Розділ 3 — Цвях, який «занадто» стирчить, не забивають...?

Розділ 3

Цвях, який «занадто» стирчить, не забивають...?

Після відвідин ігрової зали була пізня ніч.

У своїй кімнаті Сакуто писав листа при світлі настільної лампи.

«Вітаю, на початку літа...».

Раптом його рука зупинилася.

Він ретельно склав канцелярське приладдя і поклав його на край столу.

(Можливо, це занадто офіційно... Це здається занадто далеким...)

Потім він дістав новий аркуш паперу і почав переписувати листа з самого початку.

«Давно не бачилися. Як у тебе справи?

Я почав жити з тіткою по маминій лінії...

І тут його рука знову зупинилася.

Він акуратно поклав складені папери у відро для сміття, ліниво відкинувся на спинку стільця і невиразно подивився в темну стелю.

(Писати особливо нема про що... Тільки останні події... А, точно...)

Раптом на думку спали два вирази Чікаґе Усамі -

Її збентежене і дещо відсторонене обличчя в школі.

Її безневинна посмішка в ігровому залі.

Він бездумно вимкнув настільну лампу, потім знову ввімкнув, потім знову вимкнув - постійно вмикаючи і вимикаючи її без будь-якої реальної мети, роздумуючи про Усамі.

(Чи вона лише прикидається відмінницею у школі? Чи її справжня натура була тією, що розкрилася в ігровій залі? А може, вона просто знімає стрес, який накопичився в школі, в ігровій залі...)

Це не було неможливо, але все одно було не так.

Це було так, ніби він прийняв її за когось іншого.

Однак цього не могло бути можливим.

Сакуто тихо заплющив очі.

У темряві два обличчя злилися воєдино, і їхні обриси стали невиразними.

***

Понеділок, 30 травня, початок нового тижня. Між третім і четвертим уроками.

Коли Сакуто прямував до кабінету образотворчого мистецтва, він побачив Усамі в спортивному одязі в кінці коридору.

Здавалося, вона щойно закінчила урок фізкультури і, витираючи рушником піт зі щік, ліниво йшла в його бік.

Пам'ятаючи про інцидент в ігровому залі минулого тижня, Сакуто уважно спостерігала за Усамі.

Її руки та ноги, що виднілися з сорочки з короткими рукавами та шортів, були ідеально пропорційні до тіла.

Колір і візерунок її рожевої білизни ледь проглядався крізь білу спортивну сорочку.

Її груди, що випиналися знизу, підстрибували з кожним кроком.

Її приголомшливих пропорцій було достатньо, щоб змусити хлопців, які проходили повз, повертати голови.

(Я знав, що вона красива, але не очікував, що до такої міри...)

Раптом їхні погляди зустрілися.

Обличчя Усамі почервоніло, і вона прикрила нижню частину обличчя рушником, який тримала в руках, відвівши очі вбік.

Можливо, їй було соромно, що її побачать у спортивному одязі.

Відчуваючи незручність, Сакуто теж відвернувся.

Щойно вони збиралися пройти повз одне одного, обоє відвернулися і одночасно зупинилися, стоячи пліч-о-пліч.

«Про той день...»

Сакуто заговорив першим, тихо бурмочучи, ніби розмовляючи сам з собою.

«Я не сказав Тачібані-сенсей... Я збережу твою таємницю».

«...? Про що ти говориш?»

«Знаєш, це... ні, неважливо, нічого.»

«Що ж це? Тепер мені стало цікаво. Будь ласка, скажи мені, про що йдеться.»

Раптом вони опинилися обличчям до обличчя.

Її вираз обличчя здавався більш стриманим порівняно з минулим тижнем; йому стало цікаво, чи не тому, що він контрастував з тією жвавою посмішкою, яку вона показала йому в залі ігрових автоматів.

«Будь ласка, не витріщайся на мене так...»

«А, вибач... Я просто...»

Вони обоє відвели погляд, але тут Сакуто помітив ліве вухо Усамі.

Він раптом згадав «чари», яких вона його навчила раніше.

«Слухай, я хочу дещо перевірити... Ти не проти?»

«Що б це могло бути?»

Коли він простягнув руку до лівого вуха Усамі, вона виглядала спантеличеною.

«Кяях!? Що ти робиш!?»

Не встиг він доторкнутися до її мочки вуха, як Усамі відступила назад.

«Що? Ти ж казала, що я можу торкатися її в будь-який час...»

«Ні, не можна! Це... Це те, що можна робити тільки після того, як станеш парою!»

«Але ж ти дозволила мені доторкнутися до тебе, хоча ми тоді ще не були парою. Як ті обійми...»

«Це було випадково!»

Сказавши це, Усамі в гніві відвернулася.

(...Випадковість? Тоді чому вона була такою агресивною в ігровій залі...)

Поки Сакуто стояв спантеличений, Усамі дивилася на нього з почервонілими щоками.

«Якщо... Якщо ми станемо парою, то дотики можуть бути... ну, я подумаю над цим! Але якщо ні, то, будь ласка, не торкайся мене без потреби!»

Тоді Сакуто зрозуміла і кивнула на знак розуміння.

Вони були в коридорі, повз них проходили люди. Поведінка пари в такому місці неодмінно призведе до непотрібних чуток.

Він зрозумів, що Усамі говорила так різко з обережності.

Якою ж вона була турботливою.

«Вибач, я був неправий...»

«Ти зрозумів? Якщо ми пара, то все гаразд, але тільки якщо ми пара!»

Усамі навмисне наголосила на слові «пара».

Здавалося, вона була сповнена рішучості дати зрозуміти всім навколо, що вони не пара.

Сакуто думам, що вона була людиною, яка ретельно підтримувала свій характер як у школі, так і за її межами.

"Я розумію. Тоді я більше ніколи до тебе не доторкнуся.»

«...так?»

«Ні, ти маєш рацію. Дивно торкатися одне одного, якщо ми не пара, і я перепрошую за те, що було раніше. Ну, тоді я піду першим...»

«Я сказала, що це нормально, якщо ми пара! Ти мене чуєш? Гей, Такаяшікі...»

Роздумуючи про власну недалекість, Сакуто попрямувала до художньої кімнати.

***

Проблема виникла під час обідньої перерви.

Коли Сакуто повертався з кафетерію до класу, він помітив натовп біля аудиторії першого курсу.

Незважаючи на натовп, там було дивно тихо, і панувала напружена атмосфера. Дехто перешіптувався між собою.

Усі дивилися на те, що було далі по коридору.

Сакуто стало цікаво, тож він приєднався до натовпу, щоб подивитися, що відбувається.

Там Усамі та вчителька з профорієнтації, Фуюко Тачібана, стояли обличчям до обличчя.

Однак атмосфера була напруженою і колючою, і неспокій поширювався на навколишню територію.

Здавалося, що це була не просто звичайна розмова між красивою дівчиною і красивою вчителькою.

«Що не так з хвостиком?»

невдоволено промовила Усамі, показуючи на власну голову.

У відповідь Тачібана, що втілював роль вчителя з виховної роботи з учнями, поставив її перед жорсткою позицією.

«Кінські хвости суперечать шкільним правилам. Негайно виправ це».

«Але ж у шкільних правилах сказано, що «довге волосся має бути зав'язане або заплетене, щоб не заважати заняттям». Там немає прямої заборони на хвости, чи не так?»

логічно заперечила Усамі.

Сакуто подумав, що це вражає, що вона пам'ятає точне формулювання шкільних правил.

Для такої людини, як Усамі, це здавалося правдоподібним.

«Це питання інтерпретації. Крім того, чітко сказано, що «кричущі зачіски заборонені». Іншими словами, якщо вчитель вважає її кричущою, значить, вона кричуща».

Тачібана була непохитна.

Сакуто замислилася, чи так добре вона пам'ятає шкільні правила.

Перебуваючи в учнівському керівництві, це здавалося ймовірним...

«На основі думки вчителя? Це здається досить суб'єктивним лише для Тачібани-сенсей, чи не так?»

«Ти дуже балакуча... Але я не можу з цим погодитись».

По суті, перед цим натовпом вони почали сперечатися про свої принципи і тепер опинилися в ситуації, коли жоден з них не міг легко відступити.

Так чи інакше, Сакуто хотів дізнатися більше про те, як це почалося.

Він підійшов до пари дівчат, що стояли неподалік.

«Вибачте... що тут відбувається?»

«А, гм... після уроку Тачібана-сенсей почала критикувати зачіску Усамі».

«Так, а потім Усамі почала доводити, що хвостики не заборонені. Чи варто казати, що вона бунтує? Це справді здається нерозумною причиною, тож, можливо, вона намагається відстояти свою позицію.»

Сакуто підніс руку до рота.

(Отже, ось така ситуація... Протистояти напряму - не наймудріший вибір... Я знав, що вона сильна духом, але...)

Питання полягало в тому, як вирішиться це протистояння між ними.

Наразі Сакуто не мав наміру втручатися у суперечку між Усамі та Тачібаною.

Якщо Усамі просто виконає вказівки, все повинно закінчитися.

На цьому все повинно було б закінчитися.

Сакуто, маючи намір проігнорувати те, що відбувається, і піти геть, раптом зупинився, почувши шепіт.

«Усамі - це Усамі, ха?»

«Не знаю, вона могла б просто поправити зачіску і все було б скінчено...»

«Вона намагається виглядати крутою, виступаючи проти Тачібани?»

«Може, вона думає, що її хвостик милий?»

Почувши ці думки, його ноги зупинилися.

(Немає нічого хорошого в тому, щоб привертати до себе увагу... Навіщо їй так виділятися? Неважливо, добре це чи погано...)

Але раптом її голос відлунав у вухах Сакуто.

«Чому ти не сприйняв це серйозно?»

Її голос, ці слова різко і глибоко пронизали серце Сакуто.

Він подумав, що це дивно.

Здається, що розуміння - це не лише питання розуму.

Згадуючи ті слова, якими він обмінявся з нею, тепер ці слова набули іншого значення.

Тепер він розумів.

Тоді вона сказала ці слова, маючи сміливість не сподобатися іншим.

Тепер він зрозумів.

Вона не намагалася сперечатися заради суперечки.

Вона відчайдушно протистояла тому, що вважала чимось нерозумним.

Тоді, у свідомості Сакуто, «серйозність» перетворилася на «хоробрість».

«Чому тобі не вистачило хоробрості?»

Зрештою, Сакуто послабив краватку і попрямував до Усамі та Тачібани.

Потім він спокійно підійшов до них і сказав,

«Тачібана-сенсей, дякую за ваші настанови вчора».

Він акуратно вклонився, здивувавши Усамі і Тачібану своїм раптовим втручанням.

«Хто це? Ти Сакуто Такаяшікі з 1-3 класу... Ні, хіба ти не бачиш? Я якраз проводжу настанову».

Тачібана насупилася, коли говорила.

«А, вибачте. Я просто випадково побачив Сенсея і...»

Незважаючи на те, що на нього дивилися, Сакуто відповів легкою посмішкою.

Тоді Тачібана помітив щось на грудях Сакуто.

«...Хм? Такаяшікі, твоя краватка зовсім розпустилася?»

«Так? А... Вибачте, я зараз поправлю...»

Вдаючи, що поправляє краватку, Сакуто краєм ока помітив Усамі.

Вона виглядала здивованою, але також і спантеличеною.

(Я маю вирішити цю ситуацію... У мене просто немає іншого вибору, окрім як діяти...)

У Сакуто вже був план, коли вона раптово втрутилася під час настановчої сесії...

«Вибачте... взагалі-то, я не можу сам зав'язати краватку...»

Він грав роль безнадійного і нетямущого хлопчика, який не міг прочитати настрій кімнати.

Він намагався виглядати якомога безглуздіше і комічніше, не підливаючи масла у вогонь.

«Боже мій... як ти зазвичай зав'язуєш краватку?»

«Я живу з тіткою, і вона мені її зав'язує...»

Насправді це було лише тому, що Міцумі хотіла погратися в домогосподарку, і він кілька разів потурав їй у рольових іграх, але це була зручна історія на даний момент.

Незалежно від того, вдався перший етап його плану чи ні, Тачібана виглядав геть розгублена.

Тепер Сакуто перейшов до другої фази свого плану.

«Живеш з тіткою? Зрозуміло... А як же твої батьки?»

«Через певні обставини я живу окремо від матері. Мій батько... гм, ну...»

«...можеш не казати. Нічого не поробиш.

Сакуто посміхнулася, ніби кажучи: «Це той самий момент».

«Я в порядку. Справді, мати такого вчителя, як Тачібана-сенсей, який «захоплений», «люблячий» і «добросердий» до учнів «поруч», справді «допомагає» мені. »

Після того, як ви показали свою слабкість людині, з якою хочете вести переговори, наступним кроком є визнання її сильних сторін.

Ця стратегія полегшує донесення власних прохань і ускладнює відмову іншої сторони.

Цьому простому методу ведення переговорів Сакуто навчив Міцумі, досвідченої юристки, щоб використовувати його у спілкуванні з людьми похилого віку.

Він ніколи не думав, що колись застосує її, але зараз саме так і зробив.

І це виявилося дуже ефективним.

Вираз обличчя Тачібани пом'якшав, наче її зворушили слова Сакуто.

«Зрозуміло... Що ж, я саме даю вказівки, але дозвольте мені поки що поправити твою краватку..."

«Будь ласка.»

Тачібана стала перед Сакуто і ніжно потягнула його краватку до себе.

В її очах з'явилася доброта, можливо, це свідчило про те, що вона була вчителькою, яка легко піддається емоціям.

«Гаразд, давай зробимо це...»

Вона плавно розв'язала краватку.

Руки Тачібани рухалися вправно, наче вона звикла робити це зі своїм хлопцем.

Тепер Сакуто планував покинути місце події разом з Усамі після цього.

Він запропонував би Тачібані залагодити все мирно, а потім, сподівався, Усамі погодиться поправити хвостик, якщо він щиро попросить її про це.

На жаль, тут був один великий прорахунок -

Тепер Сакуто планував покинути місце події разом з Усамі після цього.

Він запропонував би Тачібані залагодити все мирно, а потім, сподівався, що Усамі погодиться поправити хвостик, якщо він щиро попросить її про це.

На жаль, тут був один великий прорахунок -

«Зачекайте хвилинку...!»

Різка зупинка.

Сакуто здивовано озирнулася і побачив Усамі, її обличчя почервоніло, а очі різко блищали.

«Тачібана-сенсей! Що ви робите з Такаяшікі!?»

«...Я просто намагався поправити йому краватку?»

«Це несправедливо... Ні, я маю на увазі, що тільки одружені або співмешканці повинні так робити! Або тільки чоловікам, які мають до тебе романтичні почуття!»

«Невже? Сакуто була приголомшена. Отже, так воно і було.

І навіть зараз вона все ще згадувала «теорію пар».

Йому було цікаво, чи скоро вона скаже, що поцілунок означатиме, що вони заручені.

«Про що ти говориш? Я лише намагалася поправити краватку Такаяшікі!»

Сакуто сподівався, що це справді так.

«Усамі, за твоєю логікою, це означає, що я маю почуття до Такаяшікі!?»

«Хіба це не так?»

«Ні, звичайно, ні!»

І після цього ситуація якимось чином стала ще більш хаотичною.

Більше того, Сакуто не міг поворухнутися, бо Тачібана смикала його за краватку. Це була складна ситуація.

Оскільки Сакуто був приголомшений...

«Я зроблю це замість вас!»

Перш ніж він встиг запитати чому, Усамі також почала смикати його за краватку.

"Ні! Я повинна це зробити, це мій обов'язок! Зрештою, це я відповідаю за наставництво учнів!"

«Ні! Я маю це зробити, бо ми ходимо до однієї школи! І... і... ми однокласники!»

Почали вигадувати якісь несуттєві причини.

Ситуація повністю вийшла з-під контролю.

Крім того, шия Сакуто стискалася все сильніше щоразу, коли вони сперечалися.

Вони, здавалося, не помічали цього факту.

Ситуація ставала жахливою - для нього.

«Стоп, стоп, стоп! Обидва, відпустіть мене!»

» «Аааа----!?»

Нарешті усвідомивши, що вони роблять, обидва відпустили, побачивши, як зблідло обличчя Сакуто.

Наразі він був радий, що принаймні зміг зупинити їхню суперечку.

Однак Сакуто зрозуміла, що встромляння носа в чужі справи може буквально задушити тебе.

***

Того дня після школи Сакуто отримав дуже ввічливе вибачення від Тачібани в кімнаті для персоналу.

Він запевнив її, що все гаразд, і вийшов з кімнати.

Коли він підійшов до входу, Усамі стояла там, тримаючи сумку в обох руках, притулившись до стіни з опущеним обличчям, наче її сварили.

«Усамі?»

«А... Такаяшікі...»

Побачивши обличчя Сакуто, Усамі ще більше зіщулилася.

Вона, мабуть, роздумувала над інцидентом, що стався під час обіду.

Її волосся, що було зібране у хвіст, повернулося до свого звичного стилю, зав'язане зліва.

Так йому чомусь було зручніше.

«Щодо того, що сталося під час обідньої перерви... Мені дуже шкода...»

«О, все гаразд, все гаразд. Це я винен, що так несподівано втрутився в вашу розмову... Але ти чекала тут тільки на мене?"

«Так...»

Сакуто не знав, як реагувати на її каяття, але йому вдалося на якийсь час подарувати їй посмішку.

«Чому ти виступив проти Тачібани-сенсей?»

«...Тому що це не мало сенсу. У шкільних правилах немає суворого припису щодо того, як зав'язувати волосся, тож я хотів з'ясувати причину такої вказівки».

Це не було схоже на те, що міг би сказати хтось, хто заходить до ігрової зали після школи.

Він подумав, що у неї мають бути власні принципи і правила, і вона слухняно дотримуватиметься їх, доки вони мають сенс.

«Але ж мав бути розумніший спосіб впоратися з цим. Наприклад, сказати, що ти все виправиш, або просто підкоритися, не сперечаючись... Сперечаючись у такому місці, ти тільки виділяєшся, чи не так?»

«Зрозуміло, от як воно...»

Усамі, здається, щось зрозуміла.

«Що ти маєш на увазі?»

«Результати проміжного тесту... Ти не хочеш виділятися, бо маєш на те причини, тож навмисне не стараєшся... Так?»

Сакуто розхвилювався і замовк.

Побачивши його обличчя, Усамі знову вибачилася.

«Вибач. Я знову була занадто прямолінійною... Ти ж не любиш такі речі, так?"

«...Це трохи інше.»

Він похитав головою, але почуття Сакуто були складними.

Бути зацікавленим і втручатися - це різні речі.

Наразі він не хотів, щоб вона копала занадто глибоко.

Він також не зовсім розумів, чому вона хоче так багато знати про нього.

Однак це була гарна можливість.

Його вже давно цікавило одне питання, і він вирішив запитати її саме зараз.

«...Що ти думаєш про те, щоб виділитися, Усамі? Ти ж знаєш, що твої оцінки завжди найкращі... а те, що ти екстерн, робить тебе ще більш помітною, чи не так? Здається, про тебе ходять чутки...»

Він ретельно підбирав слова, але пошкодував про це. Звучало так, ніби він говорив, що чутки погані.

До того ж, незручно зізнаватися, що це про нього самого.

Потім Усамі ледь помітно посміхнулася.

«Для мене... я думаю, що виділятися - це не обов'язково погано, але іноді це лякає. Знаєш, я хвилююся через те, як мене сприймають люди».

Посмішка Сакуто різко згасла.

«...то чому б не спробувати не виділятися з самого початку? Як би ти не старалася, цвях, що стирчить назовні, все одно забивають..."

З його вуст вислизнули слова з відтінком покірності.

«Я не думаю, що зможу це зробити».

«Чому?»

«Я просто ненавиджу програвати. Може, ще й тому, що колись почула, що "цвях, який занадто стирчить, не забивають?»

Цей вибір означає важке життя в суспільстві.

Навіть якщо хтось занадто сильно стирчить, завжди знайдуться ті, хто намагатиметься його забити.

І, мабуть, цьому не буде кінця.

Незважаючи на це усвідомлення та страх, Усамі свідомо обирає рух вперед, описуючи це як «ненависть до програшу».

«Але чи справді це єдина причина?

Він подумав, що це не єдиний секрет її сили.

«Це... у тебе досить непроста риса характеру, так?»

«Так. Але я така, яка є».

насмішкувато сказала Усамі.

«Я завжди була незграбною і не дуже симпатичною... Насправді, я безнадійна, скажи?»

«Ні, це не так... Усамі, твоя рішучість наполегливо працювати пояснюється лише твоїм змагальним характером?»

«Ну, це частина мого характеру, але...»

Вона сказала це і почала погладжувати стрічку, пов'язану в її волоссі.

«- Прямо зараз є дехто, хто дійсно повинен побачити мої зусилля».

Щойно Сакуто зібрався запитати «хто?», як виявив, що не може відвести від неї погляду.

Це було так, ніби його затягнуло глибоко в її очі.

Він поспішно відвернувся від неї всім тілом.

Відчуваючи, що на ньому зосереджений пильний погляд Усамі, Сакуто відчув збентеження від такої ілюзії.

Він лаяв себе за те, що інтерпретував речі занадто зручно.

«Слухай, а що було перед тим... неважливо...»

«...? Щось не так?»

Коли Тачібана поправляв краватку, чому Усамі запропонувала зробити це замість неї?

Згідно з теорією Усамі, акт зав'язування краватки чоловікові належить лише парам.

Але чому вона...

Він не наважувався висловити це словами.

Можливо, це занадто зручна інтерпретація.

Але якщо вона з тих, хто дотримується своїх принципів, то за її діями може стояти якась причина.

Поки Сакуто підшукувала слова, Усамі заговорила.

«...в будь-якому випадку, чому ти втрутився раніше?»

«О, це було... просто так.»

«Просто так...»

Усамі виглядала розчарованою, опустивши погляд.

«Так чи інакше, я не міг залишити Усамі саму.»

Його голос здригнувся, але Сакуто говорив без претензій.

Він намагався бути чесним, але не знав, чи не відштовхнув її.

Він подумав, що, можливо, іноді проявляти хоробрість - не наймудріший вчинок.

Коли він занепокоєно подивився на неї, її вуха стали яскраво-червоними.

«Про те, що я щойно сказав...»

«Д-дякую...! А зараз я маю дещо зробити, тож піду першою!»

Вона швидко перевзулась і поспішила додому.

Напевно, у неї була відена зустріч. Сакуто відчув себе трохи пригніченим від цієї думки.

Однак він вирішив не соромитися зробити крок, щоб чесно висловити свої справжні почуття.

Навіть якщо зараз це було великою помилкою, він вирішив вірити, що наступного разу це буде значним кроком на шляху до чогось кращого.