Розділ 24 — Розділ 24

Я пильно дивилася на господаря. Через маску неможливо було розгледіти рис його обличчя. Проте геть усе — від сережки в одному вусі до перснів, ременя та черевиків — було від найдорожчих брендів. І на кожній речі красувався величезний логотип.

— Хм, ну, знаєте.

Я повільно підвелася і міцно схопила господаря за обидві руки, ніби виражаючи вдячність. Потім, насупившись, промовила:

— Це не удача новачка чи якась там магія азарту. Я просто трохи розкинула мізками.

Саме в ту мить Піякі, який досі вдавав іграшку в моїх руках, раптово злетів у повітря. Своїм дзьобом він одним різким рухом зірвав маску з обличчя господаря.

— Щ-що це за?!

Господар кинувся був ховати обличчя. Але в цей вирішальний момент я міцно тримала його за руки, тож він не встиг зреагувати.

Так обличчя господаря відкрилося всьому Клубному дому. Миттєво в залі зчинився неймовірний галас.

— Хіба це не той самий тип?!

— Заарештувати його!

Тієї ж миті кілька охоронців, що переховувалися серед гравців, підхопилися і скрутили господаря.

— Це розшукуваний злочинець Алін Кейліф!

З появою прихованих вартових у Клубному домі розпочався справжній хаос.

Під маскою господаря виявилося незнайоме обличчя. Чоловік виглядав приголомшеним. Воно й не дивно: коли з тебе раптом зривають маску і тебе хапає гвардія, будь-хто розгубиться.

Я неквапливо подивилася на нього і знизала плечима:

— Ой, а я ж була певна, що це мій старший брат. Цей недоладний вигляд, увесь увішаний брендами, так нагадував мені Джуліуса Прелай.

Я знову міцно притиснула до себе Піякі і додала:

— Справді, ви вбралися точнісінько як він, ніби навмисно. І волосся...

Я різко смикнула його за золотаві пасма:

— ...схоже на перуку.

Звісно ж, шовковиста довга перука залишилася в моїй руці, відкриваючи звичайне каштанове волосся.

— О боже!

— Я теж був переконаний, що це молодий пан Прелай!

Люди в натовпі почали вигукувати наперебій. Як виявилося, чимало відвідувачів Клубного дому потайки вважали господарем закладу саме Джуліуса.

У Джуліуса не було друзів, які могли б заступитися за нього і сказати: «Та це не він». Тож умови для такої підозри були ідеальними.

— Ой лишенько.

Я співчутливо поцокала язиком:

— Схоже, це був не Джуліус, а якийсь його фанатичний переслідувач... Оце так невдача — копіювати чужий стиль і так попастися.

В оригінальному творі це була одна з пасток принца Гітона проти родини Прелай.

«Для заколоту потрібно багато грошей. Звідки ж у Прелай такі тіньові кошти? З’являється купа свідків, які запевняють, що господарем Клубного дому був саме Джуліус Прелай».

Насправді господарем закладу був Алін Кейліф — небезпечний злочинець, якого прикривав Гітон.

Кейліф уклав угоду: він уникає в’язниці й веде бізнес, натомість вдає із себе Джуліуса Прелай. Це була підла й продумана пастка, розрахована на те, що джерело походження величезних статків Джуліуса завжди було туманним.

Алін Кейліф з’являвся лише для вирішення великих проблем. І ті рідкісні моменти, коли його бачили... він виглядав точнісінько як Джуліус. Довге золотаве волосся, величезні логотипи відомих брендів...

Через маску ніхто не міг стверджувати напевно, але всі негідники, що відвідували Клубний дім, пошепки припускали саме це: що Джуліус гребе тут гроші лопатою.

Найцікавіше, що сам Джуліус знав про ці чутки. Проте він вважав, що це не варте його уваги.

«Нехай копіюють, мені то що? Певно, хтось просто в захваті від мого почуття стилю», — думав він і спокійно ігнорував це.

Насправді ж він був настільки самозакоханим, що навіть пишався цим: «Оце так сильно люди хочуть бути схожими на мене».

Джуліус обожнював будь-яку увагу до своєї персони. Він і гадки не мав, що згодом ці плітки вдарять по родині Прелай із нечуваною силою. Гітон весь цей час планомірно працював над тим, щоб перетворити ці чутки на «доведений факт».

«Інакше кажучи, варто лише розкрити обличчя господаря до того, як заклад закриється, і невинність Джуліуса буде доведена».

Рано чи пізно мені все одно довелося б розв'язати цю проблему. Тож я вирішила поєднати приємне з корисним: зустрітися з Чезаре і при нагоді прибрати цю загрозу. Я добряче помізкувала, як виманити Аліна Кейліфа до мене.

Він був злочинцем, який завжди мав план втечі, тому йти напролом не було сенсу. До того ж він уже підкупив верхівку столичної гвардії, тож офіційні скарги були марними. Потрібно було вчинити такий скандал, щоб він вийшов сам.

«А що може спричинити більший резонанс у казино, ніж казковий виграш?»

Я недбало кинула карти на підлогу. Азартні ігри були зовсім не в моєму смаку. Ох, ці ігри на гроші — така вульгарна справа, зовсім не личить справжній аристократці.

— Шпигунко.

Я рішуче наказала:

— Клубний дім скоро закриють, тож хутчіш обміняй ці фішки на готівку.

У закладі вже панував цілковитий безлад. Гвардійці в цивільному, які досі ховалися, тепер проводили обшуки та в’язали Аліна. Персонал розбігався, а клієнти в паніці металися залою.

— Швидко, виміняй усе на золоті монети, поки тут не стало ще гірше.

— Слухаюсь!

М’язиста покоївка-шпигунка миттєво зникла, виявивши дивовижну спритність. А за мить переді мною постав ставний чоловік із синім волоссям.

— Дякую вам, панно. Завдяки вам я нарешті спіймав ворога моєї родини.

— Прошу, мої вітання.

Тільки тоді я зняла свою маску і привітно всміхнулася. Чоловік навпроти теж зняв маску лева.

Цього чоловіка з синім волоссям та карими очима звали Авіан Лісініс. Він був капітаном 5-ї гвардії столиці. У нього була здорова засмагла шкіра, м’які риси обличчя та добрі круглі очі. Авіан також був другим сином герцога Лісініс — одного з трьох герцогських родів Імперії.

Перед тим як вирушити до Клубного дому, я надіслала Авіану листа:

«Якщо негайно організуєш таємне стеження за Клубним домом в обхід свого керівництва, я допоможу тобі схопити Аліна Кейліфа».

Зазвичай гвардія та Клубний дім були заодно, тож законно влаштувати там засідку було неможливо. Але ім’я Аліна Кейліфа змінювало все. Я знала: заради нього Авіан прийде потайки навіть із крихітним загоном елітних бійців.

Алін Кейліф став розшукуваним злочинцем після того, як убив герцогиню Лісініс і втік. Колись він працював лакеєм у їхньому домі, а після вбивства вкрав коштовності й зник. Саме тому Авіан, молодший син, пішов служити до гвардії — він присягнув знайти вбивцю за будь-яку ціну.

Столична гвардія була найпотужнішим органом правопорядку, куди брали за здібностями, незалежно від походження. Ба більше, капітанам гвардії було заборонено одружуватися, щоб уникнути корупції та кумівства. Для вищого аристократа така служба була великою рідкістю. Те, що Авіан дослужився до капітана 5-ї гвардії, свідчило про його неймовірну жагу помсти Аліну Кейліфу.

Оскільки вони колись жили в одному домі, Авіан міг упізнати його миттєво.

«Коли він дізнається, що за Аліном стоїть принц, буде справжній вибух. Ох, нехай уже швидше все вибухне».

Я подивилася Авіану в очі й спокійно промовила:

— Те, що такий жахливий злочинець спокійно веде бізнес у самому центрі столиці, свідчить про наявність впливового покровителя. Почніть розслідування негайно.

І додала з особливим наголосом:

— Нехай рід Лісінісів займеться цим особисто.

Це був натяк: не довіряй гвардії чи суду, допитуй його сам. Тільки так можна було зменшити шанси Гітона втрутитися і приховати сліди. Чи виявиться Алін вірним псом Гітона, я не знала, але спробувати варто було.

— Так, я зрозумів. А тепер ходімо звідси. Це справді огидне місце.

Для такого зразкового і правильного Авіана Клубний дім явно був неприємним місцем.

— Я думав, що це просто місце для світських зустрічей аристократів, і не уявляв, наскільки тут брудно. Столиця мала б давно це закрити, не розумію, чому керівництво гвардії заплющувало на це очі...

Авіан простягнув мені руку, щоб супроводжувати на вихід. Я на мить затримала погляд на його міцній долоні.

Примітка: шкода, що він не може одружитися, як на мене цей Авіан дуже хот