Розділ 131 — Розділ 131

— Ану відпочиньте! Мерщій відпочиньте! Скільки ж вам довелося витерпіти, поки дісталися сюди!

Пан Джуліус добродушно розреготався й підштовхнув нас у спини. Лише опинившись усередині замку, я нарешті змогла зняти кролячі навушники та заговорити про справу:

— Ні, пане Джуліусе. Насамперед ми прибули сюди для того, щоб урятувати мого батька.

— Га? Просто зараз?

Очі пана Джуліуса округлилися від подиву:

— Навіщо ж саме зараз?

Звісно, реакція пана Джуліуса була цілком виправданою.

Досі на Півночі випало стільки снігу, що кожен крок давався вкрай важко — ноги потопали по самісінькі стегна. А оскільки шлях до регіону Арун пролягав ще далі на північ, ситуація там була значно гіршою. Замети вже перевищували мій зріст.

— Проте цього разу ми дійсно зобов'язані врятувати його… Якщо все залишити як є, цієї зими не витримає навіть Гайд.

Пан Джуліус примружив очі й важко зітхнув. Його слова були щирою правдою. До мого переродження батько дійсно так і не зміг пережити цю зиму.

У цей момент білка, що поважно сиділа на його голові, урочисто запитала:

— <Але якщо ми не могли врятувати його за звичайних умов, то як, в ім'я всього, ви збираєтеся зробити це тепер, коли там усе завалено? Зараз туди ніхто не здатен дістатися>.

— Саме так.

Я хижо всміхнулася й плеснула в долоні:

— Оскільки «ніхто» не здатен туди дістатися, ми і зможемо його врятувати.

Почувши мої слова, і Джуліус, і дідусь здивовано перезирнулися.

— Раніше нам не вдавалося визволити батька лише через те, що на шляху до Аруна було повно монстрів, чи не так? — чітко й зрозуміло пояснила я. — Проте зараз випало так багато снігу, що навіть монстри не в змозі пересуватися.

— О… ем, ну так?

— Отже, поки монстри позбавлені можливості блукати околицями, нам потрібно просто швидко прокласти дорогу.

З цими словами я злегка поплескала по крилу великого чорного сокола Хоу, якого привів із собою дідусь.

— Ну що, вирушаймо негайно. Нам якраз пощастило сьогодні…

Я піднялася на навшпиньки й подивилася в бік, де в небо злітали яскраві спалахи:

— Адже саме сьогодні призовний звір батька посилає сигнал про допомогу.

***

Гайд Прелай від самого свого народження був найбільшою гордістю Скарі Прелая. Можливо, Скарі зовсім не покладав надій на своїх онуків та онуку саме через те, що прірва між ними та Гайдом була занадто величезною. Цей чоловік у всьому залишався абсолютним еталоном.

— Кожне слово, яке він вимовляв, вирізнялося благородством, — пробурмотів Скарі голосом, сповненим глибокого жалю. — Він був дитиною, чистою як сніг і світлою як саме небо. Скажу відверто… серед вас немає жодного, хто був би схожим на нього.

Хоч останнім часом він і ставився до Кіани з особливою ніжністю, проте навіть заради ввічливості не міг стверджувати, ніби Кіана схожа на Гайда. Скарі скрушно й похмуро зітхнув.

У цей час Джуліус із абсолютно безтурботним і невинним обличчям бовкнув дещо вельми зухвале:

— Виходить, я взагалі ні на кого не схожий? Яке щастя.

— Гайд ніколи не вдягався зухвало чи кричущо. Його одяг завжди був охайним, аристократичним і водночас дуже скромним…

Хай там як, поки вони поринали в спогади про Гайда, Кіана вже засукала рукави.

— Ну що ж…

Кіана вказала на вщент заповнений віз, який прибув разом із нею з Академії Лілоні, і рішуче оголосила:

— Ми прокладемо дорогу.

— …Дорогу?

— Так. Дорогу, якою батько зможе самостійно дістатися до нашого замку.

Регіон Арун, де зараз перебував Гайд, був засипаний дуже глибоким шаром снігу. А на возі, на який указувала Кіана, височіли величезні мішки, доверху наповнені якимсь білим порошком.

— Що це, в біса, таке?

— Цей порошок є особливим магічним виробом. Його дія заснована на принципі суттєвого зниження точки замерзання води під час розчинення, — впевнено пояснила Кіана. — Якщо належним чином обробити ману й закласти її всередину відповідно до теореми Естроне…

— Ні, — швидко перебив її Джуліус. — Можеш не розписувати нам самі принципи. Усе одно ніхто нічого не зрозуміє, і ти лише задарма втомиш свій язик. Просто скажи, який від цього результат.

Хоч Кіана й відчула легке розчарування, проте змушена була погодитися зі словами Джуліуса. Зі скрушним виглядом вона лаконічно підсумувала:

— …Простіше кажучи, це порошок із колосальним снігоочисним ефектом. Позаторік його розробили на замовлення князівства Трулі, але в останній момент вони скасували закупівлю, заявивши, що ціна занадто висока. Через це в Академії утворився величезний мертвий запас.

Саме тому вона свого часу передала через Алекса наказ зберегти цей порошок на складі під її власним ім'ям.

— В Академії йому навіть не спромоглися дати нормальну назву… тож усі називали його просто порошком Трулі, — додала Кіана, поплескавши по одному з мішків. — Коли лютує така негода, дії монстрів теж сильно обмежені. Я чула, що північні монстри під час сильних хуртовин зазвичай ховаються глибоко в свої нори. Якщо ми розсиплемо цей порошок Трулі, то зможемо швидко пробити шлях, достатній для проїзду хоча б одного воза.

— А… але як саме ти збираєшся його розсипати? Ба більше, яким чином ми зможемо точно прокласти шлях аж туди, де перебуває батько? — запитав Джуліус, насупивши брови. — Снігу зараз насипало мало не по наші плечі.

Почувши це, Кіана миттєво вказала пальцем на Хоу й відповіла:

— Хоу з цим легко впорається.

— <…Га?>

— Він великий, сильний, летить високо в небі й чудово бачить увесь шлях перед собою.

— <…Га?>

— Оскільки він розуміє людську мову, то з легкістю збагне, що монстри зараз забилися в нори, а отже, можна летіти абсолютно спокійно. Наш Хоу — це ж тобі не якийсь там звичайний північний поштовий голуб, його рівень зовсім інший, чи не так?

— <Т-так ось для чого ви привели мене з собою…>

— Я ж бачила, як ти останнім часом старанно розминав і розправляв свої крила.

Кіана солодко всміхнулася, що бувало вкрай рідко. Побачивши цю хижу посмішку, Піякі поспіхом сховав свої маленькі крильця за спину.

Ще до регресії Кіана на мить замислювалася над тим, чи не можна врятувати Гайда за допомогою порошку Трулі. Проте, як слушно зауважив Джуліус, рівномірно розсипати порошок на таку колосальну відстань і прокласти чітку дорогу було неймовірно складним завданням. До того ж снігоочисний ефект порошку Трулі не тривав вічно. А отже, вони були дуже обмежені в часі.

У ситуації, коли ні люди, ні звичайні в'ючні тварини не могли зрушити з місця, єдиною реальною альтернативою залишався саме Хоу. Саме тому в минулому житті Кіана навіть надіслала Скарі листа.

«Дідусю, чи можу я на деякий час позичити Хоу?»

Проте поки Кіана чекала на відповідь, Гайд загинув. Якщо говорити точніше, раптово обірвався сигнал лиха від його призовного духа. Оскільки ніхто не знав точного часу його смерті, а тіло так і не вдалося відшукати, для Гайда навіть не змогли влаштувати похорон. Офіційно про це ніде не оголошували, тож усі просто мовчки здогадувалися, що його більше немає серед живих.

Хай там як, відповідь на лист Кіани тоді так і не надійшла, через що вона змушена була поховати цю справу глибоко в душі. Зрештою, вона навіть до ладу не пам'ятала обличчя свого батька. Проте тепер, озираючись назад, стало зрозуміло, що той клятий ректор Академії просто перехопив і приховав її послання!

Звісно, навіть якби та записка тоді дійшла до адресата, це навряд чи щось змінило б. Адже Хоу на той час усе одно безпорадно лежав непритомним в оранжереї.

«Але тепер усе зовсім інакше!»

Зараз Хоу був абсолютно здоровим. Він був розумним, чудово розумів мову, мав величезні розміри та колосальну витривалість.

— Ну що, тоді за справу! Мерщій прикріпіть до воза магічні камені прискорення на максимальну потужність!

Кіана щиро всміхнулася й легенько поплескала Хоу по спині:

— Пора попрацювати, еге ж? Я ж усе-таки врятувала тобі життя. Якби я тоді не вилікувала тебе за допомогою явища осмосу, ти б навіть не зміг дістатись сюди.

— <Ого, ну й вихваляння, які вихваляння… І дійсно ніколи не втомиться нагадувати про це…>

Хоу приречено й розчаровано покрутив головою з боку в бік.

— <Що ж мені зробити, аби більше не вислуховувати ці повчання… Хай там як, вона моя рятівниця, тож я навіть не можу попросити її замовкнути…>

Почувши це бурмотіння, Кіана збагнула, що Хоу, схоже, понад усе на світі не подобається чути її повчальних нагадувань. Тому вона дала йому дуже люб'язну й практичну пораду:

— Позбудся повітря.

— <…Що?>

— Оскільки звук поширюється виключно наявність повітряного середовища, тобі достатньо просто прибрати повітря навколо себе, і ти більше ніколи не почуєш моїх нагадувань про борг.

— <…Щоб та магічна інженерія крізь землю провалилася>.

***

Для проведення рятувальної операції з визволення Гайда вирішили задіяти мінімальну кількість людей із гарнізону північного замку.

— Кікі, ти точно впевнена, що не хочеш піти з нами? Зрештою, цей план з'явився виключно завдяки тобі…

Почувши питання пана Джуліуса, Кіана спокійно покрутила головою:

— Навіщо мені піддавати себе таким труднощам?

Вона тверезо оцінила власні сили, зазначивши, що в разі непередбачуваної небезпеки не зможе стати повноцінною бойовою одиницею, а отже, її присутність там принесла б лише зайвий клопіт.

— Людина, яка працює виключно головою, за всіма правилами має залишатися в найтеплішому й найбезпечнішому куточку кімнати. Ох, не дай боже мені підхопити обмороження в такій холоднечі!

Зрештою, керуючись абсолютно аналогічною логікою, від участі в поході відсторонили Скарі та Джуліуса. Вони обоє були абсолютно непристосовані до суворих умов тутешніх північних морозів, та й до того ж щойно прибули з тривалої дороги. Хоч їхнє бажання особисто визволити Гайда було неймовірно палким, проте в таких життєво важливих справах слід виявляти максимальну обачність. Тому вони залишилися в замку Прелай, щоб як слід відпочити й дочекатися новин.

Таким чином, до складу сформованого рятувального загону увійшов пан Джуліус, а головною рушійною силою операції, безперечно, став Хоу.