Розділ 102 — Розділ 102

Авіан уже досить тривалий час був відсутній у столиці.

Насправді він палко прагнув знову й знову бачитися з Кіаною. Саме тому він безупинно надсилав їй запрошення. Чоловік мав намір ще раз запропонувати панночці: якщо їй так конче потрібен був скандал для прикриття, то нехай би вона використала його, а не цього Чезаре — пройдисвіта без роду й племені.

Він уподобав Кіану ще відтоді, як уперше перетнувся з нею в Клубному домі. Проте досі Авіан ревно тамував свої почуття, вважаючи, що залицятися до дівчини, яка вже має коханого — це вчинок, гідний лише покидька. Але тепер, коли йому відкрилася вся правда про їхні несправжні стосунки, що могло стати йому на заваді?

Хоч як прикро, та щойно закінчився бенкет, Кіана тільки й робила, що раз по раз навідувалася до маєтку маркіза Левіна. У світі подейкували, ніби Меліса повернулася, і через це Кіана була змушена піти в тінь.

«Сердешна панно... — скрушно думав він. — Виходить, їй і податися нікуди, окрім маєтку маркіза Левіна. Коли зустріну її наступного разу, обов’язково скажу, що мій міський маєток Лісініс також завжди до її послуг».

Тим часом у його вітальні стався прикрий випадок: торговець ароматичними свічками, який завітав туди у справах, примудрився вчинити пожежу. Розсипаючись у благаннях про вибачення та обіцяючи відшкодувати збитки у стократному розмірі, необачний купець привів із собою найкращого майстра з інтер'єрів.

Однак той майстер виявився надто завзятим: «Ось тут варто підправити, і там треба переробити, а це місце взагалі вже вийшло з моди, та й отам місце чистіський несмак...» — і заходився несамовито розписувати кошторис.

— Зачекайте-но, мені зовсім не потрібна аж така масштабна перебудова...

— Що ви, молодий пане! Через мою провину у вашому маєтку спалахнув вогонь, тож я зобов'язаний віддячити вам бодай таким чином! Усі витрати запишіть на мій рахунок! Переробляйте все! Геть усе ламайте і будуйте наново!

Ось так, напівпримусово, за шалені гроші торговця свічками, міський маєток роду Лісініс опинився в хаосі капітального ремонту. Авіан сподівався, що лагодження вітальні триватиме день чи два, натомість будівництво перетворилося на щоденне стихійне лихо. З усіх усюд лунав гуркіт молотків і летіла курява, тож за таких умов годі було й думати про те, щоб запросити когось у гості.

У глибині душі він сподівався, що Кіана сама надішле йому запрошення, проте цього так і не сталося. Зрештою, Авіан мав гордість і розумів: не можна настирливо лізти до людини, яка не виявляє до тебе жодної прихильності.

Зрештою, він вирішив перестріти її на якомусь світському заході, щоб там особисто домовитися про зустріч. Проте за два дні до благодійного вечора «Кодіак» молодий пан несподівано отримав листа з маєтку Катро. Землі Катро межували з володіннями Левіна, але знаходилися в неймовірній далечині. Хоча він ні разу там не бував, Авіан, трохи повагавшись, усе ж вирушив у далеку дорогу.

«Мій син вельми цікавиться службою в гвардії.

Будемо безмежно вдячні, якщо ви завітаєте до нас і дасте йому кілька порад щодо майбутнього.

Оскільки день набору до юнацької гвардії вже незабаром, змушені просити вас поспішити.

Чи не відмовите нам у цьому проханні?»

Як людина, котра свого часу з власної волі полишила гвардію, він усім серцем прагнув допомогти хлопчині порадою. Будучи надзвичайно чесним та добропорядним юнаком, Авіан просто не міг пройти повз таке щире прохання заради майбутнього дитини.

Там, на землях Катро, третій син віконта Катро справді марив службою у столичній гвардії.

— Я колись чув це від самого пана маркіза Левіна! Він казав, що там, якщо ти маєш хист і силу, твій стан та походження не мають жодного значення, і можна вибитися в люди!

Попри те, що ці краї були відрізані від столиці, підліток дивовижно добре знав устрій гвардії. А якщо говорити точніше, він колись випадково почув цю розповідь від Чезаре, і вона закарбувалася в його серці.

— Так... Це було прекрасне... місце.

Зрештою, він так і не зміг дати хлопцеві якоїсь вагомої поради, адже в цьому юнакові впізнав себе у юні роки.

Хай там як, а сама лише дорога в обидва кінці забрала купу часу... Проте під час цієї подорожі Авіан натрапив на вельми дивні знаки.

«Шляхи у володіннях Левіна будуються якось незвично. Таке враження... ніби прокладається пряма дорога, якою війська можуть без перешкод рушити на столицю».

Служачи свого часу в гвардії, Авіан мав гостре око і міг без зусиль розпізнати підготовку до військових маневрів.

«Військо Левіна організоване куди краще, ніж можна було уявити... Якщо імперська армія сидітиме склавши руки, вважаючи їх просто дикунами, вона може пошитися в дурні. Проте...»

Та його думки не знайшли продовження.

«Зрештою... тепер це мене не стосується».

Він більше не належав до гвардії, тож і доповідати про побачене йому не було кому.

«Коли повернуся до столиці, треба неодмінно навідатися до панни Кіани».

В його голові досі роїлася одна нерозгадана таємниця: як саме Кіані вдалося вистежити та дізнатися місцеперебування розшукуваного злочинця Аліна Кейліфа? Намагаючись бути обачним і не турбувати її через дрібниці, він повсякчас відкладав цю розмову... І врешті-решт так нічого й не запитав, хоча мав для цього безліч нагод.

«Насправді... мені, мабуть, просто хотілося побачити її бодай іще раз».

І ось, наче за велінням самої долі, дорогою до власного маєтку він вирішив зайти перекусити й зустрів у ресторані Кіану та Чезаре. І це при тому, що цей заклад знаходився на чималій відстані від герцогського маєтку!

— Якщо ви ще не обідали... — Авіан сам не зчувсь, як запропонував розділити з ними трапезу. — Чи не дозволите мені сісти за ваш стіл?

За звичайних обставин Авіан ні за що у світі не став би втручатися в чуже побачення. Проте тепер він достеменно знав, що їхній роман — лише вигадка. Йому більше не доводилося картатися сумлінням через те, що він заглядається на чужу наречену. Хлопець був занадто правильним і простодушним, а тому навіть не здогадувався, що удавані стосунки найчастіше стають найкоротшим містком до справжнього кохання.

— Звісно, сідайте, — спокійно озвалася Кіана. — Ви ж прийшли розпитати про Аліна Кейліфа, чи не так? Раз уже прийшли, розпитайте про все, що вас цікавить.

— Щиро дякую, — відказав він.

Ось так Авіан приєднався до обіду Чезаре та Кіани. Щойно він умостився, Кіана без зайвих зволікань почала розмову. У її рівному голосі чітко відчувалося прагнення якомога швидше покінчити зі спільними справами.

— Я поїхала туди, бо почула про це в Академії герцогства Лілоні. До того ж я вельми хвилювалася за Джуліуса….

Тим часом на столі почали з'являтися перші страви, і Чезаре заходився дбайливо підсувати тарілки ближче до Кіани. Дівчина як ні в чому не бувало приймала його турботу, смакувала їжу і вела далі:

— А от від кого саме я це почула — вже й не згадаю. Зрештою, Алекс уже розібрався з цим негідником, тож тепер це не має жодного значення, чи не так?

Авіана охопило дивне почуття. Свого часу він так палко прагнув дізнатися, як вона знайшла Аліна Кейліфа. Та й окрім цього випадку, в її поведінці було чимало незбагненних, наче позбавлених здорового глузду вчинків.

— Кіано, цю страву варто трохи присолити.

— Тю, солі туди?

— Салат за рецептом Альтхеа завжди так їдять. Спробуйте лишень, смак стане куди виразнішим та багатшим.

Але зараз, цієї самої миті, усі ті таємниці раптом здалися йому абсолютно неважливими. Дивлячись на те, як невимушено та природно Кіана поводиться поряд із Чезаре, він відчув, як у його грудях підіймається якась химерна хвиля почуттів.

— Я поллю вам лимонним соком. Ви ж знову полінуєтеся це зробити, еге ж?

— Ну звісно. Можна ж і так з'їсти, навіщо стільки клопоту...

— Давайте сюди вашу тарілку. Це миттєво прибере рибний запах. І ось це я також сам вам поріжу.

— Ну добре, давайте. О, молодий пане Авіане, на чому ми зупинилися?

Хай там як, обід минав спокійно й гладко.

Коли з трапезою було покінчено, настав час для десерту. Кіана спробувала замовити каву, проте Чезаре миттєво припинив цю спробу, і тоді вона байдуже запитала:

— Ну то як, ви дізналися все, що хотіли?

Хоча Авіан слухав її не надто уважно, йому здалося, що Кіана дала більш ніж вичерпні пояснення.

— О...

— Гадаю, пан дізнався геть усе, — лагідно втрутився Чезаре. — Адже наша панна так довго говорила, що в неї, мабуть, уже й горло заболіло.

Насправді йому більше нічого не хотілося питати про ту справу.

— Ну... мабуть, так, — згодився він.

Проте раптом Авіана потягнуло за язик під впливом дивного, непереборного імпульсу. Він сам не зчувсь, як запитав:

— Але дозвольте дізнатися... Ви самі казали, що ваші стосунки — лише договірні. Тож коли саме закінчується цей договір?

У ту ж мить на обличчі Чезаре промайнув вираз, який свідчив, що маркіз також відчув один вельми небезпечний імпульс.

— Та яка різниця? — легковажно відмахнулася Кіана. — Щойно кожен із нас отримає те, що хотів, тоді й закінчиться.

Її відповідь була настільки влучною та незаперечною, що ставити подальші запитання було просто неможливо. Цей дивний обід продовжувався у тому ж дусі, а коли на столі з'явилися солодощі, Кіана перепросила у присутніх і підвелася, щоб вийти до вбиральні.

Авіан крадькома зміряв поглядом Чезаре, який повільно попивав свій чай. Міцна статура, бездоганно складене й треноване тіло... Хоч як крути, а цей чоловік зовсім не виглядав як той, хто «не здатний забезпечити захист», як колись стверджувала Кіана.

Спершу він цього не помітив, але що довше спостерігав, то чіткіше бачив: манери маркіза були витонченими, а кожен рух — сповнений бездоганної грації. Поблизу він поставав чоловіком такої приголомшливої вроди, що залишалося лише дивуватися, чому раніше його постать так дивно стиралася з пам'яті.

— Пане маркізе, — трохи повагавшись, озвався Авіан. — Чи можу я поставити вам два запитання?

Чезаре витончено схрестив свої довгі ноги й кивнув:

— Питайте.

Його голос звучав ліниво й напрочуд лагідно.

Проте Авіан не був дурнем і відразу відчув: ця м'якість не мала нічого спільного з тим, як маркіз розмовляв із Кіаною. Від нього віяло прихованим, напівінстинктивним тиском, а в тоні прозирала гордовита й велична зверхність. Самим лише ледь помітним рухом руки цей чоловік був здатен підкорити собі будь-кого навколо.

— По-перше... я помітив, що у ваших володіннях Левіна зараз кипить неабияка робота. Щиро кажучи, побачене мене вельми здивувало.

— Хм, — Чезаре легко всміхнувся. На його обличчі не відобразилося й тіні подиву, навпаки, він виглядав заінтригованим. — Я чув, що ви провідували землі Катро, тож ви, виходить, і туди встигли засунути свого носа?

— Звідки... звідки ви знаєте, що я був у володіннях Катро?

— І як, чи добре пройшла ваша зустріч із третім сином віконта Катро?

Авіан ледь не підскочив на місці від несподіванки. Навіть якщо припустити, що маркіз міг провідати про саму поїздку, знати такі дрібні й глибокі подробиці було просто неймовірно!

Чезаре задоволено й невимушено посміхнувся і додав:

— Адже цей хлопчак ще з малих літ тільки й марив тим, щоб на власні очі побачити бодай одного столичного гвардійця.

— Ха... — Авіан лише безпорадно роззявив рота, нарешті збагнувши, що тут коїться щось вельми нечисте.