Розділ 126 — Розділ 126

Покоївка-шпигунка блискавично підготувала моє ліжко до сну. Ретельно вмившись і вдягнувши зручну нічну сорочку, я лягла в ліжко, коли Піякі підлетів попрощатися.

— <Тоді я полетів, Кіано!>

— Га? О. Добре, повертайся швидше.

Останнім часом Піякі невтомно тренувався разом із покоївкою-шпигункою. Покоївка щоночі займалася фізичними вправами для гартування тіла, і Піякі, схоже, був надзвичайно вражений цим видовищем.

Тепер він щоранку навіть хизувався своїми зміцнілими лапками та крилами перед дзеркалом, приймаючи найрізноманітніші пози.

— <Здолаймо Алекса! Алекса! Хой! Хой-й-ї-іт!>

Піякі вигукував цей свій власний бойовий клич, вилітаючи в бік тренувального майданчика.

«Здолати Алекса, треба ж таке…»

Хоч я завжди палко підтримувала цілеспрямований підхід до життя, перед настільки нереалістичною метою в мене просто забракло сил для будь-яких порад.

Я лежала, бездумно кліпаючи очима, а потім важко зітхнула. Сон зовсім не йшов. Попри те, що наше прощання видалося вельми стриманим і легким, сам факт від'їзду Чезаре до володінь Левіна мав глибоке символічне значення.

Якщо згадати, ми з ним тягалися разом так довго, що це вже встигло добряче набриднути. Можливо, саме тому мені досі не вірилося, що ми розлучаємося бодай на якийсь час.

«Овва… Звикання — це справді страшна штука».

Оскільки весь цей час Чезаре був поруч і так зворушливо й дбайливо піклувався про мене, тепер у душі оселилася невиразна порожнеча.

Зрештою я підвелася в ліжку й увімкнула нічник біля узголів'я. Тієї ж миті пролунало:

— Ох!

— Тихо, Кіано.

Ніжний голос торкнувся мого вуха.

— Якщо панна накаже мені піти, я піду, але якщо ви зараз закричите, у мене просто не залишиться жодного шансу з вами поговорити.

Я дивилася на Чезаре, який зненацька опинився переді мною, з таким виразом обличчя, наче збиралася знепритомніти. Лише коли мені вдалося перевести подих, я нарешті опанувала себе й усвідомила ситуацію.

— Ти… — обурено промовила я. — …Ти що, прокрався сюди потайки? І не куди-небудь, а прямо до моєї спальні?

— Так.

Чезаре хитро всміхнувся й прошепотів:

— Щойно я опиняюся всередині герцогського маєтку, для мене більше немає зачинених дверей.

Звісно, навіть для визнаного майстра меча пробратися без дозволу в маєток герцога було непростим завданням.

Проте, оскільки він уже зайшов туди на правах офіційного гостя, прослизнути до моєї кімнати не вартувало йому жодних зусиль. Тим паче, що мої покої ніхто особливо не охороняв…

Тож він іще тоді, у саду, задумав прокрастися до моєї кімнати, і саме тому так легко й швидко погодився попрощатися?

— Я був певен, що молодий пан Джуліус за жодних обставин не залишить нас наодинці, — промовив Чезаре, грайливо мружачи очі. — Але хіба я міг так просто здатися?

Ого, від цього його тривалого, млосного примружування очей так і війнуло відвертою, неприхованою сексуальністю. Недарма Піякі ще під час їхньої першої зустрічі назвав його спокусливим.

— Зачекай-но. Ти занадто близько.

— Нічого не вдієш. Мені доводиться говорити стишеним голосом, щоб нас не почули.

Користуючись цим очевидним приводом, Чезаре, який уже сидів на краю мого ліжка, нахилився до мене ще ближче.

Те, як розслаблено й упевнено Чезаре притискався до мене в порожній спальні, виглядало однозначно зухвало. З іншого боку, у сріблястому світлі місяця його образ залишався бездоганно шляхетним. Військовий мундир сидів на ньому ідеально, без найменшої вади, а волосся було бездоганно вкладене.

На противагу йому, я була в розхристаній нічній сорочці та з майже повністю розпущеним волоссям. Такий різкий контраст змусив мене трохи зніяковіти.

ПРИМІТКА: ЦЕ Ж ДРУГА ОБКЛАДИНКА!!!!!!

Чезаре з упевненим виразом обличчя повільно взяв мою руку в свою.

— Невже панна справді подумала, що я просто кину наостанок слова про від'їзд і слухняно піду геть? — Чезаре шанобливо поцілував тильну сторону моєї долоні й повів далі: — Як панна й наказала, я якнайшвидше поверну собі законний статус, але якщо вам бодай колись знадобиться моя допомога — негайно дайте знати.

Його погляд, здавалося, пронизував мене наскрізь.

— Тепер я не гребуватиму навіть найбруднішими методами, тому можу вирішити для вас будь-яку проблему, щоб панна не бруднила власних рук.

Я пильно вдивлялася в обличчя Чезаре. Якщо придивитися уважніше, у його рисах усе ще вгадувався той колишній хлопчик, юний кронпринц.

— …А що ти зробив зі своїм волоссям?

— Я скористався перманентним фарбуванням. Тією самою фарбою, яку двадцять років тому розробили в Академії.

Він підніс мою руку й дозволив мені торкнутися його волосся. Шовковисті пасма, що ковзнули під моїми пальцями, були настільки м'якими, що моє серце на мить солодко стиснулося.

— А коли потрібно було розв'язувати справи, я просто одягав сріблясту перуку.

І Нікс, і Орка — усі в один голос повторювали: «З'явився срібноволосий кронпринц!» Тож це й справді була перука. Мабуть, і в лісі духів він з'явився саме в ній?

Він мовчки спостерігав за тим, як мої пальці перебирають його волосся, а потім тихо покликав:

— Кіано.

У грудях розлилося якесь дивно лоскітне відчуття.

— Ну скажи, хіба я не слухняний?

Коли мої щоки спалахнули рум'янцем, він нахилився ще нижче. Знайомий аромат його тіла легко огорнув мене. І на це запитання Чезаре просто не могло бути заперечень.

— Ну, мабуть, так воно і є.

— Панні вельми пощастило мати такого фіктивного кавалера, який беззаперечно слухається навіть наказу розлучитися на деякий час.

— Гм… Тобі це не до вподоби?

— Звісно. Який чоловік захоче добровільно розлучатися з жінкою, яку кохає? Я приймаю це лише тому, що така ваша воля.

— …Тоді в усьому іншому чини так, як забажаєш. Щоб усе було справедливо.

— Хтозна, що саме я можу вдіяти, почувши такі небезпечні слова, — розслаблено всміхнувся Чезаре й прошепотів.

На кілька митей кімнату поглинула цілковита тиша. Зненацька зніяковівши, я прибрала руку, якою досі торкалася його волосся. Зі злегка шурхотливим звуком моя піжама у клітинку трохи сповзла нижче плеча.

— Панна занадто худенька. Вам треба добре харчуватися, навіть коли мене не буде поруч.

Чезаре зітхнув і обережно поправив комірець моєї сорочки, повертаючи його на плече. При цьому його велика долоня на мить обхопила моє плече.

Я мимоволі ковтнула клубок у горлі. Його довгі вії відкидали чітку тінь у сріблястому місячному світлі. Хрипким від пристрасті голосом він ледь чутно прошепотів:

— Тож, як ми й домовлялися, чи не бажає панна трохи розважитися зі мною?

— Що?

— Панна ж сама обіцяла, що коли наступного разу ми зустрінемося в іншому місці, то перейдемо до наступного етапу наших розваг.

«…а коли зустрінемося наступного разу, то вже поза межами лабораторії перейдемо до наступного етапу наших розваг».

Але ж… під цими словами я мала на увазі нашу зустріч у столиці після того, як я відвідаю Арун, а він з'їздить до володінь Левіна… Схоже, Чезаре від самого початку навіть не збирався так просто йти цієї ночі.

— Оскільки в лабораторії мого маєтку я працював виключно так, як того хотіла панна… — його гаряча шкіра м'яко торкнулася моєї. Я інстинктивно відчувала: я просто не зможу йому відмовити. — …То чому б тут нам не відпочити так, як цього хочу я, щоб усе було по-чесному, Кіано?

У його ніжному голосі бриніла ледь помітна наполегливість. Я дивилася в його очі, що стримували останні краплі терпіння, і мій погляд природно опустився на його вологі червоні губи.

Він спокусливо всміхнувся.

І щойно я ледь помітно кивнула головою, наші губи миттєво злилися в поцілунку. Мене відкинуло на ліжко так стрімко, що далі відступати було нікуди. На противагу його делікатній та джентльменській пропозиції, цей раптовий і шалений натиск миттєво перехопив мені подих.

Едмонд Тейліз. Людина, яку в дитинстві я вважала «кронпринцом, який володіє абсолютно всім у світі», і тому ніколи не сприймала серйозно. Тепер цей чоловік міцно притискав мене до себе й цілував так жадібно й несамовито, наче голодував цілі віки.

— Гм, а-ах… Зачекай-но. Це занадто палко…

— Зрозумій мене.

Його величезні долоні вже міцно стискали мої щоки, позбавляючи найменшої можливості втекти. Обережно погладжуючи пальцями мої примружені від напруги повіки, він спрагло прошепотів:

— Я… я занадто довго це терпів.

Через його тіло, що наполегливо й важко притискалося до мене, та наші ноги, що сплелися в одне ціле, я геть утратила здатність тверезо мислити. Я міцно вхопилася руками за його шию, але моє тіло зрадливо й дрібно тремтіло від напруги. Адже я вперше в житті зіткнулася віч-на-віч із настільки яскравим і всепоглинаючим бажанням.

— І як я можу просто так піти й залишити тебе… — він грайливо й легенько прикусив мою губу, гаряче шепочучи: — Мені здається, що навіть якби я замкнув тебе десь і цілими днями лише пестив та цілував, нам усе одно забракло б часу. Тож як я можу розлучитися з тобою, Кіано?

Він міцно притискав мене до своїх грудей, обвиваючи руками й ногами так, наче більше ніколи в житті не збирався відпускати. Моє тіло то повністю обм'якало від знемоги, то знову напружувалося, а серце раз у раз пропускало удари. Від його палкого подиху на моїй шкірі пальці на ногах судомно стискатися.

— Ах…

Між поцілунками, що обпалювали мою шкіру, зривалися його хрипкі, несамовиті зізнання:

— …Я так кохаю тебе.

Це було неймовірно приголомшливо, але водночас я була рада своїй нездатності поворохнутись. Перед очима все застилало туманом, а дихання ставало дедалі уривчастим.

— Це набагато… набагато краще, ніж я міг собі уявити…

Примітка: це друга сцена 18+ чи перша? Чи взагалі 0,5? Я хочу більше подробиць… (Зміна ти/ви у репліках Чезаре — це так і має бути)