Розділ 100 — Розділ 100

Наступного дня, біля чорного ходу в’язниці імператорського палацу.

Графиня Алкіон, перечіплюючись і ледве тримаючись на ногах, виходила на волю в абсолютно жахливому вигляді. За звичайних обставин її мали б звільнити лише через пів місяця, але наглядач зненацька просто виштовхав її в спину за ворота. Саме тому люди з графського дому Алкіон навіть не встигли прибути, щоб зустріти її.

Вона ледве шкандибала, коли раптом прямо перед нею зупинився якийсь приватний екіпаж. Нестримно прагнучи якнайшвидше дістатися до графського маєтку, графиня Алкіон вирішила без вагань сісти в цей екіпаж.

— До маєтку графа Алкіона, будь ласка, — наказала вона хрипким голосом і піднялася всередину. Проте варто було їй зайти, як вона миттєво збагнула, що потрапила в якусь пастку.

— Вітаю вас, — пролунав голос.

Адже в екіпажі, який вона вважала порожнім, уже сиділи пасажири.

— …Принцесо Кіано? І…

Це були справді найбільш неочікувані особи. Перед нею сиділа сама панна Кіана, на яку вона намагалася накликати фальшиве звинувачення в крадіжці, та її коханий — Чезаре.

Графиня Алкіон подумки приготувалася до найгіршого.

Панна Кіана була беззаперечною, загальновизнаною генійкою магічної інженерії. Після того, як вона проявила себе на благодійному вечорі Кодіак, більше ніхто в світі не наважувався легковажно ставитися до неї чи йти проти неї. Як узагалі можна будувати підступи проти людини, яка за допомогою небачених магічних пристроїв здатна оминути будь-які пастки?

До того ж втіленням доброчесності її аж ніяк назвати не можна було. Тому графиня Алкіон подумки вже налаштувалася на те, що зараз прямо в цьому екіпажі її почнуть катувати якимись новітніми магічними пристроями.

— Я... я винна, панно Кіано. Насправді я... я лише виконувала те, що мені наказали…

Для початку графиня Алкіон вирішила впасти в ноги й благати про пощаду. Панна Кіана відповіла холодно, без жодної зміни в обличчі:

— Воно й не дивно. Яку таку владу ви могли мати, графине? Якщо вище керівництво наказує повзти, доводиться повзти. Я дуже добре розумію такі тонкощі та обставини, пов’язані з суворою ієрархією.

Графиня Алкіон на мить завагалася, не знаючи, що відповісти.

«Вище керівництво…»

Молодого пана Родріго Пербуса, якщо говорити строго, не можна було вважати її вищим керівництвом. Панна Кіана безпристрасно схрестила руки на грудях і мовила цілком природним тоном:

— Це ж імператорська дружина Долорес, наказала вам це зробити, чи не так? Тут і думати нічого, усе очевидно з першого погляду.

Ні, ну хіба… можна вивалювати таке прямо в лоб? Без жодних манівців, вишуканих натяків чи хоча б елементарних правил світського етикету розмови? Звикла до витончених світських теревеней, графиня Алкіон лише розгублено роззявила рота.

— Я врятувала вас із халепи. Якби там не випливло ім’я молодого пана Родріго, у вас просто не було б жодного шансу на порятунок. Ви здаєтеся мені жінкою кмітливою, тож чудово це розумієте, чи не так?

І знову ж таки… говорити настільки нестримно й зухвало під час першої ж зустрічі?

— До того ж людина, яка витягла вас із тієї жахливої в’язниці на цілих два дні раніше терміну, — це теж я.

Графиня Алкіон тихо зітхнула. То ось чому день її звільнення так раптово перенесли на раніший строк… Та ще й приватний екіпаж прибув точнісінько вчасно.

— Графине, імператорська дружина Долорес від самого початку взагалі не збиралася вас рятувати. Ви ж це розумієте?

Панна Кіана подивилася на неї таким поглядом, наче запитувала: «Невже ви настільки дурна, що навіть цього не второпали?», тому графиня Алкіон мимоволі зронила:

— …Так.

— І це при тому, що ви лише бездоганно виконали те, що вона вам наказала. Хіба ні?

— …Так.

— Тоді вам, як відданій служниці, яка роками вірно служила їй, напевно, дуже прикро й ніяково?

— …

— Мовчання — знак згоди. Тож хто за таких обставин є вашою благодійницею? Мабуть, я?

— …

— Я ж щойно казала, що мовчання — це знак згоди, чи не так? Дякую, що нарешті це усвідомили.

Панна Кіана лагідно всміхнулася й знову схрестила руки на грудях. Усі її слова були чистісінькою правдою, але графиня Алкіон відчувала, що її якось дивно й непереборно затягує в ці тенета.

Тим часом Чезаре, який сидів поруч, почав дбайливо обмахувати панну Кіану віялом, турботливо примовляючи, чи не занадто душно панночці в цьому екіпажі. Графиня Алкіон вважала саму цю картину неймовірно химерною.

Сувора лиходійка з чарівною зовнішністю, яка виявляє милосердя і говорить виключно логічні, незаперечні речі. І поруч із нею — аристократ із простонародним корінням, від голови до п’ят сповнений шляхетності, який, проте, ловить кожне слово й слухняно прислуговує цій мініатюрній лиходійці.

Долорес мала у світському товаристві навіть більшу владу, ніж сама імператриця. Тому графиня Алкіон, як її найближча довірена особа, знала геть усе про будь-які світські плітки й чутки.

Особливо ж цей союз Кіани та Чезаре був ідеальним пальним для найбрудніших людських фантазій. Репутація Чезаре була вкрай кепською. Про нього ходили чутки, що попри свою неймовірну, привабливу для людських очей вроду, він насправді є постійним завсідником кубел усіляких покидьків та розпусників.

Лиходійка та покидьок — можна лише уявити, які розпусні та аморальні речі ці двоє виробляють наодинці! Подейкували, ніби Кіана щодня приходить до маркізового маєтку й повертається звідти лише пізно вночі… Казали, що вони взагалі нікуди не виходять, безвилазно сидячи в маєтку маркіза… І що водночас із тим, як обличчя Кіани стає все більш сяючим та свіжим, Чезаре помітно марніє і втрачає здоровий рум’янець… Наскільки ж пристрасно й несамовито вони, мабуть, віддаються одне одному! Як сильно, напевно, Кіана знущається з Чезаре в ліжку!

«Проте… побачивши їх на власні очі…»

Спостерігаючи за ними, графиня Алкіон відчула вельми дивне й несподіване враження.

«Вони ж виглядають так по-юнацькому свіжо, аж серце завмирає?»

Особливо Чезаре — з його погляду, зверненого на панну Кіану, вже просто солодкий мед капав.

«Та вони від одного випадкового дотику кінчиків пальців починають шалено ніяковіти!»

Це була та сама трепетна напруга, яка ніколи в житті не могла б зберегтися між коханцями, котрі вже давно переступили всі можливі межі.

— Ну що ж, пані, — панна Кіана лагідно, наче півмісяці, примружила очі й пильно подивилася на графиню Алкіон. — Я можу в одну мить повністю спростувати ваші свідчення.

— Що?

Панна Кіана ледь помітно кивнула Чезаре.

Чезаре блискавично витяг з-за пазухи якийсь магічний пристрій. Щойно він увімкнув його, як у ту ж мить салоном екіпажу чітко пролунав запис їхньої нещодавньої короткої розмови:

«— Графине, імператорська дружина Долорес від самого початку взагалі не збиралася вас рятувати. Ви ж це розумієте?

— ……Так.

— І це при тому, що ви лише бездоганно виконали те, що вона вам наказала. Хіба ні?

— ……Так.»

Обличчя графині Алкіон умить стало попелястим.

«Що... що це за лихо таке?»

Кіана тонко всміхнулася й пояснила:

— Це звукозаписувальний магічний пристрій. Він може записувати звук тривалістю приблизно вісім секунд.

— Ні, стривайте, це ж…

— В Академії є відповідна наукова праця. Дослідження магічного пристрою, спроможного записувати звук тривалістю в одну секунду. Звісно, оскільки одна секунда ні на що не придатна, цей винахід так і не знайшов комерційного застосування.

Поки графиня Алкіон сиділа, занімівши від шоку, Кіана розважливо й спокійно вела далі:

— Однак я вже подала пропозицію щодо подальшого дослідження, зазначивши, що якщо додати туди пелюстки квітки еспра, то постачання мани збільшиться, і це дозволить записувати звук тривалістю близько восьми секунд.

— ……Що?

— Навіть якщо ви згодом спробуєте підняти брехливий галас, стверджуючи: «Цей магічний пристрій створила панна Кіана, тому цей запис сфальсифіковано!», мені буде достатньо передати цей пристрій на експертизу в Академію, і вони офіційно підтвердять, що запис є чистісінькою правдою.

— ……Що?

— Простіше кажучи, це означає, що вам кінець. У вас більше немає жодної шпаринки для хитрощів, ви загнані в кут.

У графині Алкіон голова пішла обертом. Вона вважала себе жінкою, яка вже достатньо побачила й пережила у вищому світі, але проти такої залізобетонної логіки розмови їй просто не було куди тікати.

Насправді графиня Алкіон навіть не встигла подумати про те, щоб кричати: «Цей запис — брехня!» Проте Кіана прорахувала навіть цей гіпотетичний крок наперед, повністю розтоптавши будь-яку її волю до опору.

«Та хіба взагалі може вистояти проти такої людини?»

Графиня Алкіон миттєво сполотніла й ледь не розплакалася.

«Вона сама носить із собою купу всіляких неймовірних і дивовижних речей, та ще й прораховує абсолютно кожен можливий варіант розвитку подій!»

Звісно, купити магічний пристрій міг кожен. Але ніхто не вмів користуватися ними настільки вільно, невимушено й у потрібний момент. Більшість людей просто відмахнулися б, почувши про таке: «Магічний пристрій? На одну секунду? Що за непотріб…»

— Отже, підіб’ємо підсумок, — лагідно мовила Кіана. — Якщо цей запис буде оприлюднено, це означатиме, що ви прямо переді мною зізналися в тому, що цей злочин вам наказала вчинити імператорська дружина Долорес.

Обличчя графині Алкіон стало білішим за сніг. Якщо прослухати ці вісім секунд без урахування попереднього контексту, усе звучить саме так, і ніяк інакше!

Тим часом панна Кіана впевнено й тріумфально додала:

— І я можу в будь-яку мить передати цей магічний пристрій імператорській дружині Долорес.

— Ні, благаю, тільки не це! — миттєво закричала графиня Алкіон.

Краще вже нехай про це дізнається весь білий світ, бо якщо цей запис потрапить до рук Долорес, графиня Алкіон буде просто мертвою. О боги, панна Кіана й справді була безжальною. Вона діяла рішуче й без вагань, знищуючи людину, навіть не бруднячи власних рук.

— У такому разі, якщо міркувати цілком логічно, — Кіана втішено всміхнулася й задоволено плеснула в долоні. — Графине, тепер ви будете слухатися кожного мого слова, наче вірний пес, чи не так?

У цю саму мить графиню Алкіон наче осяяло.

Увесь цей час, сидячи в камері, вона була переконана, що все це — пастка, розставлена виключно проти молодого пана Родріго. Адже у панни Кіани було більш ніж достатньо причин ненавидіти герцогський рід Пербус. Але тепер її думка кардинально змінилася. Панна Кіана від самого початку мітила саме в неї. Вона полювала на графиню Алкіон — найближчу, довірену служницю третьої імператорської дружини.