Розділ 19 — Розділ 19

Здавалося, варто мені було повернутися до герцогського маєтку, як на мене почали сипатися одне за одним вибухові потрясіння. Спершу новини про підлість Академії, тепер — раптова поява Піякі.

Я стояла, заціпеніла від несподіванки, і проводжала поглядом пухнасту спинку жайворонка, що відлетів геть. Тишу перервав дідусь. Прочистивши горло, він тихо промовив:

— Йди за ним.

— Прошу? — перепитала я, дещо розгубившись.

— Призовний звір завжди дуже сильно емоційно залежить від свого господаря, — пояснив дідусь, суворо дивлячись на мене. — Навіть якщо ти сказала це ненароком, твої слова, мабуть, завдали йому болю. Йди і заспокой його.

«Дідусь щойно назвав мене „господинею“?».

Я вражено вставилася на нього. Відверто кажучи, я очікувала, що він розлютиться на мене за те, що я зрештою відібрала призовного звіра у Меліси. Адже в дитинстві я була ще тією шибайголовою....

Звісно, я не думала, що дідусь буде надто суворим, але те, що він так миттєво визнав мене новою володаркою Піякі, стало справжньою несподіванкою.

— І це перед усіма слугами маєтку....

— О... е-е... — тільки й змогла я промугикати.

Помітивши мою розгубленість, дідусь додав низьким голосом:

— Призовний звір кориться лише волі свого господаря. Піякі послухався твого наказу, а отже, тепер ти його господарка. Це просто факт. Не зациклюйся на минулому.

Він легенько поплескав мене по спині. О небо! Дідусь... він щойно дав мені щиру пораду щодо призовного звіра — священного символу роду Прелай?...

Від цього на душі стало дуже дивно.

Раніше я завжди потайки заздрила, коли дідусь, єдиний мудрий дорослий у нашій родині, давав настанови іншим дітям:

«Алексе, не смій лаятися при своєму звірі! Кажуть же, що характер духа відображає душу того, хто його прикликав».

«Джуліусе, якщо почнеш дарувати звіру коштовності, доведеться робити це вічно. Не розбещуй його».

«Мелісо, не будь такою безвольною, не слухай Піякі в усьому. Ти сама маєш приймати рішення».

І ось тепер, коли черга дійшла до мене, я почувалася абсолютно приголомшеною.

— Попри всі обставини, ти — моя онука. Чому ж ти так боязко озираєшся на мене, коли йдеться про свого звіра?

Я промовчала. Я не наважилася сказати, що, можливо... я зовсім не «його онука». Ці слова просто застрягли в горлі. Зрештою, доказів у мене не було.

Правда була в тому, що я й сама не знала, якої реакції хочу від нього. Якби він сказав: «Ти точно дитина Гайда», мене б загризла совість. А якби промовив: «Неважливо, чия ти дитина», я б, напевно, ще більше замкнулася в собі, розуміючи, що він теж про це думає.

Ситуація була безвихідною для нас обох.

— І ще одне. Маєток Прелай — це не Академія. Тож... — дідусь додав сталевих ноток у голос. — Більше ніяких пропущених обідів та літрів енергетиків. Я не дозволю тобі нищити себе заради досліджень.

Я якраз збиралася непомітно дістати ліки для шлунку через печію, але від його слів лише зашпорталася й закашлялася.

— А тепер негайно йди і заспокой свого викликаного звіра.

Це було неймовірно ніяково. Визнати себе володаркою Піякі перед дідусем здавалося мені чимось надто зухвалим. Тому я вирішила прийняти його пораду:

— Так, пане, я зрозуміла! Я негайно наздожену його, щоб не лише залікувати його «тонку душевну травму», а й провчити за звичку скиглити перед своєю панною! Глибоко вражена вашими словами, я щойно переродилася як справжня господиня Піякі!

— ....

— Мабуть, він просто вирішив побайдикувати, — пробурмотіла я собі під ніс і чимдуж побігла до своєї кімнати, куди полетів жайворонок.

***

Тим часом в імператорському палаці, у кабінеті принца Гітона, з'явився терміновий гість.

— Ваша Високосте!

Це був молодий пан Родріго. Після зустрічі з Кіаною він одразу помчав до Гітона.

— Ти занадто часто став навідуватися, — зітхнув Гітон, не відриваючись від справ. — Ти ж знаєш, що через хворобу Його Величності Імператора ми не приймаємо гостей. Навіть мені стає незручно перед палацовими лікарями через твої візити.

— Тільки цього разу! — Родріго навіть не дотримався етикету й просто впав у крісло перед принцом. — Благаю, допоможіть мені лише в цій справі.

Гітон зміряв Родріго холодним поглядом, але швидко приховав роздратування за маскою ввічливості. Родріго, не помітивши зміни настрою принца, вигукнув:

— Кіана Елі Прелай... Я хочу одружитися з цією панною!

Родріго не був зовсім дурнем і швидко зрозумів ситуацію. Після короткої розмови з Кіаною він усвідомив, що вона більше не бігає за ним як навіжена.

— І що з того? Хочеш — одружуйся, — Гітон криво посміхнувся. — Ця панна раніше була готова на все заради тебе.

— Але в тому-то й річ... — Родріго прикусив губу й похмуро додав: — Схоже, її почуття змінилися. Мабуть, те дитяче захоплення минуло.

— Оце так прикрість, — байдуже кинув Гітон і знову заглибився в папери.

— Ваша Високосте, якщо ви допоможете, усе пройде значно легше, — очі Родріго зблиснули. — Адже ми мали укласти шлюб з домом Прелай. Розрив заручин з Мелісою був абсолютно одностороннім рішенням їхньої родини. Якщо ви особисто висунете їм звинувачення за це....

— Родріго, — перервав його Гітон низьким голосом. — Наскільки я пам'ятаю, я вже виконав твоє надмірне прохання. Я відправив твого старшого брата на віддалений фронт. Тобі цього замало?

— Завдяки цьому він здобув там славу й повернувся раніше, ніж очікувалося! Тепер батько цінує його ще більше! — вигукнув Родріго.

У домі герцога Пербуса спадкоємця обирали за здібностями. Родріго, як другий син, відчайдушно прагнув посісти місце брата. Але оскільки талантами він явно поступався старшому, він намагався підвищити свою значущість через впливові зв'язки.

— Але шлюб — це зовсім інше! В Імперії немає кращої партії, ніж дім Прелай!

Гітон мовчав.

— За такого стану справ ми маємо враховувати навіть ту мізерну ймовірність, що Кіана зуміє піддобритися до родини. Благаю, якнайшвидше натисніть на них, щоб змусити до цього шлюбу.

Принц Гітон мовчки зберігав незадоволений вираз обличчя.

— Ваша Високосте, — Родріго заговорив тихіше, помітивши напружену атмосферу. — Ми ж друзі. Ви мусите мені допомогти. Порівняно з тим, що я зробив для вас, це ж дрібниця.

Очі Гітона звузилися. Так, допомога цієї людини свого часу була корисною. Саме після того вони стали «найкращими друзями» в очах світу.

— Зараз ви — найвпливовіша особа в палаці, — підлесливо заусміхався Родріго. — Навіть горді Прелай не зможуть відмовити принцу Гітону. Ви ж — майбутній Імператор.

Імператор хворів уже сім років, і жоден лікар не міг йому допомогти. Проте він досі не призначив Гітона кронпринцом. Офіційною причиною було те, що тіло справжнього кронпринца, який зник шість років тому, так і не знайшли.

Після зникнення законного спадкоємця Гітон справді став господарем палацу, адже Імператор був прикутий до ліжка, а Імператриця після втрати сина жила самітницею.

У молоді роки Імператор через дипломатичні потреби мав багато дружин, але спадкоємців було обмаль. Крім зниклого сина Імператриці, він мав лише Гітона від третьої дружини та принцесу Селієт від п'ятої.

Селієт, чия мати померла рано, не мала жодної підтримки й не вважалася конкуренткою. Натомість мати Гітона, Долорес, міцно тримала в руках політичну владу. Попри це, Гітона надзвичайно дратувало, що він досі не має офіційного титулу кронпринца.

— Я ще не кронпринц, — удавано відсторонився Гітон. — Мій дорогий брат може бути ще живим.

Родріго лише хихикнув:

— Але ж ви вже наказали таємно знайти й усунути всіх молодиків із блакитними очима, що підходять за віком. Блакитні очі — рідкість, і, як відомо, їхній колір змінити неможливо.

— Гм....

— Тож не хвилюйтеся. Він точно загинув тоді, впавши зі скелі, — прошепотів Родріго.

Він схилився до вуха принца й додав:

— Адже я особисто його штовхнув.

Ці слова мали не лише заспокоїти Гітона, а й нагадати про «послугу», за яку принц тепер був винен.

Гітон мовчки дивився на Родріго.

Він наблизив цього молодика лише тому, що той був найближчим другом зниклого кронпринца. Про справжню дружбу тут не йшлося. Гітон навіть не збирався розповідати Родріго про свій план повністю знищити небезпечний дім Прелай. Йому не подобалося, що Родріго наважується шантажувати його минулим.

— Що ж, Родріго, — Гітон раптом привітно посміхнувся. — Спробуй порозумітися з панною Кіаною. Я допоможу тобі в межах розумного.

Для Гітона це було навіть вигідно: якщо він зможе знищити Родріго разом із родиною Прелай, одним свідком його злочину стане менше.

— Оскільки вона не була офіційно заручена з тобою, я не можу просто наказати їй вийти заміж. Але я можу натякнути герцогу, що це був би дуже вдалий союз.

— Цього цілком достатньо! — вишкірився Родріго. — Хіба їм не байдуже до цієї похмурої молодшої онуки? Чесно кажучи, всі просто бояться герцога Прелай, тому й мовчать....

Голос Родріго став ще зневажливішим:

— Панна, яка навіть не може прикликати призовного звіра, навряд чи є справжньою Прелай.

Він навіть весело захіхікав.

— Хто завгодно побачить, що в ній немає їхньої крові. Дивно, чому вони взагалі тримають її в домі.

Гітон сухо посміхнувся у відповідь і швидко написав короткого листа до герцога Скарі Прелай. Він передав папір Родріго:

— Успіхів тобі.

— Дякую, Ваша Високосте! Завтра ж вранці відправлю це до маєтку.

Родріго низько вклонився й пішов, а Гітон лише мовчки посміхався йому вслід.

Наступного ранку одна лише пропозиція руки та серця від Родріго перевернула весь маєток герцога Прелай догори дриґом.