Розділ 26 — Розділ 26

— ...Я маю про що розпитати панну.

— Хіба що про математичні задачі? Якщо ні, то запитайте якось іншим разом. Зараз у мене немає натхнення відповідати.

На мої слова Авіан миттєво відгукнувся:

— Тоді чи можу я пізніше особисто завітати до маєтку герцога Прелай, щоб побачитися з вами? Я надішлю листа.

— Я тут подумала: якщо вас не цікавить математика, то, мабуть, і зустрічатися згодом не варто. Це трохи марудно.

— Але ж я маю належним чином подякувати панні за порятунок...

— О, за цю послугу ви, безперечно, маєте віддячити, — серйозно промовила я. — Адже ви, молодий пане, хоч і стали капітаном гвардії, через свою зайву відданість лише беззаперечно виконували накази керівництва. Ви могли б усе життя прожити, так і не впіймавши ворога, що був зовсім поруч.

— Т-т-так, це правда.

Хай там як, а Авіан справді переймався тим, як мені віддячити... Я люб'язно вирішила полегшити його душевний тягар.

— Рахунок за цю послугу я виставлю сама, коли прийде слушний час. Тож чекайте з покірністю та будьте готові працювати як віл, що б я вам не наказала.

— Слухаюся.

Зрештою Авіан приголомшено кивнув.

— Зрозумів. Проте...

Авіан понишпорив у кишені й дістав хустинку. Він міцно обв'язав її навколо мого правого зап'ястя, наче бинт.

— У вас тут невеличка подряпина. Будь ласка, обов’язково змастіть її ліками, коли повернетеся.

Це було те саме зап'ястя, за яке мене схопив той чоловік середнього віку. Виявилося, що там і справді з'явилася крихітна подряпина, якої я й не помітила.

І коли він тільки встиг розгледіти таку дрібницю?

Я насупилася і зі скорботним виглядом пробурмотіла:

— Ні, ви тільки подивіться, коли цей виродок встиг так жорстоко пошматувати моє тендітне зап'ястя?

— ...

Через моє звичне перебільшення Авіан навіть не знайшов слів, щоб висловити подальше занепокоєння.

Перев'язавши мені руку, Авіан злегка повернув голову до Чезаре й привітався:

— Тоді доручаю панну вам.

Попри дотримання вельми ввічливих процедур... чомусь здавалося, ніби його випроваджують. І провиною тому був виключно Чезаре. Адже від нього віяло справжньою аурою володаря.

— Тоді дозвольте відкланятися.

З цими словами Авіан зник.

Звісно, навколо все ще панував розгардіяш. Працівники, відчувши недобре, почали похапцем ховати цінні речі по кишенях. П'яні люди метушилися, збираючи розсипані фішки.

Побачивши столичну гвардію, чимало відвідувачів у паніці кинулися до виходу. І тут вдалині я побачила свою покоївку-шпигунку, яка бігла до мене з мішком золотих монет.

«Вдалося!»

Звісно, гроші не були моєю основною метою, але навіщо ж відмовлятися від прибутку, що сам іде до рук? Я глянула на свою шпигунку з найрадіснішим виразом обличчя, який тільки могла видавити. Покоївка теж підбігла до мене з небувало гордим виглядом.

У ту мить зв'язок, який ми відчули, неможливо було порівняти ні з чим іншим.

— Паааннооо! Я це зробила! Навіть у такому хаосі я змогла обміняти все на золото!

— Молодець, шпигунко!

Я міцно обійняла мішок із золотом... тобто свою покоївку-шпигунку. Між нами опинився Піякі, який лише жалібно пискнув, затиснутий в обіймах.

Чезаре, який спостерігав за нами, злегка всміхнувся і повільно промовив:

— Що ж, оскільки та, на кого ви чекали, вже тут, то, мабуть, ходімо?

На тлі справжнього пекла Чезаре виглядав настільки витончено, ніби належав до зовсім іншого світу.

— Відмова на кшталт «ні, я вже піду» не приймається. Тут небезпечно залишатися самій.

Я легенько взяла його за простягнуту руку.

— Добре.

Раптом ззаду наблизився чоловік величезної статури з грубими рисами обличчя й прошепотів:

— Потрібно швидше виходити...

Побачивши цього велетня, покоївка-шпигунка здригнулася. Чоловік, який, очевидно, був наближеним Чезаре, мовчки стулив губи, ніби така реакція була для нього звичною.

— Тоді ходімо швидше.

Чезаре з глибокою посмішкою стиснув мою руку, поки я зберігала цілковитий спокій.

Ми почали повільно підніматися сходами. У галасливій атмосфері він тримався так невимушено, ніби прийшов на бал. Тож і мені здавалося, ніби я крокую в якомусь сновидінні.

— До речі, маркізе.

Ми якраз піднімалися до виходу, коли я раптом запитала:

— Навіщо ви зі мною заговорили?

— ...Перепрошую?

— Ну, це місце не з найкращих... Ви могли б просто пройти повз, удавши, що ми не знайомі.

— Хтозна.

Чезаре розслаблено всміхнувся. Його густі брови вигнулися в м'яку дугу, а обличчя набуло дещо пустотливого виразу.

— Мабуть, хотів справити гарне враження.

— Прошу?

— Адже я маю до панни певне прохання.

«Отже, він справді має мету й навіть не намагається приховати свої наміри».

Тепер мені стало зрозуміло, чому він заговорив до мене минулого разу в крамниці. Такий чесний підхід «ти — мені, я — тобі» мені дуже подобався.

— Ви про замовлення на магічні інструменти?

Брови Чезаре злегка підскочили вгору. Я з ентузіазмом продовжила:

— Ви ж постійно замовляєте розробку магічних інструментів в Академії. А оскільки майже всі наукові праці Академії проходять через мої руки, ви, мабуть, хотіли звернутися до мене напряму?

— О.

Чезаре посміхнувся й промовив:

— Ви дуже проникливі, панно. Одразу розгадали наміри того, з ким щойно познайомилися.

— Просто я надто часто бачила ваше ім'я в заявках на дослідження.

Ми обмінялися ввічливими діловими посмішками. Я крадькома глянула на нього й змінила тему:

— Проте ваші слова про наше «знайомство» були не надто розсудливими. Оскільки в мене немає друзів, це миттєво породить чутки про скандал.

Незважаючи на моє цілком серйозне зауваження, він лише спокійно всміхнувся, ніби його це зовсім не обходило.

— Ось як?

Його відповідь звучала так, ніби ця ситуація його навіть забавляла. Це була дещо самовпевнена реакція людини, яку неможливо вибити з колії. Проте ця недбала зарозумілість напрочуд личила йому, роблячи його навіть привабливішим.

Я додала з вдаваною стурбованістю:

— До того ж я чула, що маркіз Левін не з'являється у столичному світському товаристві. Це означає, що якщо підуть лихі чутки, ви будете абсолютно беззахисним перед ними.

— Яка честь, що панна так палко переймається моєю репутацією... — повільно відповів він, обережно ведучи мене за руку. — Це справді лестить мені.

— Гм, ну, я б не сказала, що аж «палко»...

— Хай там як, зі мною все буде гаразд, панно.

Його тон свідчив, що його це не турбує навіть на йоту. Що ж, він і справді той самий чоловік, який не виявив жодної краплі зацікавленості до Меліси, що зваблювала кожного зустрічного одним поглядом.

— ...Ви справді не проти?

— Так, — спокійно відповів Чезаре, ніби все світське життя було для нього лише грою, яка не могла на нього вплинути. — Мені справді байдуже на подібні речі.

Сходи ставали все крутішими, але хода Чезаре залишалася бездоганною.

— Здається, маркіза Левіна й справді цікавить лише розробка магічних інструментів.

Мій голос затремтів від захвату після його запевнень.

— Ви така недалекоглядна й нерозважлива людина, що вас більше нічого не обходить. Мені це дуже подобається.

— ...Прошу?

Я поспіхом продовжила:

— Тоді, можливо, ви б хотіли піти зі мною на побачення?

— ...

У ту ж мить нога Чезаре, який навіть у темряві витончено піднімався сходами, схибила.

— Ой, ви в порядку?

Тут Піякі, який сидів у мене на голові, вигукнув жалібним голосом:

— <Ой, здається, йому це зовсім не до вподоби! Він виявився не таким уже й дурнем! Підступний план Кіани провалився!>

Піякі досі мовчав, але тепер, схоже, не зміг стриматися.

— <Хоч він і веде розгульне життя, вештаючись Клубними домами, але, мабуть, не настільки зневірився, щоб зустрічатися з Кіаною!>

Я підтримала Чезаре, який похитнувся. І одразу ж виправилася, ніби мені було дуже шкода:

— Якщо не хочете по-справжньому, то, може, фіктивні стосунки?

— <Ой! Ну що це таке! Так швидко здатися — це виглядає жалюгідно, Кіано!>

— Я-якщо і це не підходить, то хоча б удаватимемо, що зустрічаємося?

— <Боже милий! Відступити ще далі — ти виглядаєш так жалюгідно, Кіано!>

Чезаре навіть не мав змоги вставити слово. Він, хто зберігав спокій навіть посеред хаосу в Клубному домі, тепер із розгубленим обличчям вигукнув:

— Х-хвилинку!

Ми з Піякі миттєво замовкли, а Чезаре, намагаючись відновити рівновагу, ледь вимовив:

— Давайте спочатку підемо до мене додому й спокійно все обговоримо.