1. Розділ 0 — Пролог
Розділ 0 — Пролог
Пролог
«І ДИЯВОЛЬСЬКА ПРИНЦЕСА буде любити вас аж до самої глибини ваших душ на віки віків… Хі-хі… Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!»
Бам !
«З вами все гаразд, леді Юл ?!»
«Ваша світлосте! Ваша світлосте!»
«Леді Юл , вам наснився кошмар?! Ви намочили ліжко?!»
«Хтось, принесіть горщик!»
Двері з гучним тріском відчинилися, і в кімнату увірвався натовп покоївок .
«Е? Е-е, що? Ні?! » — Тільки не кажіть, що вони почули те, що я щойно сказала?!
Віо , Фер і Мін — які вже давно піклувалися про мене — були серед тих покоївок , що вдерлися , як і няня , старша з покоївок . Вони підняли мене, заспокоїли, перевірили, чи простирадла сухі, і навіть почали розкладати для мене гору м’яких іграшок, щоб я могла їх обіймати, поки засинаю.
«Зі мною все гаразд! Я ж сказала, що зі мною все гаразд!» — вигукнула я на знак протесту.
«Справді?!» — запитали вони втрьох хором.
Справді!
Хоча була глибока ніч, вони всі увірвалися до моєї кімнати без запрошення. Я зробила все, щоб заспокоїти їх, а потім вигнала їх, з гучним тріском зачинила двері й зітхнула.
Коли я заспокоїлася, то відчула, як моє обличчя розпалилося аж до кінчиків вух, ніби ось-ось спалахне.
Мій батько колись був принцом, а тепер — великим герцогом, а мої дідусь і бабуся — королем і королевою. Я поласувала смачними ласощами й відчула таку радість, що почала викрикувати всі ці бентежні слова про любов до людей, дивлячись у вікно на нічний пейзаж міста!
Аххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх!
Ні! Я йду спати!
Я зарилася обличчям у величезне ліжко з балдахіном і махала ногами, поки нарешті не заснула.
***
Га …?
«Де я?»
Я опинилася у дивному світі.
Тут стояли будівлі з каменю, заліза та скла, що сягали аж до самого неба.
Переді мною простягалася велика вулиця з різноманітними крамницями, прикрашеними вишуканими меблями, а також дерев’яні левові собаки-охоронці та дракони, розфарбовані в основні кольори.
Там стояв будинок із каменів, які виглядали так, ніби їх щойно склали в купу — можливо, це було витвором мистецтва.
Я побачила білий замок, що мав вологий, скляний вигляд і не мав жодних швів.
Там також стояла пошарпана карета із золота та вишуканий військовий танк, зроблений із печива та цукерок.
А ще там був килим, що ширяв у небі, на якому, здавалося, можна було проїхатися…
Там були всілякі речі, що виглядали як реліквії минулого, і такі, які я навіть не могла почати осягати. Якби мені довелося спробувати це описати, то це було б ніби я дивилася на місто, повне випадкових споруд, що походили з різних епох і місць — а деякі навіть суперечили законам фізики. І це ще не все…
«Це універмаг?»
У багатоповерховій будівлі, зведеній із каменю, плитки та скла, були найрізноманітніші магазини. На їхніх різнокольорових вивісках були написані слова англійською та японською мовами.
«Чи я знову переселилася в інший світ?» — запитала я вголос .
Ні, це неможливо. Я підняла руку й побачила, що в мене все ще та сама пухка дитяча ручка. Краєм ока я помітила свій блискучий золотистий колір волосся — тільки це було волосся на тілі демона.
Чи мене викликали?
Я все ще була в тій самій шовковій нічній сорочці, в якій лягала спати. Коли я підняла погляд, у чорному, як смола, небі висів півмісяць.
То де ж я тоді була?
Вуличні ліхтарі яскраво світили на тлі темного неба, але я не відчувала поблизу жодної живої істоти.
Такий дурний і безглуздий світ міг існувати лише в…
«Саме так. Ти зараз уві сні, маленька леді».
Коли я обернулася в бік голосу, то, на диво, не була надто здивована його словами й охоче сприйняла це як факт.
«Хто ти?» — запитала я.
«Бачу, ти не здивована».
«Здивована, але лише трохи».
Він посміхнувся у відповідь на мої слова. Ця людина — якщо її взагалі можна так назвати — виглядала як чоловік років двадцяти п’яти з чорним волоссям. Ну, не зовсім чорним. Це був скоріше нескінченно темний індиговий колір, що нагадував мені найтемніший відтінок ночі. Він був одягнений у фрак того самого кольору, що й його волосся, і, роблячи перебільшені жести, клацав пальцями, продовжуючи дивитися на мене своїми лагідними червоними очима.
«Для початку, може, вип’ємо чогось?» — запропонував він.
З нізвідки в нічному небі на скляний чайний столик і стільці, яких ще секунду тому не було, почав світити прожектор. З якоїсь причини там також були багряний скелет, одягнений як покоївка, і багряна панда, одягнена як дворецький. Вони наливали нам чай різкими рухами. Чай теж був багряним.
«Будь ласка, сідай».
Я взяла руку, яку мені простягнув чоловік, і зрозуміла, що моя нічна сорочка перетворилася на сукню, яка виглядала точно так, як та, що носила Аліса в тій казці. Я зовсім не пам’ятала, щоб рухалася, але раптом я вже сиділа за столом і пила чай.
Отож ось таким і є сон.
І хоча цей чоловік був одним із найпривабливіших, яких я коли-небудь бачила, і мав у собі якусь чарівність та шарм…
«Хм. Ти мені зовсім не подобаєшся», — сказала я, не задумуючись .
Ой, чесність не завжди була найкращим виходом.
Проте чоловік, що сидів прямо навпроти мене, розсміявся від розваги , похитуючи склянкою туди-сюди, ніби насолоджуючись ароматом, що виходив від червоної рідини.
«Ну, цього й слід було очікувати. У певному сенсі ми ж, зрештою, як брат і сестра».
Рідина розлилася на стіл, перетворившись на тремтячого червоного хом’ячка, який одразу ж почав пожирати всі солодощі на столі. Тим часом скелет і панда розчинилися в рідині, яка потім перетворилася на грайливих цуценят і кошенят.
«Ті, хто має до нас сильну спорідненість, збираються з власної волі, щоб допомогти нам. Хоча це не означає, що вони обов’язково робитимуть саме те, що ми їм скажемо», — пояснив він.
То що ж, усе було зроблено з крові? Хоча це й не мало значення.
«Що ти маєш на увазі, кажучи, що ми — брат і сестра?»
«Я сказав, що ми як брат і сестра, Юлуціє ».
«О».
Так, саме так. Я була Юлуцією . Це ім’я визначало моє існування як демона, але через це дивне місце я була на межі того, щоб про це забути, і моя сутність слабшала.
Недалеко було до біди. Але чи це був лише збіг, чи це було його наміром?
Або ж він зробив мені послугу й нагадав моє ім’я, перш ніж я втратила себе?
«Хто ти?» — запитала я знову.
Він посміхнувся й трохи нахилив голову.
«Це гарне запитання. Протягом століть і в місцях, які я відвідував, мене знали під багатьма різними іменами, бо моє справжнє ім’я дуже довге».
Він на мить удавав, ніби запанікував, а потім сказав:
«Поки що, будь ласка, називай мене Мефі».
«Мефі?»
Це звучало трохи як дівоче ім’я. Я припустила , що це, мабуть, якесь прізвисько, але вже сама лише згадка про його ім’я раптом змусила мене відчути, ніби на мою душу як демона лягла величезна вага.
Ой-ой. Цей хлопець — погана новина.
«Я прийшов сюди сьогодні ввечері, бо хотів поговорити з тобою».
«Ти хочеш поговорити зі мною?»
«Саме так».
Він кивнув, і раптом опинився під прожектором, танцюючи з багряним манекеном.
«Ти мене дуже зацікавила, Юлуціє . За всю вічну історію я ніколи не зустрічав нікого, схожого на тебе. Мені навіть у снах не спадало на думку вигадати такий таємний трюк. За всіма законами, щоб досягти твого нинішнього рівня існування, тобі знадобилося б стільки ж удачі й часу, скільки потрібно нижчій формі життя, щоб стати розумною істотою».
З легким тріском він раптом знову опинився переді мною, погойдуючи склянкою туди-сюди.
Тепер настала моя черга поглянути на нього з цікавістю.
«Я не знаю, як на це відповісти».
«Не зрозумій мене неправильно. Я не звинувачую тебе й нічого від тебе не вимагаю».
Коли він це сказав, у його очах спалахнув вогонь.
«Я подорожував по стількох різних світах і дуже вдячний за можливість зустріти тебе тут, у такому світі».
«А що це за світи?»
«Це світи, які я знаю, світи, які ти знаєш, і світ снів, який знають усі, і він існуватиме лише одну ніч».
«Тоді слова, які я впізнаю зі Світу Світла у своїх снах, — це те, що я знаю? Чи це слова, які знаєш ти?»
«Не можу сказати. Розумієш, я мандрую вже дуже давно».
Дуже довго… Дуже довга подорож. Мефі, мабуть, мандрував на самоті неймовірно довго. Настільки довго, що це надихнуло його заговорити до мене, коли він випадково натрапив на мене. Можливо, колись він теж подорожував до того самого Світу Світла з моїх снів. І що ж він там казав про «таємний трюк»? Хоча, здається, я мала певне уявлення про те, що він міг мати на увазі.
Мефі сперся ліктями на стіл, підперши підборіддя складеними долонями, а на його обличчі розпливалася ласкава посмішка .
«Дозволь дати тобі пораду. Хоча, можливо, ти подумаєш, що я просто втручаюся в чужі справи? У будь-якому разі, не переоцінюй міру своєї сили. Ти все ще така крихітна й мила».
Які страшні слова. Я не була впевнена, чи він намагався мене налякати, чи похвалити. Я знала, що дивні люди справді існують, тож не збиралася переоцінювати себе чи ще щось. Я була цілком впевнена у своєму рішенні жити спокійним життям.
«Я бажаю, щоб ти залишилася такою, як є», — додав він.
«Е-е, гаразд».
Тепер він говорив речі, яких я не дуже розуміла.
«Ну що ж».
Мефі встав зі свого місця, і раптом з’явився багряний плюшевий ведмедик, який допомагав йому накинути плащ. Чоловік підійшов до мене й доторкнувся до мого волосся.
«Настав час нам попрощатися. Дякую, що поговорила зі мною, Юлуціє ».
Мефі ніжно поцілував мене в чоло.
Від цього шоку я на мить завмерла. Щ-що ця людина собі думала?! Хоча я була майже впевнена, що він — не просто «людина»!

«Не знаю, чи ми ще колись зустрінемося».
Він неквапливо віддалився від мене, і з його спини виросли шість крил кажана, такого ж темно-індигового кольору, як і його волосся. Він злетів у небо, де сяяло багряне місячне світло.
«Прощавай, дівчино, що належиш до того ж виду, що й я, — перша, кого я зустрів за десятки тисяч років».
***
Я розплющила очі, побачивши лагідні промені ранкового сонця, що пробивалися крізь шовкові фіранки мого ліжка з балдахіном. Я лише нещодавно звикла до своєї величезної кімнати в маєтку великого герцога, хоча до самого ліжка ще не звикла. Я перевірила, чи я все ще така ж крихітна, як і раніше, і зітхнула з полегшенням.
Мені здавалося, ніби я щойно побачила якийсь надзвичайно важливий сон чи щось таке?!
Але більше мене турбувало відчуття, яке я все ще відчувала на лобі. Я доторкнулася до нього й зітхнула, пробурмотівши: «Чи той хлопець мав комплекс Лоліти чи що?»
І ось мав розпочатися ще один звичайний день у моєму спокійному житті!
🔥 НОВІ РОЗДІЛИ ВЖЕ НА PATREON!
Увага, друзі! 📢 На нашому Patreon уже доступні всі 4 томи книги ! 📚
Тож якщо не хочете чекати виходу нових розділів у відкритий доступ — підписуйтеся на Patreon та отримуйте доступ до них завчасно! ⚔️
Ваша підтримка допомагає нам продовжувати перекладати й регулярно випускати нові розділи ❤️
ПАТРІОН: patreon.com/Legat
НАШ ТЕЛЕҐРАМ: https://t.me/Legat_translate_NV
ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД: https://send.monobank.ua/jar/43evD3NxeS
