Розділ 123 — Розділ 123

— Ні, чому події розвиваються так швидко?

Я завжди вважала, що Чезаре має струнку статуру, але коли він притис мене до себе, різниця в габаритах виявилася просто колосальною. Я заборсалася в його обіймах, наче на знак протесту, і промовила:

— Я лише сказала, що ви мені подобаєтеся, а тепер чую пропозицію одружитися, чи як?

— Я ще десять років тому вигадав імена для наших майбутніх дітей. Утім, я все одно вас не відпущу, тож чи не могли б ви застигнути й не рухатися?

— Що? А чому це ви мене не відпустите?

— Бо я хочу ось так розважатися з панною.

Слово «розважатися» раптово нагадало мені про ті листи.

«Чи не хотів би маркіз скористатися цією нагодою і зробити те, що давно хотів? У що ми пограємо, щоб розважитися?»

«Що ж, якщо ви дозволите мені розважатися так, як я забажаю, у панни будуть великі проблеми.»

Неймовірно, він писав такі сороміцькі відповіді на мої сповнені турботи листи…

Чезаре задоволено посміхнувся і продовжив:

— Перебуваючи з вами в лабораторії, я хотів думати зовсім не про дослідження, а займатися саме цим. Але якщо панна й надалі так рухатиметься…

Його губи були від мого вуха так близько, що я мимоволі зіщулила плечі.

— …у нас виникнуть проблеми з тим, щоб розважатися послідовно й крок за кроком.

Тільки тоді до мене дійшов справжній зміст прохання не рухатися, і мої щоки миттєво спалахнули. Проте я завовтузилася ще дужче й запитала:

— Але хіба раніше ви не зверталися до мене на «ти»? Навіть шість років тому в цей самий день?

— Справді.

Чезаре подивився на те, як я намагаюся вирватися, і безпорадно, але ніжно всміхнувся. Він притис мене до себе ще міцніше, торкнувся своїм лобом мого і грайливо відповів:

— Мабуть, ми так довго спілкувалися саме в такому тоні… що мені тепер важко змінити манеру мовлення. Напевно, ці роки були для мене надзвичайно щасливими.

Голос Чезаре дещо захрип:

— Живучи як Чезаре Левін, я навіть уявити не міг, що колись буду щасливим.

У його словах відчувалася абсолютна щирість. Звісно, це сприймалося дещо дивно, якщо згадати, що ще кілька хвилин тому він слухняно прибирав у лабораторії.

— Проте я хотів би отримати один дозвіл, — Чезаре мружком подивився на мене й повів далі: — Я хочу називати панну на ім'я.

Досі він незмінно звертався до мене «панно», завжди поводився як шляхетний джентльмен і тримав чітку, ввічливу дистанцію.

— Е-е… так.

— Кіано.

— …Що?

— Кіано, Кіано.

Моє ім’я, так вишукано вимовлене його вустами, прозвучало дивовижно солодко, від чого мої щоки вмить знову спалахнули рум'янцем. Невже моє власне ім'я колись було таким ніжним, наче пушинка? Чезаре лоскотав моє вухо своїм подихом.

— Хіба це не серйозно? — він знову примружив очі. — Не минуло й так багато часу відтоді, як я остаточно розчарувався в матері та розправився з дядьком по материнській лінії, а вже так непристойно втрачаю голову перед панною.

«І справді… сьогодні ж був зовсім не радісний день…»

Я зіщулилася й запитала:

— Що ви збираєтеся робити далі?

— За звичайних обставин я б негайно вирушив до Аруна, щоб детальніше дослідити чорну магію. Саме через це я так довго не міг повернутися до імператорського палацу. Не хотілося б, укотре повернувшись туди, і знову стати жертвою якогось невідомого токсину.

Слухаючи слова Чезаре, я розуміла, що на його місці мені теж було б непросто повернутися до палацу. Надто багато підозр, жодної людини, якій можна довіряти, та ще й непередбачуваний чинник у вигляді чорної магії.

— Але оскільки панна попросила мене не йти до Аруна…

Він млосно кліпнув очима, підхопив мене за талію та посадив на себе. При цьому на його обличчі прочитувалося хвилювання, чи не важко мені дихати під вагою його тіла.

— Спочатку я збирався розпитати духа про чорну магію, і якщо це не дасть вагомих результатів, одразу повернутися на своє місце.

Звісно, він так міцно обхопив мене своїми довгими руками й ногами, що виплутатися з цих обіймів було просто неможливо.

— Про всяк випадок я спершу приведу до ладу армію Левіна і розгорну її поблизу столиці.

«Армія Левіна…»

Коли я побіжно почула про це від Авіана, то вже здогадувалася про подібне. Протягом шести років Чезаре нарощував власну військову міць у володіннях Левіна, щоб у разі невдачі відвоювати столицю силою. Тож ось чому він був такий зайнятий останнім часом…

— Для підстраховки мені довелося б здійснити ще кілька таємних маневрів, але завдяки одній особі проблеми з гвардією та родиною герцога Пербуса вирішилися в одну мить.

Чезаре пильно подивився на мене закоханим поглядом і додав:

— Звісно, Родріго ще залишився, але з ним я хочу розправитися куди жорстокіше, ніж з іншими чотирма.

Почувши це, я не втрималася, подивилася прямо в його очі й відповіла:

— Хай щастить, Ваша Високосте Кронпринце!

Це було вельми упереджене й емоційне побажання успіху. Усе ще перебуваючи в його обіймах, я швидко заговорила:

— Просто залиште Арун мені.

Невдовзі я збиралася вирушити до регіону Арун, щоб урятувати свого батька, Гайда Прелая, який не може вибратися звідти вже сімнадцять років. І тепер у мене з'явилася ще одна вагома причина відвідати ці землі.

За словами духа, чорна магія мала ще один шанс для втілення. Тепер ставало зрозуміло, чому Гітон і Долорес виглядали напрочуд спокійними — причина крилася саме в цьому.

— Чесно кажучи, я не хочу відпускати вас саму так далеко. Я щиро готовий зробити для вас все що завгодно, Кіано, — промовив він млосним, але твердим голосом. — Я ж допоміг вам навіть тоді, коли Родріго тиснув на тебе, використовуючи Гітона.

— О, точно.

Згадавши минуле, я миттєво споважніла й запитала:

— Тож саме тому ти казав не відступати, коли я пропонувала фіктивні стосунки? Бо ти вже про все подбав заздалегідь?

— Так.

Чезаре відповів без найменших вагань.

— Як я вже казав тоді, я покидьок, тому не хотів упускати такий шанс, — він тихо засміявся й додав: — Якщо в майбутньому з'явиться можливість стати ще ближчими, я нізащо її не впущу. Навіть якщо доведеться діяти підло.

— Ха… Ну й уперта ж ви людина.

Я лише скрушно похитала головою й зітхнула. Чезаре жартівливо зауважив:

— Попри все, колись я був слухняним і добрим хлопчиком.

«Певно, що так…»

Коли я згадувала того пухкого солодкого хлопчика, який колись усміхався, усе це здавалося якимось чужим.

— До речі, мені теж є що сказати.

Хай там як, якщо він хизується своїми заслугами, я теж мала право похвалитися. Тому я швидко випалила:

— Я постійно упускала слушний момент і не могла сказати, але шість років тому отруту з вашого організму, кронпринце, нейтралізував саме наш Хоу.

— Ох…

У сповнених пристрасті очах Чезаре вперше промайнув невимовний подив. На його обличчі було чітко видно, що він нічого про це не знав.

— Я досі вважав, що мій організм упорався з отрутою самотужки. Я був вражений уже тим, що тіло лише тимчасово паралізувало…

— Так. Якби не Хоу, ви б навряд чи залишилися живим. Тому, хай там як…

Оскільки на нас вилився величезний масив нової інформації, настав час зважити всі можливі варіанти й розробити новий план.

— Ну що, почнемо будувати плани?

— Кіано? Ваш погляд… якийсь дивний.

— Ми повинні вибороти найкраще майбутнє.

Чезаре на мить здригнувся. Зараз він точнісінько нагадував Піякі, коли той уперше побачив мене в оточенні папірців для нотаток.

— Так, для початку розділимо ситуацію приблизно на двадцять три сценарії, вибудуємо гіпотези й підготуємо до семи варіантів протидії для кожного з них.

— ……

— Будь ласка, підготуйте приладдя для письма.

В обличчі Чезаре мені знову на мить уявився той колишній, безтурботний і пухкий кронпринц-ведмедик. У мене ледь не зірвалося з язика запитання: «І як же ви так схудли?»

Пухкий, добродушний сонячний хлопчик, кронпринц Едмонд Тейліз, який мав безмежно лагідну вдачу… Тому я заспокійливо поплескала його й лагідно мовила:

— Спочатку розберемося з планом… а коли зустрінемося наступного разу, то вже поза межами лабораторії перейдемо до наступного етапу наших розваг.

Він поцілував мене в щоку й розчаровано прошепотів:

— Я слухняна дитина і добре слухаюся панну, тому моя самовільна ініціатива обмежиться хіба що вибором імен для дітей.

Згадуючи того майже стертого з пам'яті хлопчика, я зовсім втратила пильність. Я забула, що, на відміну від того маляти, цей Чезаре — неймовірно хитрий і підступний чоловік.

І того дня всі крихти від печива, які я випадково розсипала, прибирав саме Чезаре. Навіть найдрібніші крихти, які закотилися під мій одяг і прилипли до тіла.

Примітка: це знову натяк на 18+ як в суперниці, де Анабель “втомлювалась”? Я вимагаю подробиць!!!