Розділ 9 — Хікарі Усамі, геній...?
Розділ 9 — Хікарі Усамі, геній...?
Розділ 9 – Хікарі Усамі , геній ...?
Наступної ночі після побачення з Чікаґе Сакуто не міг заснути, незважаючи на втому.
Замість того, щоб насолоджуватися враженнями від побачення, він був заклопотаний чимось, про що Чікаґе згадувала по дорозі додому.
«Хікарі - геній...»
Він дивився на тьмяно освітлену стелю, і в його уяві ледь помітно з'явилася посмішка Хікарі.
Сьогодні по дорозі додому вони з Чікаґе мали таку розмову:
«Насправді, Хіі-чян - геній».
«Геній? Це означає, що вона добре вчиться?
«Ну... вона неймовірно талановита і в цьому плані.
За словами Чікаґе, Хікарі вивчає фізичну хімію вдома.
У середній школі вона виграла Японську наукову премію для молодших класів середньої школи та була відзначена в інших конкурсах, що проводяться громадськими фондами.
Вона проводить власні дослідження в різних галузях, і її знання дуже широкі.
До речі, Хікарі посіла перше місце в національному єдиному тесті для третьорічок молодших класів - іншими словами, вона була в одному ряду з Сакуто.
Незалежно від того, чи відповідає вона визначенню генія чи ні, Хікарі, безсумнівно, має винятковий талант.
Після пояснень Чікаґе він зрозумів, чому вона іноді буває дуже кмітливою і має гостру інтуїцію.
Однак Сакуто не вважає себе на одному рівні з нею.
Їхнє походження дає це зрозуміти, і він навіть не вважає себе генієм.
(Нема з чим порівнювати... Я просто ніхто з гарною пам'яттю...)
Академічні досягнення Сакуто ґрунтуються виключно на його шкільних оцінках і здатності організовувати свою пам'ять.
Він завжди вважав, що паперові тести та національні стандартизовані іспити можуть виміряти академічні здібності, але не обов'язково геніальність.
З іншого боку, Хікарі досягла різних результатів.
Безсумнівно, вона є людиною, гідною називатися генієм.
(Але чому Хікарі не ходить до школи...)
Він не міг пояснити, що вона була генієм і чому не ходила до школи.
Чи було це тому, що рівень навчання не відповідав її можливостям, чи була інша причина?
(Можливо, біль очікувань...)
Безтурботна і безневинна поведінка Хікарі, яка грає в ігровому центрі і живе вільно.
Якщо вона була обтяжена надмірними очікуваннями від тих, хто її оточував, цілком можливо, що вона могла уникати тиску або навіть бунтувати проти нього.
(Її відсутність у школі почалася в четвертому класі... Можливо, мені варто запитати її про це завтра...)
З цією думкою Сакуто тихо заплющив очі.
Час зустрічі був об одинадцятій годині, а місце - те саме, що і вчора: станція Юкі Сакура.
Прийшовши на п'ятнадцять хвилин раніше, Сакуто став перед статуєю Аліси, чекаючи на Хікарі.
Натовп був більшим, ніж учора, можливо, тому, що був ранок неділі.
Погода була не дуже гарна, і прогноз передбачав дощ у другій половині дня, тож він вирішив, що сьогоднішнє побачення, швидше за все, відбудеться в приміщенні.
Поки він чекав з цими думками, він відчув, що хтось підкрадається до нього ззаду.
(Вона тут...)
Коли Сакуто спробував розвернутися, раптом ззаду з'явилися руки, що закривали йому очі.
«Вгадай, хто?»
Сакуто відразу здогадалася.
«...Це голос Хікарі та руки Чікаґе затуляли мені очі?»
Руки відпустили, і його погляд повернувся.
Обернувшись, він побачив, що вони стоять удвох, здивовано дивлячись одна на одну.
«Дивовижно! Як ти дізнався!?"
«Як ти здогадався?»
«Ну, може тому, що я ваш хлопець?»
Голоси були трохи іншими, і йому здавалося, що голос лунав не прямо за спиною, а дещо віддалено.
Після спокійних роздумів здогадатися було неважко.
«Але ж ти навіть був не зрозумів, що ми близнючки!?»
«Не заперечуй у режимі стерео...»
Голосом моно - це одне, але від стерео у нього ще більше болять вуха.
«До речі, Чікаґе, ти сьогодні одягнена інакше, ніж учора, так? Це твій звичайний стиль?»
«Так... Ну, вчорашнє вбрання було трохи... Ахахаха...»
На Чікаґе був чорний берет, біла блузка з довгими рукавами, плісирована спідниця в клітинку із завищеною талією та звичайні мокасини.
Її вбрання не лише підкреслювало її красу, а й витонченість та грацію Чікаґе.
«А як щодо мене?»
Хікарі була одягнена в бежеву в'язану кофту з цукерковими рукавами, заправлену в чорну міні-спідницю А-силуету.
З аксесуарів - просте намисто та годинник AppleWatch.
Взута в шкіряні черевики на високих підборах, вона здавалася трохи вищою за Чікаґе. 
«Так, тобі дуже личить».
«Хе-хе-хе, але, гадаю, на сьогодні це більш стримано».
(Незважаючи на це, погляди навколо нас ще більш пронизливі, ніж вчора...)
Сакуто також помітив погляди чоловіків, що зібралися тут ще раніше.
Навіть одна з них сама по собі була стильною і симпатичною, але мати їх обох поруч було чимось особливим.
Можливо, факт того, що вони були близнючками, додавала уваги.
«То що, Чікаґе приєднається до нас сьогодні?»
«Ну, я планувала піти на шопінг, тож я просто супроводжую Хіі-чян.»
«Зрозуміло, тож я дарма надіявся...»
Сакуто жартома висловила розчарування,
«Н-нічого подібного! Я теж хотіла побачити Сакуто... Ні, що ти хочеш цим сказати?!»
Чікаґе розхвилювалася і відповіла сама.
Побачивши реакцію, яку він дещо очікував, Сакуто злегка засміявся.
Збентежена, Чікаґе пробурмотіла: «Та годі тобі», - і витерла рукою почервоніле обличчя.
Згадавши вчорашній інцидент на колесі огляду, він теж відчув себе трохи збентеженим.
Натхненник того сміливого вчинку, Чікаґе, невинно посміхалася, наче нічого не сталося.
«Чічі-чян, сьогодні моя черга»
«Та знаю я...!»
«Хе-хе, може, ми з Сакутою пограємось?»
Сказавши це, Хікарі обняла Сакуто за ліву руку.
Вона притиснулася до нього, поклавши голову йому на плече.
«Ававава! Зачекай! Ти не можеш, будь ласка, провндіть чисте і невинне побачення!"
«Охо. Ми ж просто планували, прогулятися і поїсти разом, про що це ти таке подумала?»
«--!?»
Обличчя Чікаґе почервоніло, наче помідор.
«Ну що, Сакуто, ходімо?»
«Гаразд...»
Незграбно ступаючи, Сакуто йшов під руку з Хікарі, яка продовжувала тримати його за руку.
З кожним кроком він намагався зберігати самовладання, відчуваючи, як груди Хікарі притискаються до його руки.
«До зустрічі, Чічі-чян... Бувай!»
«Тоді, Чікаґе... Бережи себе!»
«Стій, куди ми йдемо!?»
Зі схвильованою та яскраво-червоною Чікаґе позаду, Сакуто пішов за Хікарі, яка яскраво посміхалася.
Після швидкого обіду в гамбургерній, небо нарешті почало плакати. ***
«А, дощ починається?»
«Ну, ми ж в приміщенні, тож це не має значення, так?»
«А, ні, я маю на увазі, що в приміщенні - це в приміщенні, але...»
Це місце - кімната Хікарі, розташована на другому поверсі будинку Усамі.
Після швидкого обіду в гамбургерній вони опинилися в житловому районі замість того, щоб піти в кінотеатр, акваріум чи торговий центр.
Сакуто, який не очікував, що його приведуть прямо до її будинку, внутрішньо панікував, хоча намагався виглядати спокійним.
Кімната Хікарі була напрочуд охайною та організованою.
Вона не була мінімалістичною, але відсутність безладу створювала відчуття простору.
Проте ледь помітний солодкуватий аромат, характерний для дівочої кімнати, змушував його відчувати себе неспокійно і тривожно.
На дошці біля стіни висіли фотографії, зроблені з Чікаґе, та нагороди з різних конкурсів.
«Сакуто, ти часом не нервуєш?»
«Звісно, нервую...»
«Нічого страшного. Я не буду раптово знайомити тебе з моїми батьками, їх обох не буде вдома до вечора, тож можеш розслабитися, добре?»
Вона це навмисне говорить?!
Її слова лише ще більше нервують його.
Її батьків немає вдома, і Чікаґе теж пішла.
Тож у кімнаті Хікарі лише вони вдвох.
Було б абсурдно не нервувати в такій ситуації.
«Упс...»
Раптом Хікарі зняла свою в'язану кофту з цукерковими рукавами, залишившись у топі з короткими рукавами.
"Сакуто, тобі теж варто зняти піджак. Він помнеться.»
«Ні, не треба...»
«Але ти ж спітнів, так?»
«Це, ну... сльози серця.»
«Що це означає...?»
Хікарі з кривою посмішкою попросила його зняти піджак, і Сакуто неохоче скинув опинившись в одній футболці.
Тоді Хікарі, замість того, щоб повісити куртку, наблизилась до нього обличчям.
«Нюх-нюх-нюх... Еге-ге, це запах поту Сакуто...»
Хікарі виглядала щасливою.
«Зачекай! Це ж бентежити має!?»
«Хіба? А мені подобається запах Сакуто...»
Тоді Хікарі нарешті з посмішкою повісила піджак на вішалку.
«Але що ж нам тепер робити? Хікарі грає в ігри, тож, можливо, ми пограємо разом».
Він не може думати ні про що інше, окрім ігор.
Ну, є речі, які роблять пари, але точно не це...
«Сакуто, будь ласка, лягай на ліжко.»
«...що?»
«Просто зроби це, а я піду підготуюся.»
***
П'ятнадцять хвилин потому Сакуто і Хікарі лежали на ліжку.
Хікарі використовувала ліву руку Сакуто як подушку.
У тьмяно освітленій кімнаті з опущеними шторами вони обидві дивилися в стелю.
Окрім музики, що грала на задньому плані, до них долинали звуки кондиціонера, стукіт дощу по вікнах і стелі та слабке дихання Хікарі, яка спала на руці подушці Сакуто.
А ще - стукіт серця, хоча було незрозуміло, чийого саме...
«...Сакуто, почнемо? Ти не проти?»
«О, добре...»
«Тоді... вмикаю...»
З цими словами Хікарі натиснула на пульт, і стеля перетворилася на всипане зірками небо.
Засяявши блідо-блакитним кольором, мерехтячи, наче ілюмінаційні вогні.
Повільно зоряне небо оберталося. Врешті-решт зірки з'єдналися лініями, утворивши фігури, і на створеному нічному небі з'явилися сузір'я.
«Як тобі? Це домашній планетарій... Тато подарував».
«Це дивовижно...»
«Я люблю дивитися на зорі і так засинати.
«Зрозуміло...»
Сакуто захотілося вдарити самого себе п'ятнадцять хвилин тому.
(Що за фантазії у мене були...)
Хоча для нормального юнака цілком природно мати такі дикі фантазії, він відчував, що заплямував чисту невинність Хікарі.
Зважаючи на те, що для неї звично, і на досить сміливі вказівки, які вона вчора дала Чікаґе, можливо, це було неминуче, мати певні очікування.
«...То чому планетарій?»
«Хіба ти не вважаєш, що це цікаво - дивитися на зірки? До того ж, так ми можемо неквапливо проводити час разом і бути ближче одне до одного... хе-хе».
«Ну, це правда...»
Хікарі почала вовтузитися, а потім ніжно притиснулася губами до щоки Сакуто.
«Чого це ти раптом...»
«Хм? Я просто подумала, що твоя щока мила. Хіба тобі не хочеться цілувати щічки милих діточок, чи щось таке?»
«Ні, я досить великий, так що...!»
«Не хвилюйся про це.»
«Ні, я хвилююся! Неможливо не хвилюватися, я ж не монах!?»
«А, ясно...»
Поки Сакуто панікує, Хікарі кілька разів притискається до нього губами.
Це вже занадто. Вона ніби насолоджується реакцією Сакуто.
Потім вона проводить вказівним і середнім пальцями по грудях Сакуто.
Коли вони доходять до серця, вона м'яко кладе руку туди.
А потім голова Хікарі підповзає ближче, притискаючись ще тісніше.
Як він може чинити опір? Сакуто страшенно схвильований - і ось вухо Хікарі нарешті міцно притискається до серця Сакуто.
Вона слухає його серцебиття.
Воно явно прискорено б'ється, навіть не прислухаючись.
Сакуто розуміє, що Хікарі зробила це навмисно.
«Ти нервуєш... Твоє серце б'ється дуже швидко»
«Хікарі, а ти не хвилюєшся?»
«Хвилююся... Хочеш перевірити?»
Сказавши це, вона ніжно бере Сакуто за руку і повільно тягне її до себе.
Якщо так триватиме й далі, його рука торкнеться її грудей.
Це неправильно, подумав він.
Перш ніж його рука досягає її грудей, Сакуто різко напружується і сідає.
Він перевертається на ліжку, опиняючись на четвереньках.
Тепер Хікарі опинилася під Сакуто.
Перед очима Сакуто - обличчя Хікарі, розчервоніле, з широко розплющеними очима.
В її красивих, схожих на скляні, очах міститься суміш напруги та здивування.
Можливо, погляд на схвильованого Сакуто викликав у неї певне занепокоєння.
Вони дивляться прямо одне на одного, а потім...
«С-Сакуто...?»
«Я... збираюся...»
«Збираєшся...?»
«Я йду в туалет, де він...?»
«На першому поверсі, в кінці коридору...»
«Зрозумів...»
Сакуто тихо відходить від Хікарі і прямує до дверей.
Вже збираючись вийти з кімнати, він кидає погляд на Хікарі.
Вона лежить на ліжку, тримаючи руки на серці, і дивиться в стелю.
***
(Це не добре... це погано, але не так вже й погано? Ні, це точно було погано...)
Повторюючи ці безглузді самозапитування, Сакуто спускався вниз до ванної кімнати.
Йому не була неприємна напористість Хікарі, їхня близькість чи навіть частий фізичний контакт.
Насправді, хоча це іноді й збивало його з пантелику, йому це подобалося.
Але наодинці, в тьмяно освітленій кімнаті, можливо, й були якісь грайливі пустощі, але рівень їхньої близькості був вищим, ніж зазвичай, і здавалося, що його неможливо зупинити.
Він думав про те, що могло б статися, якби він пустив усе на самоплив - чи, може, це було б добре, якби він пустив усе на самоплив?
Його розум був у сум'ятті.
Як він подивиться в очі Хікарі після цього?
Він не знав. Але потім він подумав про Чікаґе.
Чи розсердиться вона, якщо дізнається?
Чи відчуватиме суперництво через те, що вони просунулися далі?
Він зустрічався з ними обома разом, тож, можливо, ці речі також повинні бути разо...
(...... Про що я взагалі думаю...!)
Він, безумовно, був розгублений. Йому потрібно було спочатку заспокоїтися. ***
(...... Про що я взагалі думаю...!)
Він явно був збентежений. Йому потрібно було спочатку заспокоїтися.
"А? Сакуто...?"
Сакуто подивилася в бік джерела голосу. Двері до роздягальні у ванній були відчинені, і там стояла Чікаґе, їхні погляди зустрілися.
Ні, йому слід було спочатку подумати, чому він зустрівся поглядом з Чікаґе в цій ситуації.
Тому що Чікаґе виглядала так, ніби приймала душ в одязі, промокнувши з ніг до голови.
Так, надворі йшов дощ, але він не міг дозволити собі думати про це неквапливо. Бо вона саме збиралася роздягнутися.
Її спідниця вже впала на підлогу, і вона щойно розстебнула останній ґудзик на білій блузці, яка стала прозорою від дощу.
Майже в білизні, з блузкою, що ледь трималася, він не міг дозволити собі неквапливо витріщатися на неї. 
«А-а... А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!?»
Чікаґе присіла, ніби намагаючись сховати все своє тіло.
Вона була яскраво-червона і майже плакала.
Сакуто поспішно відвів погляд, але тільки після того, як побачив її красиву голу шкіру.
«Я-я-я-я-я, вибач!»
«Що ти робиш тут, у нашому домі?»
«Мене запросила Хікарі...!»
«Х-хіі-чян...!»
Це його дуже непокоїло.
Він не очікував, що Чікаґе буде вдома. Чікаґе, мабуть, теж не знала, що Хікарі та Сакуто були вдома.
Потрапивши під сильний дощ, вона, можливо, не помітила взуття біля входу, і стався цей нещасний випадок.
«У всякому разі, мені шкода...!»
«Будь ласка, від вернися, мені треба переодягнутися!»
"Г-гаразд! Я до туалету!"
«Давай!»
Серед цього хаосу Сакуто якось примудрилася забігти до туалету.
(Аааа... я облажався!)
Він ледь не закричав у ванній кімнаті будинку Усамі.
Через деякий час у двері постукали.
«С-Сакуто... Я закінчила переодягатися...»
почувся голос Чікаґе.
Обережно відчинивши двері, він побачив одягнену в домашній одяг Чікаґе, яка сором'язливо дивилася вниз.
«М-м можемо погодитися, що те, що щойно сталося, було нещасним випадком, так?»
«Т-так... Я не навмисно, але все одно... Мені дуже шкода...»
Він щиро вибачився, і Чікаґе незграбно поворухнулася, все ще збентежена.
«Я... я більше не турбуюся про це, і я залишила двері відчиненими, так що мені теж дуже шкода...»
Це було полегшенням, що це не перетворилося на більшу проблему.
Але він відчував, що наслідки цього інциденту будуть відчуватися ще деякий час.
***
«- Зрозуміло, тож Хіі-чян запланував побачення вдома... Хм~...»
Коли Сакуто пояснила ситуацію Чікаґе, та не дуже весело надула щоки.
«Вибач, я наче вдерся до тебе додому без дозволу...»
«Нічого страшного, але... нічого дивного не сталося, так?»
Сакуто застогнав: «Е-е-е-е-е...», але потім згадав, що вони ледве уникнули чогось подібного.
«Так, Хікарі...»
«А, ти намагаєшся ухилитися від питання, чи не так?»
«Н-ні, я ні від чого не ухиляюся, ахахаха...»
Розсміявшись, Чікаґе спочатку виглядала похмурою, але потім вираз її обличчя пом'якшав.
«Ну, Сакуто, ти ж не з тих, кого можна спокусити чарами, чи не так?»
«Н-ну, можливо...»
Він не був у цьому впевнений.
«Якщо Хіі-чян щось спробує, тікай.»
«Г-гаразд...»
Але він вже втік.
Вони розмовляли про різні речі, поки піднімалися сходами нагору.
На самому верху сходів висіла мила дерев'яна табличка з написом «Кімната Чіі», що вказувала на кімнату Чікаґе.
Поруч висіла табличка з написом «Кімната Хіі», що вказувала на кімнату Хікарі.
«Тоді я буду в сусідній кімнаті.»
«Зрозумів.»
"Не хвилюйся, я не буду підслуховувати.
«Я і не думав...»
Чікаґе пішла до своєї кімнати, залишивши Сакуто в коридорі зі змішаними почуттями.
(Багато чого тільки що сталося...)
Зустріч з Хікарі була дещо незручною.
Проте минуло вже близько десяти хвилин, і було б неправильно змушувати Хікарі чекати ще довше.
(З таким же успіхом я міг би сказати їй, що Чікаґе теж повернулася...)
З цією думкою Сакуто відчинив двері.
«А, з поверненням!»
Він не зміг закінчити своє привітання, бо щойно відчинив двері, як перед його очима постала неймовірна картина.
Кімната була яскраво освітлена електричним світлом.
Раніше синьо-біле світло планетарію тьмяно освітлювало кімнату, але тепер світло зі стелі було сліпучим.
У цьому яскравому світлі було видно чисту білу шкіру Хікарі.
На ній не було одягу, вона була в самій білизні!
Як Хікарі могла так спокійно привітатися з ним у такому вигляді ?
Він розумів, що привітання є важливим, але чи існувала соціальна норма, яка диктувала б обов'язковість привітання, навіть якщо людина не була одягнена? Сакуто був вкрай збентежений.
«Х-Х-Хікарі ......!?»
«Вибач, вибач. Я саме перевдягалася.»
Сказала Хікарі з кривою посмішкою.
Чому вона не спробувала сховатися, як Чікаґе?
Чи вона взагалі мала намір ховатися?
Сакуто ще більше розгубився і поспішно відвернувся.
«Просто одягнися, будь ласка!»
«Гаразд. Я одягнуся, тільки зачекай трохи, але спочатку... гей!»
З цими словами вона обійняла його ззаду.
«Що ти робиш?»
«Ну... Мені було так самотньо, тож обійми мене!»
«Ні-ні-ні, ти ж можеш зробити це після того, як одягнешся?!»
«Але, Сакуто, минулого разу ти втік.»
«Мені й зараз хочеться втекти!»
"Тоді, мабуть, мені доведеться тебе тримати міцно, міцно!"
Хікарі міцно обійняла його.
"Хікарі, зачекай...! У сусідній кімнаті! Там Чікаґе...!"
"Чічі-чян не повернеться до вечора. Ти так просто від мене не втечеш.
"Ні, справді! Вона повернулася, бо дощ посилився."
"Хіі-чян!? Що?! Що це на тобі?!?"
"А? Чіі-чян? "
Чікаґе, яка щойно вийшла зі своєї кімнати, побачила їх.
Зрозуміло, що після цього Хікарі отримала сувору прочуханку.
***
Через деякий час вони втрьох сиділи на тримісному дивані у вітальні родини Усамі.
Сакуто сидів посередині, Хікарі з одного боку, а Чікаґе - з іншого.
«Хіі-чян, ти маєш зважати на почуття Сакуто, гаразд?»
«Хм... можливо, мені варто трохи подумати над цим...»
Сестри-близнючки розмовляли через Сакуто.
«Гей, ви обидві...»
«Що?»
«Ну, чому... чому костюми дівчат-зайчиків...»
Питання і здивування Сакуто вирвалися назовні одночасно.
«Ехе-хе-зе, я подумала, що це зробить Сакуто щасливим.»
Хікарі посміхнулася у своєму білосніжному вбранні дівчинки-зайчика.
Зверху був топ-труба, а знизу - короткі штанці, причому верх і низ були окремими частинами.
Вона також носила відповідні аксесуари, такі як заячі вушка на голові, нарукавники та взуття у вигляді заячих лапок на ногах.
Заячі вушка мабуть були дуже пухнасті, і хоча він не наважився б до них доторкнутися, напевно, вони були приємні на дотик.
"Я, я просто... типу...! Тому що Хіі-чян вдгла їх, тому і я!"
Чікаґе, виглядаючи збентеженою, була в класичному чорному вбранні дівчинки-зайчика.
У неї були високі гольфи з ажурними панчохами. Вона також носила білі манжети, схожі на ті, що були на рукавах сукні-сорочки.
Сакуто, затиснутий між двома вухатими дівчатами, почувався вкрай незручно.
Це було схоже на перебування в одному з тих тематичних кафе.
«До речі, звідки у вас це...?»
«Ми купили їх на Хелловін минулого року.»
«Ваа, я не хотіла купувати, пле Хіі-чян вмовила мене!»
Сакуто кивнула, розуміючи.
Якщо Хікарі була прискорювачем, то Чікаґе була гальмом.
Хікарі сама по собі мала тенденцію до надмірного прискорення, тож час від часу Чікаґе доводилося натискати на гальма.
Проте іноді гальма виходили з ладу.
Здавалося, це була саме така ситуація.
«Тож, давайте влаштуємо змагання в іграх на плейстейшен!»
«У такому вбранні!?»
«А, тоді я приготую закуски.»
«У такому вбранні!?»
Здавалося, що ситуація вийшла з-під контролю.
Сакуто хотів поступово нарощувати темп, щоб не відставати від них, але в глибині душі вирішив переконатися, що гальмо розуму в ньому самому не зламається. 