Розділ 103 — Розділ 103

Чезаре вельми задоволено всміхнувся і повів далі:

— Якраз тоді мені на очі потрапив колишній капітан п'ятої гвардії, який після відставки зовсім змарнів від почуття непотрібності. Тож я просто вирішив звести їх разом.

— То це означає, що і той лист із запрошенням...

— Я лише підказав ідею. А от погодитися на цю подорож було суто вашим власним вибором, молодий пане.

— ...

— Зрештою, для вас це відвідування також стало вельми значущим, чи не так?

Авіан чітко відчував, що його витончено обвели навколо пальця, впіймавши на якийсь хитромудрий гачок. Проте висловити своє невдоволення прямо він не міг. Хай там як, а поїздка до володінь Катро справді була його особистим рішенням. До того ж, дивлячись на того хлопчину, який так палко марив службою, він і сам мимоволі згадав власні юнацькі прагнення...

Тому Авіан не міг просто взяти й вигукнути Чезаре в обличчя: «Навіщо ви закинули мене в таку глушину?» Адже цей вчинок маркіза був загорнутий у вельми благородну обгортку.

— До слова, пан Ройт, капітан першої гвардії, уже повернувся до своїх обов'язків, — невимушено промовив Чезаре, витончено відпиваючи чай. — Вам також варто замислитися про повернення на службу. Гвардія вже не буде такою, як раніше.

— Можливо, з часом усе знову стане на свої місця. Хай там як, а доки нагорі стоїть та сама людина, нічого кардинально не зміниться.

Авіан натякав на те, що Нікс свого часу був призначений на посаду особисто принцом Гітоном. А це означало, що на будь-яке важливе місце Гітон міг у будь-яку мить посадити іншу свою маріонетку. Проте Чезаре не став вимагати від нього детальніших пояснень з цього приводу.

— Що ж, — лише лагідно й ліниво відгукнувся він. — Тоді запасіться терпінням і просто спостерігайте. Хай там як, а гвардія дійсно потребує таких людей, як ви.

У його тоні прозирала така явна, прихована зверхність, що Авіан ледь не спалахнув від обурення, проте вчасно стримався. Зрештою, він починав цю розмову зовсім не для цього.

— Попри все, мушу визнати, що військові маневри у володіннях Левіна виглядають надзвичайно чіткими та злагодженими. Наче ви ось-ось збираєтеся вирушити в похід.

— Невже? Треба буде наказати, щоб перевірили, що там коїться.

— ...

— Раз уже така здібна та уміла людина звернула на це увагу.

Чезаре вельми невимушено пропустив зауваження Авіана повз вуха, не підтвердивши й не спростувавши його слів. Бачачи таку реакцію, Авіан зрештою здався й облишив спроби докопатися до правди. Та й, правду кажучи, він не мав жодних законних підстав для подібних розпитувань.

— І по-друге... — Авіан знову відчув той самий дивний, ледь помітний тиск, а тому спершу судомно ковтнув слину, а вже тоді продовжив: — Оскільки ви обоє насправді не є справжніми закоханими, я маю намір спробувати зблизитися з панною.

— Хм, — Чезаре з притаманною йому грацією опустив порцелянову чашку на блюдце. А тоді, пильно зазирнувши прямо в очі Авіану, запитав: — І яка ж причина того, що ви вирішили відкрити мені свої карти?

— ...Мені здалося, що так буде правильно. Адже ви, пане маркізе, схоже, також плекаєте до панни ніжні почуття.

Почувши ці слова, Чезаре стиха розсміявся. Його сміх звучав щиро й вельми весело. Авіан, наче намагаючись виправдатися, поспіхом додав:

— Тут і сліпому все стане зрозуміло, варто лише побути поруч із вами бодай кілька хвилин.

— Так, ви праві. Такі речі й справді важко приховати від сторонніх очей. Та й, щиро кажучи, я зовсім не маю бажання ховати свої почуття.

— Хай там як, а оскільки ваші стосунки тримаються лише на договорі, вони рано чи пізно матимуть кінець. І тоді настане мить, коли серце панни Кіани знову буде вільним. Тож я вирішив діяти — чесно та відкрито, заздалегідь попередивши вас про свої наміри...

Чезаре з цікавістю в очах підпер підборіддя рукою. Він ледь помітно всміхнувся і без церемоній перервав його:

— То ось як ви вирішили діяти у цій ситуації?

— Що?

— Благородні та правильні люди завжди обирають такий шлях. Що ж, мабуть, колись давно я і сам вчинив би точнісінько так само.

— О... ем...

— І треба ж так — «чесно та відкрито»... Мені аж ніяково стало.

— Що ви маєте на увазі?

— Бо на тлі вашого благородства я, який виставив вас за межі столиці, виглядаю як останній покидьок.

Авіан від несподіванки аж рота роззявив. Чоловік сам озвучив те, про що Авіан розсудливо промовчав хвилину тому.

— Якщо говорити про віконта Катро та того милого молодого пана... — Чезаре повільно розтягував слова, ніби смакуючи кожне з них. — Я звів вас разом зовсім не з добрих намірів.

— Що... що ви таке кажете?

— Мені просто здалося, що молодий пан Авіан надто пильно заглядається на панну Кіану. А змиритися з цим фактом мені було вельми важко.

— Щ-що?

— Я чітко розумів: якщо дати вам спокій, ви повсякчас крутитиметеся біля панни. А в мене, на жаль, не було жодного офіційного приводу, щоб заборонити вам це робити.

— Чекайте, то це означає...

— До речі, як вам ваш оновлений міський маєток?

Від цього невимушеного запитання Авіан геть остовпів.

Тож виходить, що той торговець свічками, який раптово з'явився у його домі, розгромив вітальню і позбавив його можливості запросити Кіану, також був... Недарма цей купець так несамовито смітив грошима, вимагаючи перебудувати весь маєток від підвалу до стріхи.

— Маєток такого поважного роду повинен мати відповідний вигляд. Я, правду кажучи, вже давно хотів допомогти вам із ремонтом.

— Ви... та як ви...

— Дозвольте дати вам одну пораду, — Чезаре з легкою усмішкою зустрівся поглядом з Авіаном. Юнак у ту ж мить занімів. Його золотаві очі, що хвилину тому випромінювали м'якість, зараз спалахнули хижим, небезпечним вогнем, притаманним справжньому лютому звіру. — Колись у минулому я вже намагався поводитися чесно, відкрито та м'яко, і через це втратив те, що належало мені по праву.

Він говорив це дивовижно лагідним, майже дружнім тоном:

— Але тепер поруч зі мною з'явилася людина, яка для мене дорожча за все на світі.

В Авіана аж мурашки побігли по спині. Охоплений потужною, невидимою хвилею чужого тиску, він не міг зронити ні слова.

«...Це що, аура?»

Але ж Кіана запевняла, що цей чоловік абсолютно не володіє бойовими мистецтвами й не тямить у фізичній силі...

Та з іншого боку — що взагалі Кіана могла знати про цього чоловіка? Дивлячись на Чезаре зараз, Авіан і сам не міг з упевненістю сказати, чи це той самий м'який чоловік, який хвилину тому заклопотано поливав лимонним соком рибу на тарілці панни.

— І задля того, щоб ніхто не зміг забрати її в мене, я піду на все. Навіть якщо для цього доведеться вчинити найпідліший та найниціший гріх.

— ...

— Я знаю, що ви хороша людина, молодий пане Лісінісе. І саме це дратує мене найбільше.

— Та що ви таке верзете...

— А щодо закінчення нашого договору... Що ж, — очі Чезаре небезпечно звузилися у хижій посмішці. — Запевняю вас, за жодних обставин я не допущу, щоб місце поряд із панною Кіаною залишалося вільним. Тому раджу вам не плекати марних надій.

Ці слова, хоч і були подані як щира порада, звучали як пряма та безжальна погроза.

Саме в цей момент з боку вбиральні почала повертатися Кіана.

Чезаре в одну мить розвіяв усю ту жахливу, смертоносну жагу вбивства, яку демонстрував Авіану. Тільки тоді молодий пан Лісініс остаточно збагнув: той тиск, який він відчував кожною клітиною свого тіла, дійсно був справжньою, матеріальною аурою.

Але якщо Чезаре є володарем аури такого рівня, то військова міць володінь Левіна перевершує всі найсміливіші очікування!

Поки в голові Авіана панічно роїлися важкі думки, Чезаре вже радісно вітав панну:

— О, панно, ви вже повернулися? — він лагідно й тепло всміхнувся, мружачи очі від задоволення. — Ваш чай, мабуть, геть захолов. Я зараз попрошу, щоб нам принесли свіжого.

— Та яка різниця, давайте я так доп'ю...

— Як це «так доп'ю»? Холодний чай втрачає весь свій неповторний аромат. Зачекайте хвильку, я сам заварю для вас новий.

Він знову миттєво перетворився на турботливого й покірного помічника. Авіан судомно ковтнув слину, не зводячи очей з маркіза.

«Цей чоловік неймовірно, смертельно небезпечний. І найгірше те, що панна Кіана навіть не здогадується, хто насправді перебуває поруч із нею».

І що більше підозр викликав у нього Чезаре, то сильніше Авіан відчував, що не може залишатися осторонь і просто кинути Кіану напризволяще. Він наче зіткнувся віч-на-віч із могутнім та підступним лиходієм, проте саме через це Авіан твердо вирішив, що ні за що у світі не відступиться від Кіани.

***

Тієї ж ночі.

Графиня Алкіон на самоті блукала садом свого маєтку, занурена у важкі роздуми.

— Ох-хо-хо... І що мені тепер робити? Невже доведеться беззаперечно підкорятися наказам цієї фальшивої принцеси?

Будучи жінкою кмітливою, графиня Алкіон чітко усвідомила: Кіана була куди розумнішою за Долорес. Те, як дівчина витончено сплітала докупи абсолютно різні події, спрямовуючи їх у потрібне їй русло, виглядало водночас і жахливо, і геніально.

«Вона з тих людей, яких у жодному разі не варто мати серед своїх ворогів...»

Графиня Алкіон міцно замислилася.

«...Але чи правильний час я обрала, щоб переметнутися на її бік? Можливо, мені варто спробувати витиснути з цієї ситуації трохи більше вигоди для себе?..»

Звісно, Кіана пообіцяла їй солідну винагороду. Проте і графиня, і сама принцеса чудово розуміли: їхній союз не тримається на щирій довірі, а отже, умови договору можна переглянути будь-якої миті. Якщо вона вимагатиме більше, Кіані, найімовірніше, доведеться поступитися. Головне питання полягало лише в тому, хто кого переграє у цій грі нервів...

Аж раптом — ф'юїть! Пасмо волосся графині Алкіон зрізало лезом.

— А-а-ах! Що це?! Хто тут?!

У ту ж мить гострий кинжал із глухим звуком встромився у стовбур дерева неподалік. Хтось запустив зброю з такою точністю, що вона лише чиркнула по її волоссю. Жінка не вірила власним очам. Шкіра вкрилася сиротами від жаху, адже якби вона бодай на трішки відхилила голову вбік, цей кинжал стинав би вже її шию, а не волосся.

Вона з переляку схопилася на ноги. Тоді з нічної темряви проступив силует чоловіка, який невимушено стояв, прихилившись до дерева і схрестивши руки на грудях.

— Ви... та як ви...

Це ж було серце її власного маєтку!

У графині Алкіон аж голова пішла обертом від паніки. Вона ж закричала на весь голос, але жоден слуга так і не прибіг на допомогу, а цей нічний зайда без жодних перешкод проник у її володіння!

Поки графиня, хапаючись за акуратно зрізане каре, тремтіла всім тілом від страху, нічний гість ліниво й напрочуд спокійно промовив:

— Взагалі-то я не планував заходити так далеко.

Чезаре злегка нахилив голову набік і додав:

— Але ваші слова про «фальшиву принцесу» трохи розлютили мене. Я був настільки розгніваний, що випадково схибив.