Розділ 1 — Розділ 1. Пролог

Академія герцогства Лілоні, що розташована на самому краї західного кордону Імперії. Туди, до місця, яке зневажливо називали «провінційною вежею зі слонової кістки», прибули чоловіки у військових мундирах Імперії Тейліз.

— Покарайте зрадників!

— Схопити кожного, хто носить прізвище Прелай!

Вони вмить увірвалися до моєї лабораторії на самому верху академії. Табличка, що висіла на дверях, жалібно гепнулася на підлогу.

[Професорка магічної інженерії — Кіана Елі Прелай]

Моя лабораторія, вщерть забита всіляким дослідницьким приладдям, миттєво перетворилася на гармидер. Я саме була заглиблена в розв’язання рівнянь, як мене схопили, навіть не давши зрозуміти, що коїться. Обуренню не було меж.

— Що це за бісівщина, ви, покидьки ! — закричала я. — У вас що, по два життя в запасі? Ану негайно відпустіть мене, поки я не проломила ваші голови кожним із моїх магічних інструментів по черзі! Що ви собі дозволяєте?

Імперський солдат, що скручував мені зап’ястя, холодно відрізав:

— Скарі Прелай задумав державний переворот.

Що?

Від цих слів я заціпеніла. Почути ім’я дідуся з вуст якогось рядового солдата було нечувано.

Мій дідусь, герцог Скарі Прелай, був надзвичайно впливовою людиною. Хоча батько зник безвісти кілька місяців тому, двоє моїх братів-негідників досягли успіхів кожен у своїй сфері. Навіть наша кузина, Меліса Прелай, яка росла разом із нами, нещодавно потрапила в газети завдяки прояву неймовірної божественної сили.

У цій родині єдиною «проблемою» була я, тому я й поїхала так далеко. І тепер ви кажете, що рід Прелай звинувачують у зраді?

— Відправити злочинницю до Імперії! Треба поспішати, щоб встигнути до дня страти!

— Стр... стр... страти?

Я витріщила очі від жаху.

— Послухайте, — випалила я, — припустимо, суто теоретично, що мій дідусь на старість з'їхав з глузду і справді задумав заколот. Але ж я сім років не була в Імперії! Я стирчала в цій глушині, займаючись лише магічною інженерією!

Мені було неймовірно прикро. Я приїхала до академії Лілоні в шістнадцять років і відтоді жодного разу не переступала поріг герцогського маєтку. Та на мої логічні заперечення солдат відповів просто:

— Але ти все одно Прелай.

Він вказав на табличку, що валялася під ногами: «Професорка магічної інженерії — Кіана Елі Прелай».

Зрештою, мене безпорадно потягли геть.

У коридорі стояв ректор. Я подивилася на нього, наче на рятівника. Мій внесок у розвиток академії був колосальним, тож я сподівалася, що він якось мене визволить.

— Пане ректоре ! Я...

— Кхм, — кахикнув він, перебиваючи мене.

Ректор навіть не глянув у мій бік, натомість улесливо звернувся до солдатів:

— Дозвольте ще раз уточнити. Якщо професорка Кіана Прелай помре, то згідно із законом герцогства Лілоні, всі патенти, зареєстровані на її ім’я, перейдуть у власність академії?

У ту мить світ для мене зупинився. Людина, яка завжди називала мене «невтомною дослідницею» і нібито цінувала понад усе... Що він таке верзе?

Ректор підлабузницько посміхнувся, чекаючи на підтвердження.

— Щодо патентів, ви маєте керуватися законами Лілоні, а не Імперії. Ми пішли на співпрацю саме на цих умовах, — відповів солдат.

Це був удар у саме серце. Зрада герцога Прелая була подією, що сколихнула б увесь континент, але я нічого не знала про це, поки солдати не з'явилися на моєму порозі. Тепер я зрозуміла: газети, які останнім часом не доставляли нібито через «погані дороги», — це теж була справа рук ректора.

Я була геніальною магічною інженеркою .

Магічна інженерія — це наука, що дозволяє втілювати магічні інструменти в життя, спираючись на математику та фізику. Звісно, на моє ім'я було зареєстровано неймовірну кількість патентів. Ректор просто забажав прибрати їх до рук, тому й вирішив видати мене імперським військам.

У ту ж мить на очі навернулися сльози.

Як я вже казала, я власноруч покинула величний дім герцога Прелая і сім років провела в академії. Я вже давно почала вважати ректора своєю справжньою родиною. Адже він вихваляв мене як унікальну генійку, дозволяв перестрибувати через класи й зрештою навіть зробив професоркою .

З почуттям, наче з моїх грудей виривається кров змішана з гнівом та образою, я вигукнула все, що було на душі:

— Ти, мерзенна нікчемо ! Ти просто досхочу користувався мною, а тепер продав за гроші, чи не так? Навіть якщо я опинюся в пеклі, я знайду спосіб вирватися звідти, щоб навіки перетворити твої сни на жахіття! Я укладу угоду з найлютішим демоном, але зроблю так, щоб і ти, і всі твої нащадки занепали на віки вічні!

Одного дня, коли мені було двадцять три роки і я працювала викладачкою у маленькій академії в глухому куті континенту, мені раптово винесли смертний вирок і відправили назад до Імперії.

***

Після повернення до Імперії мене, схожу на жебрачку, кинули в підземелля палацу. І тут...

— Кіано !

Жінка, яка виглядала ще гірше за мене, схопила мене за руки.

— Тебе теж врешті-решт спіймали!

Це була моя кузина-однолітка, Меліса Прелай, яку я не бачила сім років.

— Рада тебе бачити! Я так на тебе чекала!

Це вона зараз так вітає мене чи проклинає?

Я ніколи не любила Мелісу, тому одразу висмикнула руки.

— Як це сталося? Чому дідуся звинуватили у зраді?

Меліса схлипнула:

— Ти ж знаєш, дідусь ніколи б так не вчинив... Нас несправедливо звинуватили. — вона вмила обличчя слізьми. — Я... я знаю правду. Лише я одна.

Дивлячись на неї зблизька, навіть у такому стані Меліса залишалася красунею. Її золоте волосся сяяло навіть крізь бруд, а червоні очі нагадували рубіни. Я зітхнула і спробувала її заспокоїти:

— Мелісо , припини скиглити й поясни все нормально та послідовно.

— Ти зовсім не змінилася... така ж різка, — прошепотіла вона з тремтінням в голосі. — Вчора до мене приходив принц Гітон. Він зізнався, що це він сфабрикував докази проти нашої родини.

— Що? Навіщо цьому виродку казати це тобі зараз?

— Піякі каже, це тому, що я колись дала Гітону гарбуза. Він злопам’ятний і хотів познущатися з мене наостанок. — відповіла вона, шморгаючи носом.

Піякі — це магічний птах Меліси, жовтий жайворонок. Зараз він лежав непритомний біля її ніг через кайдани, що пригнічували магію. Що ж, Меліса з дитинства подобалася чоловікам, і Гітон, мабуть, був одним із них. Хоча зараз мені було на це начхати.

— Дідусь зовсім постарів, якщо дозволив так легко себе обіграти… — я потерла чоло. — Але все ж, навіщо Гітону було заходити так далеко й звинувачувати рід Прелай у заколоті?

Я знала дідуся як надзвичайно здібну людину. Хіба він міг так безпорадно підставитися?

— Останнім часом дідусь багато хворів, — плутано пояснювала Меліса. — А принц Гітон зараз у скрутному становищі. Мабуть, він боявся, що наш рід підтримає спадкоємного принца.

Що за нісенітниця, до чого тут раптом спадкоємний принц?

Я була далеко від Імперії, тому не знала точного стану справ, але, судячи з усього, нас просто втягнули у боротьбу за престол.

Я безсило опустилася на підлогу. Це було неймовірно несправедливо: жити за кордоном, нічого не знати, а потім одного дня бути схопленою й так безглуздо померти.

Деякий час у камері було чутно лише схлипування Меліси.

Але згодом знадвору пролунав гучний крик:

— Час страти настав! Виводьте в'язнів!

У ту ж мить в очах Меліси промайнув первісний жах. Я відчувала те саме. Перед обличчям смерті ніхто не може залишатися незворушним.

Знадвору почулися важкі кроки тих, хто прийшов по нас.

— Кіано, я справді помру? — прошепотіла Меліса. — Я… я не хочу вмирати.

Та вона верзе очевидні речі… Я саме збиралася глянути на неї з докором, як раптом заціпеніла.

«Що це з нею?.. Чому в неї такі очі?»

Вона виглядала як людина, що остаточно втратила глузд. Досі вона просто сумувала, але тепер, коли смерть дихала в спину, її охопила справжня паніка.

— Я… я втечу.

— Що?! Що за дурниці? Куди ти збираєшся тікати дорогою до шибениці?

Поки я жахалася від думки, що вона остаточно збожеволіла, Меліса продовжила:

— У мене ж є божественна сила.

Меліса продовжувала бурмотіти, охоплена справжньою манією:

— Мені треба було піти в монастир набагато раніше. Якби я вчасно зреклася прізвища Прелай, то навіть у такій ситуації змогла б вижити сама.

Ті, хто володів божественною силою, мали право піти в монастир і стати жрицями. Обираючи цей шлях через релігійні переконання, вони зрікалися свого прізвища, не мали права на шлюб і мусили все життя присвячувати служінню, мандруючи найвіддаленішими гірськими куточками.

Щиро кажучи, це було собаче життя. Тому жрицями ставали лише одиниці — більшість людей, навіть виявивши в собі божественну силу, продовжували жити звичайним життям. Проте, якщо зректися прізвища, ти перестаєш бути «Прелай», а отже, тебе не зможуть звинуватити в державній зраді разом із родом.

Я вхопила її за плечі й струснула:

— Гей, прийди до тями! Як ти збираєшся раптово опинитися в монастирі, якщо тільки не повернешся в минуле?

— Саме так! Правильно! Минуле!

Меліса закивала, її очі несамовито витріщилися.

— У мене ж неймовірна божественна сила. Я мушу спробувати. Хіба ні?

— …Що?

Відчуваючи раптову тривогу, я пильно вдивлялася в обличчя Меліси. Добра та вродлива дівчина, яку всі любили за її сонячну вдачу… зараз вона виглядала як людина, у якої геть поїхав дах.

— Я поверну час назад. З усіма цими спогадами я повернуся на рік назад! Я одразу піду в монастир і житиму життям, що не має жодного стосунку до дому герцога Прелай. Я не помру отак безглуздо!

У ту ж мить камеру заповнило сліпуче біле світло.