Розділ 104 — Розділ 104

— А, ні, я-як... в-випадково ме... кинжал...

— Треба було цілити трохи правіше?

Якби він поцілив туди, то зараз відлетіло б не її волосся, а голова. Його голос звучав невимушено, проте це чітко давало зрозуміти, що кинжал був кинутий зовсім не «випадково». Майстерність була просто неймовірною.

— А, якби я так вчинив, наша панночка дуже засмутилася б. Адже це означало б втрату однієї шахової фігури.

Зрештою, це означало, що він залишив її в живих лише заради Кіани.

Графиня Алкіон геть зблідла. Чезаре, з яким вона зіткнулася наодинці серед ночі, здавався абсолютно іншою людиною. Атмосфера навколо нього разюче відрізнялася від тієї, що була, коли він стояв поруч із Кіаною.

«Ні, тоді він був схожим на якогось дурника, що прислужує неуважній господині...»

Теперішній Чезаре випромінював такий тиск, до якого несила було навіть наблизитися. Його вигляд був дещо туманним і лінивим, що робило його ще більш небезпечним та непередбачуваним.

— Буду лаконічним: я прийшов попередити тебе, щоб ти надто сильно не мудрувала.

Це було напрочуд природне звернення на «ти». Графиня Алкіон не наважилася навіть заїкнутися про його зухвалість.

— Я... я зовсім не збиралася му... мудрува...

— Боюся, що така нікчема, як ти, може завдати клопоту моїй панночці.

Його проникливість була надто точною, щоб її заперечувати. Адже ще мить тому вона міркувала, як би схитрувати й витиснути з цієї ситуації якомога більше вигоди.

— Насправді я не люблю таких людей, як ти. Щиро кажучи, просто зневажаю. Але... — Чезаре повів далі похмурим голосом. — З іншого боку, з вами простіше, бо й керувати вами можна однаково.

У графині Алкіон так затремтіли ноги, що вона зрештою просто безсило гепнулася на землю.

— Не турбуй мою кохану. І навіть не намагайся влаштовувати з нею якісь нікчемні переговори.

— Це... це... але...

— Кімната твого молодшого сина — остання на третьому поверсі, чи не так? — Чезаре зловісно й водночас глузливо всміхнувся. — Навіть якщо ти збільшиш охорону вдесятеро, пробратися в замок графа для мене легка забавка. Думаю, цього достатньо, щоб ти все добре зрозуміла.

Звісно, графиня Алкіон миттєво збагнула натяк. Від цієї погрози життю її сина вона остаточно посіріла з лиця.

— На... навіщо... навіщо заходити так далеко...

— Бо я надзвичайно дорожу своєю панночкою, — коротко відповів Чезаре. — Тому тримай сьогоднішню розмову в суворій таємниці.

Після цих слів він розчинився в темряві з такою швидкістю, що графиня навіть не встигла простежити за ним поглядом.

***

Тієї ж ночі.

Бен, слуга з палацу кронпринца, вирушив до крамниці магічних інженерних пристроїв неподалік від імператорського палацу і зазнав нападу просто в кареті.

Він весь тремтів, повторюючи лише одне: «Його Високість кронпринц... зрештою... мене...». Як і двоє попередніх — Орка та Нікс — він зазнав таких важких ушкоджень, що його тіло було повністю скалічене. Особливо сильно постраждали очі, тож подейкували, що він уже ніколи в житті не зможе нормально бачити.

Наступного ранку на світанку «Лорелай» одна за одною випустила статті з заголовками: «Кронпринц справді повернувся!».

Тепер люди вже відкрито шепотілися: «Хто наступний? Молодий пан Родріго чи король Енох?». Хтось, посилаючись на колонку в «Лорелай», вважав, що справжній кронпринц і справді повернувся, а хтось стверджував, ніби містом блукає його привид.

«А він слухняний».

Я розгорнула ранковий випуск «Лорелай» і тихо хмикнула у своїй лабораторії.

«Цього разу завдяки мені все пройшло як по маслу».

Раніше, щоб дістатися до Орки та Нікса, кронпринцу доводилося виходити в людні місця. Проте завдяки моїй точній інформації ця атака виявилася для нього надзвичайно легкою. Адже коли я дала Бену магічний шокер, то налаштувала його так, щоб він розрядився саме в той день і в той самий час.

Бен, який щогодини з тривогою перевіряв шокер, мав одразу ж побігти до вказаної мною крамниці... Таким чином кронпринц прикінчив Бена, який безвилазно сидів у своєму палаці, навіть не наближаючись до імператорської резиденції.

— ...Панно? — Чезаре тихо покликав мене, поки я перебувала в полоні думок. — Про що ви так замислилися?

— А, — я швидко повернулася до реальності й відповіла: — Про Його Високість кронпринца.

— А... через той напад на слугу?

Я не стала відповідати на його питання і натомість ще раз перевірила магічний інженерний пристрій у своїх руках.

Пристрій для зміни кольору очей.

Того ранку я повністю завершила роботу над артефактом, який замовляв Чезаре. Його базовий принцип залишався таким самим, як і раніше, проте мені вдалося суттєво зменшити біль у порівнянні з попередньою версією. Власне, на усунення цього болю я й витратила весь цей час.

— Хочете спробувати? — я раптово простягнула Чезаре схожий на кулю пристрій. — Хоча, мабуть, буде доволі боляче.

— О, ні, — Чезаре одразу ж відмовився. — Наразі немає потреби щось змінювати. — він м'яко всміхнувся і додав: — Раптом комусь подобається моя теперішня зовнішність, хіба можна так необачно її змінювати?

Взагалі-то така людина була. Це я.

— То ви відмовляєтеся не тому, що боїтеся болю?

— Ну, мені здається, що це справді боляче, тож без нагальної потреби пробувати не хочеться, — відповів Чезаре, злегка насупившись.

Після цього між нами на мить запала тиша.

Фактично, замовлення Чезаре було виконане. А оскільки Родріго опинився за ґратами, мені більше не потрібно було вдавати, ніби у мене є коханий. Навіть Гітон за всього бажання не зміг би знову нав'язати мені Родріго, який намагався звинуватити мене в крадіжці. Щобільше, зараз Гітон був настільки наляканий поверненням кронпринца, що йому було зовсім не до мого заміжжя.

Спонукальна якимсь дивним передчуттям, я кліпнула і першою порушила мовчанку:

— Е-е... хм... Виходить, на цьому наш контракт добіг кінця? Оскільки ми обоє отримали те, чого хотіли?

Почувши моє запитання, Чезаре примружив очі й усміхнувся. Так, ніби він заздалегідь передбачив ці слова, чоловік невимушено відповів:

— Зовсім ні, панно. Хіба у нас не залишилася ще одна угода?

Залишилася угода? Якщо говорити про інші домовленості між нами, то це була лише угода щодо копалень пелотри та моє право на аудієнцію з членами імператорської родини.

Чезаре продовжував м'яко крутити артефакт у руках і повів далі:

— Скоро ми ним скористаємося, а доти нам усе ж варто зберігати статус закоханих.

Тут він мав рацію. Коли я збиралася використати право на аудієнцію, єдиним приводом для Чезаре піти зі мною була роль мого супроводу. Не прийнято ж просити про супровід колишнього коханого.

— Хм, і коли ж ви плануєте ним скористатися?

— Хто знає. Я ще трохи подумаю над цим. Для початку, хіба нам не варто розібратися зі справами, які стоять прямо перед нами?

Справи, які стоять прямо перед нами.

Почувши це, я слухняно кивнула. На прийдешніх зборах аристократії замість дідуся представником роду герцогів Прелай мала виступити я. Напевно, у багатьох піна з рота піде, коли на засіданні з'явиться «фальшива Прелай». Звісно, попереду на них чекало дещо куди цікавіше.

— І то правда. Адже скоро рід герцогів Пербус злетить у повітря.

Тепер залишалося лише зібрати докупи все, що я так ретельно вибудовувала крок за кроком, і повністю знищити рід герцогів Пербус.

Чезаре пильно подивився на мене і промовив:

— Починаючи від завтра я буду дещо зайнятий особистими справами. Схоже, я не зможу перебувати поруч із вами цілими днями, як раніше.

Воно й логічно, мої дослідження завершилися, тож Чезаре більше не мав причин постійно крутитися біля мене. Весь цей час у нього майже не було особистого життя, тому накопичені справи точно потребували його уваги. Зрештою, він усе ж таки володар земель Левін.

— Проте, якщо вам знадобиться моя допомога, лише скажіть.

— А... як ви й самі знаєте, маркізе, того дня мені доведеться хіба що сидіти й просто молоти язиком, тож особливої допомоги мені не знадобиться.

— Тоді, навіть якщо це не стосується зборів аристократії, звертайтеся з будь-якою іншою проблемою. Зрештою, ми все ще пара, чи не так?

Чезаре мав справжній хист говорити слова «контракт продовжено» у неймовірно солодкій манері.

Проблема, яка зараз стояла переді мною... Я досі мало що знала про смерть мами й усе ще не розуміла, як саме Меліса відібрала у мене Піякі.

Я кліпнула очима і на мить затихла.

Але хто взагалі міг мені про це розповісти? І дідусь, і Джуліус робили все можливе, ведучи власні розслідування, проте досі не досягли жодних результатів.

Поки я роздумувала, Чезаре, спостерігаючи за моїм виразом обличчя, зауважив:

— Ну, оскільки у нас суто ділові стосунки, вам може бути ніяково просити мене про таке прямо.

Мабуть, він вирішив, що мені просто соромно озвучити своє прохання, але це було величезним непорозумінням.

— Що ж, у такому разі, як щодо того, аби попросити про це людину, яка заборгувала вам послугу?

— Що?

— Хто знає. Можливо, ця людина також чекає на звістку від вас.

Зачекайте-но.

Від цих слів Чезаре в моїй голові раптом спалахнула здогадка.

«Людина, яка заборгувала мені, яка обіцяла відплатити за будь-яку ціну, і...»

«Пробач, Кіано. Ми з Джуліусом ретельно все перевіряли, але таємниця твого призовного звіра нам досі невідома. Зрештою, це пов'язано з давньою силою, тож якби хтось із роду Тейліс знав про це... Втім, імператор зараз у такому стані...»

Дідусь якось мимохідь згадував, що представники імператорського роду Тейліс могли б щось знати.

«Член імператорського роду Тейліс, який винен мені...»

Я згадала людину, якій не надсилала листів просто тому, що не знала, що відповісти, та й особливої потреби не було. Кронпринц зі скринькою №1135.

Згідно з оригіналом, приблизно зараз наступав час для його першої помсти, проте оскільки всі події змістилися на раніший термін, тепер його дії вийшли за межі моїх передбачень.

«Хоча я й запевняла Піякі, що більше не матиму жодного листування з №1135...»

Та якщо це могло допомогти, змінити власне рішення для мене нічого не коштувало.

Тієї ночі, трохи повагавшись, я написала листа. Я робила це навмисно, поки Піякі спав, аби зайвий раз не засмучувати його змістом.

У будь-якому разі, мені доведеться взяти Піякі з собою на прийдешні збори аристократії. Він же так любить видовища.

Тому, вирішивши, що листа слід передати вже після завершення зборів, я додала постскриптум.

«Чи доводилося вам чути про спосіб викрадення призовного звіра? Скільки б я не шукала, подібних прецедентів немає, тому я не можу знайти жодної відповіді.

Сподіваюся, ви зробите все можливе, щоб дізнатися бодай щось заради тієї, хто зробив вам велику послугу.

P.S. Я звертаюся до вас на правах вашої рятівниці, тож у мене немає жодного наміру використовувати ваші колишні почуття нерозділеного кохання. Наголошую на цьому окремо.»