Розділ 20 — Розділ 20

Щойно я забігла до своєї кімнати, то побачила Піякі: він уткнувся обличчям у мою подушку й невтішно схлипував.

— Ти ж казав, що образився, то чого прийшов саме сюди...

— <А куди ж іще йти бідному Піякі!> — обурився він, гатячи маленькими крильцями по подушці. — <У мене ж нічого немає, а піти з дому — це лише накликати на себе біду! Піякі, хоч би якою паршивою була ситуація, ні за що не піде в ту паршиву Академію, як панна Кіана!>

Хоч я й збиралася як слід провчити його за неслухняність, після цих слів одразу викинула білий прапор.

— Твоя правда, тут не посперечаєшся.

Від самої згадки про «Академію» в мене підкосилися ноги, тож я зітхнула й упала на ліжко.

— Не варто було туди йти...

Спогад про ту останню зраду був жахливим. Мабуть, ще й тому, що в Академії мене ледь не обожнювали.

— Але, Піякі, невже це те місце, де я маю бути? — тихо пробурмотіла я. — Скільки б я не перечитувала оригінал, там жодного разу не було сцени, де родина згадувала б про мене, поки мене не було поруч.

— <Це ви, панно Кіано, неправильно думаєте,> — Піякі повільно підвів голову й подивився на мене.

На мій подив, на його обличчі не було жодної сльозинки. Він зовсім не плакав. Справжній майстер драми.

— <Вони не те що про вас не говорили — вони взагалі між собою майже не спілкуються, якщо немає нагальної потреби. Ви ж і самі знаєте, що ваша сімейка була безладною від самого початку.>

Це було дуже влучне зауваження. Тепер, коли я про це замислилася, так воно і було. Навіть без мене вони почувалися ніяково одне з одним; у цій родині панував безлад. Жодне поєднання родичів не могло похвалитися теплими стосунками.

— А ти... — я подивилася на Піякі й запитала: — ...ти не сумуєш за Мелісою?

Чесно кажучи, я думала, що так і є. Адже Піякі весь час називав мене «жорстокою хазяйкою».

Почувши моє запитання, Піякі схилив голову набік, а потім запитав у відповідь:

— <А ви, панно Кіано? Хіба ви не ненавидите Мелісу?>

Ти поглянь на нього. Який майстер переводити стрілки.

— <Зрештою, вона ж вирішила покинути весь рід Прелай і жити сама по собі.>

— Гм.

— <І це при тому, що ви, панно Кіано, попри свій егоїстичний характер і те, що дбаєте лише про себе, зараз зі шкіри пнетеся, щоб урятувати родину.>

— Натомість Меліса, мабуть, зі шкіри пнеться, щоб урятувати всіх бідняків світу, — байдуже відказала я. — Ти ж знаєш, я дріб’язкова і маю комплекс жертви, тож від самих думок про Мелісу стаю нещасною. Тому я просто намагаюся про неї не думати.

Спогади Меліси, які я отримала після регресії, були надзвичайно теплими. Окрім одержимості з боку Родріго та Гітона, їй симпатизувало безліч інших чоловіків.

«Чесно, хто взагалі вважає панну Кіану справжньою Прелай? У неї ж навіть призовного звіра немає. Тільки ти, Мелісо, є справжньою донькою роду Прелай».

«Не кажіть так. Я так не вважаю».

«Мелісо, як ти можеш так казати після всього, що Кіана тобі зробила? Ти справді янгол».

Ну... Меліса добра, тож це цілком природно. Навіть коли її цькували у світському товаристві, вона стійко це зносила. Навіть члени родини, які ігнорували одне одного, бодай віталися з нею, бо вона завжди підходила першою з усмішкою.

— І що ж мені з тобою робити? У цьому житті тобі світить лише експлуатація з мого боку, — втомлено промовила я.

Піякі знову схилив голову й відповів:

— <Але дивно, я відчуваю в собі ще більше сил. Насправді, це зайняло в мене менше часу, ніж зазвичай. Переносити речі стало набагато легше... Здається, наступного разу я зможу впоратися ще швидше.>

— Справді?

Оце так новина. Це було дуже цікаво.

Схоже, мої спроби прикинутися нещасною спрацювали, і Піякі вже забув про свої образи. Проте мій мозок почав працювати на повну, щойно він згадав про скорочення часу.

Меліса ніколи не давала Піякі особливих доручень, бо не вважала його здібності корисними.

«Отже, чим частіше він здійснює доставку, тим швидше це в нього виходить? А якщо він зможе робити це швидше, чи вдасться мені навчити його переносити важчі предмети?»

Затямте: ніколи не кажіть професору, що робота йде краще, ніж очікувалося. Бо він одразу почне думати, як запрягти вас ще ефективніше.

«Треба буде навантажити його роботою без передиху».

Якщо скажу про це зараз, буде скандал, тож завтра спробую підсунути йому справу нишком.

— <У будь-якому разі, панно Кіано, Меліса втекла, а ви — ні.>

— Ну, це тому, що обставини інші.

— <І все ж... я знаю, як вам важко в цьому герцогському маєтку. Але як вам вдається так непохитно стояти на своєму?>

Піякі дивився на мене з щирим захватом, тому я відповіла йому цілком серйозно:

— Це все завдяки силі нормальної реакції.

— <Що, перепрошую?>

— Завдяки силі, що підтримує об’єкт у напрямку, протилежному силі тяжіння, ми всі можемо стояти на поверхні землі.

— <............Щоб та магічна інженерія крізь землю провалилася.>

***

— Ой, панно, що ж тепер буде! — закричала покоївка-шпигунка, вбігаючи до кімнати, щойно я прокинулася після тривалого сну.

— З дому герцога Пербуса надіслали пропозицію про шлюб на ваше ім'я, а там...

Я позіхнула й повільно перепитала:

— Там додано особисту думку принца Гітона?

— Ой! — покоївка широко розплющила очі й роззявила рота. — Звідки ви дізналися?

— А хіба є хтось вищий за рід Прелай, окрім імператорської родини? І єдиний з імператорської родини, хто запхав би свого носа в це сватання — це принц Гітон.

Я спокійно відповіла й підвелася з ліжка.

З грудей вирвалося зітхання. Родріго діяв набагато швидше, ніж я очікувала. Хоча, не можна сказати, що це було зовсім неочікувано.

Я була людиною, яка обклеювала всю свою кімнату в гуртожитку папірцями, прораховуючи кожен варіант розвитку подій. А маючи знання про оригінальний сюжет, я вже мала план, як упоратися з подібними речами.

В оригіналі Родріго використав цей самий метод, щоб отримати Мелісу: додав рекомендаційний лист від свого близького друга, принца Гітона, аби натиснути на родину Прелай. Це було логічно, адже Гітон був єдиною людиною, здатною на той момент притиснути герцогський рід своєю владою.

«При цьому він сам бажав Мелісу і страждав від цього. Покидьок, який зазіхає на наречену друга».

За звичайних обставин принц Гітон пізніше сам би закохався в Мелісу, змінив би свою думку, і справа зі шлюбом зійшла б нанівець. Але зараз Гітон навіть не знав мене в обличчя.

Тож він без жодних докорів сумління віддасть наказ на кшталт: «Рід Прелай має взяти на себе відповідальність за шлюбні перемовини з Родріго».

І була лише одна зачіпка, яка дозволяла не підкоритися цьому наказу.

Оскільки це був політичний шлюб, довелося б погоджуватися на протекцію імператорської родини. Але якщо в дівчини вже є коханий — це зовсім інша справа. Наполегливе намагання розлучити закоханих могло бути витлумачене як перевищення владних повноважень імператорської родини.

«Тоді я просто заявлю, що в мене вже є чоловік, з яким ми серцями зійшлися, і я збираюся побратися з ним».

Але в цьому плані було дві слабкі сторони.

По-перше — у мене не було жодного такого чоловіка. По-друге — хай які плани я б не будувала, якщо мій дідусь, голова роду, скаже «ні», все буде марно.

Зрештою, дідусь — голова роду Прелай, і для нього було б логічніше прийняти раціональне рішення заради всього роду, аніж заради мене однієї — дівчини, яка, найімовірніше, навіть не є його кровною родичкою.

Та все ж я не могла вийти заміж за Родріго. Треба було використати вчорашню послугу з Хоу як привід, щоб відмовитися.

Я зітхнула ще раз і повільно підвелася.

— Спершу піду до дідуся.

***

— Що ти сказав?

Джуліус підскочив на місці, почувши звіт інформатора.

— Що той божевільний собі дозволяє?

Новина про те, що Родріго надіслав до маєтку Прелай лист із вимогою шлюбу, розійшлася миттєво.

— Не те щоб я дуже дорожив Кіаною! — вигукнув Джуліус у гніві, нишпорячи в гардеробі в пошуках найяскравішого одягу з найбільшими логотипами. — Але я не можу допустити, щоб цей підлий шантажист став моїм зятем!

Він навіть обрав туфлі з обмеженої серії, які зазвичай беріг і майже не взував.

— Ку-куди ви йдете, молодий пане? — розгублено запитав інформатор.

— До герцогського маєтку! — процідив крізь зуби Джуліус.

Навіть у такому поспіху він не забув начепити блискучі запонки й вирушив до маєтку. Виходило, що він відвідує рідну домівку вже другий день поспіль.

Чесно кажучи, союз Прелай та Пербус виглядав цілком пристойно.

Алекс з першого погляду здавався настільки навіженим, що його шлюб із дівчиною високого походження був практично неможливим. На одній вроді далеко не заїдеш — будь-яка вихована жінка не витримала б його грубих манер.

А Джуліус був переконаним холостяком.

Хоча Кіана була занадто малою, щоб пам'ятати, він добре закарбував у пам'яті те, якими закоханими були їхні батьки. Він чітко пам’ятав вирази облич тієї щасливої пари, які, здавалося, випромінювали ніжність щоразу, коли вони дивилися одне на одного. Навіть теплий голос матері, яка щовечора шепотіла: «Я так вас люблю. Нехай наша родина завжди буде щасливою».

Проте, якщо сім’я — це щось, що можна в один момент зруйнувати, просто вирішивши всіх покинути... тоді Джуліус не хотів мати ніякої сім’ї.

А Меліса стала жрицею в монастирі. Тепер вона фактично не могла вийти заміж до кінця життя.

«Виходить, Кіана — єдина, хто може укласти шлюб із високопоставленим аристократом...»

Репутація Кіани була, м’яко кажучи, на самому дні. Об’єктивно кажучи, якби до неї сватався другий син роду Пербус, наші мали б лише дякувати. А за наявності тиску з боку принца Гітона — і поготів не було б жодної зачіпки для відмови.

«Але мені не подобається те, що цей вилупок витворяє!»

Скрегочучи зубами від люті, Джуліус увірвався до маєтку. Він почув від слуги, що Кіана якраз перебуває в кабінеті Скарі.

Саме в той момент, коли Джуліус із гуркотом розчинив двері...

— Дідусю.

Почувся дзвінкий голос Кіани.