Розділ 112 — Розділ 112

«Ліс духів» затягнуло щільним блідо-сірим туманом. Звісно, це зачепило не всю гущавину, а лише її західну частину, включно з територією головного штабу, де перебував Гітон.

«А Чезаре чудово впорався із завданням».

Власне, ця непроглядна пелена була результатом мого винаходу.

Принцип дії виявився надзвичайно простим. Якщо кинути у воду сухий лід, створений під високим тиском, то неодмінно почне виділятися густа пара. А якщо делікатно обробити цей процес за допомогою магії, можна змусити набагато щільніший туман поширюватися значно далі й триматися значно довше.

«До того ж із часом усе це перетвориться на звичайну воду, тож згодом не залишиться жодного доказу!»

Гітон, імовірно, планував забитись у якийсь глухий куточок і вдати, ніби на нього скоїли замах наодинці. А після цього він одразу ж скликав би всіх присутніх аристократів. Звісно, жоден слуга не зміг би вчасно передати цей наказ Алексу, який гасав на своєму вовку й не бачив нічого, окрім мисливського азарту. Алекс, само собою, запізнився б на цей збір, і в оригінальній історії саме через це на нього миттєво впала підозра.

Прямих доказів бракувало, тож суворо покарати його не могли, проте під приводом того, що Алекс запізнився на терміновий виклик, на герцогський рід Прелай накладали домашній арешт. Мотивували це тим, що член імператорської родини ледве не загинув, а Алекс залишався головним підозрюваним, тож заплющити на це очі було неможливо. Як наслідок, дідусь та Меліса опинялися під замком у герцогському маєтку, а Алекса відправляли у своєрідне заслання на далеке узбережжя нібито для боротьби з піратами.

«А вже потім, коли його звинуватять у державній зраді, його схоплять саме на морі, якщо я правильно пам'ятаю…»

Алекс був геть не пристосований до морських битв, тому його легко затиснули в кут, заарештували й привезли до столиці. І поки всі члени нашої родини були позбавлені можливості діяти, Гітон міг без жодних перешкод плести свої інтриги проти роду Прелай.

«Але тепер усе піде інакше. Він точно злякається цього густого туману й почне панічно вимагати від гвардійців захищати його щосили».

Зараз Гітон, мабуть, тремтів від жаху. Адже учасники того фатального пікніка один за одним зазнавали нападів з боку кронпринца. Побоюючись, що кронпринц наздожене й пошматує його самого, він злякано згуртує навколо себе всіх можливих охоронців і не наважиться зробити й кроку за межі штабу.

«Хай там як, його рухи я заблокувала…»

Посеред непроглядного туману я невимушено стояла перед пам'ятником Нефелу на самому краї західної частини лісу й міркувала:

«Тепер тут з хвилини на хвилину має з'явитися кронпринц, так?»

Чезаре допоміг мені у створенні цього магічного інженерного пристрою. Взагалі-то у Чезаре не було особливих причин допомагати мені, проте, коли я влаштувалася в лабораторії його маєтку, він абсолютно природно взявся асистувати мені.

На той момент я вже надіслала кронпринцу лист-відповідь:

«Згода. Зустріньмося біля пам'ятника Нефелу. Тільки давайте побачимося не о третій годині дня, а тоді, коли ліс затягне густий туман. Так ми зможемо уникнути сторонніх очей, чи не так?»

Мене непокоїло лише одне: раптом через суцільну білу пелену кронпринц не зможе впізнати мене? Проте мені згадалися слова, які Чезаре якось зронив мимохідь:

— Для людей на кшталт герцога Прелая такий туман не є перешкодою. За допомогою аури можна спокійно бачити все навіть у такій гущавині.

— О, справді? Ця аура — неймовірна річ.

— Безперечно. Кажуть, що майстри меча здатні концентрувати ауру в ділянці голосових зв'язок чи кистей, завдяки чому можуть за бажанням повністю змінювати свій голос або почерк.

Людей, здатних керувати аурою, було вкрай мало, проте кронпринц ще в юності заслужив славу того, хто ось-ось стане наймолодшим майстром меча. Тож діяти в такому тумані для нього не становило жодних труднощів.

Я сказала Чезаре, що мені потрібно скористатися цим магічним пристроєм, оскільки я маю таємно зустрітися з однією особою, і він поставився до цього з розумінням. Він лише згадав, що має невідкладні справи у своїх володіннях, тому не зможе провести на полюванні весь день. Він пообіцяв лише запустити пристрій для створення туману, після чого одразу повернеться до свого маєтку.

«Пристрій активовано, тож зараз він, мабуть, уже на шляху до своєї резиденції».

Саме тоді до мого слуху долетів чийсь тихий голос:

— Вітаю вас, принцесо.

Цей голос звучав дещо монотонно та штучно. Напевно, як і казав Чезаре, він спрямував ауру в голосові зв'язки, щоб змінити свій справжній голос.

Штучний туман був настільки щільним, що в ньому ледве вгадувався людський силует. Крізь білу пелену виднілися лише розмиті контури високого чоловіка, з головою загорнутого в глибокий каптур.

— …Ваша Високосте кронпринце?

Він відповів на мої слова мовчанням, що означало згоду. Повністю схований під плащем, він, судячи з усього, встиг помітно схуднути за цей час, адже його статура більше не здавалася гладкою чи пухкою.

За логікою оригінальної історії, зараз він мав би лише розпочати свою діяльність із розправи над Ніксом. Проте всі терміни раптово змістилися, і тепер я зовсім не знала, якими будуть його подальші кроки.

«Цікаво, а в оригіналі кронпринц теж приходив до Лісу духів під час полювання?»

Тоді він був сам, без мене, тож йому, мабуть, було набагато простіше пересуватися непоміченим. Поки я з дивним передчуттям пильно розглядала його, він одразу перейшов до справи:

— Часу обмаль, тому я говоритиму коротко й по суті. Ми вирушаємо на зустріч із духом.

…Із духом?

«Із тим самим духом, який допоміг Еліці Прелай та Едмонду Тейлізу здолати чорного мага Отсона, а потім заснув?»

Він пропонує зустрітися з ним просто зараз? На жаль, я ніколи не відзначалася палкою любов'ю до історії, тож мої знання про цього духа обмежувалися лише цим фактом.

— Мені й самому відомо не так багато, проте подейкують, що чорна магія — це сила, здатна анулювати особливі здібності родів Прелай та Тейліз.

— Чорна магія?

Це слово я за все своє життя жодного разу не сприймала всерйоз. Хіба це не просто термін, який мигцем згадується в історичних хроніках одним рядком?

— Члени імператорської родини Тейліз від природи мають імунітет до будь-яких отрут, проте я ледве не загинув від токсинів. Природно, що в мене виникли підозри щодо застосування чорної магії, але жодних письмових свідчень про це не лишилося.

— Гм, ось воно що…

— До того ж прямі спадкоємці роду Прелай споконвіку керують призовними звірами, проте у вас цю силу фактично відібрали, хіба ні?

Тільки після цих слів я нарешті збагнула, до чого веде кронпринц.

«Ого, і чому мені раніше це не спадало на думку? Ми ж обоє зазнали схожого клопоту!»

Оскільки здібності родів Тейліз та Прелай абсолютно різні, ми ніколи не пов'язували ці події між собою. Проте факт залишався фактом: ми обоє виявилися позбавленими тих магічних привілеїв, що віками передавалися в наших родинах.

« Якщо мої припущення правильні, ми, найімовірніше, зазнали схожої шкоди від одного й того самого ворога.»

Тоді це значить, що Рокі використав чорну магію аби відібрати мій призов? Якщо ми обоє жертви чорної магії, то дуже ймовірно, що за цим стояв один і той самий натхненник.

— Оскільки знайти людину, яка бодай щось тямить у чорній магії, неможливо, нам залишається тільки спробувати розбудити духа.

Кронпринц говорив абсолютно спокійно, після чого плавно простягнув мені свою руку в рукавичці:

— Дозвольте мені допомогти вам. Очевидно, що в такому тумані ви нічого не бачите. Нам потрібно дістатися самої хащі лісу.

Місце, де спить дух — це найвіддаленіша й найглибша точка лісового масиву. Я шоковано зітхнула й уїдливо запитала:

— …Ви ж не серйозно пропонуєте мені йти пішки крізь цей ліс, тримаючись за вашу руку?

Простягнута рука кронпринца на мить завмерла в повітрі.

— Якщо… якщо вам це неприємно…

— У мене жахлива фізична форма, тому походи — це не моє. Я буду вельми вдячна, якщо ви понесете мене на спині. Так ми дістанемося значно швидше, хіба ні?

***

Кронпринц здавався трохи спантеличеним, проте без зайвих зусиль підсадив мене на спину й з неймовірною швидкістю помчав углиб лісу.

Усе-таки я маю чудовий розум. Усім чудово відомо, що кронпринц бездоганно володіє аурою, тож навіщо мені натирати ноги й виснажуватися на гірських стежках, якщо можна дістатися так швидко й комфортно?

Тим часом кронпринц заговорив, усе ще штучно змінюючи інтонацію:

— Кажуть, дух спить у найглибшому лісовому озері.

— І як нам його розбудити? Ви ж самі казали, що з моменту заснування Імперії він жодного разу не прокидався.

— Щодо цього…

Почувши моє запитання, кронпринц трохи повагався, а тоді запитав:

— Принцесо, чи відомо вам, якими були останні слова духа перед тим, як поринути в сон?

— Звідки мені це знати?

— Я й сам дізнався про це лише сьогодні… — кронпринц тихо зітхнув і повів далі: — Його слова звучали так: «Поки ви двоє не почнете зустрічатися, я не прокинуся! Фе!»

…Ні, серйозно, що це за легковажний та чудернацький дух?

— До слова, під «вами двома» малися на увазі Еліка Прелай та Едмонд Тейліз.

Тобто перша голова нашого роду та перший імператор нашої держави.

У цю мить у моїй пам'яті дещо випливло.

Колись мені снився дивний сон. Сон, схожий на любовний роман, де між Елікою Прелай та Едмондом Тейлізом відчувалася вельми неоднозначна атмосфера. Зрештою, через те, що дні Еліки були полічені, вони так і не змогли бути разом…

— Тому людина, яка найретельніше в усій Імперії вивчала давню історію, дала мені пораду. Вона сказала, що дух, імовірно, прокинеться, якщо вимовити фразу: «Нащадки родів Прелай та Тейліз нарешті зустрічаються».

— ……

— Схоже, ті двоє справді палко кохали одне одного.

Очевидно, той сон і справді відображав реальні події минулого. Кайлон же казав, що мої сни — це спогади про те, що відбувалося колись.

«Якщо вони кохали одне одного, але так і не змогли поєднати долі, це точнісінько збігається з моїм сновидінням.»

Поки я подумки згадувала деталі того розмитого сну, кронпринц сухо додав:

— Залежно від обставин, нам із вами, можливо, доведеться вдати, ніби ми справді зустрічаємося.

Почувши це, я впевнено й натхненно вигукнула:

— О, справді? Та в мене ж у цьому величезний досвід! Я впораюся з цим якнайкраще, тому навіть не хвилюйтеся.

— Ні.

Проте кронпринц різко й рішуче обірвав мої слова:

— Краще… за можливості взагалі нічого не говоріть. Я все зроблю сам.

— Чому ж це? Я справді впевнена у своїх силах.

— Бо хай як добре чи погано у вас це вийде, мені в будь-якому разі буде ніяково на душі.

У той самий момент його біг зупинився, і він обережно спустив мене на землю.

У повітрі виразно запахло водою. Крізь розмиту пелену туману проглядали контури круглого озера цілком пристойних розмірів.

То ось воно яке… місце, де спочиває дух. Від дивовижної сакральної енергії, що панувала навколо, у мене мимоволі перехопило подих.

Кронпринц зробив глибокий вдих, а тоді, повернувшись до плеса, приглушено промовив:

— Нащадки родів Прелай і Тейліз… нарешті зустрічаються.

Ого… Слухаючи це на власні вуха, я ледве стрималася, щоб не подумати: «Він це серйозно?» Невже за допомогою такої безглуздої та простої фрази можна розбудити істоту, яка безпробудно спала понад тисячу років? Справді?

— <Справді? Нарешті? Невже це правда?>

І на подив, саме від цих незграбних слів дух миттєво прокинувся.