Розділ 134 — Розділ 134

Маєток герцога Прелая.

Дворецький, увесь тремтячи, доповідав Алексу про різні поточні справи.

— Отже, за десять днів відбудеться з'їзд ради аристократів, на якому ви маєте бути присутнім як представник роду…

— Сподіваюся, це не якась ХХ пропозиція, щоб я туди вдерся? — холодно кинув Алекс, не відриваючись від чищення меча. — Хочеш, аби я годинами вислуховував, як ХХ, до яких мені немає жодного діла, теревенять про свої забаганки?

— Цього разу під приводом підготовки до війни податки стягнули у значно більшому обсязі, ніж зазвичай. Ми просто зобов'язані висловити офіційний протест. Ймовірно, багато шляхетних родин теж протестуватимуть…

— Протест? — у голосі Алекса раптом почулися жваві нотки, наче він почув приємне для себе слово. — Справді можна висловити протест?

— Так, пане. Але виключно словами, пане Алексе. У жодному разі не мечем.

Після цих чітких слів дворецького погляд Алекса миттєво згас, і він серйозно перепитав:

— І ти справді думаєш, що я на таке ХХ здатний?

Алекс абсолютно не переймався керуванням маєтком, тому навіть достеменно не знав, наскільки більше податків цього разу довелося сплатити їхній родині. Дворецький як ніколи гостро відчув гіркоту через відсутність Скарі.

Він щиро сумував за Скарі, який, попри поважний вік, завжди бездоганно керував усіма справами — хоча, звісно, здоров'я старого від того невпинно гіршало.

— Хай там як, навіть якщо я туди поїду, я все одно абсолютно нічим не зможу допомогти роду Прелай, — гордо заявив Алекс. — Жодного зиску з цього не буде, тож навіщо мені заради якоїсь ХХ нудьги так над собою знущатися?

— Але ж рід Прелай як представник найвищої аристократії завжди відвідував ці засідання…

— Щоразу туди їздив дідусь. Просто збреши їм, що дідусь відсутній, і ці ХХ все чудово зрозуміють.

Дворецький миттєво замахав руками, заперечуючи його слова:

— Зовсім ні, пане. На минулому з'їзді ради аристократів замість нього була присутня панна Кіана.

— Що?

Байдужість з обличчя Алекса як рукою зняло, і він різко підвів погляд:

— …Кажеш, Кіана туди ходила?

Алекс усе ще сушив собі голову над тим, як йому підступитися до розмови з Кіаною. А все тому, що він за все своє життя ні з ким не спілкувався лагідно чи бодай невимушено.

Спершу він планував завести розмову про те, яку послугу зробив їй в Академії, сподіваючись цим розтопити кригу.

Але з того часу утекло вже занадто багато води. До того ж підлеглі доповіли, що на шляху до Півночі Кіана сама заїжджала в Академію. Тож ця тема навряд чи стала б гарним приводом для приємної бесіди.

«Кіано, я зробив усе точно так, як ти просила, і розібрався зі справами в Академії».

«О, я вже й сама все перевірила. То ти зараз хизуєшся цим, щоб почути від мене слова вдячності?»

Тому від ідеї розмовляти про Академію довелося відмовитися.

Коли він розпитував інших, йому порадили: «Знайдіть спільні інтереси». Проте у них із Кіаною просто не могло бути нічого спільного. Ба більше, якби таке знайшлося, це б навіть ускладнило ситуацію.

Але якщо він відвідає цей з'їзд, то у них з'явиться чудова спільна тема, яка допоможе налагодити бодай якийсь теплий зв'язок. Алекс миттєво ухвалив рішення:

— Тоді я теж поїду.

І поки дворецький не встиг розпливтися у зворушеній посмішці, він поспішно додав:

— Підготуй мені хороші й надійні беруші. Бо якщо я побачу якогось ХХ, котрий навмисно затягуватиме засідання своїми балачками, я можу не витримати вигляду його ХХ пики й просто вихоплю меч.

— …Слухаюся, пане. І ось іще — це звіт, який надіслали з «Чорного місяця».

«Чорний місяць» — це таємна інформаційна мережа, яка перебувала в підпорядкуванні роду Прелай. Кожна впливова аристократична родина мала власні канали для збору подібних відомостей.

Звісно, Джуліус зі своєю «Лорелай» збирав дані значно швидше й точніше за будь-який «Чорний місяць». Проте зараз Джуліус тимчасово призупинив випуск газети й вирушив на Північ.

Вчитуючись у рядки звіту від «Чорного місяця», Алекс похмуро насупився:

— Що за чортівня… Війська з володінь Левіна почали рух? Та ще й у такий спосіб?

Продовжуючи читати, Алекс відчув, як у його очах спалахнув щирий азарт та інтерес:

— Ого, і коли це вони встигли розростися до таких масштабів? Вражає. Усі таємні служби в місцях із добре розвиненою інформаційною мережею зараз, мабуть, просто на вухах стоять від подиву.

— Крім того, маркіз Левін особисто подав запит на участь у цьому з'їзді ради аристократів…

Оскільки землі Левіна вважалися прикордонними володіннями, маркіза зазвичай не викликали на раду аристократів у столиці. Проте він сам виявив наполегливе бажання прибути, і врешті-решт отримав на це офіційний дозвіл.

— О, а це обіцяє бути вельми цікавим, — усміхнувся Алекс, задоволено потираючи підборіддя.

Вульф, який до цього ліниво лежав біля його ніг, схилив голову набік:

— <І що ж тут цікавого? Якщо там не пахне доброю різаниною, ти ніколи в житті не знайдеш на тих зборах нічого цікавого>.

— Саме тому я це й кажу — схоже, там дійсно пахне доброю різаниною, — зайшовся в тихому сміху Алекс. — Який ще сенс цьому ХХ покидьку приводити з собою цілу армію й раптово вдиратися на засідання ради, якщо не для того, щоб висунути ультиматум чи погрози? Мені аж кортить побачити, що цей ХХ бандюган збирається витрусити з імператорської родини.

— <Я думав, тебе взагалі не обходить чуже життя>.

— Звісно, не обходить.

Алекс уже досить довго перебував у столиці, тож встиг зібрати всі можливі чутки й плітки за останній час. Зрозуміло, йому детально доповіли й про все, що відбувалося між Кіаною та Чезаре.

Якби Кіана та Чезаре досі перебували у романтичних стосунках — нехай навіть і фальшивих — це могло б викликати в нього бодай якийсь інтерес. Проте столицею вже давно ширилися чутки про їхнє остаточне розставання, а після повернення до маєтку слуги роду Прелай по секрету натякнули йому: «О, та то все було просто звичайним замилюванням очей для публіки».

Алекс абсолютно невимушено й безтурботно підсумував:

— Але хай там як, якщо станеться щось справді грандіозне, це буде чудовою темою для розмови з Кіаною. Сподіваюся, цей ХХ бандюган влаштує там по-справжньому криваве видовище.

***

Минуло десять днів відтоді, як рятувальний загін пана Джуліуса вирушив у дорогу.

Тепер, навіть якщо піднятися на найвищий оглядовий майданчик фортеці, розгледіти бодай щось на горизонті було вже абсолютно неможливо. Проте Скарі за будь-якої нагоди все одно вперто піднімався на вежу. Він годинами стояв там, пильно вдивляючись у неосяжну далечінь, де колись миготіли далекі вогні.

— Ви настільки сильно сумуєте за батьком? — з удаваною легкістю поцікавився Джуліус, що стояв поруч.

— Що за нісенітницю ти верзеш? — миттєво розлютився Скарі. — Я чекаю на Хоу! З якого це дива мені сумувати за бовдуром, який навіть не порадившись втік казна-куди, нічого не узгодивши з власним батьком? Я стою тут лише для того, щоб щойно він з'явиться на обрії, швиденько вибігти назустріч і нарешті міцно обійняти його!

— Овва, — Джуліус стиха звернувся до зеленої змії, яка обвивала його руку. — Виходить, усю його тираду можна було просто проігнорувати й звернути увагу лише на останнє речення, так?

Лея засичала у відповідь, схиливши голівку:

— <Ага. Його манера висловлюватися точнісінько така сама, як і твоя. Ти весь удався у свого дідуся>.

Почувши це, Джуліус та Скарі одночасно витріщилися на зелену змію. На обличчях обох застиг вираз глибокої образи.

— <Ну а що я такого сказала?> — обурено заговорила Лея, почуваючись скривдженою. — <Ви двоє хоча б схожі між собою, на відміну від Кіани, яка взагалі сюди ні разу не потурбувалася піднятися>.

І слова Леї були щирою правдою. Кіана після першого ж дня більше жодного разу не з'являлася на оглядовому майданчику. Вона просто безвилазно сиділа в підземній бібліотеці замку.

Хоча слуги й попереджали її, кажучи: «У те приміщення вже дуже багато років не ступала нога людини», Кіані було байдуже на всі застереження. Нудьгуючий Джуліус якось спробував піти слідом за нею, проте, щойно переступивши поріг, злякано відсахнувся від хмар пилу.

Він просто не міг дозволити, щоб його розкішне, шалено дороге вбрання вкрилося цим брудом.

— <Хай там як, Кіана справді поводиться надто холодно й байдуже>, — додала Лея, водячи хвостом. — <Сама ж усе це спланувала й організувала, а тепер навіть жодного разу не прийшла подивитися>.

Саме в цей момент почувся голос:

— Я, хах, взагалі-то, хах, планувала прийти раніше.

Почувши цей втомлений, але витончений голос, Лея, Джуліус та Скарі синхронно обернулися.

— Просто, хах… якби ж я знала…

Це була Кіана, яка щойно важко піднялася на вежу. Вона сердито дивилася на Лею, і на її обличчі чітко читалося палке бажання висловити все, що вона думає.

— <Ахахахаха, просто Кіана абсолютно не дружить із фізичними навантаженнями та спортом! Вона подолала ці сходи, і зараз у неї просто немає сил навіть на те, щоб нормально вилаятися!> — залився голосним сміхом Піякі, який кружляв над її головою. — <Давайте, висловлюйте їй усе прямо зараз, поки вона безпорадна! Усі разом!>

Тож Джуліус негайно скористався моментом:

— Кіано, насправді перед самим від'їздом зі столиці я встиг замовити для тебе сукні у свого найулюбленішого модельєра. Твоє теперішнє нудне вбрання просто категорично не відповідає моїм високим естетичним стандартам.

— Що за… хах, хах… дурниці ти… хах, хах… верзеш…

Очі Кіани загрозливо звузилися, перетворюючись на дві гострі щілинки. Проте Джуліус вчасно додав:

— Звісно, я окремо попросив його нанести картатий візерунок.

Тільки після цих слів гнів Кіани помітно вщух, вона розуміюче хитнула головою й спробувала нарешті віддихатися. Зробивши кілька ковтків води, яку їй дбайливо підніс Скарі, вона остаточно заспокоїлася й лише тоді повернулася до Леї:

— Я не приходила сюди раніше лише тому, що до сьогоднішнього дня ми все одно нічого б не змогли побачити. Це було б абсолютно неефективно.

— <Кіано! Говорити такі речі перед людьми, які неефективно приходили сюди щодня — це просто верх нетактовності! Ти ж фактично щойно назвали всю їхню турботу абсолютно марною справою!>

Поки Піякі весело реготав, Кіана примружилась, пильно вдивляючись у далеку лінію горизонту. І за кілька митей у темному нічному нічному небі далеко-далеко звідси раптом яскраво спалахнув і злетів угору слабкий вогняний сигнал.

— А. — на обличчі Кіани нарешті з'явився легкий вираз полегшення. — Схоже, все пройшло успішно.

Тільки тепер Скарі та Джуліус збагнули, чому Кіана вирішила піднятися на вежу саме сьогодні.

Сьогодні минав рівно десятий день відтоді, як відбув загін пана Джуліуса. Іншими словами, це був саме той день, коли батько згідно з графіком мав знову надіслати світловий сигнал про своє місцезнаходження. І вогонь, який щойно випустив призовний дух Гайда, за своїми координатами був значно, набагато ближче до фортеці, ніж десять днів тому.

— Це означає, що вони успішно зустрілися з рятувальним загоном і вже прямують до замку, — впевнено й чітко підсумувала Кіана. — Операція з порятунку пройшла гладко. Нам залишилося почекати зовсім трохи. І якщо зараз швидко прорахувати подумки пройдену ними відстань та швидкість руху воза…

Кіана на мить задумалася, а потім з абсолютною впевненістю додала:

— Гадаю, я також зможу приблизно визначити їхню дату прибуття.