Розділ 125 — Розділ 125

— Зрозумів, так? Обов’язково маєш мене сповістити.

У ніч, коли на небі зійшов повний місяць, я знову й знову наголошувала Джуліусу.

— Це точно має статися десь цими днями.

— Зрозумів я, зрозумів.

Джуліус відмахнувся, ніби просячи мене навіть не турбуватися.

— Та скільки можна повторювати? Мені вже аж млосно від цього.

— Це було рівно сто вісімдесят друге нагадування. І якщо ти прийдеш завтра вранці, я повторю це знову.

Почувши мою відповідь, Джуліус лише скрушно похитав головою, наче не міг із цим нічого вдіяти.

— Невже ти справді думаєш, що я запитав про це, бо мені було вельми цікаво дізнатися точну цифру?

— Коли тобі дають абсолютно точну відповідь, ти ще й обурюєшся. Ось тому з тебе ніколи не вийде справжнього журналіста. Тобі ж не до вподоби голі факти, ти обожнюєш лише плітки.

Джуліус приходив до герцогського маєтку ледь не щодня, повсякчас утручаючись у наші з дідусем справи. Зазвичай він ішов увечері, а наступного ранку повертався знову.

— Слухай, якщо ти все одно прийдеш завтра вранці, то лишайся вже ночувати. Навіщо йти додому, якщо ти збираєшся там лише поспати, а потім знову прийти сюди?

Почувши моє запитання, Джуліус обурено споважнів і відповів:

— Мені ж треба переодягнутися.

— Але тут теж повно одягу?

— Ти що, жартуєш? Як можна порівнювати ці тутешні шматки тканини з моїми вишуканими скарбами?

— ……

Хай там як, попри те, що він щодня вислуховував зауваження від дідуся, Джуліус незмінно з'являвся в маєтку, хизуючись своїм черговим карколомним та екстравагантним вбранням, а я щодня невтомно виїдала йому мізки. Усе тому, що я панічно боялася проґавити ідеальний момент для порятунку батька.

— О, точно.

Джуліус раптом поправив зачіску й зненацька промовив:

— Щодо тієї справи, яку ти просила розвідати. Про похорон дядька Рокі.

— А. Ну що там?

— Я все розпитав, і виявилося, що жодна людина насправді не бачила його поховання. Усі просто вважають, що оскільки йому вже настав час померти, він тихо віддав богу душу деінде.

— Гм-м.

— Я також зв’язався з Мелісою, яка зараз у монастирі, і розпитав її. Вона відповіла, що лише чула від своєї мами про його смерть, але де розташована могила — не знає. Мовляв, вони постійно вели бродяче життя, тому нічого не вдієш.

Я насупила брови й мовчки кивнула головою.

— Що ж, зрозуміло.

— Ну, я пішов.

Якраз коли Джуліус прощався зі мною, зайшов слуга.

— Панно, до вас завітав гість.

— …Посеред ночі?

— Так. Пан маркіз Левін.

Чезаре?

— Проведи його сюди, для початку.

Оскільки я саме проводжала Джуліуса, ми стояли в саду. Тому мені навіть не довелося йти назустріч, я просто залишилася стояти на місці, проте Джуліус чомусь не поспішав іти геть.

— Що таке? Ти ж збирався йти.

— Піду трохи згодом.

— Чому?

— Спочатку вишвирну його звідси.

Я вже збиралася сказати Джуліусу, який плекав таку благородну мрію — вишвирнути кронпринца, визнаного майстра меча, — щоб він негайно забирався звідси, аж раптом пролунав голос:

— Перепрошую за пізній візит.

Чезаре невимушено й плавно наближався до нас. На тлі повного місяця він виглядав неймовірно, запаморочливо вродливим, як і завжди. Побачивши Чезаре, Джуліус демонстративно поправив свій шарф, розвертаючи його так, щоб було чітко видно вишитий логотип бренду, і гордовито промовив:

— Якими вітрами без попередження? Зараз ми з Кіаною вельми зайняті обговоренням таємних і важливих справ. Говори по суті й забирайся геть.

— Джуліусе.

«Ох, лихо… Він навіть не уявляє, хто перед ним стоїть, і так ганебно поводиться…»

Я скосила очі на Джуліуса й абсолютно щиро порадила:

— Тобі краще знати своє місце й не нариватися на великі неприємності, брате. Просто спокійно йди собі геть.

Проте мою щиру пораду Джуліус сприйняв зовсім не так, як треба, вирішивши, що це просто моє звичне саркастичне прощання. Тому він так і не зрушив із місця.

— Ну що ж…

Чезаре загадково посміхнувся і втрутився в розмову:

— Я прийшов лише для того, щоб попрощатися. Виникли невідкладні справи у володіннях Левіна. Схоже, на певний час мені доведеться залишити столицю.

А. Усе йшло точно за тим планом, який ми розробили вчора. Чезаре мав зібрати війська Левіна й якомога швидше офіційно повернути собі статус кронпринца. Насправді ми ще вчора повністю завершили всі прощання, тому я не очікувала, що він вирішить завітати знову перед самим від'їздом.

— Браво!

Почувши це, Джуліус ледь не заплескав у долоні від радості. А потім, вирішивши, що це ідеальний момент, щоб остаточно розставити крапки над «і», рішуче заявив:

— Ну звісно, тепер, коли Родріго опинився у в'язниці, вашим фіктивним стосункам настав логічний кінець, хіба ні? Чому ви досі не оголосили про розрив? Швидше розходьтеся! Я нізащо не дозволю, щоб наша Кіана продовжувала зустрічатися з якимсь пройдисвітом!

«Ай, справді, Джуліус занадто самовпевнений…»

У мене аж голова пішла обертом від цієї витівки, і я притисла долоню до чола. Чезаре, звісно ж, лише невимушено всміхався. Джуліус, дивлячись на його спокій, ефектно змахнув волоссям і додав:

— Тільки не кажи мені, що ви тепер геть не можете розлучитись, чи не так? Що ви збираєтеся розірвати контракт чи щось таке!

— Ми не підписували контракт.

Від цих спокійних слів Чезаре на обличчі Джуліуса проступив легкий подив. Він кліпнув очима й перепитав:

— Тобто ти прийшов сюди не для того, щоб сказати: «Нумо вдамо, що цього контракту ніколи й не було»?

— Ми бездоганно й повністю виконали всі умови нашої домовленості. Навіщо нам тепер удавати, ніби цього не було?

Джуліус якийсь час стояв абсолютно приголомшений, наче дістав сильний удар. А потім раптом заплескав у долоні й кивнув головою:

— Гаразд. Проте, хоч ви й постійно крутилися разом, ви точно не крутили роман. Тоді користуючись нагодою!...

У мене було неймовірно багато слів, які я хотіла б висловити, але вигляд Джуліуса, який так щиро радів, нічого не підозрюючи, видався мені занадто кумедним, тож я вирішила промовчати. Я вже заздалегідь передчувала, як весело мені буде спостерігати за його реакцією, коли згодом він згадуватиме цю мить і лютуватиме від власного невігластва.

— Користуючись нагодою, чому б не надрукувати статтю про ваше розставання в «Лорелай»? Я якраз добре товаришую з головною редакторкою «Лорелай». Тепер Кіані більше немає чого від тебе отримувати, чи не так?

Чезаре невимушено всміхнувся й покірно кивнув головою:

— Стаття про розрив стосунків із маркізом Чезаре Левіном… Що ж, якщо бажаєте, можете публікувати.

Джуліус знову застиг із шокованим виразом обличчя.

Звісно, з погляду Чезаре, йому було абсолютно байдуже, наскільки чисто й офіційно завершаться ці стосунки…

Згідно з нашим планом, коли він повернеться з володінь Левіна, він буде вже не маркізом Чезаре Левіном, а кронпринцом Едмондом. До того ж я сама невдовзі мала вирушити до Аруна, тому в мене просто не було б часу на жодні стосунки з іншими чоловіками. Тому його спокійна згода на формулювання «розрив із маркізом Чезаре Левіном» виглядала навіть вельми хитрою та грайливою.

— Хай там як, панно, я просто хотів особисто попрощатися перед від'їздом.

Чезаре промовив це з абсолютно щирою, легкою посмішкою. Я так само незворушно й спокійно кивнула у відповідь, і лише Джуліус розгублено заметушився.

— Че… чекай-но! Щоб фіктивні стосунки завершилися ось так… так просто й без жодних драм… Невже реальність настільки сильно відрізняється від романів…

Лея, яка була обвита навколо руки Джуліуса, теж здивовано випростала хвоста й засичала.

— <Справді-справді? Ні, ну вони ж стільки часу провели разом, невже навіть у Кіани з її жахливим і паскудним характером не виникло бодай краплі симпатії? Невже вона вже встигла знайти собі когось іншого, нормального й справжнього кавалера?>

— Якщо так, то ти вельми вчасно відчепився від нашої Кіани, — процідив крізь зуби Джуліус, який миттєво перейнявся почутими словами. — Але невже ти вже накинув оком на іншу жінку? Дивись мені, якщо ти збираєшся падати, я подбаю, щоб ти полетів на інший край усесвіту.

— Досить-досить.

Я роздратовано махнула рукою в бік Джуліуса. У мене вже починали закінчуватися сили від цієї комедії.

— Як на мене, ви обидва вже висловили все, що хотіли, тому прошу вас обох іти геть. Я вже хочу спати, тому йду до своєї кімнати.

— Так. Тоді я піду. Оскільки я вже сказав усе, що мав сказати.

Чезаре, від якого я очікувала ще бодай кількох слів капризів, розвернувся й абсолютно спокійно пішов геть.

— Чудово, ходімо разом! — підхопив радісний Джуліус. — Треба якнайшвидше наздогнати головну редакторку «Лорелай» і наказати їй випустити статтю про ваш розрив! Овва, сьогодні вночі стільки справ, що навіть місяць, здається, світить значно довше, ніж зазвичай!

Слухати витівки Джуліуса було так весело, що я нестримано мовчала, хоч це й було не в моєму стилі, але повз ці слова я просто не могла пройти повз.

— Він світить довго просто тому, що сьогодні повня.

— Що?

— Це означає, що місяць сходить і заходить за своїми законами, а не підлаштовується під твої особисті справи, брате. Якби сьогодні був молодик, він би зайшов значно швидше.

— ……Щоб та магічна інженерія крізь землю провалилася.