Розділ 4 — Намагаєшся розгадати...?

Розділ 4 – Намагаєшся розгадати ...?

«- Ну, після вчорашнього, що я можу зробити для тебе сьогодні...?»

Це було після школи, у вівторок 31-го числа, наприкінці травня, коли мав розпочатися сезон дощів.

Сакуто і Тачібана сиділи обличчям один до одного за низьким столом у кутку кімнати для персоналу в простому приміщенні, відокремленому як зона для консультацій.

З-за перегородки долинали голоси вчителів.

Хоча Сакуто був тут уже вдруге, він ще не зовсім звик до такого місця.

Йому хотілося швидше закінчити і піти.

«Ще раз перепрошую за вчорашнє. Як бачиш..."

Тачібана ввічливо схилила голову.

На цьому не варто було зациклюватися, та й Сакуто, який навмисне заважав їй керувати, теж почувався ніяково.

Він хотів покласти цьому край.

«Тачібана-сенсей, будь ласка, підніміть голову... Мене більше не турбує вчорашня справа...»

«Через мене тебе мало не надрукували в ранковій газеті... Я не думала, що цим все скінчиться."

«Нічого страшного. Якби я з'явився в ранковій газеті, Сенсей був би там зі мною...»

Їхні позиції були різними, але він подумав, що добре, що цього не сталося.

«Сьогодні ми продовжимо вибачатися?»

«Ні... я хочу тебе дещо запитати...»

Тачібана схрестила ноги.

«Насправді, це стосується Чікаґе Усамі... ну, я не знаю, як це сказати...

«А в чому справа?»

«Ти... близька з нею?

На мить Сакуто замислився, в якому сенсі вона питає, але спокійно похитав головою.

«Ні, ми тільки недавно почали розмовляти...

«Ясно... нещодавно...

Тачібана завагалася, нехарактерно вагаючись, чи варто говорити те, що думає.

Було прикро не знати, про що вона хоче запитати, але Сакуто мовчки чекала її наступних слів.

Тоді Тачібана заговорила трохи неохоче.

«Що ти думаєш про Чікаґе Усамі?»

«.... типу, в романтичному сенсі?»

«А хто тебе про це питав?»

«Ні, я маю на увазі, враховуючи те, як ви це сказали..."

«А, ні, я не про це... Вибач, я невдало сформулювала...»

Тачібана опустилася в крісло і приклала руку до чола.

«Йдеться про оцінку характеру.»

«Оцінка характеру?»

Тачібана схрестила руки і знову схрестила ноги, кажучи «так».

«Ну, вона найкраща учениця, перша в класі... здається, дивовижна людина».

«Щось ще?»

«Вона старанна і працьовита... ну, здається, вона сперечається, коли їй щось незрозуміло. Я чув, що вона ще й дуже конкурентоспроможна, а ще..."

Раптом Сакуто згадала, як Усамі посміхалася в ігровому залі, але.

«Ну, ось і все, мабуть».

ухильно відповів він.

Того дня, коли Сакуто спіймала Тачібана, він жодного разу не згадав її імені до кінця.

Він сказав їй, що прийшов сам і не має друзів.

Це не було не зовсім брехнею, але чомусь він відчував себе ще більш винним.

Можливо, це тому, що Сакуто почав визнавати Тачібану не як погану людину, а як людину, яка просто віддана своїй роботі.

Він також пообіцяв Усамі тримати в таємниці те, що сталося в ігровій залі, тож не міг про це згадувати.

«То про що ви хотіли запитати?»

«Про приховану сторону Чікаґе Усамі».

Почувши це, Сакуто подумав, що ненароком вплутався у щось неприємне.

«Ну, взагалі-то, ходять такі чутки. Невже ти нічого не чув від своїх друзів?»

«У мене немає друзів.

«Розумію... вибачте... розумію...»

Вологе повітря наповнило простір консультації.

Не витримавши раптової тиші, Сакуто заговорила першою.

«Гм... якщо ви не проти, можу я запитати, які чутки ви чули?»

«Хм... наприклад, що вона вдягнена у вільну форму і блукає станцією, їсть гамбургер у навушниках, її бачили, коли вона заходила в ігрові автомати...»

Сакуто відчула раптовий страх, бо надто багато речей підпадало під цей опис.

Насправді, більша частина з цього була правдою. Ці чутки не можна повністю відкидати.

«А ще ходіння з лялькою на буксирі, або відповідь на телефонні дзвінки: «Я зараз буду»... і тому подібні речі».

«Сенсею, останні два звучать як міські легенди вперемішку...»

«Я теж не хочу вірити останнім двом.»

"Це ваша справа. Ви не зобов'язані вірити в такі речі...»

«Гадаю, що чутки - це лише чутки. Смішно.

«Зрозуміло... Тому ти прийшов в зал ігрових автоматів в той день?»

«Ви помітили? Я пішов перевірити, чи правдиві чутки... і знайшла там тебе.

«Мені дуже шкода, що так сталося.

Тачібана криво посміхнувся.

«Все гаразд, все вже позаду... але все одно мені цікаво про Чікаґе Усамі. Вчорашня ситуація полягала в тому, що я спостерігала за нею, коли вона критикувала заборону на хвостик».

Ось у чому була причина цієї, здавалося б, безглуздої ситуації.

Сакуто було шкода, що вона втрутилася в розмову з Тачібаною, але вона також відчувала себе ніяково через інцидент в ігровій залі.

«Зрозуміло... То як там було?»

Тачібана насупилася.

«Вона дуже легка на підйом».

«Це випадок нелюбові до свого виду? Сакуто з тривогою подумала, що може настати день, коли гігантський бумеранг повернеться і влучить у неї.

«У будь-якому разі, якщо чутки правдиві, мені доведеться вести її в рамках моєї роботи. Вибач, що забрала ваш дорогоцінний час».

«Ні, все гаразд... Але у мене теж є питання до Тачібани-сенсея.»

«Хм? Яке?»

«Чому Тачібана-сенсей так багато уваги приділяє наставництву учнів?»

«Що ти маєш на увазі?»

«Добре бути відданим справі, але чи не боїтеся ви, що учні можуть не любити вас за надмірну суворість?»

Він просто хотів це запитати.

Раніше він називав це «нелюбов'ю до себе», але Тачібана схожа на Усамі.

У неї є своєрідне переконання, відмова поступатися своїми принципами чи переконаннями.

Навіть якщо це частина її роботи, йому було цікаво, звідки береться менталітет спрямовувати, не боячись бути нелюбимою.

Він хотів почути це від самої Тачібани.

«...тому що це моя робота».

«Ви маєте на увазі, тому що вам за неї платять?»

«Частково... але це не єдина причина».

Після цих слів Тачібана злегка посміхнулася і більше нічого йому не відповіла. ***

Вийшовши зі школи, Сакуто попрямував до ігрової зали перед станцією.

Його метою було не пограти в ігри, а зустрітися з Усамі, сподіваючись переконати її припинити відвідувати зал ігрових автоматів.

Навіть якщо це було неможливо, він вважав, що повинен принаймні розповісти їй про дивні чутки, що циркулюють навколо, і про те, як вони можуть завдати їй клопоту.

Він обнишпорив перший і другий поверхи, але так і не знайшов Усамі.

Щойно він підійшов до входу...

«Бу!»

Раптом гучний голос пролунав прямо у нього за спиною.

Обернувшись, він побачив Усамі, одягнену так само недбало, як і вчора.

«Привіт, я тебе здивувала... ні, я тебе налякала?»

«Ну, трохи...»

Насправді, Сакуто знав, що хтось наближається до нього ззаду.

Швидше за все, це природно - бути насторожі, коли хтось стоїть прямо за тобою.

«То що ти хотіла зробити...?»

На його здивоване запитання Усамі хихикнула, вимовляючи «техехе».

«Я хотіла зробити тобі сюрприз. Насправді, я помітила тебе раніше і сховалася.»

«А, ясно...»

«Але це не спрацювало, чи не так? Такаяшікі, ти ж зовсім не злякався, правда?"

«Зовсім ні. Я був трохи зляканий.»

Усамі приклала вказівний палець правої руки до губ і подивилася вгору.

«Хм... добрий, але також здатний прикидатися добрим? На вигляд нерішучий, але насправді здатний керувати іншими?»

"Керувати...? Що ти маєш на увазі?»

Усамі посміхнулася і почала пояснювати, піднявши вказівний палець.

«Тому що зараз ти лише рефлекторно зробив здивоване обличчя, так? Насправді ти не був здивований, але прикинувся, бо подумав, що було б неввічливо не відреагувати на людину, яка намагалася тебе здивувати... Чи я помиляюся?"

Сакуто відчув озноб.

Вона була розумна, і її інтуїція була дуже гострою, подумав він.

Але ситуація була дещо іншою.

Реакція Сакуто не була ввічливою; вона полягала в тому, що він вибрав найбільш відповідну або очікувану реакцію, як це зробила б нормальна людина в такій ситуації.

Він вивчив це як техніку того, що є нормальною реакцією.

По суті, це було «прикиданням здивованості», як вона сказала.

«...Ти не помиляєшся, але й не зовсім права».

«У твоїх словах це звучить так складно...»

Усамі сказала це з відтінком пригніченості, але незабаром знову посміхнулася.

«Я маю на увазі, хіба такі речі не втомлюють?»

«Втомлюють?»

«Пристосовуватися до інших і бути уважним у спілкуванні... Я думаю, що концепція бути рівним для всіх є складною... Ідеальною, але дуже складною? Я думаю, що Такаяшікі - щира людина. Але я вважаю, що такі стосунки обмежують і не зовсім моє».

Він знову відчув озноб.

Цього разу йому здалося, що в його серце встромили гостре лезо.

Вона використовувала багато слів між рядків, але він зрозумів, що вона намагалася сказати.

Швидше за все, її слова не були загальними думками або її власними поглядами, а чимось, спрямованим виключно на Сакуто.

Вона була лякаюче гострою. Йому було цікаво, як сильно вона могла його бачити.

Це не були психологічно сугестивні слова, які могла б використати ворожка, застосовні до будь-кого; це були слова, які, здавалося, бачили крізь минуле Сакуто до його теперішнього.

Чи могла вона також бачити його майбутнє?

Подумавши про це, те, що ховалося за її посмішкою, раптом стало жахливим.

"Усамі, ти думаєш про складні речі. Але мені так не здається.»

«Чому це?»

«Люди не схожі на дзеркала, що дивляться одне на одного. Для мене вони більше схожі на пазли, з певним ступенем перекосів... і, можливо, це весело, тому що я намагаюся зібрати ці перекоси докупи?»

Усамі надула щоки, здавалося, не розгубившись.

«Я відчуваю себе так, ніби мені читають лекцію... ти як шкільний вчитель...»

«Це просто обмін думками.»

«Хм... Такаяшікі, ти реаліст?»

«А ти, як не дивно, романтик?»

При цьому обидва одночасно розсміялися.

Потім Усамі з посмішкою взяла Сакуто за праву руку. Його рука була спрямована до її лівої щоки.

Відчувши його тепло, вона щасливо посміхнулася.

«Мені подобається ця рука...»

« ..... »

«Пазли... це ось так? Ця рука ніби завжди була призначена для цього місця...»

Сакуто відчув, як його серце підскочило всередині.

Це було дещо недобре.

«Я вирішила, що більше ніколи не доторкнуся до тебе...

«Невже вона забула про їхню попередню взаємодію, про той час у шкільному коридорі, коли він майже торкнувся її лівого вуха?

Але Усамі міцніше стиснула його руку. Здавалося, вона не збиралася відпускати.

«Це сумно...»

Вираз її обличчя змінився з кокетливого на сумний.

Сакуто відчув, що його серце міцно стискається.

«Тобі не треба боятися.»

«Чого...?»

«Страшно не розуміти, чи не так? Зміни і протистояння болючі. Самотність, страх, страждання... все це переповнює, але якщо ми будемо торкатися одне одного ось так, це полегшить біль...»

Він відчув себе на межі страху.

Ніби його бачать наскрізь, ніби йому кажуть, що це нормально - виставляти напоказ те, що у нього в серці.

Справді, як багато вона може бачити?

Ні, справа не тільки в цьому.

Ці слова, що пролунали щойно, здавалося, були спрямовані до самої Усамі.

Можливо, вона відчуває себе самотньою, наляканою і страждає.

Можливо, вона намагається полегшити свій біль через тепло фізичного контакту з іншими.

Як маленька пташка, що шукає сідало, вона, здається, шукає місце розради.

Потім Усамі раптом посвітлішала.

«Гаразд, досить важких розмов! Ходімо?»

«Так? Куди?»

«Знову в зал ігрових автоматів! Цього разу я хочу помститися!»

«А... зачекай хвилинку!»

Сакуто нарешті згадав, навіщо він сюди прийшов.

«...? Що сталося? Ти не йдеш?»

«Спершу я хочу дещо сказати Усамі». ***

«Зрозуміло... чутки про мене...»

Вони підійшли до лавки в залі очікування всередині станції, де Сакуто й Усамі сиділи пліч-о-пліч.

«Цікаво, я доставила їй неприємності?»

«Гм? Кому?»

Усамі похитала головою з кривою посмішкою.

Сакуто, помітивши її раптове погіршення настрою, заговорив з увагою.

«Ну, це неприємно, коли в школі ходять дивні чутки, чи не так? Особливо у випадку з Усамі, адже ти виділяєшся».

«Це через мої гарні оцінки?»

«Не лише через це, а й через твою... е-е-е...»

Мені незручно сказати їй прямо, що її зовнішність також є причиною того, що вона виділяється.

Побачивши її спантеличений вигляд, Сакуто криво посміхається.

«Враховуючи вчорашній інцидент з Тачібаною-сенсеєм, мабуть, краще деякий час уникати ігрових автоматів».

«Хм... Але це єдине місце, де є автомат «Енсам 3»...»

Усамі подивився в стелю, здавалося, в глибоких роздумах.

«Ні, є й інші.»

«І де ж це?»

«Ого, а ти справді нетерпляча...»

Здається, вона не засвоїла свого уроку.

Сакуто гірко посміхається, трохи розчарована.

«Наразі, краще припинити вештатися в цьому районі».

«Гм... Гаразд... Я не повинна створювати проблеми їй... Зітхання...»

Усамі сказала неохоче, але не уточнила, кому саме вона може завдати клопоту.

Він подумав, що вона мала на увазі свою сім'ю або батьків.

Думаючи про це, Сакуто подивився на її ноги.

Її ноги гойдалися, дещо по-дитячому і неспокійно.

Незважаючи на це, вона час від часу демонструє різкість, миттєво стаючи більш дорослою.

Це контрастує з обличчям, яке вона показує в школі, залишаючи його дещо загадковим.

(А, точно...)

Згадавши про те, що він хотів запитати раніше в ігровій залі, але не зробив цього, Сакуто вирішив запитати зараз.

«Усамі, ти граєш роль відмінниці в школі?»

Усамі знову подивилася в стелю. Здається, це її звичка, коли вона думає.

«Хм... Ну, «я» насправді відмінниця, але...»

Вона назвала себе відмінницею, але в її голосі не було ні зарозумілості, ні сарказму.

Він звучав об'єктивно, ніби вона говорила про когось іншого.

«Слухай, Такаяшікі, що тобі більше до вподоби?»

«Так?»

«Шкільна «я» чи ця «я».»

Тепер настала черга Сакуто роздумувати, але, поміркувавши, він зрозумів, що немає потреби розділяти їх.

«Думаю, обидві гарні...»

«Що? Хіба це не жадібність?»

«А чому ні?»

«Тому що питання в тому, якому типу ти віддаєш перевагу?»

«Тип? ...Ти не можеш просто так звалити на мене це питання, як несподівану гру в камінь-ножиці-папірц...»

Сакуто зніяковіла і намагалася відповісти на її запитання.

«Я маю на увазі, що обидві вони привабливі по-своєму, я гадаю?»

«Хм... тож, зрештою, обидві, хм...»

«Однак, ти... точніше, ти, яку я зустрічаю на вулиці, я не можу відірвати від тебе очей».

«Що?! Чому...?»

«Це так наче... ти трохи небезпечна... ну, це частина цього, і я не можу просто залишити тебе на самоті... Ти робиш такі речі, як ті що робиоа зі мною, і з іншими хлопцями?».

Дозволяти іншим торкатися її щік чи вух, що вона називає «позначенням території», або обійматися з нею - це не дуже добре.

Якби це було з кимось іншим, це могло б призвести до серйозних проблем.

«Це нормально. Я показую і дозволяю цю сторону себе тільки людям, які мені подобаються».

Отже, це означає, що я їй подобаюся.

Почувши це, він трохи зніяковів.

"Чи я здаюся тобі такою легковажною? Чи я виглядаю легкодоступною?»

«Хм... Я так не думаю. Ти теж маєш свою серйозну сторону, тому я б так не сказав».

Відповідаючи серйозно, Усамі хіхікнула.

«Люди легко стають більш розкутими з тими, хто їм подобається»

«Хіба це так...?»

«Хочеш спробувати?»

«Ні, я пас...»

Він ввічливо відмовився, і вона знову захихотіла.

Здавалося, це був жарт.

«Ну, якщо ти хлопець, може, тобі більше до вподоби шкільна «я»? Щось на кшталт «цундере».

Він не міг не посміхнутися криво на це.

«Це залежить від людини. Ну, якщо ми говоримо про цю версію Усамі...»

«Так-так, я хочу почути про неї, я хочу почути про неї!»

«Не квап мене... Я зараз ретельно підбираю слова...»

«Тобі не треба про це турбуватися.»

Проте, вибір правильних слів дуже важливий.

Минулого разу він висловився занадто прямолінійно і все зіпсував.

Йому потрібно уникнути тієї ж помилки.

Трохи подумавши, він упорядкував свої слова і почав говорити.

«...Це все одно, що несподівано отримати складну задачу».

«Е? Що ти маєш на увазі? Це звучить не дуже позитивно...»

«Ні, я маю на увазі в хорошому сенсі. Вирішення проблеми і пошук відповіді може бути приємним. Процес розв'язання, час, проведений у глибоких роздумах... Може, це і є те відчуття? Ця сторона Усамі має якусь таємничу привабливість».

Усамі яскраво посміхнулася, але почервоніла. Це була скоріше випробовувальна посмішка, ніж жарт.

«Отже, Такаяшікі хоче дізнатися більше про мене?»

«Ну, якщо підсумувати, то, можна скати, щось таке...?»

Усамі взяла його руку і ніжно поклала собі на щоку.

Вона заплющила очі, відчуваючи тепло його долоні, яка терлася об її щоку.

«Тоді спробуй розгадати мене...»

«Га?»

«Я думаю, ти зможеш це зробити, Такаяшікі... Розгадай мене всю, навіть найглибші, невидимі куточки мого серця...»

Вона говорила розслабленим тоном і нарешті піднесла його руку до свого лівого вуха.

Це був її так званий «шарм», щоб уникнути непорозумінь.

Після цього Усамі показала свою звичайну яскраву посмішку.

«Ну що, підемо додому на сьогодні?»

***

Провівши Усамі до станції, Сакуто подивилася на свою праву руку.

Тепло і відчуття її щоки все ще не зникло.

"Можливо, це був ефект її “позначки”, - подумав він.