Розділ 107 — Розділ 107

Піякі повільно підняв голову й подивився на Кіану. Її обличчя, як завжди, було похмурим і байдужим, але саме тому вона здавалася ще більш непохитною.

— Прелай не зречуться свого призовного звіра навіть за нечувані багатства. За будь-яких обставин я все життя буду разом із Піякі.

У Піякі серце шалено закалатало.

Кіана ніколи не розмовляла з ним лагідно. Навпаки, тільки й чути було: «крутися жвавіше», «працюй більше». Але...

«Але ж я завжди була тією самою лиходійкою, яка заздрила Мелісі й прагнула відібрати тебе, правда? Мене аж сумління гризе, тож я просто не можу вчинити інакше».

— <Що це взагалі означає…>

«Це означає, що я просто не знала, як до тебе підступитися, тому й змушувала працювати до сьомого поту».

І все ж вона не вперше виявляла свою справжню турботу. Саме тому він усе зрозумів: зараз ці слова йшли від щирого серця Кіани. Тож Піякі гордо випростався і впевнено подивився на Гітона.

— < Піякі — призовний звір Кіани, а не Меліси!>

Якщо замислитися, Піякі ще ні разу не казав цього прямо. Хто б міг подумати, що він озвучить такі слова перед такою купою люду.

— <І рід Тейліз не має жодного права втручатися в цю справу!>

Щойно пролунало ім'я «Тейліз», Гітон одразу ж прикусив язика. Призовні звірі, прямо кажучи, не були людськими істотами, а отже, не мали жодного обов'язку зберігати вірність імператорській родині Тейліз.

— Тож на цьому попрошу припинити таку бурхливу цікавість до моїх стосунків із призовним звіром.

У залі панувала гнітюча атмосфера, та Кіана з абсолютно незворушним виглядом підвелася зі свого місця.

— Як зручно, що до мене зараз прикуто стільки уваги, — вела далі вона, хоча її обличчя не виражало жодного комфорту. — Користуючись нагодою, я, як представниця роду герцогів Прелай та студентка академії Лілоні, висуваю офіційне звинувачення.

Це було надзвичайно природне перемикання уваги, адже погляди всіх присутніх і без того вже були прикуті до неї. В її голосі відчувалася така залізна рішучість, що всі навколо затамували подих.

— Рід герцогів Пербус таємно вивіз товари військового призначення до князівства Лілоні. Як доказ я додаю квитанцію зі складів академії князівства Лілоні.

— ...Кхм, що за нісенітниця, — відмахнувся герцог Пербус, злостиво посміхаючись. — Необроблена пелотрова руда не належить до товарів військового призначення, тож принцеса просто не тямить, про що каже.

— Уже належить, — холодно відрізала Кіана. — Перевірте самі.

Умить усмішка злетіла з обличчя герцога Пербуса.

Усі присутні засідання поспіхом зашурхотіли паперами. Як з'ясувалося, зовсім нещодавно пелотрову руду й справді внесли до переліку військових товарів. Причиною стало відкриття нового способу виділення тепла з цієї руди — за тим самим принципом, за яким до військового реєстру свого часу потрапив і теплокамінь.

— О, і ще одне: слова жебрацького герцога Пербуса містили суцільні суперечності. У нашому герцогстві Прелай ретельно перевірили весь вантаж делегації, і жодної трави тайрон там не було.

— ...Що?!

— Мабуть, у документах, які підготував злиденний герцог Пербус, сталася якась прикра помилка... Варто доручити гвардії провести повторне й ретельне розслідування.

Кіана, яка досі зберігала кам'яний вираз обличчя, ледь помітно посміхнулася. Насправді ж ситуація виглядала так.

Усією цією справою за спиною Гітона керувала третя імператорська дружина Долорес, адже принц мав безліч інших клопотів. Усунення імператриці з політичного погляду не було аж такою нагальною потребою, адже та й так ні в що не втручалася. Тож це була суто особиста ініціатива Долорес, яка повсякчас бачила в імператриці суперницю, а Гітон просто підіграв їй. З родом Пербус вийшло так само: вони просто бездумно читали написаний для них сценарій, виконуючи наказ Долорес.

Проте до третьої імператорської дружини Долорес свого часу не дійшли два надважливі звіти. Перший — про те, що пелотрову руду визнали військовим товаром, а другий — про те, що траву тайрон в останній момент викреслили зі списку вантажу.

І за цим зникненням документів, звісно ж, стояла графиня Алкіон. Вона славилася своїми спритними руками, тож зуміла викрасти папери так, що ніхто й не помітив.

«Раз уже вирішила скористатись цією спритною служницею, щоб підставити мене...» — Кіана, яка потай смикала за всі мотузочки, байдуже звела очі. — «То й отримає удар тією ж зброєю».

Графиня Алкіон уже подала у відставку й успішно накивала п'ятами. Долорес, звісно, з часом про все здогадається, але рід графів Алкіон віднині став васалом Прелай і перейшов під їхній захист.

«Трохи дивно, що графиня Алкіон так беззастережно прийняла мій бік, але хай там як — це нам на руку».

Кіана вирішила не сушити собі цим голову, зрештою, іноді в житті все може вирішуватися дивно легко.

— Хіба ми щойно не дійшли згоди, що діятимемо суворо за законом? Ви ж самі казали, що покарати треба кожного причетного. Що навіть за найменший стосунок до справи слід виносити показовий вирок, оскільки цей закон застосовується вперше.

Аристократам у залі аж мороз шкірою пішов від її слів.

— О, — Кіана навіть легенько сплеснула в долоні. — Неімущий герцогу Пербусе, ви ж щойно самі закликали не приймати виправдань на кшталт «кожному очевидно, що це не підготовка до війни» чи «це сталося через незнання», хіба ні?

Поруч із нею злетів Піякі й затято підхопив:

— < Еге ж! І про те, що «можна було заплутатися в датах», теж домовилися не згадувати! Ви самі це бовкнули! Піякі все чудово пам'ятає!>

Маленький птах виглядав задоволеним і щасливим як ніколи.

— Прелай не зречуться свого призовного звіра навіть за нечувані багатства. За будь-яких обставин я все життя буду разом із Піякі.

Адже він щойно почув, що навіть без справжнього ритуалу призову Кіана збирається бути з ним до самого кінця. Тепер йому було абсолютно байдуже до того дурного обряду. Ну й нехай він не може передати їй свої спогади, він просто розповість усе сам, слово за словом.

Піякі гордо зробив коло над залою засідань. З моменту своєї появи у цьому світі він ще ніколи не мав такого чудового настрою.

***

На зборах аристократії Гітон привселюдно оголосив: «Усе має бути за законом». Тож тепер він не мав жодної можливості вигородити своїх спільників. Хай там як, а рід Пербус дійсно вивіз військові товари до іноземного князівства Лілоні. До того ж сам герцог Пербус хвилину тому горлав, що закон має бути непохитним і жодних поблажок робити не можна.

— Доведеться понизити твій титул, — важко зітхнувши, пошепки сказав Гітон герцогу Пербусу після завершення засідання. — Зараз моє становище хитке. Прибічники кронпринца починають потроху піднімати голови.

Відтоді як зниклий кронпринц почав влаштовувати напади на учасників того злощасного пікніка, «Лорелай» щодня сурмила про «повернення законного спадкоємця». А там, де з'являється надія, завжди з'являються й ті, хто готовий діяти. Тож аристократи, які від самого початку недолюблювали Гітона, почали потаємно об'єднуватися навколо імені кронпринца.

— Якщо вони знайдуть бодай якийсь привід, то загризуть нас. Тому зараз я змушений понизити твій титул, але згодом дам тобі можливість знову відзначитися й повернути втрачене.

Закон, який вони самі ж проштовхували, щоб позбавити влади імператрицю, виявився настільки суворим, що зрештою титул герцога Пербуса було понижено до титулу віконта. Вони потрапили у власну ж пастку.

— Потерпи кілька років. Ми з матір'ю ніколи не забудемо того, що Пербус зробив для нас.

Після цих запевнень Гітона герцог Пербус уже не міг розкрити рота й звинуватити Долорес у тому, що саме вона стояла за цією невдалою змовою.

— Сам розумієш. Зрештою, у цьому світі все вирішує влада.

Іронія полягала в тому, що єдиними, хто міг повернути їм колишнє становище, були саме Долорес та Гітон.

Звісно, у самих Гітона та Долорес, які щойно заспокоювали сімейство Пербус, справи теж йшли кепсько. Вони зібралися в палаці третьої імператорської дружини й, дивлячись одне на одного, важко зітхнули.

— Моє становище стало геть кепським. Хто ж знав, що все так обернеться для герцога Пербуса... До того ж наші інвестиції в пелотрову руду повністю провалилися, ми просто пустили гроші на вітер.

Інформація, яку їм надав Бен, виявилася цілковитою брехнею. Герцогство Прелай уклало з маркізом Левіном договір про монополію на пелотрову руду, тож їхні дії взагалі ніяк не вплинули на загальний ринок.

Гітон роздратовано скуйовдив волосся й додав:

— У мене не краще. Через арешт Аліна Кейліфа ми більше не можемо викачувати гроші з Клубу, а повернення Ройта змусило міські банди причаїтися.

Гітон із докором подивився на Долорес:

— Ви мали будь-що завадити поверненню Ройта. Ми ж із такими зусиллями прибрали до рук гвардію!

В його голосі звучав чіткий докір за те, що благодійне товариство «Кодіак» дозволило Ройту повернутися на посаду. Долорес обурено сплеснула руками, наче виправдовуючись:

— У тій ситуації я просто не могла нічого вдіяти! Через принцесу Кіану загальне обурення досягло такої межі, що протистояти було неможливо.

— Знову! Знову ця Кіана Прелай! — істерично вигукнув Гітон. — Через цю жінку в нас геть усе йде шкереберть!

І це була чиста правда. Відтоді як вона повернулася до імперії, вона повсякчас руйнувала всі плани Гітона. На додачу до всього, графиня Алкіон, яка точно викрала документи, тепер перебувала під офіційним захистом роду Прелай. Одне це вже доводило, що за всіма цими інтригами стоїть саме Прелай.

— Рід Прелай завжди викликав у мене огиду, я хотів знищити їх іще раніше... — процідив крізь зуби Гітон.

Після того як кронпринц зірвався зі скелі, Скарі мав таємну авдієнцію з імператором. І одразу після тієї розмови правитель категорично оголосив, що за жодних обставин не віддасть титул кронпринца Гітону.

Ба більше, відтоді ніхто не бачив призовного звіра Скарі. Можна було лише здогадуватися, але чорний сокіл старого герцога, схоже, також був якось уплутаний у ті події. Через це Гітон відчував постійну тривогу й хотів крок за кроком зруйнувати їхній рід, але зараз усе пішло не так.

— І як на зло, цих учасників пікніка тепер атакують одного за одним... — Гітон знервовано закусив ніготь.

Долорес узяла сина за руку, намагаючись заспокоїти:

— Це самозванець. Це точно якийсь самозванець. Ми ж власноруч і бездоганно отруїли його, ти ж знаєш.

— Але...

— Навіть якщо цей мерзотник якимось дивом виявиться справжнім Едмондом, у нас знайдуться методи боротьби з ним.

Попри слова матері, Гітон важко дихав від хвилювання:

— Але мамо, у мене таке враження, ніби сам Бог тепер не на моєму боці. Ці записки, які мені повсякчас підкидають, приносять лише лихі передвістя...

Почувши це, Долорес подивилася на сина як на божевільного:

— ...З якого дива Богу передавати тобі свої послання через якісь записки?

— Ні, я маю на увазі... Мені здається, що я дійсно накликав на себе гнів небес...

— Твої нерви геть здали. Твій стан значно гірший, ніж я думала, — з щирою тривогою в голосі мовила Долорес. — Так не піде. Під час цього мисливського турніру ми мусимо остаточно розправитися з цими клятими Прелай. Я й не знала, що вони довели тебе до такого психологічного виснаження.

Її очі небезпечно зблиснули синім вогнем. Гітон, скреготнувши зубами, рішуче кивнув:

— Я й сам не збирався залишати Прелай у спокої. Особливо тепер, коли рід Пербус більше не може бути нашою опорою, ми просто зобов'язані придушити герцогство Прелай. — Гітон, знову відчувши приплив люті від думки про помсту, тихо додав: — І ми мусимо за будь-яку ціну зв'язати руки Алексу Прелай. На жаль, у всьому імператорському лицарському ордені немає нікого, хто міг би протистояти цьому божевільному.

Примітка: Алекс Прелай майже не з’являється, але чому я маю на нього такий сильний краш…