Розділ 108 — Розділ 108

Після завершення зборів аристократії я цілісінький день ніжилася в ліжку, святкуючи повний крах сімейства Пербус.

«Мабуть, пониження до титулу віконта для них — це кара, гірша за смерть. Вони ж так фанатично трусилися над честю свого герцогського роду».

Віконтство без власних земель та грошей — це, власне, те саме, що й статус злиденних, збанкрутілих аристократів. Вони завжди так ревно намагалися випередити Прелай, а тепер стали посміховиськом для всього вищого світу, та ще й у всіх на очах.

«Як подумаю про це, аж на душі солодко стає».

Хай там як, а роду Пербус довелося розпродати свої маєтки у столиці разом із прилеглими землями й забратися геть у провінцію. Оскільки Родріго так і залишився гнити у в'язниці, він опинився у столиці зовсім сам. А гроші, які Долорес потайки виділила сімейству Пербус, просто пустили за вітром.

«Гроші — це завжди можливість діяти. Тепер їхні руки надійно зв'язані на певний час».

Зрештою, моя масштабна шахова партія успішно добігла кінця.

«А коли ворог загнаний у кут і позбавлений простору для маневру, він неминуче починає діяти нерозважливо й ризиковано».

Мені залишалося лише терпляче чекати на цей відчайдушний крок. Адже саме тоді, коли супротивник робить різкі рухи, він найчастіше залишає явні зачіпки.

Проте це не означало, що всі мої турботи розвіялися.

За кілька днів прийшла відповідь на лист, який я одразу після засідання відправила через Піякі.

«Ви запитуєте про викрадення призовного звіра?

Про те, що Піякі початково був моїм призовним звіром, зараз відомо лише моїй родині. Тож, схоже, кронпринц також був не на жарт здивований цим фактом.

«Прошу вибачення, але я не можу дати вам остаточну відповідь просто зараз. Я й сам до кінця не певний. Проте маю певні здогадки».

Певні здогадки... Отже, він точно знає бодай якусь ниточку!

Серце в грудях застукотіло швидше. Невже імператорський рід Тейліз, який ще з прадавніх часів володів надприродними силами пліч-о-пліч із Прелай, дійсно зберігає якісь таємні знання?

«Відверто кажучи, справа, яку я задумав, надто небезпечна, тому я в жодному разі не хотів уплутувати у це мою рятівницю. Але ця проблема, схоже, безпосередньо пов'язана з тим, що я збираюся розслідувати цього разу...»

Від наступних рядків у мене від подиву округлилися очі, а в Піякі навіть дзьоб розкрився.

«Чи не погодитеся ви діяти разом зі мною під час цьогорічного осіннього мисливського турніру?»

Я вражено кліпнула очима.

Тобто він збирається таємно провести якесь розслідування під час турніру, і оскільки це може стосуватися мого призовного звіра, пропонує мені об'єднати зусилля?

«Якщо виконати кілька умов, ми зможемо зустрітися на цьому мисливському турнірі в цілковитій таємниці».

Зрештою, це була пряма пропозиція зустрітися особисто. Оскільки кронпринц досі ретельно переховувався й нікому не відкривав свого обличчя, такий крок із його боку був більш ніж неочікуваним.

«Я цілковито покладаюся на вашу жахливу неуважність до деталей та абсолютну байдужість до інших людей. Тому навіть попри те, що я змушений приховувати свою особистість, наша зустріч не викликає в мене тривоги».

— Ой, а кронпринц чудово знає твою натуру, Кіано! Це точно ознака палкого, але прихованого кохання, за яким він потайки спостерігав здалеку!

Проігнорувавши романтичні вигуки Піякі, я з абсолютно серйозним виглядом дочитала лист до кінця.

«У день турніру, рівно о третій годині дня, зустрінемося біля монумента Нефеля, що в західній частині лісу Духів. Якщо мої припущення правильні, ми, найімовірніше, зазнали схожої шкоди від одного й того самого ворога. Буде краще, якщо ви переконаєтеся в усьому на власні очі й ми проведемо розслідування разом».

Мисливський турнір... Початково я взагалі не планувала відвідувати цей осінній захід. Адже саме там Гітон із Долорес збиралися втілити свій підступний план проти роду Прелай. Через це серйозного удару мали зазнати не лише дідусь, а й Алекс із Мелісою.

«Особливо Алекс... Його тоді так надійно зв'яжуть по руках і ногах, що під кінець, коли на нас повісять звинувачення в державній зраді, його схоплять без жодного спротиву...»

А в звичайних умовах цей шалений боєць міг би самотою рознести весь імператорський палац на тріски. Саме тому я збиралася переконати всю нашу родину взагалі проігнорувати цей турнір. Включно з Алексом.

«Швидкість пересування Алекса просто неймовірна. Мабуть, він уже от-от має повернутися...»

Проте справа стосувалася не чогось буденного, а мого призовного звіра. У мене просто не було іншого вибору, окрім як відповісти на заклик кронпринца.

«Ляльководи за цим стоять дуже серйозні. Найважливіше — сховатися від їхніх очей та очей натовпу».

Уникнути зайвих поглядів... Що б там кронпринц не задумав розвідати того дня, діяти нам доведеться максимально потаємно.

«Ех, ну невже не можна було бодай раз обійтися без зайвого галасу й тихо перечекати?..»

Я важко зітхнула, тримаючи в руках аркуш, а тоді кутики моїх губ розпливлися в хижій посмішці.

«Що ж, схоже, мені знову доведеться взяти все у свої руки».

Адже в мене вже був чудовий план, як пошити в дурні тих, хто намагається зашкодити герцогству Прелай, і водночас суттєво полегшити розслідування для кронпринца.

***

Того ж часу в столичній резиденції роду герцогів Лісініс.

Ройт, який тріумфально повернувся на посаду капітана першої гвардії, прийшов провідати Авіана.

— Може, ти все ж таки передумаєш? — Ройт щиро намагався переконати свого давнього підлеглого повернутися на службу в гвардію. — Останнім часом правопорядок у столиці став просто зразковим. Розслідування проходять неймовірно ефективно й гладко, і все це — завдяки принцесі Кіані.

Авіан, який уже налаштувався ввічливо відмовитися й сидів із ніяковим виглядом, раптом широко розплющив очі від подиву:

— Завдяки принцесі Кіані?

— Саме так! Після того благодійного вечора вона передала нашій гвардії цілу купу різноманітних магічних інструментів, і я тобі скажу — це щось просто неймовірне! — Ройт голосно зареготав і повів далі: — Якщо чесно, вона ж розмовляє без жодних церемоній, вічно ходить із кам'яним обличчям, та й одягається з ніг до голови м'яко кажучи дивакувато... Тож я грішним ділом думав, що чутки про її паскудний характер — чиста правда. Але, схоже, ми всі дуже помилялися щодо неї.

Поки Авіан сидів, занімівши від несподіванки й не знаходячи слів, Ройт задоволено погладив бороду:

— Достатньо просто глянути на ці нові магічні прилади та інструкції до них, щоб зрозуміти, наскільки ця принцеса уважна до дрібниць. Хоча, звісно, у поскриптумі вона не забувала так добряче повихвалятися, написавши мені прямо: «Не забувай, що своєю посадою капітана ти завдячуєш мені».

— …

— Хай там як, а нові методи розслідування, засновані на науковому підході, працюють бездоганно. Може, прийдеш хоча б подивитися, як усе влаштовано?

— Ну, справа в тому... — Авіан на мить завагався, а потім важко зітхнув і тихо зізнався: — Мені здається, я закохався, тому зараз не можу думати про повернення в гвардію...

— Оце так новина! — у Ройта аж щелепа відвисла від подиву. Адже посада капітана гвардії накладала сувору заборону на одруження, і він не міг егоїстично тягнути туди хлопця, якщо той надумав створити сім'ю. — ...Але вигляд у тебе якийсь кислий. Невже це невзаємне кохання? Хто вона?

Авіан ніяк не міг змусити себе вимовити ім'я Кіани. Адже всі знали, що в неї вже є офіційний обранець — Чезаре.

— Ну, судячи з твого згаслого погляду, це точно нерозділені почуття, — серйозно підсумував Ройт, потираючи підборіддя. — Задля світлого майбутнього нашої гвардії я щиро сподіваюся, що це твоє кохання зазнає нищівного фіаско.

— Це вже занадто з вашого боку. Мені здається, вам більше не варто приходити до мене з такими розмова...

— Облиш. Як твій колишній командир із солідним життєвим досвідом, я можу, попри власні кар'єрні інтереси, дати тобі цілком пристойну пораду.

— Га?

— Ти ж із цією дівчиною навіть жодного разу на побаченні не був, я вгадав?

— ...Як ви... Як ви дізналися...

— Бачу тебе наскрізь! Я ж за своє життя не один десяток допитів провів, — Ройт весело всміхнувся, явно забавляючись цією ситуацією. — Хай би ким вона була, у тебе є винятковий шанс витягнути її на побачення. Скоро ж мисливський турнір.

— Хм... — Авіан недовірливо примружився, дивлячись на командира.

Адже переможець мисливського турніру отримував право на виконання будь-якого бажання.

— До речі, цей рік може стати твоїм останнім шансом. Якщо чутки в «Лорелай» не брешуть і кронпринц дійсно живий, то з наступного року перше місце завжди буде за ним.

Через суворе правило, за яким до змагань допускалися лише повнолітні учасники, кронпринц за своє життя ще жодного разу не брав участі й не перемагав у турнірі.

— Але навіть якщо так, хіба цього року перемогу знову не забере молодий пан Алекс?

Останні роки всі золоті нагороди турніру незмінно виборював Алекс. Щоправда, юнак просто обожнював махати мечем, а на саму нагороду чи право бажання йому було абсолютно байдуже, тому він навіть на п'єдестал пошани ніколи не піднімався.

Ройт змовницьки підмигнув хлопцеві:

— Але ж і ти всі ці роки не брав участі в турнірі лише тому, що з головою поринав у гвардійську службу, хіба ні? Поки не спробуєш — не дізнаєшся, хто сильніший. Невже ти здасися, навіть не спробувавши?

І в цих словах дійсно був сенс. Авіан повільно кліпнув очима й рішуче кивнув.

Як і казав Ройт, відступати без бою було не в його правилах. Хоча обличчя цього демонічного Чезаре чомусь стиралося з пам'яті, проте та зловісна, похмура аура, яка від нього віяла, досі стояла перед очима як жива.

«Цей тип виглядає вкрай ненадійним і небезпечним, тому я просто не маю права так легко відступитися».

З цією думкою Авіан остаточно прийняв рішення взяти участь у мисливському турнірі.