Розділ 10 — Невже це доля...?

Розділ 10 – Невже це доля ...?

За тиждень після побачення з сестрами-близнючками буденне шкільне життя Сакуто повністю змінилося.

Під час обідньої перерви він, як завжди, пішов до кафетерію, але Чікаґе теж була там.

«Чікаґе, хіба в тебе немає власного бенто?»

«Що поганого в тому, що я хочу поїсти зі своїм хлопцем?»

«Нічого поганого, але... хіба ти раніше не хвилювалася, що тебе неправильно зрозуміють інші?»

"Та мені було байдуже, що мене не зрозуміють! Я випробовувала рішучість Сакуто!"

Чікаґе сказала це, надувшись; вона була непереборно милою.

Це як гнів без колючок - чи то пак, вона не гнівалася, просто збентежившись.

«Але ми повинні бути обережними, щоб нас не помітили інші».

«Фуфу, я вже вжила заходів.»

«...Які?»

«Я не буду казати "аааа" коли ти годуватимеш мене. Я буду чинити опір.»

«Ні-ні-ні-ні...»

«Це не те, що я мав на увазі», - подумав Сакуто, озираючись навколо.

Враховуючи значення імені Чікаґе Усамі, він зрозумів, що теж стає помітним.

«Ми справді виділяємося...»

«Нічого страшного, я ж не оголошував публічно, що ми зустрічаємося».

"У тебе сильна ментальність... А якщо хтось запитає, чи ми зустрічаємося? Що ти скажеш?"

«У такому випадку я скажу: »Е-е-е... це, ну, це с-секрет? "

«Нас точно викриють... Ти справді плануєш це розкрити?»

Це не те, що можна сказати, червоніючи та смикаючись.

"Не переймайся через це. Як кажуть: «Чутка живе лише сімдесят п'ять днів». Після сімдесяти п'яти днів це вже нікого не цікавить".

За такою логікою (?), їм доведеться терпіти погляди і чутки близько двох з половиною місяців.

Однак після того, як Чікаґе сказав, що надто хвилюватися - це недобре, Сакуто, напівпереконано, вирішила просто пливти за течією.

А потім, після школи

«Я чекала на тебе, Сакуто!»

Це Хікарі раптом схопила його за руку на станції після уроків, дивлячись на нього виряченими очима.

Вона все ще часто прогулювала школу

. Проте Сакуто чув від Чікаґе, що якщо вона носить свою форму, то це означає, що вона має намір незабаром піти до школи.

«Хікарі, знаєш...»

«Ти голодний?»

«Ну, трохи... але не зовсім, розумієш...»

«Я хочу чогось солоденького... А тепер, давай почнемо наше побачення після школи!»

Вона була такою ж веселою і безтурботною, як завжди, але Сакуто знав, що така поведінка часто турбує Чікаґе.

До речі, про Чікаґе.

«Зачекай хвилинку, Хіі-чян...»

Вона весь час була поруч, але, схоже, була незадоволена тим, що Хікарі чіплялася до Сакуто, ніби хизуючись.

«Хіі-чян ти не занадто сильно чіпляється за Сакуто...?»

«Хіба Чіі-чян не чіпляється до нього в школі?»

"Я не чіпляюся! Якщо хтось із знайомих побачить нас так близько, то подумає, що ми зустрічаємося, так?"

«Якщо це хтось із наших знайомих, ми можемо просто сказати, що це таємні соосунки?»

"Це вірний спосіб бути спійманими! Ти ж не збираєшся про це розповідати, так?!"

Сакуто хотів кинути слова Чікаґе у відповідь, але той, схопившись за голову, тримав її за руки.

Проте Чікаґе мала рацію. Хікарі справді надто багато чіплялася на людях.

Хіба інші сприймали б їх як просто близьких друзів протилежної статі?

"То, може, Чіі-чян теж має чіплятися до нього? Виглядає так, ніби ми зустрічаємося, бо тільки я чіпляюся".

"О, точно! Це врівноважить ситуацію."

"Ей, зачекайте! Чікаґе, не погоджуйся! І Хікарі, не доводь справу до цього!"

Зрештою, Чікаґе теж схопила Сакуто за праву руку.

Однак, що з цією ситуацією?

Дві близькі сестри-близнючки і звичайний хлопець, що опинився між ними - чи можна вважати це дружньою трійцею?

«Гаразд, тепер, коли ми всі разом, давайте сплануємо наше суботнє побачення на наступний тиждень!»

«Ого! Хікарі!»

«Зачекай... Хіі-чян?!»

Потягнувши за собою Хікарі, Чікаґе теж потягнула його за собою.

***

Вони опинилися біля найближчої закусочної, де запланували похід втрьох на наступну суботу.

«Чи не буде трохи нецікаво просто поїхати до міста з гарячими джерелами і скупатися лише в ванні для ніг?»

«Але якщо ми залишимося на ніч... Авававава... Це не добре!»

"...Чікаґе? Про що ти фантазуєш?"

«Напевно, Чічі-чян уявляє, як ми втрьох займаємося сексом...»

«Хікарі, будь ласка, заспокойся на секунду...»

Отак зовсім несподівано змінилося звичайне життя Сакуто.

Воно було хаотичним, наповненим моментами хвилювання і тривоги, але водночас і заспокійливим.

Якби треба було описати його одним словом, то це було б «весело».

Звісно, те, що вони втрьох зустрічаються, було таємницею, але прихильність і поведінка, спрямована на нього з боку обох, продовжувала зростати.

Сакуто не мав іншого вибору, окрім як змиритися з цим.

Зрештою, ці сестри-близнючки, хоч і здавалися тими хто легко адаптується, насправді були досить впертими, а разом вони становили грізну пару.

Хікарі та Чікаґе були союзницями, але в певному сенсі й суперницями, і їхні іскри нещадно сипалися на Сакуто, який опинився посередині.

Можливо, через те, що вони були близнючками, навіть коли йшли під руку, вони привертали до себе заздрісні погляди, але, як не дивно, їх не вважали «параю».

Їх сприймали радше як близьких сестер-близнючок і хлопця, і ніхто не здогадувався, що ці троє насправді зустрічалися.

Сакуто, якого тягнули за собою ці сестри-близнючки, насолоджувався цими хвилюючими і веселимм днями.

Але не все було весело, і саме в такі моменти трапляються інциденти.

Вівторок, 7 червня, за кілька днів до початку сезону дощів…

***

Вівторок, 7 червня, за кілька днів до початку сезону дощів

«Вибач... Я не зможу прийти на побачення наступної суботи...»

«А...?»

Насувалися темні хмари.

***

"Фестиваль гортензій у дитячому садку Арісуяма? Чіі-чян там буде?"

У вівторок, 7 червня, після школи вони домовилися зустрітися з Хікарі в ресторані «Канон», щоб поговорити про це.

Хікарі виглядала трохи спантеличеною, ніби це була несподівана новина для неї.

«Так... Здається, це спільний захід з дитячими садочками, що належать до Академії Арісуяма...»

«Чому Чіі-чян?»

"Тачібана-сенсей дуже наполягала на моїй участі...

Чікаґе криво посміхнулася.

"Але чому Чікаґе? Ти ж не в учнівській раді чи ще десь".

"Спочатку цей спільний захід був спільним проектом, ініційованим волонтерами з різних старших шкіл. Учнівська рада лише забезпечувала бюджет, а плануванням і проведенням займався комітет, який називався «Виконавчий комітет фестивалю гортензій». "

«Отже, співпраця означає... планування та проведення спільно з іншими школами?»

«Так. Це почалося як проект зі встановлення міжшкільних зв'язків».

«А, ясно...»

Це виглядало як одна з тих високих ініціатив.

Той факт, що вона починалася саме так, давав натяк на її нинішній статус.

"Але поступово масштаби зменшилися, і це перетворилося на допомогу в проведенні заходів у дитячому садку. Ну, більше схоже на волонтерство, напевно".

Спочатку це був спільний захід, започаткований волонтерами - людьми з високою свідомістю.

Проте з роками мотивація зменшилася. Зрештою, все звелося до допомоги на заходах у дитячому садку.

Це поширена історія.

Навіть якщо на початку мотивація була високою, з роками люди змінюються, і первісна мотивація поступово зникає.

Неможливість просто кинути, і так це затягнулося до цього року, і завдання випало на долю Чікаґе, відомої своєю зразковою поведінкою та відмінними оцінками.

«...Я розумію причину, але це не означає, що це маєш бути ти Чіі-чян»

«Але Тачібана-сенсей здавалася дуже стурбована, а якщо я вирішую щось зробити, то віддаюся цьому повністю».

«Можливо, це правда про Чіі-чян... До речі, які ще школи беруть участь?»

"Академія Юкі. Зустрічі відбуватимуться в академії Арісуяма".

Вираз обличчя Сакуто змінився.

«Академія Юкі» - він подумав, що це може бути збігом, але вирішив запитати про те, що не давало йому спокою.

"Але чому Чікаґе, точніше, чому першорічка? А як же друго і третьо річки?"

"У цей час другий і третій річки зайняті навчанням... Це не те, про що варто говорити вголос, але відповідальність лягла на Тачібану-сенсей, яка відповідає за першо річок... ну, ось тому так і вийшло".

Чікаґе, здавалося, не наважувалася говорити, що вказувало на те, що на Тачібану також міг чинити тиск хтось інший, щоб він взявся за цю роботу.

Між ними вже були певні тертя, але Тачібана чітко визнала здібності Чікаґе.

Чікаґе, здавалося, розумів обставини, в яких опинився Тачібана, і погодилася допомогти, коли її попросили.

«Зрозуміло... Ну, якщо ти вже погодилася, то нічого не вдієш...»

«Ось чому ви двоє повинні піти на побачення, не турбуючись про мене.»

" " ..... « »

"Натомість, було б непогано, якби я могла піти на побачення із Сакутою наодинці... Нічого страшного, так? Я зараз же замовлю столик!"

Бачачи, як Чікаґе жартує і сміється з цього приводу, Сакуто ледве стримався, щоб не зітхнути.

Хікарі, схоже, відчувала те ж саме, і вони з Сакуто похмуро переглянулися.

***

Наступного дня під час обідньої перерви Сакуто шукав людину, яка втягнула Чікаґе в цей спільний проект.

Тачібана перебувала у тихому районі біля будівлі школи, що веде до парковки для персоналу.

Це було місце, яке він рідко відвідував, але по кутах стежки цвіли гортензії синіх і фіолетових відтінків.

Тачібана поливала їх.

«Тачібана-сенсей, можна вас на хвилинку?»

«...Це щодо Чікаґе Усамі?»

«Е-е... Я ще нічого не сказав?»

«Хіба це не через неї?»

«Так, але...»

Розмова була швидкою, але незручною.

Чи могло статися так, що про їхні стосунки дізналися?

Йому здавалося, що його особистим життям спекулюють.

Не звертаючи уваги на дискомфорт Сакуто, Тачібана зі спокійним виразом обличчя продовжувала поливати рослини.

"Коли я запросила Чікаґе Усамі до цього спільного проекту, вона випадково згадала твоє ім'я. Тож я подумала, що у вас є якісь спільні плани. Крім того, я іноді бачу вас разом у школі".

Сакуто відчув поштовх несподіванки.

«Ти плануєш зустріч з нею найближчим часом?»

«...Ну, не тільки з Чікаґе.»

Сказавши це з обережності, Тачібана приклав руку до підборіддя, глибоко замислившись.

***

«Гм... Може, я перебільшую... Ні, краще скажи, про що ти хотів мене запитати?»

«Ах, так... Навіщо ви запросили Чікаґе?»

Тачібана ледь помітно посміхнулася, дивлячись на гортензії.

«Вона серйозна, відмінниця, найкраща в класі... і дуже працьовита».

«Що?»

«Її оцінки навесні третього року навчання в середній школі були досить хороші, але не такі, як зараз...»

«Про що ви говорите...?»

Тачібана знову почала поливати.

«Ну, просто послухай мене. Однак приблизно влітку третього року навчання в середній школі її оцінки раптово значно покращилися. Вона або відвідувала дуже хорошу школу для підготовки до школи, або, можливо, зустріла когось, хто запалив її мотивацію».

« ..... »

«Люди змінюються через зустрічі з іншими. На третьому році вона, мабуть, знайшла серйозну мету. Чи були у тебе коли-небудь такі зустрічі?"

Захоплений зненацька раптовим поглядом Тачібани, Сакуто відвів погляд.

«...Ну, я думаю, що можливо було таке...»

«Ось чому. Цього разу я запросила Чікаґе Усамі, щоб підштовхнути її до наступного рівня. Вона схильна зациклюватися на чомусь одному. Я хочу, щоб вона розширила свій кругозір, побачила різні речі, набула різного досвіду, стала більш витонченою та амбітною. Ось що я думаю».

У цих словах було щось таке, що викликало довіру.

Чи то тому, що вона була вчителькою, дорослою людиною, чи, можливо, вага її життєвого досвіду надавала вагомості її словам, але вони мали достатньо переконливу силу, щоб задовольнити Сакуто.

«Заради її блага... То це не лише тому, що Чікаґе серйозно ставиться до навчання і є відмінницею?»

"Є й інші серйозні та відмінні учениці... Але так, це правда, що це також заради мене. Почнемо з того, що мене підштовхнули до цього вчителі у старших класах, насправді...»

Тачібана говорила це незворушно, потім хіхікнула і озирнувся на гортензії.

Сакуто зрозумів, що це був привід.

Вона вирішила, що якщо скаже, що її підштовхнули до цього інші вчителі, Чікаґе погодиться, очікуючи, що вона скаже «так» через свою доброту.

І в цьому був особистий інтерес, але він не був поганим.

Це було схоже на типове почуття вчителя «заради учня» - щира, доросла доброта, яка стежить за розвитком дитини.

Змирившись з цим, Сакуто вже збиралася йти, як раптом

«Юдзукі Кусанаґі та Шун Мацукадзе».

Коли Тачібана несподівано назвала ці імена, серце Сакуто підскочило так, ніби у нього стався раптовий серцевий напад.

«...Вони представники академії Юкі.»

«Так...?»

«Здається, вони обидва навчалися у твоїй школі, у школі Кіта-Юніор. Ти їх знаєш?»

«...Так, вони мої колишні однокласники».

Відповідь Сакуто була невизначеною, а голос звучав здавлено.

«Вони приїжджають завтра.

«Сенсей... навіщо ви мені це говорите?»

«...Я не знаю. Ну, не хвилюйся про це.»

Сказавши це, Тачібана видихнув зі звуком «Фух».

Вираз її обличчя ніби говорив: «Я так і думала».

***

Через два дні після останньої розмови з Тачібаною.

Чікаґе, що сиділа навпроти в кафетерії, незвично глибоко зітхнула, здавалося, занурившись у роздуми.

«Щось не так?»

«А, ні... просто багато чого відбувається.»

«Багато?»

«Про вчорашню зустріч... Та нічого! Не хвилюйся про це!»

Чікаґе посміхнулася, але це виглядало вимушено, не зовсім щиро.

У Сакуто були й інші проблеми. Юдзукі Кусанаґі та Шун Мацукадзе - його колишні однокласники з середньої школи; йому було цікаво, як вони зараз.

Але він не хотів створювати зайвих проблем.

Хоча Чікаґе запевняла, що з нею все гаразд, Сакуто не міг не помітити, що вона виглядає більш пригніченою, ніж зазвичай.

Настала субота.

Очікувалося, що дощ литиме ще близько тижня, і люди лінуватимуться виходити на вулицю.

За цей час Сакуто отримала кілька повідомлень від Хікарі через LINE.

Чікаґе, вочевидь, сиділа вдома у своїй кімнаті, працюючи над чимось, пов'язаним з Фестивалем гортензій.

Здавалося, їй було важче, ніж очікувалося, і повідомлення Хікарі були сповнені занепокоєння, вона запитувала, чи можна залишати її саму.

Від Чікаґе повідомлень не було.

Сакуто надіслала кілька повідомлень, але відповіді надходили повільно, і будь-яка згадка про Фестиваль гортензій замовчувалася.

«Чи справді з Чікаґе все гаразд?

Незважаючи на його занепокоєння, імена тих двох з Академії Юкі продовжували приходити йому на думку

Юдзукі Кусанаґі, Шун Мацукадзе.

Неприємні спогади почали виринати в ньому, коли дощ посилився, стукаючи по даху та вікнах.

***

Понеділок, 13 червня, початок нового тижня.

Зранку знову йшов дощ.

Чікаґе сказала, що має якісь справи під час обідньої перерви, тож Сакуто залишився сам у кафетерії.

Сьогоднішньою стравою дня була свинина з імбиром. Було дуже смачно, але чогось не вистачало.

『 Що поганого в тому, що я хочу поїсти зі своїм хлопцем? 』

А, так.

Сакуто відчув відтінок самотності.

Він згадав перший день, коли запросив її до кафетерію.

『 То ти хочеш сказати, що ти... Такаяшікі, ти хочеш бути зі мною парою!?! 』

Чікаґе, яка колись говорила такі речі, тепер його дівчина.

Спочатку бажання бути парою виходило від Чікаґе.

Хоча це робило його щасливим, тепер він відчуває себе неадекватним, нездатним зробити щось для неї як її хлопець.

І якимось чином він міг уявляв собі Чікаґе, яка важко працює на самоті.

『 Я просто ненавиджу програвати. Може, ще й тому, що колись почула, що «цвях, який занадто стирчить, не забивають» 』

Чікаґе сказала, що така її натура, але вона також згадувала, що іноді це «лякає».

『 Ну, це частина мого характеру, але... 』

Він уявив, як Чікаґе погладжує стрічку, зав'язану в її бічному волоссі.

『 Прямо зараз є дехто, хто дійсно повинен побачити мої зусилля… 』

Він тихо поклав свої палички для їжі.

«Чи можу я щось для неї зробити? Як її хлопець, як чоловік, хіба я не повинен бути там, щоб бачити її зусилля ближче?

«Можливо, я прошу занадто багато, але заради Чікаґе я повинен подивитися в обличчя своєму минулому і знайти спосіб якось допомогти їй».

Занурившись у роздуми, він помітив, що кафетерій майже спорожнів.