Розділ 6 — Що було розкрито...?

Розділ 6 - Що було розкрито...?

Наближався день зустрічі з Усамі; це була п'ятниця, 3 червня.

Того дня після уроків Сакуто закінчив своє чергування в школі і пішов додому пізніше, ніж зазвичай.

Відтоді він не зустрічався з Усамі особисто, але їхні розмови в LINE продовжувалися.

Чекаючи на світлофорі, він відкрив екран чату.

Прокрутивши великим пальцем три-чотири рази вгору, він швидко дійшов до позначки «Приємно познайомитись» на 【 6/1 (Четверг) 】 - він подумав, що це дата, яку легко запам'ятати.

Розмови до 【 Сьогодні 】 здебільшого оберталися навколо хобі та улюблених речей один одного, перемежовуючись привітаннями на кшталт «на добраніч» та «доброго ранку».

Здається, Усамі любить готувати; вона пакує свій обід у будні і навіть готує вечерю для своєї сім'ї.

Це болісне нагадування для Сакуто, який відчуває, що він також повинен активно допомагати своїй зайнятій тітці.

Крім того, вона час від часу ходить до кінотеатру.

Хоча Сакуто не є затятим кіноманом, він хоче подивитися фільми, які вона рекомендує.

Було б цікаво мати щось спільне, про що можна було б поговорити.

Крім того, повідомлення були досить простими, а відповіді часто затримувалися.

Оптимістично, це означало, що вона ретельно обмірковувала кожне слово і фразу.

Її серйозний і педантичний характер, здавалося, проглядався в цих повідомленнях.

Сакуто також намагався не обтяжувати Усамі, уникаючи надсилати довгі, затягнуті повідомлення.

Він вважав, що щось подібне було правильним балансом для них обох.

Зрештою, завтра вони мали зустрітися особисто, і було б прикро применшити очікування.

(А, точно...)

Сакуто усвідомила, що отримує від цього задоволення.

Ці розмови в LINE, вивчення Усамі, уява про неї і передчуття завтрашньої зустрічі - він занурився в такі думки, коли сигнал став зеленим.

Він закрив екран чату, запхав смартфон до кишені і поспішно перейшов пішохідний перехід, коли сигнал почав блимати.

Коли він продовжував йти до станції, в голові неясно промайнула світла посмішка Усамі в ігровому залі.

До речі, він зовсім про неї забув.

Судячи з того, що він побачив в ігровому залі, Усамі здалася йому доволі затятим геймером, але, як не дивно, вони говорили лише про ігри для смартфонів на LIME.

Та й грає вона в них не так часто, навіть не згадуючи про Енсам.

Сакуто зовсім забула про це згадати.

(Але все ж таки, сказати, що вона не грає багато... Усамі скромниця).

Сакуто подумала, що колись вона запекло змагалася із затятими фанатами Енсам.

Вона, мабуть, дуже переживає через минулий програш. Він хотів колись знову зіграти проти неї.

Думаючи про це, Сакуто дійшов до площі перед станцією і раптом зупинився.

(Це... Усамі?)

Він побачив Усамі з двома чоловіками перед ігровими автоматами.

Один з них був у в'язаній шапці, а інший мав довге волосся. Це були хлопці, яких він бачив раніше в залі ігрових автоматів.

Хоча він був надто далеко, щоб почути їхні голоси, чоловік у в'язаній шапці, здавалося, був занепокоєний тим, що відбувається в ігровому залі.

Довговолосий чоловік, який виглядав нудьгуючим і возився зі своїм телефоном, поставив ноги в бік зали ігрових автоматів, здавалося, що він прагне туди піти.

Це виглядало так, ніби Усамі викликали на поєдинок, а не залицялися до неї, і вона здавалася стурбованою і роздратованою їхньою наполегливістю.

(Якраз тоді, коли вона змінила свою думку, вони не повинні були її запрошувати...)

Через чутки, Усамі мала причини не ходити в зал ігрових автоматів.

З такою великою кількістю людей навколо, це може спричинити нові дивні чутки, якщо хтось зі школи побачить це.

Думаючи про це, Сакуто попрямувала до трійці...

***

«Як я і казала... це не я! Хто така Кото? Ви мене з кимось переплутали!»

«Просто припиніть це і заходьте всередину. Давай зіграємо з тобою, Кото?»

«Слухай, якщо ти продовжуватимеш наполягати, я справді покличу того хлопця!»

Усамі-Чікаґе розсердилася і відповіла, на що чоловік у в'язаній шапці пирхнув крізь ніс.

«Того хлопця? Ти маєш на увазі того хлопця, з яким ти зустрічалася вчора?»

«Хлопця? Чий хлопець...?»

Чікаґе насупила брови.

«Я маю на увазі, хіба ви не були дружніми в ігровому залі раніше? -Так?»

«Ох... ну, напевно?»

«Але серйозно, цей хлопець це щось. Навіть я б закохалася в такого сильного...»

«Про кого ти говориш? Я ще ні з ким не зустрічаюся!»

Чікаґе рішуче заперечила, а потім подумала про Сакуто.

Вони не зустрічалися, але вона збиралася зустрітися з ним завтра.

Її слова «ще ні» були пов'язані з очікуванням майбутнього, чимось на кшталт гордості.

Тоді порівняно спокійний довговолосий чоловік нахилив голову і заговорив.

«Ей, я думаю, що ми взяли не ту людину».

Чоловік у в'язаній шапці на мить зупинився і спокійно подивився на Чікаґе.

«Що? Справді?... Ні, я думав, що це вона.»

«Вона каже, що вона не та людина, і, типу, вібрація, те, як вона одягається і розмовляє, хіба вона не здається занадто серйозною, як зараз?»

«Ну, так... Його дівчина була більш життєрадісною. Здається, ми переплутали...»

Чікаґе зрозуміла, що вони переплутали її з дівчиною того «хлопця», про якого вони говорили. ***

Вона з самого початку була не тією людиною, і це починало її дратувати.

Думаючи про це, вона, як завжди, торкнулася стрічки, що перев'язувала її волосся зліва - але тут її пальці вхопилися за повітря.

(Що? А?... Хвилинку!?)

Її стрічка в якийсь момент зникла.

Вона була впевнена, що вона була там, коли йшла зі школи, але тепер на її волоссі залишилася лише краватка, яку вона зазвичай носила під стрічкою.

(То ось чому вони прийняли мене за когось іншого... ні, що важливіше...!)

Чікаґе була геть схвильована.

Ця стрічка була дуже важлива для неї.

«Якщо ви зрозуміли, що переплутали мене з кимось іншим, то я...»

Саме тоді, коли вона збиралася поспіхом повернутися до школи, щоб знайти свою стрічку...

«Його звали Така... Такаяшікі, так? Здається, так.»

Почувши ім'я, що вилетіло з вуст чоловіка у в'язаній шапці, ноги Чікаґе зупинилися.

Вона мимоволі повернулася до них, запитуючи: «Що?

«Так, щось таке. Незвичайне ім'я, так?»

«Вибачте! Можна вас про дещо запитати? »

» « Гм... « »

Обидва чоловіки були вражені напористим тоном Чікаґе.

«Що це за людина... Такаяшікі?»

Чоловік у в'язаній шапці ніяково відкрив рота.

«Ну, я думаю, що він ходить до тієї ж школи, що й ти, судячи з форми... І він виглядає сонним і схудлим...»

«Він часто буває в цьому аркадному залі?

«А... ні, здається, я бачив його тут двічі... так?»

«А, так...»

Довговолосий чоловік ніяково відкрив рота, коли його несподівано запитали щось подібне.

«Здається, він був дуже близький зі своєю дівчиною... Але це ж не ти, так?»

Не знаходячи слів, її вираз обличчя поступово ставав порожнім.

«Слова Хікарі несподівано пролунали в її вухах: «Чіі-чян, тобі потрібно швидко знайти свого коханого, інакше його забере інша!» »

Вона знала, що пасивні жінки не привертають багато уваги.

Вона думала, що намагалася рухатися вперед по-своєму.

Незважаючи на це...

Вона відчувала себе так, ніби застигла на місці посеред тривалого дощу і не могла зрушити з місця.

Її тіло і серце ставали все холоднішими, вона не могла перестати тремтіти.

«Вибач за непорозуміння!»

«Тоді ми вже підемо...»

Двоє чоловіків вже збиралися йти з незграбними посмішками.

Але раптом сльози несподівано почали котитися по обличчю Чікаґе.

«А? ...що це?»

Чікаґе, на мить не розуміючи, що з нею відбувається, була спантеличена.

Потім, побачивши власні сльози, вона нарешті зрозуміла, що плаче.

Коли емоції, які вона стримувала, виплеснулися зсередини, Чікаґе розплакалася ще до того, як змогла зрозуміти, що вона відчуває.

«Зачекай, що!? Що сталося!?»

«Ти, чому ти плачеш...?»

Двоє збентежених чоловіків почали озиратися, і тут...

«Усамі...!»

Чікаґе побачив Сакуто.

«Усамі, що сталося?! З тобою все гаразд!?»

«Ні, це... типу... розумієш...»

«Це...»

Не звертаючи уваги на схвильованих чоловіків, Сакуто кинувся до Чікаґе-Усамі.

Вона почала плакати ще сильніше, що робило малоймовірним, що він зможе отримати від неї якусь інформацію.

Сакуто мовчки дивилася на чоловіків.

Потім чоловіки обмінялися незграбними поглядами.

«Ми не хотіли... гаразд?»

«Так...»

Сакуто став перед Усамі, затуляючи її спиною.

"Але це ж, вона була відмовила вам з самого початку. Тому, перестань запрошувати її в зал ігрових автоматів, прошу по доброму.»

Тон Сакуто був сильнішим, ніж зазвичай.

«Вибач, ми не хотіли цього!»

«Тоді ми вже йдемо!»

Двоє чоловіків увійшли в зал ігрових автоматів, після чого Сакуто роздратовано почухав потилицю.

(Треба було спочатку заспокоїти Усамі, перш ніж питати її про це...)

Сакуто подивилася на Усамі...

«Усамі, з тобою все гаразд?!? »

Раптом, щось стрибнуло в груди Сакуто і стиснуло спину.

Очі Сакуто розширилися від несподіванки.

Голова Усамі була прямо під його підборіддям.

«Усамі... що сталося?»

Він був наляканий її раптовим стрибком в його груди, він був розгублений, як впоратися з ситуацією.

Вулиця була переповнена людьми, але не було часу турбуватися про навколишнє оточення.

«Все гаразд... ті хлопці пішли... Вибач, я мав прийти раніше...»

Поки Сакуто говорила це, Усамі терлася лобом об його груди, хитаючи головою з боку в бік.

Потім вона щось тихо прошепотіла йому в груди.

«Так? Що ти сказала?»

Коли Сакуто перепитала...

«Мені подобався Такаяшікі ще з молодших класів...»

Сакуто була шокована.

Однак, їхні стосунки до сьогоднішнього дня зринали в його пам'яті.

Хоча він не очікував цього, в глибині душі він усвідомлював її ласкаві погляди та жести, спрямовані на нього.

Але не був до кінця впевнений.

З іншого боку, він так багато чого не розумів.

Усамі, яку він бачив у школі, і Усамі, яку він бачив в ігровому залі, були різними.

Він почувався розгубленим.

Здавалося, він їй подобався, але в цьому було щось незручне, тому він уникав думати про це, поки не зрозумів ці відмінності більш чітко.

Він не очікував такого раптового зізнання.

І чому вона була така сумна?

Навіть якщо вона сказала, що він їй подобається, чому це звучало так сумно?

Це було так, ніби

«Сакуто подобається мені вже давно...

Це було так само, як тоді.

Знову він викликав сум через нього, так само, як на третьому році молодшої школи.

З цією думкою, чи то був гнів, смуток, розчарування, чи все разом, він не міг сказати, але сплеск емоцій піднявся з глибини його грудей.

Коли він спробував відступити, руки Чікаґе стиснули його ще міцніше.

«Я завжди хотіла сказати тобі... але мені було надто соромно, не вистачало впевненості, і я не могла набратися сміливості...»

«Розумію...»

Він відчув вагу її емоцій, знаючи, що вона звертала увагу на нього ще з часів їхньої молодшої школи.

Чи звинувачувала вона його і бажала, щоб він зрозумів це раніше?

Ні, Усамі явно звинувачувала себе.

Вона картала себе за те, що не діяла раніше, і, здавалося, пробачала Сакуто за те, що він не помічав її почуттів.

Без жодної образи чи презирства до Сакуто, вона звинувачувала лише себе.

Її доброта робила це ще болючішим.

“ Пробач, що не зрозумів твоїх почуттів, Усамі...»

«Все гаразд... Це я винна, що я негарна...»

«Ні, це не так...»

«Я ненавиджу себе.»

«Що?! Усамі...!?»

Усамі побігла до станції.

Сакуто, який безтямно дивився їй услід, раптом повернувся до реальності.

Фраза «занадто пізно» промайнула в його голові.

Чи повинен він відпустити її ось так?

Він відчував, що якщо відпустить її, то, можливо, більше ніколи не зустрінеться з нею по-справжньому.

Все, що було до цього часу, і те, що буде - в цю мить він боявся, що всі його стосунки з нею можуть бути втрачені.

Сакуто подивилася собі під ноги.

Стрічка Усамі, яку вона зазвичай носила у волоссі, лежала там.

Коли він підняв стрічку і подивився на неї...

«Сакуто... Пробач...

Він відчув голос всередині себе, який закликав його піти за нею.

Його рука стиснула стрічку, і в очах Сакути з'явився рішучий погляд.

(Я не можу дозволити їй піти ось так...!)

Сакуто сховав стрічку в кишеню і побіг за постаттю Усамі, що віддалялася.

***

Слідом за Усамі Сакуто вбіг на станцію Юкі Сакури.

Станція була переповнена людьми, які поверталися додому в годину пік.

Він ніде не міг помітити Усамі.

Він озирнувся, гадаючи, що вона все ще може бути десь поруч, але час минав, і Усамі могла вже сісти на потяг.

(Який вихід?)

Станція Юкі Сакура має три лінії: східно-західну та північно-південну, які ділять місто хрестом, а метро проходить на північний захід і південний схід.

Сакуто ніколи не бачила Усамі на лінії Північ-Південь, якою він зазвичай користується.

Отже, її пункт призначення буде обмежений лінією Схід-Захід або метрополітеном.

Сакуто на мить заплющив очі.

Він витягнув зі своєї скриньки спогад з третього року навчання в молодшій школі.

Хоча це була коробка, наповнена спогадами, які він не хотів згадувати, це було необхідно...

Сцена шкільної аудиторії - не фрагментарна картинка, а рухоме зображення.

Він перемотував зображення, як відеокасету.

Зима, незадовго до вступних іспитів.

Серед учнів у різній шкільній формі була й Усамі.

Сидячи на досить непримітному місці посередині біля стіни класу, вона тихо писала ручкою.

Як і зараз, її форма була охайно випрана, але раніше вона носила окуляри.

Зосередивши погляд на формі - на ній було видно шкільний значок з написом «Захід» - Сакуто розплющив очі.

--Сакуто розплющив очі.

(Західна середня школа... отже, лінія Схід-Захід...!)

Сакуто швидко попрямував до воріт лінії Схід-Захід.

І тут, прямо перед воротами Східно-Західної лінії, він побачив форму Академії Арісуяма.

(Ось вона!)

З напруженим поглядом, наче він заганяв когось у кут, Сакуто пройшов крізь натовп, що стояв у нього на шляху.

Він відходив убік, вибачався, знову відходив убік і продовжував рухатися до неї.

Його охопило відчуття невідкладності.

Він не міг її так просто відпустити.

Минуле не можна було змінити, але ще був час змінити теперішнє.

Ще був час, подумав він.

Нарешті він наздогнав її. Серце Сакуто забилося ще сильніше.

«Усамі!»

«А! Такаяшікі, що сталося? »

Перш ніж вона встигла договорити, Сакуто обійняв її спереду.

Перехожі з цікавістю витріщалися на них, коли вони проходили крізь ворота для продажу квитків.

Але йому вже було байдуже до оточення. Він прийняв рішення.

«Що-що-що!? Що таке? Що відбувається!?»

«Вибач, я багато чого не розумію... але є одна річ, яку я повинен підтвердити».

«Е...? Що, що саме...?»

«Це правда, що я тобі подобаюся?»

«--!?»

Вона була здивована в його обіймах, але зрештою розслабилася, ніби змирившись.

«Мені ніяково, але... так, ти мені подобаєшся...»

«Дякую. Тоді я теж наважуся».

«Наважишся? ...що ти маєш на увазі?»

Сакуто обережно вивільнив її з обіймів.

«Т-такаяшікі...?»

Він подивився прямо в очі Усамі, і вона подивилася на нього заплаканими очима, почервонівши і піднявши погляд вгору.

Але цього разу він не відвернувся.

Зрештою, Усамі зрозуміла наміри Сакуто.

Вона тихо заплющила очі і запропонувала свої губи.

Сакуто, відповідаючи на її запрошення, нахилилася ближче.

Повільно їхні губи зустрілися.

Вони були солодкими і м'якими, а її легке тепло передавалося через поцілунок.

Після одного дотику вони поцілувалися знову, двічі, тричі, продовжуючи не розлучатися.

Він більше не звертав уваги на оточення.

Зустріти когось, кому він справді подобається ось так -

«А, ось і вона, Хіі-чя... що, Такаяшікі!?»

Сакуто обернулєвся з «А?» у напрямку голосу.

Там стояла Усамі.

Але він щойно обійняв і поцілував Усамі. А вона стояла і здивовано дивилася на нього.

«...га?»

Збентежений, Сакуто подивився на людину в його обіймах.

«Ммм... о ні... мої ноги відмовляють...»

Та, що з блаженним виразом обличчя, з тремтінням у колінах, теж була Усамі - зачекайте, що?

«Та-та-та-такаяшікі, що, щойно, з Хіі-чяяннн, ти!?»

«Що? Хіі-чян...»

«Чіі-чян? Чіі-чян! Я щойно поцілувала Такаяшікі...»

Усамі щасливо хіхікнула.

«Людина, яка мені подобається - Такаяшікі... зачекай, Чіі-чян? Чому ти виглядаєш так, ніби це кінець світу?»

Хіі-чян і Чіі-чян - бачу, імена різні.

Зрозуміло.

Нарешті зрозумівши ситуацію, обличчя Сакуто поступово зблідло. Ні, воно було більше схоже на попелясте. Він відчував, що ось ось помре.

«Ви двоє, чи може бути...»

«Ми близнючки!»

«Близнючки, ясно?»

Чіі-чян, вона ж Чікаґе Усамі, почервоніла від гніву.

Її сестра Хікарі, також відома як Хіі-чян, так само почервоніла, але з променистою посмішкою.

Обидві почервоніли, але Сакуто, який був попелясто блідий, видав сухий сміх,

«ахаха...»

-Зрозуміло... хм, так ось що це було!

Він нарешті зрозумів причину легкого дискомфорту, який відчував увесь цей час, але можливо, було вже запізно.

Це була дуже, дуже, дуже погана ситуація.