Розділ 111 — Розділ 111

Очі Селієт квапливо пробігали рядками листа:

«Чи не могла б ти дати пораду щодо того, як пробудити духа? Будь ласка, якнайшвидше перекажи цей спосіб моїм людям».

«Якщо тобі особисто щось відомо про чорну магію, розкажи про це детальніше. Також мені цікаво, чи має це якийсь стосунок до герцогського роду Прелай».

І Селієт ледь не знепритомніла, побачивши підпис наприкінці листа.

«Едмонд Кайл Тейліз».

Хіба це був не її зведений брат, який сяяв для кожного, а тому вони й не були особливо близькими?

— Ц-це… це…

Селієт здалося, що вона задихається. Тому вона вхопилася за руку Ран’яка і, важко дихаючи, запитала:

— С-справді… Справді? Справді братик Ед?

— Якщо не вірите, він наказав переказати слова: «ключ від третьої бібліотеки» — шанобливо промовив Ран’як.

— А…

Це був ключ від бібліотеки, який Едмонд дав їй особисто.

— Хочеш, забирай його собі? Я вже й так не дуже читаю ці книжки, тож тобі він буде кориснішим.

Оскільки Едмонд був людиною, яка виявляла таку ніжну прихильність до кожного.

Оскільки вона не могла забути це дрібне тепло, хіба не вона сама обрала його за пару для Кіани?

— Тоді я заберу листа, — промовив Ран’як, помітивши, що вона все прийняла, і забрав листа назад. А потім пильно подивився на Селієт, ніби запитуючи, чи є у неї щось переказати.

Спосіб пробудження духа… Згадавши єдину фразу на краєчку старої старовинної книги, вона мала що порадити. Адже Селієт, яка не мала де прихилити серце, в імператорському палаці тільки й робила, що сиділа, зачинившись у третій бібліотеці.

Давши пораду Ран’якові щодо способу пробудження духа, Селієт тихо додала:

— Крім того, чорна магія — це сила, що нейтралізує особливі здібності родів Тейліз та Прелай. Не можна розглядати ці два роди окремо один від одного.

— Що ж… Зрозуміло, — промовив Ран’як із геть нерозуміючим обличчям, але кивнув, показуючи, що перекаже це. — Тоді я вже піду. А це постскриптум.

«P.S. Незабаром зчиняться невеликі заворушення, тож ти до їхнього закінчення не висувайся дарма і просто залишайся там, де є».

«…Щось його манера мовлення стала схожою на панну Кіану?»

Селієт схилила голову набік, але Ран’як, забравши й цей лист, одразу розвернувся.

— …З-зачекайте хвилинку!

І Селієт міцно вхопила Ран’яка за руку. Якщо, якщо Едмонд справді повернувся… Якщо через цю людину вона справді може переказати свої слова Едмонду… Вона палко прошепотіла:

— Х-хіба… Х-хіба ви справді людина кронпринца?

— …

— Я-якщо зустрінете кронпринца, обов’язково перекажіть йому мої слова. Це важлива справа, — сказала Селієт із блискучими очима.

Ран’як на мить завагався. Адже він не отримував інших вказівок від Чезаре. Однак, хоч вона й не мала особливих здібностей, усе ж була членкинею імператорської родини. Хто знає, можливо, вона передає надзвичайно важливе послання.

Тому, коли Ран’як серйозно кивнув, Селієт із дуже рішучим обличчям наполегливо пробурмотіла:

— Нехай трохи схудне, перш ніж повертатися.

— …Що?

Селієт була напрочуд серйозною. Хоч як крути, вона вважала, що Едмонд навряд чи зможе конкурувати з Чезаре. Як можна перемогти ту особливу розпусну та мрійливу атмосферу маркіза?

— І… скажіть, щоб він не ходив із таким безтурботним виразом обличчя! Добре?

Ран’як схилив голову набік.

— Ви зараз сказали «без… турботним»?

— Т-так! Скажіть, щоб він не поводився як якийсь слимак. Добре?

— …

Ран’якові було дуже цікаво, що ж це за імператорський слизняк такий. Проте він отримав від Чезаре наказ якомога менше розмовляти, тому не міг запитати більше. Йому залишалося лише пообіцяти, що він перекаже її слова.

— Т-так! Обов’язково перекажіть! Дякую!

Ось так Ран’як зник, а Селієт вирішила просто сидіти на місці.

Проводячи час біля могили п’ятої імператорської дружини, як і звелів Едмонд, вона раптом подумала, що якщо Едмонд просто схудне, то цілком зможе перемогти Чезаре.

Коли вона нещодавно зіткнулася з Чезаре, то подумки зітхнула: «Ах… якщо він не схуднет добряче, то ні за що не переможе…» , але зараз його обличчя вже погано згадувалося.

— Нумо, старший брате! Хіба той покидьок зможе перемогти твоє давнє чисте кохання? — тому Селієт бадьоро усміхнулася, піднявши обидва кулаки. — Не знаю, які заворушення ти збираєшся вчинити, але скористайся цією нагодою і зустрінься з принцесою! Хай там як, принцеса теж прибула на мисливське змагання! До того ж…

Селієт притисла руку до серця, що калатало, і подивилася вдалину, на західну частину Лісу Духів.

— …Духи цього лісу настільки небайдужі до кохання молодих чоловіків та жінок, що за потреби можуть допомогти їм міцно переплести свої долі!

***

Ах, справді. Я збиралася спокійно посидіти в кутку, але навколо було так галасливо, що в мене аж голова йшла обертом.

Оскільки Ройт стояв поруч зі мною, інші гвардійці почали непомітно підходити й говорити щось на кшталт: «Панно, завдяки вам це розслідування виявилося дуже легким».

Серед людей, які підходили, були й аристократичні панночки, які обережно віталися, дякуючи за те, що я впіймала дрібного злодія, який був головним болем для їхніх родин. Ба більше, підходили навіть шляхетні пані, які притягували своїх дітей зі словами: «Я б хотіла, щоб мій син вивчав магічну інженерію…». Звісно, у цих синів на обличчях не було жодного бажання вчитися.

— Ні, та що взагалі відбувається? Коли це ти встигла завоювати таку популярність? Це так не схоже на представників роду Прелай, — насупившись, запитав Джуліус.

Замість мене відповів дідусь:

— Просто коли людина має видатні здібності, до неї самі тягнуться. Навколо тих, хто здатен сяяти самостійно, завжди збираються люди, яких вони приваблюють.

А потім він із презирством подивився на розкішне мисливське вбрання Джуліуса і цокнув язиком:

— Колись Гайд був таким самим. Йому не потрібно було вдягатися так кричуще, як тобі, щоб привертати до себе людські погляди. Чому ти, мов вилитий Гайда, використовуєш цю зовнішність отак?

— Ой, дідусю! Не треба вказувати іншим, як одягатися, це занадто старомодно! Через цю різницю поколінь я взагалі не можу з вами нормально розмовляти!

Дідусь тепер почав відкрито демонструвати тугу за сином перед нами, а Джуліус заводився ще більше. Тим часом Ройт теж усміхнувся і тихо запитав мене:

— Мені також цікаво. Чому всі так тягнуться до вас, панно?

— Гм.

Я на мить замислилася, а потім відповіла:

— …Через закон всесвітнього тяжіння?

— Прошу?

— Тому що всі фізичні тіла мають силу притягуватися одне до одного?

— …

Саме тоді.

— < Кіано!>

Піякі, що літав десь удалині, стрілою підлетів до мене і прошепотів:

— < Там здалеку мчить Алекс!>

— …Ось як.

Мої передбачення справдилися. Алекс ніколи б не впустив можливості помахати мечем, маючи на це законну підставу. І якщо його помітив Піякі, то незабаром він потрапить і на очі принцу Гітону.

— Послухай, передай це Алексу.

Я швидко сунула Піякі заздалегідь підготовлену записку, а тоді підвелася. Чезаре також ледь помітно кивнув.

Тепер, поки люди Гітона не почали рухатися, настав час для рішучих дій.

***

— Сірого вовка Алекса Прелая помітили на сході.

Гітон нарешті отримав від свого найближчого оточення повідомлення, на яке так чекав.

— Справді?

Він із посмішкою підвівся у штабі. Адже він чекав лише на появу Алекса.

Його план був простий. Алекс пересувався верхи на своєму вовку, тому був надзвичайно швидким. Відтак, принц збирався оголосити, що під час полювання зазнав нападу невідомих, і зібрати всіх аристократів разом.

Він перезирнувся з Долорес, повільно взявся за меч і розкрив рота:

— Сидіти тут мені вже трохи набридло. Мабуть, мені теж варто бодай трохи розім’ятися…

Саме тоді.

Тонкий туман, що досі був злегка розсіяний по всьому Лісу Духів, почав стрімко густішати, і невдовзі через нього неможливо стало розгледіти навіть силуети людей.