Розділ 105 — Розділ 105

Леон, старший син герцога Пербуса, важко зітхав, розгрібаючи купу справ.

За характером він був цілковитою протилежністю своєму молодшому братові Родріго. Це був тип людини, яка без зайвих думок просто працювала, наче віл.

Хай там як, а досі йому вдавалося бездоганно виконувати всі вказівки герцога Пербуса, завдяки чому він мав репутацію «здібного». Проте насправді він геть не вмів оцінювати ситуацію і не вирізнявся глибоким розумом, тож, попри всі свої досягнення, повсякчас натикався на зневагу з різних боків. Хіба що сам герцог Пербус міркував: «Ну, якщо не станеться нічого надзвичайного, саме цей малий має стати спадкоємцем».

І ось одного дня на рід герцогів Пербус зненацька звалилося нещастя.

— З якого дива раптом знадобилася ця пелотрова руда...

Торгівля з копальні Онсок припинилася, а через ухилення від сплати податків довелося викласти купу грошей на штрафи. Щоб негайно залучити бодай якісь кошти, Леон мотався всюди, де тільки міг. Він навіть не мав часу, щоб просто затриматися у столиці.

Аж раптом батько, герцог Пербус, дав йому вельми несподіване доручення. А саме — закупити пелотрову руду у величезній кількості.

Коли Леон навів довідки, з'ясувалося, що найдешевша пелотрова руда була в регіоні Окет. Він накупив там цілу купу цієї руди, та ось халепа — виникла проблема з її зберіганням. Пелотрова руда — мінерал доволі важкий, і якби вони вирішили везти її до герцогського маєтку у столиці, витрати на перевезення вилилися б у кругленьку суму. А нинішнє становище роду Пербус було таким, що навіть транспортні витрати ставали для них важким тягарем...

Саме тоді ад'ютант Леона подав чудову ідею:

— Хіба зовсім поруч з Окетом не розташоване князівство Лілоні? До того ж тамтешня академія здає в оренду склади за дуже помірну ціну.

Леон задоволено всміхнувся. Наскільки він знав, необроблена пелотрова руда не належала до товарів військового призначення.

— А, і справді. Чудово.

Тож Леон, не замислюючись над наслідками, саме так і вчинив.

***

Енох, король королівства Сола, надіслав сповіщення, що разом зі своєю делегацією прибуде до імперії якраз на осінній турнір із полювання. Офіційною причиною була зустріч із його сестрою-близнючкою, імператрицею.

Хоча це й називали зустріччю брата та сестри з нагоди мисливського турніру, насправді все зводилося до того, що він мав отримати від імператриці різноманітну матеріальну допомогу. Адже військова та економічна міць королівства Сола останнім часом значно занепала.

Дотримуючись давно заведеного звичаю, імператриця заздалегідь відправила частину своєї охорони до королівства Сола із вітальними дарунками. Це було зроблено з урахуванням стану тогочасних доріг, адже на зворотній шлях вона планувала виділити ще більше ресурсів подібним чином.

За звичайних умов, навіть будучи імператрицею, вона не змогла б надавати іноземній державі таку всебічну підтримку. Проте п'ять років тому, коли імператор опинився на межі життя та смерті, Гітон скасував відповідні обмеження.

— Ось як, значить, усе йде.

Третя імператорська дружина Долорес, вислухавши доповідь своєї служниці, графині Алкіон, уїдливо посміхнулася. Після цього вона написала листа й відправила його до маєтку герцога Пербуса.

Лист починався такими словами:

«Здається, час настав. Дій на наступних зборах аристократії.»

***

За якийсь час, у день зборів аристократії.

Поки герцог Пербус збирався до зали засідань, Юдіт повсякчас крутилася поруч і базікала:

— Батьку, але вам не здається, що це якось прикро?

Юдіт уже кілька днів поспіль ходила в одній і тій самій сукні, через що її нерви були на межі.

Звісно, їй казали ще трохи потерпіти, бо інвестиції в пелотрову руду ось-ось дадуть результат і їхнє становище покращиться, проте...

Хай там як, а в усіх цих незручностях вона винуватила Кіану, що викликало в ній лише роздратування.

— Навіть якщо Її Величність Імператрицю скинуть із престолу, від цього виграє лише третя імператорська дружина. Нам із цього немає жодного зиску.

— Воно-то так, але оскільки за цієї умови нам допомогли загасити пожежу зі збитками, ми не маємо іншого вибору.

— І все одно... — Юдіт надула губи й незадоволено пробурчала: — Ми опинилися в такій скруті, а Кіана, схоже, живе пречудово, і це мене дратує. В імперії тепер залишилося лише дві доньки герцогів, тож нас аж надто порівнюють.

— Прелай і справді поводиться зухвало, — роздратовано кинув герцог Пербус. — Я просто назвав фальшивку фальшивкою, то чого вони підняли такий ґвалт? Хто взагалі вважає Кіану справжньою Прелай?

Герцог Пербус скреготнув зубами й процідив:

— Треба бодай за щось зачепитися. Люди, яких відправила імператриця, на шляху до королівства Сола мають перетнути частину земель герцогства Прелай, чи не так? Ось за це я їх і впіймаю.

Звісно, від однієї згадки про крижане обличчя Скарі у нього підкошувалися ноги, але відступати було нікуди.

Та коли герцог Пербус прибув до зали засідань, то від несподіванки аж занімів. Адже представником роду Прелай цього разу був не голова роду Скарі, а Кіана.

Герцог Пербус був типовою людиною, яка пасувала перед сильними й знущалася зі слабших. Скарі він побоювався, а от якесь дівчисько не викликало в нього жодного страху.

«Так навіть краще».

До того ж нікого іншого з роду Прелай поруч не було. Яка чудова нагода відвести душу! У зборах аристократії беруть участь впливові особи, що представляють свої роди. Серед них Кіана, як єдина молода леді, не наважиться навіть рота розкрити.

«Відправити замість себе Кіану... Невже герцог Прелай настільки постарів, що геть утратив глузд? Чи, може, він просто занедужав?»

Якщо подумати, у разі хвороби Скарі це був єдиний вихід. Алекс перебував далеко, а Джуліус за своїм характером ніколи б не з'явився у такому місці. Тож у них просто не залишилося вибору, окрім як прислати Кіану.

«Куди ти припхалася без жодного досвіду в таких речах? Подивимося, як ти з ганьбою повернешся назад».

Останнім часом ширилися чутки, ніби Скарі наблизив Кіану до себе. Проте це було лише тому, що вона стала йому в пригоді. Не міг же він по-справжньому дорожити фальшивкою. Варто їй зробити бодай найменшу помилку, як її одразу ж виженуть.

«Яка удача. І імператрицю на дно пущу, і тебе...»

Кіана сиділа рівно й із байдужим виразом обличчя гортала документи. Герцог Пербус, споглядаючи її, небезпечно звузив очі.

«Сьогодні ти зганьбишся по повній, а тоді знову заберешся в якийсь глухий кут герцогського маєтку, як і раніше».

Час минав, і збори аристократії під головуванням Гітона нарешті розпочалися.

Потягнулася нудна процедура розгляду різноманітних дрібних питань. Кіана сиділа непорушно, зберігаючи ідеальну поставу, і спокійно вислуховувала кожну справу. Звісно, вона ні разу не всміхнулася навіть на невдалі жарти Гітона і весь час зберігала похмурий вигляд, не виявляючи жодних ознак світської ввічливості.

«Одразу видно — дилетантка».

Герцог Пербус гучно зареготав над жартом одного з графів, а про себе подумав:

«На таких зборах найважливіше — це перетягнути на свій бік якнайбільше прибічників».

Коли минуло вже досить багато часу, черга нарешті дійшла до питання, винесеного родом герцогів Пербус.

— Хм, — Гітон, який, схоже, був заздалегідь попереджений, переглянув документи, і його голос став серйозним. — Справа щодо вивезення за кордон товарів військового призначення.

Усі присутні насупилися й почали уважно вчитуватися в папери.

— Цього разу до списку матеріальної допомоги, відправленої до королівства Сола, було включено траву тайрон, — вміло повів далі герцог Пербус. — Проте, як вам відомо, нещодавно було доведено, що трава тайрон має надзвичайну ефективність у лікуванні ран від магічних атак, тому її офіційно внесли до переліку товарів військового призначення.

Насправді імператриця, яка геть не тямила в таких справах, відправила ці ліки, вважаючи їх звичайним засобом проти розладу шлунку.

Звісно, якщо імператрицю позбавлять престолу, Енох, король королівства Сола, навряд чи сидітиме склавши руки. Проте все зміниться, якщо Еноху, який не збирався мовчати, підкинути трохи грошей. Тоді Енох, який вважав власну сестру лише зручною шаховою фігурою задля блага своєї країни, з радістю прикусить язика.

— Як усім відомо... кошти, що спрямовуються до королівства Сола, і без того перевищують будь-які межі, порушуючи справедливість. А тепер ідеться ще й про товари військового призначення?

Герцог Пербус надав своєму обличчю надзвичайно драматичного виразу й вигукнув:

— Що буде, якщо це завдасть шкоди імперії? Ми завжди повинні пам'ятати про землі Левін, які повсякчас потерпають від нападів дикунів!

Щойно пролунала згадка про землі Левін, залою пішов гомін. Хоча сам маркіз Левін на зборах аристократії присутній не був.

— Хай там як, ми мусимо остерігатися будь-якої держави за межами нашої імперії!

Ніхто з присутніх і думки не мав, що королівство Сола може відкрито напасти на імперію. Проте герцог Пербус щосили кричав про те, що ці товари військового призначення можуть бути переправлені в інші руки через підставних осіб.

У цей момент один із кмітливих маркізів поспіхом втрутився в розмову:

— Хіба особою, яка безпосередньо пов'язана з цією справою, не є Її Величність Імператриця?

Гітон важко кивнув головою. У цій залі не було нікого, хто став би на бік іноземної імператриці, яка лише усамітнено тужила у своїх покоях.

— ...Навіть якщо це Її Величність Імператриця... — скорботним голосом повів далі Гітон. — Ми не можемо заплющити очі на порушення закону.

Усі присутні судомно ковтнули слину. Згідно із законом, імператрицю мали позбавити престолу.

Власне, кожен розумів, що рано чи пізно це мало статися. Коли імператор перебував на межі смерті, а кронпринц зник, імператриця, яка не мала жодної підтримки, просто не мала шансів зберегти своє становище.