Розділ 133 — Розділ 133

Тієї ж ночі.

Піякі летів до кімнати покоївки-шпигунки на тренування, коли раптово став свідком надзвичайно дивовижного видовища. Прямо перед каміном сиділа білочка Дарамі й уважно читала книжку.

— <О-о-о-о?>

Побачивши, як сильно перелякався малий через таке дивне видовище, Дарамі лагідно всміхнулася й запитала:

— <Дитятко, куди це ти прямуєш без своєї господині? Ти ж іще зовсім маленьке курчатко, якому й тисячі років немає>.

— <Я на тренування…>

Піякі зніяковіло переступив із лапки на лапку й підійшов ближче до Дарамі.

— <Пані Дарамі, а що ви робите тут наодинці, без пана Джуліуса?>

— <О, я збагачуюся знаннями>, — поважно відповіла білочка. — <Як тобі відомо, призовні звірі так чи інакше з часом уподібнюються до своїх господарів. Тому, якщо я не буду тримати свій розум у тонусі й постійно розвиватися, то врешті-решт стану дурною>.

— <А…>

Коли Піякі перебував поруч із Мелісою, вона завжди була такою доброю, що він зазвичай просто повторював їй: «Терпи, Мелісо. Хтось обов'язково побачить і оцінить твою справжню цінність». Щиро кажучи, день за днем він просто повторював один і той самий завчений репертуар.

Проте варто було йому опинитися біля Кіани, як у нього ніби зняли якесь давнє закляття з дзьоба — він миттєво почав розмовляти неймовірно красномовно, різноманітно та жваво. Малий і сам потай дивувався, усвідомлюючи, що це і є те саме дивовижне уподібнення до господині.

Дарамі м'яко всміхнулася й злегка поплескала лапкою по сторінці книги:

— <Саме тому я навмисно створюю такі моменти розлуки, щоб присвятити час накопиченню знань та мудрості. Звісно, цей вибір я зробила насамперед заради самого Джуліуса>.

Піякі миттєво й розуміюче кивнув на знак згоди. Хай там як, призовні звірі завжди діють виключно в інтересах своїх господарів. Якщо у цій скрутній ситуації Дарамі стане повною копією пана Джуліуса, для всієї Півночі це обернеться справжньою катастрофою.

— <Проте ти згадав про тренування. Що це за заняття такі?> — поцікавилася Дарамі, і Піякі ніяково пробурмотів у відповідь:

— <Та… Я просто подумав, що якщо як слід підкачаю м'язи та розвину фізичну силу, то зможу переносити важкі предмети. Моя здібність пов'язана з переміщенням через Інший світ, проте я маю дуже суворі обмеження щодо відстані та ваги…>

— <Через Інший світ?>

Очі Дарамі миттєво округлилися:

— <Але хіба це не призводить до повного хаосу в просторово-часовому континуумі?>

— <Так. Саме тому, коли я переміщався разом із Мелісою, ми могли повернутися назад лише через цілий місяць чи щось близь того. На щастя, останнім часом цей часовий інтервал трохи скоротився, тож я принаймні зміг виконувати доручення Кіани й літати з її листами>.

— <Гм…>

Вислухавши Піякі, Дарамі насупила брови й на кілька митей поринула в глибокі роздуми. Потім вона здивовано схилила голову набік і промовила:

— <Ти здатен повертатися з Іншого світу без жодних просторово-часових викривлень, і при цьому твою дивовижну силу використовують для банальної доставки звичайних листів?>

Піякі пригнічено кивнув. Але що поробиш, якщо єдине, що він міг підняти в повітря без шкоди для здоров'я — це тонкі клаптики паперу.

— <Дитятко, твоя здібність може виявитися куди більш колосальною, ніж ти думаєш. Схоже, ключовим фактором тут є зовсім не «вага предмета», а сам «простір і час»>, — серйозно й зосереджено промовила Дарамі. — <Підійди-но ближче, малюче. Можливо, я зможу бодай трішечки допомогти тобі розібратися в цьому>.

Піякі швиденько підійшов до білочки. Дарамі ніжно приклала свою маленьку лапку до його лобика:

— <А тепер заплющ очі й розкажи мені, що ти бачиш>.

Дотримуючись її вказівки, Піякі заплющив очі. Спочатку навколо панувала суцільна темрява. Проте поступово перед ним почали вимальовуватися чіткі, яскраві образи й картини. І не встигло минути й кількох митей, як малий, що досі сидів із абсолютно спокійним виглядом, раптово широко роззявив дзьоба:

— <О боже… Уа-а-а-а-а-ах!>

— <Що сталося?>

Перелякана Дарамі миттєво прибрала лапку. Піякі різко розплющив очі й у повному збудженні запекло затріпотів крилами:

— <Кіана лежала непритомна, а Чезаре ридав і буквально вив від розпачу!>

Від дива й шоку малий навіть почав підстрибувати на місці:

— <За внутрішніми відчуттями, самій Кіані нічого не загрожувало… Але Чезаре там самотою влаштував таку дику істерику…>

Дарамі похмуро й серйозно підсумувала:

— <Оскільки це подія, якої ще ніколи не траплялося в минулому, ти, безперечно, побачив уривок майбутнього. Дитятко, тобі щойно відкрився фрагмент прийдешнього часу>.

— <Майбутнє? Ця жахлива сцена — наше майбутнє?>

— <Так. Ти однозначно володієш дивовижним даром просторово-часового переміщення. Хоча я й не можу сказати, до яких меж здатна розвинутися ця сила…>

Чезаре був чоловіком, який влаштовував справжній скандал та паніку, варто було Кіані бодай раз пропустити звичайний обід.

Піякі спробував уявити, яким невимовним, первісним жахом обернеться для Чезаре таке майбутнє, але вчасно вирішив, що краще про це взагалі не думати. Натомість він вирішив скористатися моментом і ще трохи підлизатися до розумної білочки:

— <А можна спробувати ще разочок?>

Проте Дарамі відразу ж покрутила головою:

— <Для мене це теж межа моїх можливостей, тож більше я нічим не зможу тобі допомогти… Однак…>

Піякі помітив, як її погляд раптово затьмарився. Дарамі вкрай стурбовано й тихо пробурмотіла під ніс:

— <Поки ми не переконаємося в усьому остаточно, тобі краще взагалі нікому про це не розповідати. Навіть самій Кіані>.

— <Що? Чому це?>

— <Річ у тім, що маніпуляції з простором і часом свого часу були головною спеціалізацією чорного мага Отсона>.

— <Щ-щ-що-о-о-о-о-о?>

Почувши ім'я Отсона, Піякі злякано витріщив очі. Це ім'я несло в собі занадто багато зловісних і моторошних асоціацій.

— <Усе гаразд, не лякайся. Душа Отсона була повністю знищена й стерта з цього світу. Навіть якщо залишки його магічної сили досі просочують запечатані уламки серця, він позбавлений тіла та душі, а отже, абсолютно неспроможний діяти>, — поспішила заспокоїти його Дарамі, ніжно погладивши малого по спинці. — <Проте, оскільки ніхто з нас досі достеменно не знає повної природи твого дару, краще не давати людям зайвих приводів для упереджень та страхів. Просто трішки зачекай. Зрештою, незабаром усе й так з'ясується>.

— <Незабаром?>

— <Джуліус дав тверду обіцянку Кіані, тож він переверне весь Арун догори дриґом, але обов'язково знайде й принесе ці уламки серця. Свого часу він так само діяв і задля Енес>.

***

Після того як Піякі пішов, я ще якийсь час просто сиділа на місці нерухомо зі своїми думками. Мені б належало відразу міцно заснути після такої виснажливої й довгої подорожі, проте сон ніяк не йшов.

Те, що я взагалі не мала жодних спогадів про батька, давало нам унікальну можливість розпочати наші стосунки з абсолютно чистого аркуша. Він нічого не знав про те, як я колись жорстоко цькувала Мелісу чи як ганебно переслідувала Родріго… А отже, у нас були всі шанси з самого початку побудувати чудові, гармонійні взаємини.

І якщо наші здогадки правильні, і батько дійсно ризикнув усім і пішов у ті прокляті дикі землі виключно заради вирішення проблеми з моїм призовним звіром… Тоді виходить, що я з самого дитинства була оточена просто неймовірною, безмежною батьківською любов'ю.

Зрештою, крутячи в голові ці думки, я зрозуміла, що заснути найближчим часом точно не вдасться, тому вирішила роззирнутися довкола й пошукати в кімнаті ще якісь цікаві картаті речі.

— Ці покої свого часу належали пані Енес , — згадала я слова старшої покоївки, яка проводжала мене сюди. — Ми все ретельно прибрали, вичистили й підготували для вас. Бажаємо вам приємного й спокійного відпочинку.

У головному замку герцогства Прелай ім'я моєї мами тривалий час перебувало під якимось негласним табу. Проте тут навіть прості служники вимовляли її ім'я з неймовірною теплотою, повагою та щирою любов'ю в голосі. Напевно, це була заслуга пана Джуліуса, який роками повторював усім навколо: «Наша Енес ніколи б не вчинила нічого подібного». Озираючись на це, слід визнати, що рівень довіри та відданості пана Джуліуса моїй мамі був просто колосальним.

Я підійшла до письмового столу, помітивши на ньому картатий блокнот, і саме в цей момент мій погляд зачепився за дещо незвичайне.

— О?

За задньою стінкою шухляди столу я виявила крихітний, ледь помітний шматочок паперу. Він був настільки старим, що не лише вкрився товстим шаром пилу, а й уже встиг сильно пожовтіти від часу.

Я з максимальною обережністю витягла цей старовинний папірець.

«Гайд просто бездоганний.

Його бездоганно біла, ніжна шкіра, це ангельське обличчя… Він схожий на прекрасного чарівного ельфа зі старовинних казок.

Поруч із ним я й сама мимоволі починаю стежити за кожним своїм рухом та словом. Напевно, це тому, що він уособлює собою образ ідеального, витонченого аристократа.»

Це був уривок із неймовірно романтичного, милого щоденника закоханої юної дівчини. На берегах паперу навіть був ретельно намальований портрет батька в юні роки.

«…Джуліус?»

Ця думка спалахнула в моїй голові настільки раптово, що мені до нестями захотілося щосили дати собі ляпаса. Варто було мені подумки накласти на образ прекрасного, ідеального батька риси Джуліуса, як уся романтика цієї записки миттєво й безслідно випарувалася.

«Рокі цілими днями безвилазно сидить у підземній бібліотеці. Але завдяки цьому я можу кожну хвилину проводити поруч із Гайдом, тож я просто на сьомому небі від щастя. Мені здається, що Гайд теж до мене небайдужий.

Проте я помітила, що панна Долорес теж постійно заглядається на нього. Шляхетна донька герцога та я, кругла сирота…

Об'єктивно кажучи, ми навіть близько не стоїмо поруч. Але я ні за що на світі не здамся! Я нікому не віддам свого прекрасного ельфа. Я обов'язково знайду спосіб вийти за нього заміж! А потім ми народимо з ним цілу десятку таких же чарівних, схожих на ельфів діток!»

— …

Під кінець цього тексту вже чітко проступали перші ознаки справжнього, чистого божевілля палко закоханої дівчини. Звісно, народити «десятку схожих на ельфів діток» моїй мамі так і не вдалося, проте…

— Але щодо мене, то тут ще є певна надія, чи не так?

Алекс вдався повністю в дідуся. А отже, мої майбутні діти цілком мають усі шанси успадкувати генетичні риси мого прекрасного батька. І якщо до цього всього акуратно додати бездоганну зовнішність Чезаре…

«Мамо, обіцяю, я обов'язково народжу цілу десятку чарівних, схожих на ельфів малюків».

Вже зовсім скоро в столиці мав скликатися офіційний з'їзд ради аристократів. І до моменту нашої наступної зустрічі весь цей світ зміниться до невпізнаваності.

Примітка: страшно уявити радість Чезаре, якби він це почув аххаах. Від невзаємного кохання до народимо цілу десятку чарівних малюків хахахааххааххаха.