Розділ 2.5 — Балачки Близнючок ① Хто подобається кожній з нас...?

Балачки Близнючок ①

Хто подобається кожній з нас...?

27 травня, на сімейній кухні Усамі.

Одягнена у повсякденний одяг і фартух, Чікаґе помішувала на плиті каструлю з місо-супом, важко зітхаючи.

(Хотіла б я, щоб ми могли краще ладнати...)

Вона згадала день, коли в коридорі вивісили рейтинг.

«Сьогоднішній обід у шкільній їдальні - особлива страва дня. Він дуже смачний.

«Яке це має відношення до...?

«Хочеш піти зі мною? Я тебе пригощу?

Чікаґе був сповнений жалю.

(Чому я не могла просто чесно сказати, що хочу піти...)

Її рухи прискорилися.

(Може, Такаяшікі хотів зі мною подружитися? Якби я просто чесно пішла з ним до кафетерію... Але я можу завдати йому клопоту, якщо люди подумають, що ми пара...)

Чікаґе знала, що про неї думають інші, принаймні на рівні чуток.

Вона знала, що виділяється тим, що є найкращою у своєму класі, але це було щось, з чим вона могла впоратися внутрішньо.

Це не було достатньо великою проблемою, щоб хвилюватися, і вона могла просто ігнорувати це.

Однак, зовсім інша історія, коли в це втручаються в життя тих, хто її оточує.

Думка про те, що Сакуто може мати проблеми з нею, заважала їй поглиблювати їхні стосунки.

З іншого боку, Чікаґе була розчарована в собі через те, що не змогла бути чесною.

Проте, якщо їх неправильно зрозуміють як пару інші...

Якби Сакуто не був особливо проти, то це була б інша справа.

(Якби ми справді стали парою, то не було б жодних проблем, правда ж...!?)

Такі дикі фантазії почали вирувати в її голові. А потім...

«Зрозуміло... тож я маю стати парою з Усамі, щоб запросити її до кафетерію...»

Ці слова прозвучали в її голові, змушуючи її очікувати, що він може відчувати те ж саме. І нарешті...

«Мало не впала. Усамі, з тобою все гаразд?

Її обійняли.

Навіть якщо це була випадковість, ця спонтанна дія була надто божественною ( 神対応 ) для Чікаґе.

Це був перший раз, коли її обіймав не батько, а інший чоловік.

Почувши стукіт серця Сакуто, вона була дуже схвильована.

Навіть після того, як Сакуто пішов, наслідки були настільки сильними, що вона деякий час стояла як укопана.

(У той час я відчувала себе схвильованою...)

Вона заплющила очі, щасливо звиваючись тілом.

Потім...

«Що ти робиш так довго?»

Голос пролунав з-за кухонної стійки.

«А!? Хіі-чян!? Відколи ти там?!»

«Щойно. Я вдома, Чіі-чян.»

З-за стійки посміхалося обличчя, ідентичне обличчю Чікаґе - сестри-близнючки Хікарі, яка народилася за п'ятнадцять хвилин до неї.

«З поверненням... Але де ти була?»

«Хм... Просто блукала тут.»

«Зрозуміло...»

Чікаґе помітила, що Хікарі була у формі, і стрималася, щоб не зітхнути.

Хікарі була схильна прогулювати школу приблизно з четвертого класу початкової школи.

Це продовжилося і в старшій школі, де вона часто виходила з дому у формі, але рідко потрапляла до школи.

Здавалося, Хікарі жила безтурботним життям, але її щось турбувало.

Знаючи про це, Чікаґе не хотіла надто її звинувачувати.

Але їхня ситуація відрізнялася від середньої школи. Тепер вони обоє були старшокласницями.

«Якщо ти й далі прогулюватимеш, то залишишся на другий рік, розумієш?»

«Нічого страшного, я ретельно підраховувала свої пропуски».

«Я б не назвав це “ретельно”... То куди ж ти ходила?»

«Еге ж, просто в бібліотеку, щоб змінити обстановку.»

«Ти ходила в зал ігрових автоматів, так?»

Чікаґе відповіла без жодних вагань, і Хікарі зробила здивоване обличчя.

«Як?!»

«Тому що ми близнюки... Більше того, це твоя звичайна поведінка. Останнім часом ти, здається, захопилася іграми, тож я здогадалася».

Хікарі сплеснула в долоні з посмішкою, ніби вражена.

«Як і очікувалося від близнюка. Ти завжди бачиш мене наскрізь.

«Це не зовсім комплімент Хіі-чян... Справді...»

Чікаґе роздратовано вимкнула плиту.

Як сестра, що народилася на п'ятнадцять хвилин пізніше, Чікаґе завжди застерігала Хікарі не пропускати школу.

Вона хотіла, щоб вона принаймні отримала атестат про повну загальну середню освіту, що б не сталося в майбутньому.

Це було теперішнім бажанням Чікаґе для її сестри, яка народилася на п'ятнадцять хвилин раніше.

Зазвичай про це мали б турбуватися батьки.

Однак їхні батьки вважали, що Хікарі має робити те, що хоче.

Чи то розуміння, чи то поблажливість, але Чікаґе вже не сподівалася, що батьки її переконають.

Так чи інакше, іноді вона захоплювалася своєю сестрою за це.

Їй було цікаво, чи може Хікарі, на відміну від неї, колись несподівано досягти чогось великого.

Накриваючи на стіл, Чікаґе спостерігала за Хікарі, яка відпочивала у вітальні.

Хікарі лежала на спині на тримісному дивані, обіймаючи велику м'яку іграшку з щасливим виразом обличчя.

«Хіі-чян? Сталося щось добре?"

«Хм... Я не знаю, чи це добре, але це те, що змушує моє серце битися швидше... Хауу~...»

Хікарі щось згадала, замахала ногами, а потім подивилася на Чікаґе з почервонілим обличчям.

"Гей, Чіі-чян. У тебе є друзі-хлопці, з якими ти близька?»

«Е-е...?»

На думку спала одна людина, але це був не близький друг-чоловік, а скоріше хтось, з ким вона хотіла б зблизитися.

«Ні, не дуже... Хоча нещодавно я з деким розмовляла...»

«Як його звати?»

«Такаяшікі. Сакуто Такаяшікі...»

Почувши його ім'я, Хікарі чомусь почала радісно гладити себе по лівій щоці.