Розділ 13 — Епілог - Ти любитимеш нас...?

Епілог - Ти кохатимеш нас...?

Вівторок, 28 червня.

Під час сьогоднішньої обідньої перерви мав бути опублікований рейтинговий список за результатами нещодавнього шкільного тестування.

Цього разу тест охоплював три предмети: математика, японська та англійська мови.

Кожен предмет оцінювався у 100 балів, загалом - 300 балів.

"Звісно, фотографувати не можна, і завантажувати в соціальні мережі також заборонено! ...Дійсно, особливо цього разу, будьте особливо уважні до цього..."

Як завжди, вчителька Тачібана давала ці інструкції кожному, щось незв'язно бурмочучи наприкінці.

Учні розгублено дивилися на Тачібану, яка мала складний вираз обличчя.

Нарешті, було оголошено рейтинговий список.

50-те місце, 49-те місце, 48-ме місце - місця оголошували знизу вгору, як завжди, просуваючись до першого місця.

Учнівський гомін луною розносився по коридору.

Однак, коли справа дійшла до оголошення трійки лідерів, гомін раптово стих.

【 1 місце, 1 клас: Чікаґе Усамі - 300 балів 】

【 1 місце, 3 клас: Сакуто Такаяшікі - 300 балів 】

【 1 місце, 5 клас: Хікарі Усамі - 300 балів 】

【 4 місце, 2 клас 】 .

Д ругих та третіх місць не було. Натомість три учні розділили між собою перше місце.

Н а якусь мить учні подумали, що сталася помилка, і одночасно повернулися до вчителя Тачібани.

" Гм ... це незвично, але не робіть ніяких фотографій, це все..."

Щойно вона це сказала, погляди оточуючих звернулися до трьох учнів, які розділили між собою перше місце.

" Навість якщо це нічия, моє ім'я не буде стояти перед твоїм, так?"

" Здається , так заведено в класі, тож нічого не поробиш?"

" Але ж Сакуто посередині, а ми по обидва боки, так само, як і в нашій ситуації, чи не так?"

" Не думаю, що це привід для радості... У будь-якому випадку, підемо до кафетерію?"

" Так !" Серед приголомшених учнів ці троє недбало пройшли повз.

Коли вони повернули за ріг коридору, позаду них раптово зчинився галас.

***

" Ням ! Це так смачно!"

" Не можна так просто їсти чужу смажену курку Хікарі..."

"Я запитала про рецепт, але він, здається, це комерційна таємниця. Більше того, ви кинули мені виклик, щоб я його відгадала. Що ж може бути таємницею цієї смакоти...? Хмммм..."

"Чікаґе, я ціную твій ентузіазм до досліджень, але... це моя смажена курка... ти мене взагалі слухаєш?!"

Сакуто намагався захистити свою смажену курку, але близнюки легко вихопили її, залишивши лише три шматочки з п'яти.

Навіть якщо це його дівчина, брати їжу у її хлопця без дозволу - це однозначне "ні-ні".

"Тоді я дам тобі свій гамбургер натомість".

"А, дякую..."

Чікаґе завжди вдається до своєї звичної тактики бартеру. Але це все одно не йде ні в яке порівняння з двома шматками його смаженої курки.

"Тоді, що стосується мене - ось!"

І Хікарі обійняла Сакуто за руку.

"Гей, не обіймай мене так!"

"Агов-агов, візьми це! Ха-ха-ха!"

Обміняв на дві м'ясні булочки з Хікарі (?)

Нічого не вдієш, але обміняв.

"Навіть так, наші стосунки зовсім не розкриваються? Цікаво, чому?"

"Ну, тому що ви обидві розумні і симпатичні, і..."

"З чого це раптом!?"

"А, заспокойтеся, заспокойся... Не треба обом ставати такими яскраво-червоними..."

Сакуто думав, що йому слід бути обережнішим у виборі слів, але він не знав іншого способу виразити "це", окрім як "симпатичні".

"Ніхто ж не очікує, що ми втрьох зустрічаємося, так?"

"Е? Справді? Навіть попри те, що я так до тебе чіпляюся?"

"Це тому, що люди думають, що у тебе просто енергійний характер".

"Але я роблю це тільки з Сакутою, розумієш?"

"Угх...!"

Сакуто почервонів від деструктивної манери Хікарі говорити та чіплятися.

"Гм ... Але Хіі-чян, тобі потрібно трохи стримувати себе, інакше нас врешті-решт спіймають".

"Нішіші... хочеш помінятися місцями?"

"А, ну якщо так, то я не буду стримуватися."

"Чікаґе, не захоплюйся, і ні, тобі не обов'язково вставати..."

Поки вони розмовляли, Тачібана, яка, здавалося, закінчила наглядати за коридором, підійшла до нас, виглядаючи втомленою.

В руках у неї не було таці, лише чашка чаю ходжіча.

"Зітхання... справді..."

Втамувавши спрагу, Тачібана важко зітхнула.

"Чому ви так напружені, сенсею?"

здогадавшись про загальну ситуацію, Сакуто запитала Тачібану зі спантеличеним виразом обличчя.

"У мене болить живіт... Щодо вашого нещодавнього тесту, то він став темою обговорення в учительській, і його навіть піднімали на вчорашніх зборах факультету. Це безпрецедентно..."

"...? А в чому проблема?"

Чікаґе розгублено нахилила голову.

"Ну, це не стільки проблема, скільки додаткова робота... Чесно кажучи, від цього постраждають учні молодших класів".

"Молодших класів? Чому це?"

"Той факт, що троє зовнішніх учнів досягли хороших результатів, призвів до того, що на факультеті відбулися збори щодо виховання внутрішніх учнів. Вчителі старших класів, очевидно, будуть тісніше співпрацювати з молодшими класами. О, Боже..."

Було незрозуміло, в чому проблема.

"Я стала представником старшої школи, а це означає, що я - головний вчитель, відповідальний за цей новий проект академічної співпраці між молодшими та старшими класами... Ви розумієте, що це означає?"

"Розумію, це означає, що у вас буде більше роботи..."

"Так... Тепер я маю проводити щотижневі спостереження за класом та зустрічі, а також створювати документи та виконувати інші завдання..."

"Отже, ви багатообіцяючий вчитель середнього віку, вітаю."

"Я все ще вважаюся молодою, знаєш? Мені ще немає тридцяти... ну, майже немає".

Сакуто щойно дізнався про цю межу між молодим і середнім віком вчителя.

"Гм... так чи інакше, саме тому у мене виникла блискуча ідея. Оскільки все це почалося з вас трьох, я буду дуже вдячний за вашу допомогу. Зокрема, я думала... зачекайте, куди ви втрьох пішли? Не ховайтеся, виходьте. Не ігноруйте мене. Я навіть запропоную вам морквину...?"

***

Після школи, коли вони втрьох збиралися йти додому, вони помітили, що дощ зменшився і небо затягнуло хмарами.

До кінця сезону дощів було ще трохи часу, але за прогнозом, з сьогоднішнього дня і до завтра буде сонячно.

"Тепер, коли ми отримали результати тесту, як щодо того, щоб поїхати в ту довгу подорож, в яку ми не змогли поїхати минулої суботи?"

"Звучить чудово! Я згідна!"

"Я повністю за! Я хочу поїхати!"

Очі сестер-близнючок заблищали, коли кожна з них стиснула руки Сакуто.

"Подорож на два дні та одну ніч...?"

Щоки Чікаґе злегка почервоніли.

Здавалося, вона поринула у світ своїх фантазій.

"Ні, я думаю, що одноденна поїздка була б кращою, безумовно..."

Сакуто сказав покірним тоном, коли вага на його другій руці збільшилася.

"Я не проти одноденної поїздки, але я б хотіла об'їхати і побачити багато місць".

"Тоді, може, по дорозі додому заїдемо до Канон на побачення?"

"Домовились!"

Взявши обома руками близнючок, Сакуто подивилася на небо.

Крізь прогалини в хмарах пробивалося сонячне світло, і в далекому небі з'явилася веселка.

Це було дивне відчуття.

Навіть звичайні веселки, коли їх бачили разом з цими двома, здавалися якимись особливими.

Коли він озирнувся на них, обоє посміхалися.

Вони щось замишляли?

"Сакуто, з огляду на сказане..."

"Я і Чіі-чян, як близнючки разом..."

Хікарі і Чікаґе ще сильніше стиснули мої руки.

"Ти кохатимеш нас?"

Поки він думав: "Ну ось, знову", на його обличчі природним чином з'явилася посмішка.

Це була не вимушена посмішка, не вигадана, а справжня, безтурботна посмішка, що йшла від щирого серця.