала, що, можливо, Чікаґе була дівчиною, якій бракувало впевненості в собі.

У неї є багато речей, якими вона може пишатися, подумав він. Наприклад, її академічні досягнення чи зовнішність.

Той факт, що вона не відчуває себе впевнено, може бути пов'язаний з тим, що вона відчуває себе неповноцінною в чомусь.

Можливо, через Хікарі. ***

Думаючи про те, що вона може почуватися гіршою за Хікарі, Сакуто продовжує прислухатися до слів Чікаґе.

«Але справжня я люблю такі місця, як це, люблю милі речі, цікавлюся модою... Я хотіла, щоб ти знав цю сторону мене».

«Розумію... Дякую, що розповіла мені».

Парк розваг, мабуть, допомагає їй показати свою справжню сутність. Дійсно, сьогоднішня Чікаґе демонструє різноманітні вирази обличчя.

Її вираз обличчя настільки яскравий і м'який, що він не міг не захоплюватися нею.

Таку невинну сторону в ній рідко можна побачити в школі, що робить її досить цінною для нього.

«Було б добре, якби ти завжди була такою».

«Це трохи...»

Чікаґе повернулася до Сакуто і сором'язливо посміхнулася.

«Я можу показувати цей бік себе тільки моїй родині, друзям... і людям, яким я довіряю. Інакше це надто ніяково.»

Почувши це, йому стало дещо незручно.

Він також задається питанням, чи вважає вона його також кимось, кому вона може довіряти.

«А як щодо формальної мови? Здається, ти нормально розмовляєш з Хікарі, але зі мною ти теж можеш розмовляти невимушено, розумієш?»

«Якщо Сакуто цього хоче, я можу змінити цю «частину» себе».

«А, не хвилюйся, поки що все гаразд.»

Формальна мова Чікаґе не створює враження, що вона тримає дистанцію, а скоріше створює враження м'якості.

Її комфортно слухати, і в цьому, певною мірою, є частина її чарівності.

Якщо вона не примушує себе, немає потреби її змінювати.

Він не буде надто наполягати, але було б добре, якби вона колись змогла поговорити зі мною так, як з Хікарі.

«До речі, мені цікаво, чому я почав тобі подобатися?»

Чікаґе раптом зніяковіла.

«У школі... Я ж ходила туди раніше за тебе, Сакуто?»

«Так. Я почав з літнього курсу.

«Я тебе спочатку не помітила. Вибач, якщо це було грубо.

«Ні, все гаразд... Так чому?»

«Це було під кінець літнього курсу...»

***

--Я не сильна в математиці.

Мені потрібен час, щоб подумати і придумати відповіді, тому під час іспитів у мене закінчується час, перш ніж я можу вирішити більш складні прикладні питання в другій половині.

Того дня я залишилася в аудиторії після того, як закінчилися додаткові заняття.

Я боровся з нерозв'язним минулим питанням.

Воно стосувалося ортоцентрів та просторової геометрії.

Саме тоді, коли мені потрібна була допомога з математикою, вчитель математики був відсутній, і навіть коли я запитала вчителя природничих наук, я не могла зрозуміти - я намагалася розв'язати його сама, сповнена рішучості зрозуміти, але це було марно.

Я думала скористатися математичним додатком, але вирішила спочатку сходити до вбиральні.

Коли я повернулася, на дошці було написано розв'язання та пояснення задачі, яку я не змогла розв'язати.

Хто міг розв'язати і написати її за ці кілька хвилин?

Перш за все, я пішла до вчительської, щоб подякувати їм, але вони всі були спантеличені, і ніхто не знав, хто це зробив.

Тоді вчителька суспільствознавства випадково згадала мені про це.

«До речі, Такаяшікі нещодавно пішов...»

«Такаяшікі?»

«Так, хлопець з молодшої школи Кіта (Північна). Він останнім часом затримується на уроках... Ну, це те, що він міг би зробити...»

«Що? Чому ви так кажете?»

Інші вчителі кивнули на знак згоди, ніби розуміли.

Вчителька суспільствознавства сказала,

«Цей хлопець - справжній геній».

Я подумала, що вони мають на увазі те, що він добре вчиться.

Після цього мені якось стало цікаво і я почала спостерігати за цим хлопцем.

Він завжди здавався заціпенілим, сонним, багато позіхав.

Я думала, що йому не вистачає мотивації, але поки всі вирішували завдання, він був єдиним, хто закінчив.

Після закінчення літнього курсу ти пам'ятаєш, як одного разу сидів поруч зі мною?

Я просто мала переконатися в цьому для себе. Чи справді він був генієм, чи ні. І тоді я була по-справжньому здивована.

Він розв'язував задачі вільно, наче списував відповіді та пояснення. Я зовсім не могла за ним встигати.

Минув деякий час, і настав день, коли я вперше заговорила з Сакуто.

Тоді мені знадобилося чимало мужності, щоб наважитися.

«Вибач...»

«Так?»

«Я, Усамі...»

«А, так... Я Такаяшікі.»

Ти здивувався, коли я несподівано заговорила з тобою.

Я досі пам'ятаю твій вираз обличчя. Чесно кажучи, я дуже хвилювалася, моє обличчя було дуже червоним тоді...

І я запитала тебе про те, про що завжди хотіла дізнатися.

«Чому ти обрала саме цю школу? Це ж далеко від молодшої школи Кіта, чи не так? Я думала, що біля школи є філія цієї школи...»

«...Так і є.»

«Тоді чому...?»

«...Та так, без особливих причин. Хотів вчитися «нормально», у звичайній школі, як і всі інші. Поки що я радий, що потрапив сюди. Я почуваюся невимушено, і те, що поруч є хтось серйозний і працьовитий, як Усамі, надихає».

Твої слова та вираз обличчя тоді були вражаючими.

У тебе був вираз самотності, покірності та полегшення.

Але в той час я відчувала себе щасливою і збентеженою від того, що хтось мене помітив, особливо коли ти сказав, що я надихаю.

Я думала, що ніколи не зможу наздогнати тебе, Сакуто.

Однак, поміркувавши пізніше, я замислилася, чи була причина, чому Такаяшікі не міг відвідувати місцеву репетиторську школу... Я багато читала про це.

Що Такаяшікі має на увазі під «нормально»? Що означає бути як усі?

Я не знаю нікого, хто б прагнув бути звичайним.

«До речі, чи не ти написав розв'язання математичної задачі та пояснення на дошці?»

«- О? Я не знаю? А хіба це не вчителька писала?»

Ти добре ухилився від відповіді, але я знала.

Такаяшікі, у тебе є звичка, коли ти брешеш...

***

"Ти розв'язала ту задачу, так, Сакуто? Настав час розповісти мені про це.»

Чікаґе посміхнулася мені, і я відвернувся, відчуваючи сором.

«...Ну, можливо, я трохи перестарався...»

«Чому ти вирішив задачу за мене?"

«Ну, просто я побачив, як Усамі бореться, і я просто... не міг це так залишити...»

Чікаґе хіхікнула.

«Сакуто завжди так говорить і допомагає мені.

«Ні, чесно кажучи, я думаю, що іноді ти мене занадто переоцінюєш...»

«Ні, правда, я вдячна. Саме за це... саме за це мені подобається Сакуто. Незважаючи на те, що ти кажеш, що тебе перерцінюють, ти дуже скромний... Мені подобається твоя тонка доброта і те, наскільки ти надійний».

Чікаґе примружила очі, і її щоки почервоніли.

"Чи почала думати Чікаґе про мене з того часу?

Говорила про дрібниці, наче це були особливі спогади, а тепер ці дрібниці змусили її сказати, що я їй подобаюсь?

(Вона занадто хороша людина...)

Відносини з такою людиною, як вона, змушують його відчувати себе трохи сором'язливим, але більше того, вони роблять його по-справжньому щасливим. ***

«Тому я була розчарована, коли побачила результати нещодавніх іспитів...»

«А... так ось чому ти тоді надулася... розсердилася?»

Чікаґе кивнула: «Так». Виглядаючи розкаяно.

"Я думала, що Сакуто приховує свої справжні здібності. Ти казав, що я надихала тебе в школі... Можливо, це егоїстично, але я наполегливо працювала, щоб наздогнати тебе.»

«Мене?»

«Так... Я не генійка, тому все, що я можу зробити, це наполегливо працювати. Тож, побачивши ці результати, я відчула себе зрадженою... Я наполегливо працювала, щоб наздогнати тебе, то чому ж ти не викладався на повну?"

Чікаґе змагалася сама, точніше, вона наполегливо працювала над тим, щоб надихати Сакуто, завдяки чому та стала найкращою ученицею у своєму класі.

Але вона була засмучена, бо здавалося, що він приховує свої справжні здібності.

«Мені шкода, що я була грубою тоді... Але тепер я розумію. Сакуто не хотів виділятися, не хотів бути цвяхом, що стирчить, так?"

«Так...»

Вираз обличчя Чікаґе став ще серйознішим.

«Це тому, що... щось сталося до того, як ми зустрілися...?

«...Ну, всяке трапляється.»

Він посміхнувся, щоб приховати це, але Чікаґе, здавалося, відчула щось і похитала головою: «Зрозуміло...

«До речі, яка моя звичка, коли я брешу?»

«Це... секрет.»

«Га? Чому?»

"Тому що... мені потрібно знати одразу, якщо ти зрадиш, так? Якщо ти позбудешся цієї звички, я не зможу сказати, коли ти брешеш."

Чікаґе сказав це з жартівливою посмішкою, мабуть, намагаючись полегшити настрій, який став важким.

«О, я не зраджу тобі, нізащо... До того ж, мати в дівчатах і Чікаґе, і Хікарі - це вже за межами моїх можливостей».

Сакуто також відповів жартівливою посмішкою.

***

Після легкого обіду вони насолоджувалися різними атракціонами, такими як карусель, будинок з привидами та чайні чашки.

Час очікування був довшим, ніж самі атракціони, але банальні розмови робили час очікування терпимим для них.

Зрештою, почало вечоріти, і парк забарвився в сутінки.

Вуличні ліхтарі вже ввімкнули, і парк почав демонструвати свою нічну атмосферу.

Наближався час параду.

«Наприкінці я хочу покататися на цьому».

Чікаґе вказала на освітлене колесо огляду.

Вони простояли в черзі тридцять хвилин і нарешті дійшла черга зайти в кабіну гондоли.

«Я вперше на колесі огляду».

«Краєвид дивовижний. Я з нетерпінням чекаю на вид зверху».

Гондола повільно рушила.

Близько дев'ятої години на циферблаті, море почало виднітися з місця Сакуто.

«Захід сонця сяє на ньому, і це прекрасно. Справді, дуже мальовничо.»

«Чудово. Можна я сяду поруч з тобою?»

«А, звичайно.»

Чікаґе сіла поруч із Сакуто.

Так вони вдвох деякий час спокійно спостерігали за морем, забарвленим призахідним сонцем.

«Красиво...»

«Так. Коли ми так стоїмо, здається, що день закінчився.»

«Це правда... Сакуто, тобі сподобалося наше побачення?»

«Так, звичайно.»

Для Сакуто це був дорогоцінний день.

Він зрозумів, що Чікаґе заспокоює, підбадьорює, на відміну від шкільного оточення.

«Коли я поруч з Чікаґе, я відчуваю себе спокійно і невимушено».

Коли він чесно сказав про це, Чікаґе тихенько засміялася.

«Мені приємно це чути, але я сподівалася на щось більш хвилююче, від чого серце б'ється швидше».

«Вибач, я не це мав на увазі...»

«Все гаразд... Зачекайте хвилинку...»

Тоді Чікаґе приклала руку до правого вуха і раптом почервоніла, вигукнувши: «Що!?

«Я відмовляюся! Я відмовляюся!!!»

(Що відбувається...? Відмовляється...?)

Сакуто здивовано чекав, спостерігаючи за панікою Чікаґе поруч з ним.

Він відчував, що його викреслили з розмови.

Через деякий час Чікаґе заплющила очі, тримаючись за щоки.

«З-зрозуміла... (Зітхає)..."

«Що сталося?»

«...А? А, нічого!»

Здавалося, що щось точно сталося.

Чікаґе неспокійно озиралася навколо, змушуючи навіть його хвилюватися.

«Сакуто, ти нічого не забув?»

«Забув? Гм? Що саме?»

«Ну, ти знаєш... те, що ти зробив для Хіі-чян, але ще не зробив для мене...»

«А-а, розумію... Але, це дійсно нормально?»

«Так, будь ласка...!»

Раптом Чікаґе заплющила очі, здавалося, що вона нервує.

Сакуто обережно простягнув руку.

«Аааа...!? Моє вухо...!?»

Коли він торкнувся її лівої мочки вуха, Чікаґе відсахнулася, вириваючись з руки Сакуто.

«Що ти робиш...!?»

«Ні, я маю на увазі... це як амулет? Щось, що не дасть мені сплутати тебе з кимось іншим...»

«Амулет? Зрозуміло... То ось що було вчора...»

Чікаґе, здавалося, щось пригадала і розуміюче кивнула головою.

Можливо, вона теж щось чула від Хікарі напередодні.

Сакуто, з іншого боку, здавалося, теж все зрозумів.

Чарівність, про яку згадувала Хікарі - навіть якщо вони сестри, навіть якщо вони близнючки, м'якість мочок вух у них різна.

Коли він уперше зустрів Хікарі, то дотик до її мочки вуха, можливо, був натяком на те, що вони близнючки.

Ні, як натяк, це вже занадто.

Натяк, заснований на дотику до мочки вуха Чікаґе, навряд чи можна назвати натяком. Вона занадто пустотлива.

Так чи інакше, це неправильно.

Тоді, якщо є щось, що він робив з Хікарі, але не з Чікаґе...

«Є ще щось, чого ти зі мною не зробив, так?»

«Е? Що ти маєш на увазі...?»

«А, цей вираз означає, що ти знаєш, так? Твоя звичка брехати дається взнаки.»

«Гм...!?»

«Тоді я скажу... поцілунок! Я ще жодного не отримала!»

Чікаґе тихенько підвелася і сіла верхи сидячого Сакуто.

Вона перебувала в позі з розведеними ногами. Йому цікаво, чи усвідомлює вона, що під міні-спідницею повністю видно її трусики.

Потім вона простягає руки повз обличчя Сакуто і кладе на стінку вікна позаду нього.

Іншими словами, груди Чікаґе тепер прямо перед очима Сакуто.

Це проблема. Він не зможе встати, навіть якщо захоче.

Сакуто, намагаючись знайти місце щоб відвести очі, подивився на почервоніле обличчя Чікаґе.

«Ч-Чікаґе!? Що це за поза...!?»

«Це, це наказ згори!»

«Згори? Від кого?!? Що за наказ вони дали тобі!?"

«Зробити так щоб ти не втік...!»

«Хвилинку! Поклич відповідального за це!"

«Тоді... Чікаґе Усамі, вперед».

Коли Чікаґе наблизила свої губи до його...

«Стривай-стривай! Це точно не добре!»

Сакуто зупинив її до того, як їхні губи торкнулися одне одного.

«...Ти не хочеш цього робити?»

«Ні, хочу... але не так, давай будемо більш... як Чікаґе!»

Сказавши це, він повернув Чікаґе в початкове положення і торкнувся її плеча.

Сакуто роздратовано зітхнув.

«Тобі справді потрібно так сильно намагатися бути агресивною?»

«Але інакше... я програю Хіі-чян...»

«Йдеться не про перемогу чи поразку. Ви обидві мені подобаєтеся, і я не маю наміру ставити когось одну вище за іншу. ...Чікаґе, я поділяю твої почуття, але ти повинна йти своїм шляхом. Може, прибережеш свій дух суперництва для чогось іншого?»

«Сакуто...»

Сакуто заспокійливо посміхнулася Чікаґе.

«Я буду вести себе, як твій хлопець, тож...

«Гаразд. Тоді я залишу це тобі.»

Сказавши це, Чікаґе тихо обняла Сакуту за шию. Тоді Сакуто ніжно пригорнула її до себе.

Гондола пройшла повз одинадцяту годину. (ТН: З точки зору положення на висоті).

Знизу на землі згасло світло, зробивши її темною, а потім раптом інтенсивно засвітилося.

Здавалося, що парад розпочався. Жвава музика відлунювала аж до дна гондоли.

Запустили феєрверк. Червоний, синій, зелений, жовтий, помаранчевий - небо огорнув фантастичний світ кольорів і звуків, що спалахували один за одним.

Коли почався цей чарівний час - вони тихо поцілувалися.

Це була довга, м'яка і ніжна мить, яка тихо промайнула повз них.

Не встигли вони озирнутися, як гондола пройшла повз позначку «три години».

Повільно розійшовшись, вони дивилися одне на одного з розчервонілими обличчями.

«Я запитаю тебе ще раз... ти будеш зі мною зустрічатися?»

«Так... Відтепер, будь ласка, дбай про мене...»

І вони знову поцілувалися.

***

Вийшовши з парку розваг і прямуючи до поїзда, Сакуто і Чікаґе, природно, взялися за руки.

Вони теж втомилися від прогулянки, але післясмак побачення був для них важливішим.

Він відчував, що цей день значно скоротив відстань між ним і Чікаґе.

«Під час нашого сьогоднішнього побачення ти не говорив про Хіі-чян»

«Я думав, що це табу - говорити про інших дівчат під час побачення».

«Хто тебе цього навчив? Це залежить від ситуації.»

«...Просто здоровий глузд, мабуть?»

Сакуто роздумував, чи сказати, що навчився цього від тітки Міцумі, але його більше цікавило, що Чікаґе згадала ім'я Хікарі.

«Сакуто, ти хвилюєшся за Хіі-чян, так?»

«Що?»

«Напевно, через її звичайні... шкільні проблеми»

Він утримувався від запитань під час побачення, але здавалося, що вона бачила його наскрізь.

«...Ну, я не був впевнений, чи варто питати, але я стурбований тим, що вона не ходить до школи».

Чікаґе раптом опустила погляд на свої коліна.

«...Останнім часом вона постійно відсутня, і взагалі, я говорила з класним керівником Хіі-чян на днях. Вони сказали, що з такими темпами все стане дуже погано...»

«А в чому причина її відсутності?»

«Я не знаю. З батьками вона теж не хоче про це говорити...»

«Зрозуміло... А в молодших класах чи в початковій школі?»

«Вона почала пропускати школу приблизно в четвертому класі початкової школи. Це значно посилилося, коли вона перейшла до середньої школи, але навіть тоді вона не говорила про причини...»

«Схоже на випадок відмови від школи...»

Сакуто раптом зрозумів, чому Хікарі ніколи не згадували в школі.

Не те, щоб вона не знали про неї, але скоріше всі свідомо уникали розмов про неї.

Відмова від школи не є рідкістю в наші дні. Навіть коли Сакуто навчався в молодших класах, у його класі був щонайменше один такий учень.

У соціальному плані існує тенденція, що кількість учнів, які відмовляються від школи, зростає від початкової до молодшої школи.

Причини різні, і в деяких випадках учні самі не розуміють, чому.

У більшості випадків це пов'язано з «відсутністю мотивації та тривожністю», але це також може бути пов'язано з іншими причинами, такими як «взаємодія між батьками та дітьми» або «академічні труднощі».

Тому важко визначити єдину причину.

Наскільки Сакуто знав, підхід класних керівників полягав у тому, щоб не торкатися теми учнів, які відмовляються відвідувати школу.

Однак мова не йшла про ігнорування проблеми, а радше про навмисне її невирішення.

Якщо ж ця тема з'являлася в класі, вчителі суворо забороняли будь-які наклепи і з посмішкою заохочували до співчуття та розуміння.

З роками це стало своєрідним правилом серед учнів.

Так само, як і у вчителів, з'явилося негласне правило якомога менше торкатися теми однокласників з відмовою від школи.

Йшлося не про ігнорування, а про те, щоб не торкатися цієї проблеми.

Можливо, учні, яких не прийняли в школі, самі не хотіли, щоб до них зверталися, а інші не знали, як з цим впоратися, і врешті-решт вирішили, що краще про це не згадувати.

Сакуто зрозумів, що причина, через яку він не чув чуток про Хікарі в школі, ймовірно, полягала саме в цьому.

«А як щодо твоїх батьків? Вони хвилюються?»

«Ні, в сім'ї Усамі вирішили, що Хіі-чян повинна робити те, що хоче».

Сакуто був стурбований.

«Це... це як... підхід, що дозволяє все, що завгодно?»

«Можливо, щось на кшталт того. Але я думаю, що це тому, що вони довіряють Хіі-чян.»

«Довіряють їй? В чому?»

Чікаґе подивилася на Сакуто ще серйозніше.

«Взагалі-то, щодо Хіі-чян... Зачекай хвилинку...»

Чікаґе приклала руку до правого вуха і раптом знову стала яскраво-червоною - так само, як і раніше.

«Відмова! Я відмовляюся! Тоді, зрозуміла?»

(Чому вона раптом стала такою...?)

Після того, як її монолог (?) закінчився, Чікаґе раптом розслабилася і поклала голову на плече Сакуто.

«Гм... Я дуже втомилася сьогодні, і, здається, не зможу дістатися додому...»

«Та невже, що сталося?»

«Мені потрібно трохи перепочити, перш ніж я зможу піти додому, тож давайте зробимо перерву?»

«Ні, я думаю, що ми повинні йти прямо додому...»

«Я прошу дозволу на перерву, тому, будь ласка...»

Чікаґе потерлася головою об плече Сакуто.

Її манера говорити була дивною, і їй було важко ходити.

«Ем, Чікаґе...»

Коли він штовхнув голову Чікаґе плечем назад, щось впало на землю і покотилося геть.

«А!?»

«Га? ...Навушник?»

Сакуто підняв його і приміряв на власне вухо.

«Переночуйте сьогодні де-небудь! Я теж прийду пізніше, тож знайдіть собі місце десь.

«Хікарі?

«А...

Сакуто озирнувся.

Через дорогу, на іншому боці вулиці, він побачив підозрілу особу в сонцезахисних окулярах і масці, але одразу впізнав, хто це був.

Зрозумівши, що її помітили, людина з іншого боку злегка підняла руку.

«Ахахаха... Йо-хелло?»

"Це ти давала дивні вказівки Чікаґе? Ти стежила за нами весь цей час?"

«А, це... Екстрена втеча! Прощавайте!»

З цими словами підозріла особа побігла в бік станції.

Сакуто, спантеличено, зняв навушник і обережно вклала його у руку Чікаґе.

«Ну, як би це сказати... цінуй власну ідентичність та індивідуальність, гаразд?»

«...Гаразд...»

Хоча Сакуто був повністю приголомшений, він також думав, що Хікарі була чимось особливим.

Це може прозвучати різко, але він ніколи не очікував, що Чікаґе, яка вважається «суворою і серйозною» особистістю в певному сенсі, можна маніпулювати до такої міри.

Воістину неймовірна сестра.

Втім, це не змінює того факту, що Чікаґе чарівна.