Розділ 128 — Розділ 128. Повернення Гайда

Герцогський маєток поглинула неймовірна метушня. Усе через те, що виникла нагальна потреба підготувати величезний подорожній кортеж. До того ж місцем призначення були північні землі, де розташовувалися володіння роду Прелай.

Оскільки відстань туди була чималою, вони скупили абсолютно всі прискорювальні магічні інструменти, які тільки продавалися в столиці. Якщо вмонтувати таку магічну інженерію в карету у великій кількості, можна було розвинути колосальну швидкість. Ці пристрої коштували шалених грошей, тож витрати вилилися в астрономічну суму, але оскільки рід герцога Прелай досі міцно стояв на ногах, це не стало проблемою.

— Треба надіслати листа пану Джуліусу. Адже саме його замок є нашою першою ціллю.

Кіана відкрила справжню мету своєї поїздки на Північ виключно членам родини. Вона чітко пояснила, що настав ідеальний момент для порятунку Гайда. Поміж іншим, вона також детально розповіла про суть чорної магії, про яку дізналася в лісі духів.

— Чорна магія? Оце так так… — пробурмотів Скарі, поцокавши язиком. — Серце Отсона справді мало здатність спотворювати силу родів Прелай та Тейліз? Я колись краєм вуха чув, що це якось пов'язано з вічним життям, тому й не звернув на це жодної уваги…

— Краще не розголошувати це стороннім. Якщо Долорес чи Гітон дізнаються, що ми вирушаємо в регіон Арун заради порятунку мого батька, вони можуть спробувати нам завадити, — спокійно промовила Кіана. — Тому ми з Хоу вирушимо туди потайки. Тим паче, що на Півночі на нас чекає пан Джуліус…

— Що за дурниці! — поважно вигукнув Скарі, гупнувши долонею по столу. — Невже ти гадаєш, ніби я здатний пропустити цей історичний момент, коли ти вирушаєш рятувати Гайда? Я теж їду з тобою!

Кіана анітрохи не здивувалася цим словам і слухняно кивнула головою.

Насправді вона так і думала, що Скарі обов'язково виявить бажання поїхати. Хай там як, а Гайд був його рідним сином. Цілком природно, що він палко прагнув побачити сина, якого не бачив довгих сімнадцять років. До того ж, оскільки Хоу теж вирушав у дорогу, Скарі просто зобов'язаний був супроводжувати свого призовного звіра.

Гайд… Єдиний «нормальний» і видатний нащадок, яким Скарі завжди безмежно пишався. Ситуація доходила до того, що дивлячись на Джуліуса, який успадкував точнісінько таке саме обличчя, Скарі лише скрушно бідкався: «Мати таку вроду й так безглуздо її використовувати…»

Хай там як, Кіана передбачила такий перебіг подій, тому легко зауважила:

— У такому разі в столичному маєтку Прелай має залишитися Джуліус.

Вони не могли залишити головний маєток повністю пустим. До того ж невдовзі мало знову скликатися засідання аристократичної ради, та й за правилами бодай один представник роду Прелай зобов'язаний був перебувати в столиці.

Проте, перш ніж Кіана встигла повернутися до Джуліуса й чемно попросити його про це, той різко підхопився з місця, палаючи від обурення. Він підвівся так стрімко, що його хустинка, вщент укрита логотипами відомих брендів, із шурхотом упала на підлогу.

— Ні, ну ви це серйозно? Хочете сказати, що я маю пропустити таку подію і нікуди не їхати? Га?

— …Джуліусе? — Кіана розплющила свої чисті очі й з милою посмішкою запитала: — А ти хіба вирішуєш щось у роді Прелай?

На це запитання Кіани Джуліус миттєво випалив:

— Я взагалі-то головний редактор «Лорелай»!

Зелена змія Лея, яка була обвита навколо його руки, також пристрасно закивала головою, люто сичачи у відповідь. Усім своїм виглядом вона демонструвала палке бажання вирушити разом із ними. Дивлячись на Лею, Піякі дражливо висунув язика й почав уїдливо кепкувати:

— <З Кіаною в будь-якому разі шалено весело, правда ж? Піякі може подорожувати коли завгодно, правда ж? А от якщо Джуліус нікуди не поїде, то й Лея залишиться вдома, правда ж? Тож ти тепер згораєш від заздрощів, правда ж?>

Він так філігранно й уїдливо копіював манеру мовлення Леї, що вона просто не могла не милуватися своїм чарівним призовним звіром. Джуліус гучно тупнув ногою й закричав:

— Та невже ти думаєш, ніби я прагну поїхати туди лише тому, що я молодий пан роду Прелай? Я й досі всією душею ненавиджу цей рід!

— І за що ж ти його так ненавидиш?

— Не знаю! Просто так повелося ще з давніх-давен!

Скарі лише важко зітхнув і скрушно похитав головою, ніби міркуючи про себе: «І коли вже в цього бовдура нарешті закінчиться підлітковий вік?»

— Хай там як, ви пропонуєте мені, головному редактору «Лорелай», пропустити таку грандіозну подію, як порятунок офіційного спадкоємця роду Прелай?

— ……

— До того ж! Цілком можливо, що на наших очах розкриється таємниця стародавньої чорної магії! І ви хочете, щоб «Лорелай» пропустила такий ексклюзив?

— <Це абсолютно неприпустимо. До того ж, якщо там Кіана нарешті поверне собі свою справжню силу, ми просто зобов'язані яскраво й у всіх барвах змалювати це для кожного жителя столиці, хіба ні?>

Лея блискавично підтримала свого господаря. Почувши це, Кіана та Скарі одночасно замовкли.

Якщо удасться знищити уламок серця, який досі перебуває в Аруні, було цілком очевидно, що Кіана зможе одним махом повернути собі ту колосальну силу призовних звірів, якою вона не могла користуватися весь цей час.

— <Сила цього малого чубатого птаха була трохи заслабкою як для прямої спадкоємиці, чи не так? Мені здається, попереду на нас чекає щось неймовірне>, — промовила Лея, грайливо помахуючи хвостом у передчутті грандіозного видовища. — <Якщо до своєї нинішньої паскудної репутації вона додасть ще й таку могутню силу, більше жодна жива душа в цьому світі не наважиться навіть косо подивитися в бік Кіани>.

Скарі, повністю піддавшись на ці переконливі слова, задоволено кивнув головою:

— А це чудова думка! Джуліусе, ти теж їдеш з нами! Нарешті настав той день, коли ця твоя нікчемна жовта газетка принесе бодай якусь реальну користь!

Хоч він і намагався не показувати цього на людях, у глибині душі йому було неймовірно боляче чути, як за спиною Кіану таврували «фальшивкою». Через постійний страх, що невідомі вороги за кулісами можуть завдати нового удару, вони навіть не могли відкрито оголосити всьому світу, що Піякі насправді є призовним звіром Кіани.

— Але хто тоді охоронятиме столичний маєток? У столиці ж обов'язково має залишатися хоча б один представник роду Прелай, — запитала Кіана, кліпаючи очима.

Джуліус лише знизав плечима, наче це не було великою проблемою, і з посмішкою відповів:

— У нас якраз є один представник Прелай, який зараз на шаленій швидкості мчить прямо сюди.

Він хижо вишкірився й додав:

— Алекс.

Очі Скарі та Кіани миттєво округлилися від подиву.

— Він же ось-ось повернеться? Думаю, прибуде або завтра, або післязавтра, — урочисто й переможно підсумував Джуліус. — За замовчуванням, ту роботу, яку ніхто не хоче виконувати, завжди спихують на того, кого немає на місці.

***

Рівно через три дні після тієї розмови Алекс стрімко й ураганом увірвався до столичного маєтку Прелай.

— З поверненням, молодий пане. Наказати приготувати для вас гарячу ванну та обід?

Повністю проігнорувавши шанобливе й увічливе привітання дворецького, Алекс, навіть не спромігшись поправити своє розпатлане золотаве волосся, різко кинув:

— Це неважливо.

Він незадоволено окинув поглядом якісь дивно порожні й тихі коридори маєтку, а потім суворо промовив:

— Я хочу негайно бачити Кіану.

— …Перепрошую?

— І чому в цьому будинку стоїть така тиша, наче він абсолютно порожній? Усі вирішили побайдикувати за моєї відсутності?

— Справа в тому, що…

Дворецький мимоволі зіщулився, хоч за ним і не було жодної провини.

— Учора зранку абсолютно всі вирушили на Північ! Сказали, що їдуть навідати пана Джуліуса…

— Абсолютно всі? Що це за безглузда нісенітниця?

— Ну, тобто… і пан герцог… і панна Кіана… і молодий пан Джуліус — усі разом…

— Ах ви ж, Х, ХХ, ХХХ ХХХХХ, Х Х Х Х Х Х!

Алекс миттєво розвернувся. Вигляд у нього був такий, наче він збирався прямо цієї ж секунди кинутися навздогін на Північ. Дворецький, буквально ризикуючи власним життям, увесь тремтячи, поспіхом ухопив Алекса за руку.

— З-зачекайте-но хвилинку!

І міцно заплющивши від страху очі, він тремтячими руками простягнув йому офіційний документ. Зіниці Алекса шоковано розширилися.

Указ про призначення тимчасового виконувача обов'язків голови роду — Алекса Прелая

— Та ну вас на ХХ ХХ! — закричав Алекс, видаючи шалений, сповнений люті та розпачу рик. — Чому мені, ХХ, щоразу так важко просто сісти й поговорити з Кіаною! А? Чому?!

І поки Алекс несамовито репетував на весь маєток, масивні вхідні двері резиденції Прелай за його спиною повільно й важко зачинилися.

Призовний вовк Алекса, Вульф, із таким виразом морди, наче він за жодних обставин не збирається звільняти дорогу, розвалився прямо посеред порогу, улігшись на живіт. Усім своїм виглядом він демонстрував: щойно ти отримав указ про призначення в.о. голови роду, бодай один законний представник Прелай зобов'язаний безвилазно залишатися тут.

***

Минуло чимало часу відтоді, як я востаннє вирушала в таку далеку дорогу.

Звісно, у мене зовсім не було можливості розлитися в ностальгійних роздумах чи жалях. Усе через те, що ми вмонтували величезну кількість прискорювальних магічних каменів, і швидкість карети була просто шаленою. За такої гонитви важко було віддаватися спогадам про будь-які минулі подорожі.

Хоч це й змусило нас зробити невеликий гак на шляху до Півночі, я вирішила заїхати до Академії Лілоні. Джуліусу та дідусю я просто сказала продовжувати рух на Північ без мене.

— Чудове рішення, — підтримав мене Джуліус. — Якщо дідусь побачить Академію, він просто не втримає свій гнів і почне зриватися на абсолютно невинних студентах. Це буде звичайнісіньке зловживання владою з його боку.

Дідусь навіть не став заперечувати слова Джуліуса:

— У цьому є доля правди. Щиро кажучи, Алекс удався характером точнісінько в мене.

Варто було людям з Академії лише побачити обличчя дідуся, як вони, згадавши Алекса, могли просто повально зомліти від жаху.

Саме тому я сказала, що наздожену їх після того, як владнаю одну особисту справу, і ми тимчасово розділилися.

І ось які враження я отримала, повернувшись до Академії через стільки часу…

— <Ну і як воно — повернутися туди, де Кіану так підло зрадили, га, Кіано?>

…На диво, я не відчула абсолютно нічого особливого. Щойно навколо помітили карету з гербом роду Прелай, усі присутні миттєво затремтіли й попадали ниць — і мені навіть без жодних пояснень стало цілком зрозуміло, який тотальний погром Алекс устиг тут учинити за моєї відсутності.

Примітка: мені трохи шкода Алекса, але як я сміялась з цього, усе ж він така мила бубка! аххаха